Суниці не тільки ласощі

Суниці — не тільки ласощі

Суницілісові (наукова назва — FragariavescaL. — похо­дить від слів fragre — пахнути або від fragum — суниця; vesca — мізерний, дрібний) — невеличка багаторічна рослина з родини розових, заввишки до 20 см, з коротким горизон­тальним кореневищем і численними тонкими корінцями. Від старої рослини щороку відходять довгі надземні гони («ву­си»); у вузлах, де відростають нові листочки, вуса вкорінюю­ться і, таким чином, утворюються нові кущики суниць.

Трійчасті великозубчасті по краю шовковисто-волосисті листки сидять на черешках завдовжки до 20 см. Виразні білі квіточки на довгих квітоніжках скупчені по кілька в напів-зонтиках. Цвітіння починається з кінця квітня і триває аж до середини липня. Отже, водночас на рослині поряд із стиглими плодами можна бачити і квітки, і бутони.

Власне те, що в суниць називають ягодою, з ботанічного погляду помилково. Плід у суниць утворюється з розрослого м'ясистого квітколожа, в якому близько до поверхні містять­ся численні плодики — горішки.

Ніжні, запашні, приємні на смак свіжі плоди суниці — чудовий дієтичний, надзвичайно корисний продукт. Вжи­вають їх переважно свіжими; про запас з них готують соки, сиропи, компоти, джеми, варення тощо)

Як свідчить багатий досвід медицини, вони благотворно діють при хворобах нирок, зокрема при ниркових каменях, захворюваннях печінки й жовчних шляхів. Суницями лікують катари шлунка та інші хвороби шлунково-кишкової системи. Спосіб вживання найпростіший: їсти ягоди досхочу. Проте деяким людям суниці вадять. При вживанні їх можуть виникнути небажані хворобливі явища, які в народі називають кропивницею.

Особливої шани зажили суниці лісові в народній меди­цині. І не випадково. Доведено їхню ефективність як в'язко­го, сечогінного, кровоочисного й оздоровчого засобу. Ягоди поліпшують обмін речовин в організмі, регулюють функціо­нальну діяльність шлунково-кишкового тракту, а також є протизапальним та жовчогінним засобом.

Щонайперше, суниці лісові дуже багаті на вітаміни. У сві­жих плодах міститься: вітаміну С — 30—60 мг% (в лист­ках — до 400 мг% ), каротину (провітаміну А) — 0,08, віта­міну В₁ — 0,03, вітаміну В₂ — 0,1 мг% , майже така ж кіль­кість вітаміну К та 0,3 мг% вітаміну PP. Вітаміни, як ві­домо, конче необхідні для людського організму. Недарма видатний вітчизняний вчений Р. В. Чаговець називав їх «агентами життя». Та й сама назва «вітаміни» в основі своїй має латинське слово vita— «життя».

Суниці лісові зарекомендували себе як досить ефектив­ний засіб при гіпертонії, склерозах та проносах. Свіжим со­ком ягід суниць з успіхом лікують також багато шкірних захворювань, зокрема різні, навіть застарілі, форми екземи. Суниці сприяють видаленню глистів — солітера, волосого­ловців, гостриків та круглих. Лікуючись суницями, вживайте 1 кг ягід щодня за 3—4 прийоми, їжте їх свіжими, можна з молоком, вершками, молодою сметаною, цукром. Тим же, в кого суниці, як уже згадувалося, можуть викликати кропив­ницю, ягоди треба споживати після їжі, краще разом з іншими продуктами.

У давнину суниці були й косметичним засобом. Тодішні красуні змащували розтертими свіжими ягодами обличчя на ніч — шкіра ставала свіжою й оксамитною. За допомогою суничного соку виводили ластовиння й лишаї.

Протягом року можна використовувати також листя, зібране під час цвітіння і висушене у затінку на повітрі або в-печі. Його вживають у вигляді водного відвару при запа­леннях у тонких кишках, гастриті й катарах товстих кишок, проносах та інших хворобах травних органів. Корисно пити взимку чай з сухих стебел суниць.

Ахіллесова трава

Деревій звичайний — багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих з досить великим повзучим корене­вищем, що майже так енергійно розростається, як і в пирію. Стебло зелене, невисоке, як правило, малогалузисте, в середньому до 40 см заввишки, хоч за сприятливих умов іноді досягає метрової висоти. Характерними є листки: в обрисі вони ланцетні, але дуже розсічені на численні вузькі частки і це створює враження не одного, а багатьох (тисячі) листочків (звідси й російська назва — тысячелистник). Верхівка стебла увінчана складним щиткоподібним суцвіттям, у якому увагу привертають крайові білі язичкові квітки, що приваблюють комах. Вся рослина має сильний запах, що трохи нагадує по­линовий)

Наукова назва — Achilleamillefolium.

За іншою версією, наукова назва рослини походить від грецького слова achillos — рясний корм (chilioi — тисяча, що пов'язано з розсіченістю листя). Цим, однак, не вичер­пуються тлумачення назви. Millefoliumу перекладі з латини означає тисячолистий.

