Сучасний монетаризм

У США неолібералізм існує у формі сучасного монетаризму - самостійної, економічної течії, в основі якої лежить уявлення про грошову масу як визначального фактора господарської кон’юнктури, рівня цін, обсягу доходу, зайнятості і макроекономічної рівноваги в цілому.

Американський монетаризм зародився в 50-хpp. у вченні чікагської економічної школи, яке розроблялось двома поколіннями професорів Чікагського університету. Основоположником і інтелектуальним лідером сучасного монетаризму став видатний американський економіст, Нобелівський лауреат Мілтон Фрідмен (нар. 1912). Основні монетаристські ідеї М.Фрідмен виклав у фундаментальній праці “Монетарна історія США. 1867-1960” (написану у співавторстві з іншим представником чікагської школи - Анною Шварц).

Монетаризм як система економічних поглядів став альтернативою неокейнсіанській концепції у зв’язку з неспроможністю останньої розв’язати проблеми економічного розвитку США у 50-60-хpp. Економічні ідеї сучасного монетаризму і кейнсіанства діаметрально протилежні насамперед у питанні про внутрішню стабільність ринкової економіки і ролі держави у її забезпеченні. .

Як відомо, кейнсіанська концепція стверджує, що ринковий механізм неспроможний забезпечити макроекономічну рівновагу і динамічне економічне зростання без суттєвої допомоги державного регулювання. Монетаристи ж вважають вплив держави на економічні процеси багато у чому навіть шкідливим. Вони переконані, що тільки повна економічна свобода і вільне підприємництво спроможні забезпечити стабільність і ефективність економічного розвитку. Монетаристи однозначні в оцінці негативного впливу держави на економіку. Вони стверджують, що держава, проводячи антициклічну фіскальну політику з метою регулювання сукупного попиту, норми нагромадження, споживання і інвестицій, сама цього не бажаючи, порушує економічну рівновагу і посилює циклічні коливання. М.Фрідмен вважає, що пряме державне регулювання дає ефект із запізненням (часовим лагом) у 8-14 місяців, тобто тоді, коли потрібний прямо протилежний вплив.

Монетаристи роблять висновок, що державне централізоване управління і регулювання економіки є бюрократичним, шкідливим для приватної ініціативи і свободи людини, тому державний сектор в економіці, на їх думку, повинен бути якомога меншим. Основним засобом економічного регулювання Фрідмен та його послідовники вважають монетарну (грошову) систему, через яку можливо і необхідно розв’язувати усі економічні проблеми країни.

Монетаризм виник на базі “класичної” кількісної теорії грошей, яка стверджувала, що чим більше в обігові грошей, тим вищі товарні ціни. Неокласична економічна теорія модифікувала кількісну теорію грошей. Ця модифікація розпочалась із досліджень Ірвінга Фішера (1867-1947), американського представника математичної школи маржиналізму. Фішер розробив свою версію кількісної теорії, центральне місце в якій належить так званому “рівнянню обміну Фішера”:

MV=PQ,

де М - необхідна грошова маса, V - швидкість обігу грошей (разів на рік), Р - рівень цін,Q- кількість реалізованих товарів і послуг.

Із даної залежності Фішер зробив такі висновки: ціни товарів знаходяться у прямій залежності від кількості грошей в обігові і в оберненій - від кількості товарів. Тому за незмінної швидкості обігу грошей (це стало постулатом монетаризму) і обсягу товарів кількість грошей в обігу визначає рівень товарних цін. У відповідності із “рівнянням обміну” рівень товарних цін визначається формулою I=MV/Q,

а кількість грошей в обігу - M=PQ/V.

Звідси випливає, що вартість грошей обернено пропорційна їх кількості.

