Людина 16

Людина

Всі ми у дитинстві хотіли бути на когось схожими. Брали з когось приклад, наслідували чиїсь дії, в усьому хоч трішечки намагалися бути схожими на старших, котрі були для нас взірцем. Це є свідченням того, що вже у дитинстві людина починає створювати якийсь іде­альний образ, який стає метою певних зусиль щодо само­виховання й самовдосконалення. Пізніше ця робота про­довжується. В юності людина обирає собі якогось улюбле­ного героя — реальну особу або художній образ, який теж стає для неї взірцем для наслідування. А у зрілі роки лю­дина свідомо створює для себе певний ідеал, на який во­на орієнтується в процесі своєї життєдіяльності.

Як і інші ідеали, ідеал людини не залишається не­змінним. Він змінюється й на різних етапах життя самої людини, й у різні періоди історичного розвитку, не кажу­чи вже про те, що ідеал людини або його певні риси мо­жуть визначатися також класовими й національними або статевими й професійними відмінностями людей. Так, у молодому віці, створюючи свій ідеал, ми більше уваги приділяємо його зовнішньому вигляду, тобто розглядаємо його переважно з естетичної точки зору, а у зрілості на перший план висуваються моральні й громадянські яко­сті людини. Якщо у первісному суспільстві ідеальними рисами вважалися насамперед такі, як сила і спритність,то пізніше їх місце посіли мудрість, людяність, культура, освіченість тощо.

Ідеали та світогляд

У кожному світогляді вироб­лявся свій ідеал людини. Так, у міфології цей ідеал утілювався в образах Геракла, Прометея, Афродіти, Аполлона та інших ге­роїв і богів. Для філософів ідеа­лом людини був образ мудреця, який не тільки пізнав найго­ловніші закони й може бачити сутність речей, а й своє життя будує відповідно до цих законів. У релігії ідеальними людьми вважаються святі, які все своє життя присвячують служінню Богові. Що ж стосується науко­вого світогляду, то у ньому іде­альна людина — це насамперед усебічно й гармонійно розвине­на людина, у якої досконалими є і зовнішність, і внутрішній світ, і поведінка, і інтелект, і моральні якості.

Звичайно, здійснити цей ідеал у житті дуже важко. Та й у суспільстві нашому немає для цього всіх належних умов, осві­та ще не завжди спрямована на його досягнення. Але ж завдан­ня ідеалу й полягає саме в тому, щоб скерувати нашу діяльність у потрібному напрямку, на здійснення відповідних змін і в довколишньому середовищі, і в самих собі.

Особисті цілі та ідеали

Ті ж ідеали, які абсолютизують окремі риси й власти­вості людини, наприклад, зовнішню красу або духовність, завжди будуть неповними та однобічними. Найгарнішалюдина, позбавлена духовності, мало чим відрізняється від гар­ної ляльки. Найпрекрасніший злочинець у моральній площині залишається потворою. Так са­мо й надзвичайно освічена або дуже розумна людина, якщо во­на є фізично немічною або мо­рально нерозвиненою, не може вважатися цілком досконалою. Для того, щоб зуміти реаль­но наблизитися до свого ідеалу, необхідно добре знати і самих себе: і те добре, що є в нас, і наші недоліки. Тільки у тако­му випадку, порівнявши наше реальне «Я» з нашим ідеалом, ми можемо побачити, що нам потрібно вдосконалювати в собі у першу чергу, й мо­жемо визначити те, як це слід робити. При цьому треба також ураховувати й умови нашого життя, й наші мож­ливості. Якщо у когось, скажімо, від народження слабке здоров'я, то навряд чи він зможе стати Гераклом або олімпійським чемпіоном з якогось виду спорту, при­наймні це буде дуже важко зробити. Але за бажання ко­жен може бути цілком здоровою людиною.

Оптимізм та песимізм

Можливо, вам доводилося зустрічати людей вже похи­лого віку, які з гіркотою говорили про те, якими вони могли б бути, якби вчасно замислилися над цим питанням і цілеспрямовано працювали над собою.

Дехто з них поси­лається на несприятливі обставини свого життя. Проте це може бути виправданням перед іншими, але не перед са­мим собою. Позаяк кожна людина за будь-яких обставин може щось зробити для того, щоб стати кращою, ніж во­на є і від того чим раніше замислиться людина над тим, якою б вона хотіла або повинна бути, тим більше вона матиме можливостей і часу для того, щоб наблизитися до свого ідеалу. Й чим швидше вона стане на шлях самовдоскона­лення, тим більшу відстань їй вдасться пройти.

. Життя людини — ланка в існуванні світу

Життя кожної людини — це своєрідний атом неосяжної, безмірної вічності. Воно, як і справжній атом, є єдиним цілим. І як атом, воно незмірне мале порівняно з вічністю. Нерідко говорять, що воно як іскри, що за мить

вилетіла з багаття, спалахнула на коротку мить у темноті й одразу ж згасла. Такі порівняння — сумне усвідомлення швидкоплинності людського життя. Але не тільки її. Оскільки життя людини — це також і одна з безлічі ланок буття світу у нескінченній зміні взаємоперетворень які постійно відбуваються у природі та суспільстві. От же, життя кожного з нас існує не просто саме по собі. Воно міцно вплетене у тканину загального буття, та посідає у ньому точно визначене місце. А отже, підпорядковується загальним його законам і має найбільш загальні властивості будь-якого буття. Тому, пізнаючи світ, його закони та властивості, ми водночас пізнаємо й самих себе. Проте, щоб глибше пізнати себе, ми маємо відкривши й досліджувати закони й самого людського життя, які виражають його якісну своєрідність.

Висновок

Появі кожного з нас передувало існування мільйонні людей, які були нашими предками й перед якими кожний з нас якоюсь мірою в боргу. Бо ж якщо вони, навіть не знаючи про це, своєю працею й своїм розвитком зробили можливим саме наше життя, то це означає, що й ми їм чимось зобов'язані. Тому нам слід зрозуміти, за що 6оролися й чого прагнули вони, тобто зрозуміти сенс самої історії, щоб і своїм життям зробити бодай малесенький крок у цьому ж напрямку, допомогти людству на його багато аспектномушляху й передати естафету історії іншим — тим, прийде на зміну й житиме після нас.

Список використаної

Літератури.

1. Альберони Ф. Дружба и любовь. — М., 1991.

2. Берн 9. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. —

Л., 1992.

3. Бромлей Ю.В., Подольный Р.Г. Человечество — это народы. — М., 1990.

4. Васильєв К. Любовь. - М., 1982.

5. Вайсс Ф.Р. Нравственние основи жизни. — М., 1994.