Сказ 36

С К А З

Сказ (lyssa, rabies, hydrophobia) — це гостре інфекційне захворювання, яке спричинюється вірусом і уражає ЦНС. Ще стародавні лікарі Сходу за 3000 років до нашої ери описали захворювання, яке нагадує сказ. Сказ був відомий індійцям, слов'янам, ара­бам, стародавнім євреям. У Талмуді описується 5 ознак захворювання у со­баки: паща його роззявлена, слина тече, вуха звисають, хвіст висить між ногами, голос хриплий або зовсім нечутний. Рекомендувалося убити її здалека стрілою.

До кінця XVIII ст. у світі було опубліковано вже понад 300 праць, присвячених сказу.

На міцну наукову основу вчення про сказ було поставлено завдяки до­слідженням Луї Пастера. Ним відкри­та антирабічна сироватка. 6 липня 1885 p. цей метод уперше був застосо­ваний Пастером для запобігання зах­ворюванню людини, укушеної хворою па сказ собакою. Пастер висунув дум­ку, що збудником сказу є субмікро­скопічний мікроб. Ця думка пізніше була підтверджена Ремлєнже (1903).

Етіологія і патогенез. Сьогодні відомо, що збудником сказу є вели­кий вірус (діаметр 100—150 мкм).

До XVIII ст. сказ був відомий як захворювання диких тварин, свійські ж тварини не відігравали значної ролі в його поширенні. Лише у XIX ст. було висловлено думку, що на сказ хворіють собаки.

Людина заражується сказом часті­ше від бездомних собак. Вірус про­никає в організм людини у разі попа­дання слини і сечі хворих на сказ тва­рин під час укушення, лизання, дря­пання. Тварини заразні ще в інкуба­ційний період. З рани збудник про­никає в ЦНС. Що ближче до голови місце проникнення віруса, то воно небезпечніше. Особливо небезпечні укуси в голову і шию.

Поширюється вірус периневраль-ними просторами нервових стовбурів, а також лімфогенно і гематогенно.

Крім нервової тканини, вірус виявля­ють у слинних і слізних залозах.

Патологоанатомічні зміни. Під час розтинів великих макроскопічних змін у тканинах при сказі помітити не вдається. Наявні незначний набряк і гіперемія головного мозку, невеликі петехіальні крововиливи в підкіркових вузлах і навколо дна IV шлуночка.

Клінічна картина. Інкубаційний період при сказі триває від 10 діб до 1 року і більше. У середньому 40 діб. Продромальний період захворювання характеризується підвищенням темпе­ратури тіла, загальним нездужанням, головним болем. Хворі збудливі, сон у них неспокійний. Через 1—2 доби з'являється головна ознака захворю­вання: на тлі підвищеного м'язового тонусу виникають спастичні судоми ковтальних м'язів. Судоми з'являють­ся при згадці про воду, її питті. Піз­ніше причиною судом можуть бути рух повітря, яскраве світло. З часом ви­никають тонічні і клонічні судоми інших груп м'язів. Підвищується тем­пература тіла, з'являється тахікардія. Притомність потьмарена, можуть з'яв­лятися слухові і зорові галюцинації. Через 2—3 доби збудження змінюєть­ся паралітичною стадією: хворий слаб­не, судоми зменшуються, після чого настає смерть. Триває захворюван­ня 4—10 діб.

Діагноз сказу ставлять на підставі даних анамнезу і клініки. Швидкого серологічного тесту для виявлення сказу немає.

Лікування. Успішної терапії сказу не розроблено. Спроби застосувати різні сироватки, хіміотерапевтичні препарати, антибіотики позитивних наслідків не дали. Тому відразу після зараження конче потрібні первинна хірургічна обробка рани, активна і пасивна імунізація.

Активна імунізація здійснюється антирабічною вакциною. Якщо рані­ше імунізація не проводилася, то до­рослі і діти повинні отримати 6 ін'єк­цій: першу — відразу після зараження,інші — на 3-тю, 7-му, 14-ту, 30-ту, 90-ту добу. Вакцину вводять внутріш-ньом'язово в дозі 1 мл.

Пасивну імунізацію проводять хво­рим з масивними укусами або у разі пізнього звернення їх по допомогу. Вводять імунний •y-глобулін у дозі 0,25 мл на 1 кг маси тіла.

Неспецифічне лікування полягає в первинній хірургічній обробці рани. Пошкоджені тканини вирізують у ме­жах здорових. Рану залишають від­критою.

Поряд із описаним вище лікуван­ням проводять симптоматичну терапію:

призначають дезінтоксикаційні, сер­цеві, знеболюючі, антигістамінні пре­парати, гіпербаричну оксигенацію.

Профілактика сказу буває індиві­дуальною і загальною. Індивідуальну профілактику здійснюють у осіб, які належать до групи ризику, через мож­ливість зараження вірусом сказу. Це собаколови, мисливці, працівники лабораторій з діагностики сказу і лис­тоноші у осередку інфекції. Для цьо­го використовують антирабічну вакци­ну за такою схемою: дворазове вве­дення підшкірне 5 мл вакцини з інтер­валом 10 діб і ревакцинація щороку.

Загальна профілактика — це зни­щення бродячих і хворих на сказ со­бак, профілактичні щеплення собак.

Прогноз у разі нелікованого сказу безнадійний. Всі хворі, як правило, помирають.