Після детальних фармакологічних досліджень та клінічної перевірки, здійснених С. Є. Брюхоненко (1934 р.) та І. М. Варламовою (1941 р.), цей старовинний народний засіб знову було визнано ефективним при внутрішніх кровотечах.

Кровотамувальні властивості деревію зумовлені наявністю досить великої кількості вітаміну К. Крім того, в листках і суцвіттях його містяться алкалоїд ахілеїн, мурашина, оцтова та ізовалеріанова кислоти, спирти та інші речовини. Запах рослини зумовлений ефірною олією (її міститься 0,1—0,2 % ), до складу якої входять складні ефіри, камфора, туйон, ци­неол, речовина азулен темно-блакитного чи зеленого кольору та сесквітерпенова сполука хамазулен. Остання виявляє сильну протизапальну та знеболювальну дію, а також потогінну та дезинфікуючу.

Сучасна медицина використовує деревій у вигляді настою чи рідкого екстракту трави, головним чином як кровоспин­ний засіб при внутрішніх (кишкових, маткових, геморої­дальних) та зовнішніх (ранових, носових) кровотечах, при захворюванні шлунково-кишкового тракту, для збудження апетиту і поліпшення травлення.

У народній медицині діапазон використання деревію тро­хи ширший. Крім згаданих випадків, відвар трави його п'ють при простуді, білях, хворобах, печінки, недокрів'ї та головному болю, а також при туберкульозі легень, ядусі, кашлі, нервових хворобах, гіпертонії, зубному болю, а також для збільшення молока у породіть.

У літню пору для лікування зовнішніх ран люди кори­стуються виключно свіжозірваними листками. Розтертими їх прикладають до ран. При болях у животі жують кілька свіжих листків або кілька кошиків квіток. Зимової пори вживають відвар (20 г трави на 200 мл води) по столовій ложці тричі на день. Такий відвар особливо добре діє при кишкових спазмах. У цьому разі проявляється спазмолітична й судиннорозширювальна дія деревію.

Збирають окремо листки, суцвіття-кошики й верхівки квітуючих рослин (траву). Листки збирають вручну, зри­ваючи більші з них, і сушать на відкритому повітрі, розкла­даючи тонким шаром на підстилці з паперу або м'якої тка­нини й переносячи на ніч у приміщення або на горище.

Зацікавить читача, певно, й інша можливість використання деревію. Відвар або настій з нього (беруть висушену траву у великих дозах) — ефективна рослинна отрута проти шкід­ників сільськогосподарських рослин — попелиць, трипсів, щитівок, а також павутинного кліща на бавовнику.

На Україні зростає близько 20 видів деревію, які незнач­но різняться між собою. Як правило, люди їх не розрізняють і всі види використовують однаково. Проте зазначимо, що найбільш цілющою травою визнано деревій звичайний.

Мати-й-мачуха

У сучасній українській ботанічній літературі найчастіше вживана назва підбіл звичайний.

Наукова назва — Tussilagofarfага L. — походить від латин­ських слів tussis — кашель і agere — видаляти, що прямо вказує на лікувальні властивості рослини; farfara (від far — борошно, ferire — носити, бо зісподу листки борошнисто-білі) — так звалась вона у стародавніх римлян.

Мати-й-мачуха — багаторічна рослина родини айстрових, з довгим повзучим кореневищем, яке неглибоко заховане від поверхні грунту й дуже галузиться. Швидко розростаю­чись кореневищем, рослина утворює чималі групи, нерідко витісняючи сусідів. У посівах вона може бути злісним бур'яном, бо розірвані під час оранки частини кореневища дають безліч нових сходів.

Цікава особливість у мати-й-мачухи: на її кореневищі квіткові й листкові бруньки утворюються нарізно. І першими, коли починає танути сніг, у березні чи квітні, виростають стебла-квітконоси. Тільки після відцвітання утворюється кілька пагонів з нечисленними листками, які мають округло-серцеподібну форму і дещо скидаються на листки лопуха, з тією лише різницею, що листки мати-й-мачухи по краю зубчасті, а лопухові — цілокраї.

Підбіл звичайний —.один з найпопулярніших засобів народної медицини і має дуже давню історію застосування. Ще Гіппократ застосовував припарки з нього при наривах. Діоскорид і Пліній Старший призначали його відвар при захворюваннях дихальних шляхів, а при кашлі радили вдиха­ти дим спалюваних сухих листків.

Цілющі властивості мати-й-мачухи визнані й сучасною медициною, її радять як відхаркувальний засіб та як гіркоту для збудження апетиту. Входить вона й до складу грудного чаю для поліпшення дихання.

Основними діючими речовинами в листках мати-й-мачухи є гіркі глікозиди, дубильні речовини, ефірна олія, сапоніни, слиз, органічні кислоти (галова та винна), а також поліса­хариди — декстрин та інулін, вітамін С (5 мг%). Ці ж сполуки наявні і в суцвіттях. До вітчизняної фармакопеї включені лише листки рослини.

Мати-й-мачуха — добрий медонос. Особливо важливо те, що навесні вона зацвітає однією з перших.