“Рівняння обміну Фішера” стало основоположним для монетаризму, Запозичивши основну ідею кількісної теорії грошей Фішера, сучасні монетаристи надали їй динамізму, внесли в неї ряд доповнень, застосували для її обгрунтування новітні методи статистичного аналізу. Зокрема, вони відмовились від твердження про пропорційність динаміки грошової маси і цін. Водночас визнається незмінність швидкості обігу грошей, враховуються зміни товарної маси при аналізі довготривалих періодів. При цьому циклічні економічні коливання пов’язуються із закономірностями грошового обігу. На відміну від теорії Фішера, де потреба в грошах визначається сумою товарообмінних угод, кількісна теорія грошей Фрідмена пов’язує її з “наданням переваги активам”. Тут цінність грошей, їх купівельна спроможність пов’язані оберненою залежністю з рівнем цін.

Отже, головним елементом монетарної моделі є грошова маса та її агрегати. Вважається, що кількість грошей в обігу має вирішальнезначення для нормального функціонування всієї економіки. На думку Фрідмена, грошова пропозиція - єдиний важливий фактор, який впливає на рівень виробництва, зайнятість і ціни, оскільки її розширення стимулює попит на усі реальні і фінансові активи, результатом чого є зростання цін і обсягів виробництва. Швидкість обігу грошей монетаристи вважають стабільною у тому розумінні, що вона не змінюється або змінюється дуже повільно в залежності від грошової пропозиції. Виходячи з цього, робиться висновок про можливість прогнозування впливу. грошової пропозиції на рівень і динаміку національного доходу.

Агрегат (від латинського aggregatus - приєднувати) - у даному випадку взаємопов’язані частини грошової маси. В грошовій масі виділяють готівку (наявні гроші) і безготівкові чекові гроші (поточні банківські рахунки), що складає агрегат М1. У широкому розумінні виділяють “гроші в активах” або “майже гроші”, тобто М2. М2 містить М1 і великі заощаджувальні рахунки в банках та інші подібні активи.

Тоді, згідно кількісної теорії грошей М. Фрідмена, грошова маса визначається за формулою:

М1+М2=PQ/V1+PQ/V2,

де V1 і V2 -відповідно, швидкість обігу М1 і М2,PQ/V1 - маса М1, PQ/V2 - маса М2.

Важливе місце в монетарній концепції займає теорія економічного циклу. В її основі лежить ідея про стабільний попит на готівку (наявні гроші) і безготівкові запаси (чекові депозити) і нестабільну пропозицію грошей. Якщо центральний банк країни, міркують монетаристи, здійснить емісію (випуск в обіг) надмірної або недостатньої кількості грошей, то у першому випадку це приведе до інфляції, а у другому - до кризи неплатежів. Тому причини економічної нестабільності вбачаються у зіштовхуванні стабільного попиту на гроші та їх нестабільної пропозиції. Такий висновок М.Фрідмен зробив на основі узагальнення статистичних даних про взаємозв’язок між змінами темпів зростання грошової маси і циклічними коливання в економіці США за 1867-1960 роки. Засобом прямого співставлення змін грошової маси і доходу протягом 20-ти економічних циклів М.Фрідмен (разом із А.Шварц) виявив загальну закономірність, за якою зміни грошової пропозиції на кілька місяців випереджують зміну обсягу доходу та інших макроекономічних показників на усіх стадіях (фазах) економічного циклу. Поворотні пункти у динаміці грошової маси незмінно передували поворотним точкам економічного циклу.

Проведений аналіз дав підставу стверджувати: причиною економічної циклічності є зміна темпів зростання грошової маси. Зокрема, економічний спад пов’язується із зниженням темпів зростання кількості грошей або навіть зменшенням їх пропозиції порівняно з попитом. Особливо чітко цей зв’язок проявився у роки так званої “Великої депресії” - найглибшої кризи 1929-1933 pp., коли пропозиція грошей скоротилась на 35,2 відсотка, що й зумовило економічний крах.

