Сталін Йосип Віссаріонович

Сталін(Джугашвіллі) Йосип Віссаріонович (1879-1953) – великий діяч Комуністичної партії Радянського союзу, Радянської держави, міжнародного комуністичного і робітничого руху. Життєвий шлях Сталіна до Великої Жовтневої соціалістичної революції – це шлях професійного російського революціонера. В РСДПР він вступив в 1898р. Вів партійну роботу в Тифлісі, Батумі, Баку, Петербурзі.

В січні 1912 року Сталіна ввели в склад Центрального комітету більшовицької партії. Брав участь у створенні газет “Зоря” і “Правда”. Приймав активну участь у підготовці та проведенні Великої Жовтневої революції, входив до складу політбюро ЦК РСДПР(б), військово-революційного центру по керівництву озброєного повстання, Петроградського ВРК. Після перемоги Великого Жовтня – наркому по справах національностей, наркому державного контролю (с 1920 року – Робітничо-християнська інспекція). В період громадянської війни і іноземної військової інтервенції – член Реввійськради Республіки і ряду фронтів, представник ВЦІК в Раді робочої і християнської оборони. В 1922 році Сталіна вибрали ген секретарем ЦК РКП(б). З 1941 року Сталін – председатель Ради народних Комісарів, а потім Ради міністрів СРСР. В роки Великої Вітчизняної війни займав пости Председателя Державного Комітету Оборони, наркома оборони, Верховного Головнокомандувача Озброєними Силами СРСР.

Найважніший етап керуючої діяльності Сталіна зв’язаний з періодом корінних перетворень населення в державі. Партія сформувала стратегію і тактику на початковому етапі соціалістичної будови, розробила концепцію індустріалізації і колективізації. На цьому шляху довелося подолати опір противників соціалізму, недовіру маловірів. Партія і радянський народ йшли незвіданими шляхами першопрохідців, на практиці, на власному, деколи тяжкому, досвіді шукали рішення ніколи і ніким не поставлених питань. В такій обстановці знайшлося крайнє протиріччя політичної фігури Сталіна. Після смерті В.І. Леніна він – серед діячів партії і держави, очоливших в державі соціалістичну будову. В роки війни з фашизмом свою роль зіграли політична воля Сталіна, його уміння організовувати і дисципліновувати людей. Все це запровадило йому авторитет в партії і в народі. Разом з тим, в цей період гостро проявилися негативні сторони Сталіна. “Ми повинні бачити, - підкреслює М. С. Горбачов, який великий вклад Сталіна за боротьбу за соціалізм, захист його завоювань, але не підлягають обговоренню його грубі помилки, політичні помилки, за які наш народ заплатив велику ціну і які мали тяжкі наслідки для нашого суспільства”.

Негативну роль при цьому зіграли такі відмічені в “Листі до з’їзду” чотири його характери, як нетерпимість, грубість, нелояльність по відношенню до товаришів по боротьбі, які в наслідку вилилися в безмежне владолюбство, егоїзм, нахил до політичних інтриг. Сталін все більше відходив від ленінських норм і принципів партійного життя, в своїй діяльності опирався на вольові методи керування і неприродне культивування власного авторитету. В умовах грубої централізації управління і відсутності належного рівня демократизації радянської спільноти практикуємий ним адміністративно-командний стиль керівництва став вводитися в норму внутріпартійного і державного життя.

З часом культ особистості набув нестерпну форму. На словах проголошували присяги марксизму-ленінізму, а на ділі процвітав догматизм, нетерпимість до свіжих ідей. Процес демократизації народу, початий Великим Жовтнем, поступово був звернутий, з’явився розрив між соціалізмом і демократією, що принесло за собою ріст бюрократизму, формалізму, укріплення адміністративно-командного управління. Склалася така ситуація, що тільки одна людина в партії – Сталін – мав право на останнє слово по всіх питаннях партії і держави, його судження набували силу істини в останній момент. Все це погано впливало на внутріпартійне і державне життя, вело до грубої вульгаризації, приниженню творчого спадку Маркса – Енгельса – Леніна, колективної діяльності всієї партії, що проявилося в перегинаннях при втіленні планів соціалістичної будови, особливо колективізації сільського господарства.

Найбільш тяжкими наслідками культу особистості Сталіна, які нічим не можна оправдати і вибачити, - це масові репресії, натуральні правопорушення на підґрунті зловживання владою. Беззаконня пояснювалося помилковою “теорією” розбудови класової боротьби в процесі будови соціалізму, використовувались фальсифікації, наклепи. В результаті безневинно постраждали багато замітних діячів партії та держави, партійні, господарські і військові кадри, чесні комуністи і безпартійні радянські люди.

Культ особистості приніс серйозні втрати справі побудови соціалізму, міжнародному авторитету Комуністичної партії і СРСР, який був завойований героїчною працею і подвигами народу. Але він не міг змінити і не змінив природи радянського суспільства. Ні найгрубіші політичні помилки, ні допущені відступи від принципів соціалізму не могли звернути народ, країну з того шляху, на який вона встала в Жовтні 1917 року. КПРС суворо осудила культ особистості Сталіна як явище несприйнятливе марксизму-ленінізму, природі соціалістичного суспільного устрою, поставила задачу назавжди покінчити з його небезпечними проявленнями: зловживання владою, порушеннями соціалістичної законності, приниженням ролі партії і народних мас в історичній творчості. Поборення наслідків культу особистості, з відповідністю з рішенням ХХ з’їзду партії, потребувало великих і довгочасних зусиль. Послідовна демократизація, яка здійснювалась по ініціативі КПРС після квітневого (1985 р.) Пленуму ЦК, призвана назавжди покінчити з проявами цієї небезпечної соціальної хвороби, дати повний простір реалізації переваги соціалістичного устрою.

Матеріали взято з “Настольного календаря” за 1989 рік.