Виходячи з даних аналізу, Фрідмен стверджує, що кризові явища виникають не як наслідок внутрішньої нестійкості ринкової економіки, а є результатом помилкової грошово-кредитної політики держави (центрального банку країни). У випадку “Великої депресії” така помилкова політика спровокувала “грошовий голод”, наслідком котрого були неплатежі по угодах, різке скорочення нагромадження, падіння виробництва, масове безробіття.

Висновок про те, що зміна грошової маси є причиною зміни обсягу номінального національного доходу і передує йому, що економічна криза та інфляція зумовлені непсредбачуваною поведінкою готівкової пропозиції, лежить в основі монетарної теорії циклу. Це положення визначає зміст і основні напрями монетарної антициклічної і антиінфляційної політики, яка грунтується на трьох основних принципах.

Перший принцип - це визначення часового лагу (запізнення) в одержанні ефекту від грошової політики. Під впливом останньої зміни грошової пропозиції відбуваються із запізненням, виявившись через 8-14 місяців після здійснення якогось заходу кредитно-грошової політики.

Другий принцип полягає у тому, що збалансований розвиток економіки вимагає неухильного забезпечення сталого і стабільного збільшення грошової маси. Монетаристи вважають, шо грошово-кредитна система повинна стабілізувати не проценту ставку, як думають кейнсіанці, а темпи зростання грошової пропозиції. З цього положення Фрідмен вивів так зване “грошове правило”, згідно якого грошова пропозиція повинна зростати щорічно тими ж темпами, що й реальний валовий національний продукт (від 3 до 5 відсотків на рік). Таке правило, на думку Фрідмена, усуває непередбачений вплив на економіку антициклічної кредитно-грошової політики.

Третій принцип зводиться до рекомендацій кардинального скорочення державних витрат та перебудови економічних функцій держави, котру монетаристи однозначно визнають головним винуватцем інфляційних процесів. Держава спричинює інфляцію, здійснюючи додаткову грошову емісію, встановлюючи високий рівень податків.

Виходячи із вказаних принципів, М.Фрідмен та інші монетаристи розробили основні напрями монетарної політики, які було названо політикою “дешевих” чи “дорогих” грошей.

Політика “дешевих” грошей має на меті зробити кредит дешевим І легкодоступним, щоб збільшити обсяг сукупних витрат і зайнятості за умов економічного спаду чи депресії. Це – антициклічна кредитно-грошова політика.

Політика “дорогих” грошей полягає в обмеженні пропозиції грошей, щоб зменшити сукупні витрати і стримати інфляцію, тобто це - антиінфляційна політика.

Схематичне відображення механізму монетарної політики в її різних варіантах дано в таблиці.

Слід підкреслити, що політика “дешевих” грошей відображає кейнсіанські уявлення про кредитно-грошове регулювання, а політика “дорогих” грошей - неокласичні (монетаристські).

Теоретичні ідеї монетаризму та рекомендації в галузі грошово-кредитного регулювання широко застосовувались на практиці, починаючи з 80-х років, у США, Великій Британії та інших ринкових країнах. Вони дали позитивні результати в стабілізації ринкової економіки і лягли в основу так званого неоконсервативного напряму в економічній політиці.

Неоконсервативна економічна політика представлена так званими “рейганомікою” (від прізвища президента США Р.Рейгана, який її впроваджував) і “тетчеризмом” (від прізвища прем’єр-міністра Великої БритаііВ М. Тетчер). Саме у 80-х pp. відбулась рішуча відмова від кейнсіанської економічної політики і було зроблено поворот від неокласичних уявлень (насамперед висновків монетаризму і теорії “економіки пропозиції”). Це знайшло своє відображення у зниженні податкових ставок із 55-50 до 40-28%), зменшенні витрат державного бюджету, антиінфляційному регулюванні, частковій приватизації державної власності (не менш як на одну третину в yсіх ринкових країнах” Однак уже нинішній президент США В. Клінтон в своїй економічній політиці почав частково повертатись до кейнсіанських рекомендацій, за щопіддається нещадній критиці з боку неоконсерваторів.