Кісткова система людини

Нервова система – це сукупність органів , які утворюються нервовою тканиною, що регулюють і координують функції всіх частин організму , здійснюють як взаємодію між ними , так і зв’язок організму з навколишнім світом . Чим би ми не займались , наша нервова система незримо бере участь в кожній нашій дії . Це найскладніша і найважливіша сітка управління і зв’язку в організмі людини.

“ Робочим елементом “ нервової системи являються мільйони взаємозв’язаних клітин-нейронів , виконуючих ту ж функцію , що і проводи в складній електричній машині . Нейрони приймають сигнали в одній частині нервової системи і передають їх в іншу її частину , де ці сигнали можуть поступити на інші нейрони або викликати якусь дію , наприклад , скорочення м’язових волокон .

Нейрони – це дуже ніжні клітини , які можуть легко пошкоджуватись або знищуватись в результаті травми , інфекції , хімічної дії або недостатку кисню . Якщо знищені нейрони не відновлюються , то такі порушення можуть мати серйозні наслідки .

Нервова система поділена на дві взаємозалежні частини . Одна з них – центральна нервова система або головний і спинний мозок , інша – периферична нервова система або всі нервові тканини за межами ЦНС .

Периферична нервова система має два відділи: зовнішня , або соматична , нервова система і внутрішня , або вегетативна нервова система .

Соматична система грає подвійну роль . По - перше , вона збирає інформацію від органів відчуттів і направляє її в ЦНС . По - друге , вона передає сигнали від ЦНС скелетним м‘язам у відповідь на одержану інформацію , чим обумовлює рух .

Вегетативна нервова система відповідає за регулювання функцій внутрішніх органів і залоз , включаючи серце , шлунок , нирки її підшлункову залозу .

Соматична нервова система складається з двох основних комплектів - сенсорні та моторні системи . Інформація про зовнішній світ приймається органами відчуттів , наприклад , очима, які мають особливі рецепторні клітини . Інші клітини приймають сигнали болю , дотику і температури шкіри . Сигнали від цих рецепторів передаються до ЦНС по чуттєвих нервових волокнах . Сукупність таких сигналів , інтенсивність яких досягає мільйонів імпульсів на секунду , дає нам необхідну інформацію про зовнішній світ .

По чуттєвих нервових волокнах інформація поступає до ЦНС , а звідти команди передаються тим або іншим м’язам по рухових нервових волокнах .

Як чуттєві , так і рухові нервові волокна входять до складу сенсорних і моторних нейронів . Всі нейрони складаються із тіла клітини і ряду провідних волокон . Чуттєві і рухові волокна ПНС – просто найдовші волокна відповідних нейронів . Тіла клітин чуттєвих нервових волокон знаходяться поряд з головним або спинним мозком , а моторних нейронів – всередині головного або спинного мозку .

Рухові і чуттєві волокна , які несуть повідомлення від того чи іншого органу або частини організму і зворотно , збираються в пучок нервів. Вважається , що різні нерви забезпечують конкретну ділянку або орган .

Загалом від ЦНС відходить 43 пари нервів : 12 пар черепно – мозкових нервів від головного мозку і 31 пара з двох сторін спинного мозку .

Черепно – мозкові нерви забезпечують органи відчуттів і м’язи всередині черепа , хоч дуже важливий нерв такого роду – блукаючий нерв – відповідає за роботу органів травлення , серця і легеневих дихальних шляхів . Деякі черепно – мозкові нерви ( наприклад : здоровий нерв ока ) складається із чуттєвих волокон .

Спинномозкові нерви відходять від спинного мозку і завжди вміщують в собі як рухові ,так і чуттєві волокна . Вони обслуговують всі ділянки нашого тіла , розміщені нижче шиї . Кожний такий нерв закріплюється до спинного мозку двома корінцями , а в другому – чуттєві волокна . Таким чином , ПНС – служить тільки для передачі сенсорних і моторних повідомлень між ЦНС і м’язами, залозами і органами відчуттів . ПНС практично не бере участі в аналізі сенсорних сигналів чи формуванні моторних сигналів , оскільки ці дії виконує ЦНС .

Головний і спинний мозок утворюють центральний процесор нервової системи,

який за допомогою чуттєвих волокон одержує інформацію від органів відчуттів і рецепторів , фільтрує та аналізує її , а потім по рухових волокнах посилає команди , які викликають відповідну реакцію в м’язах і залозах . Таке завдання з аналізу чи опрацювання даних може бути відносно простим для певних функцій спинного мозку ,але головний мозок ,як правило , виконує дуже складний аналіз, в якому беруть участь тисячі різних нейронів .

Мозок складається із трьох основних частин .Його стовбурець є продовженням спинного мозку і служить опорою для головного мозку ,відповідного за більшу частину свідомого мислення .

Нижче розміщується мозочок .Хоч багато сенсорних і моторних нейронів починається і закінчується в головному мозку ,більшість мозкових нейронів є проміжними ,чиїм завданням є фільтрування аналіз і збереження інформації . Однією із найважливіших функцій головного мозку є запам’ятовування інформації, одержаної від органів відчуттів. Згодом цю інформацію можна викликати і використовувати при прийнятті рішень.

Вища нервова діяльність – діяльність вищих відділів головного мозку, які забезпечують нормальне існування організму і його постійне пристосування до умов навколишнього світу, які безперервно змінюються.

Теоретичні передумови для розробки вчення про вищу нервову діяльність містяться в працях І.М.Сєченова, який довів , що в основі

Психічного, інтелектуального життя лежать рефлекси, а І.П.Павлов , розвиваючи теоретичні положення І.М.Сєченова , розробив об’ємний метод вивчення функцій вищих відділів ЦНС – метод умовних рефлексів. Живий організм появляється на світ з цілим рядом готових, тобто вроджених рефлексів. Наприклад: новонароджений зразу ж починає робити смоктальні рухи в той момент , коли груди матері торкаються його рота. В роті зразу ж появляється слина, коли в його порожнину попадає їжа. Вроджені рефлекси різняться великою постійністю: у відповідь на одне і те ж подразнення виникає строго визначена фізіологічна реакція. Павлов назвав такі рефлекси безумовними . Але слиновиділення часто починається значно раніше , ніж їжа попадає в рот . Воно виникає тільки при баченні або запаху їжі . Такого роду рефлекси відрізняються від безумовних тим , що вони не є вродженими , а здобуваються в процесі індивідуального досвіду кожної окремої людини , залежить від специфічних для кожної із них умов існування . Ці рефлекси Павлов назвав умовними . В зв’язку із змінами в зовнішньому середовищі умовні рефлекси можуть зникати і замінятися іншими .

Для утворення умовного рефлексу потрібно , щоби в корі великих півкуль головного мозку одночасно виникали два осередки збудження : один в зоровій сфері в результаті дії світлового подразника , а другий – в “ центрі їжі “ в результаті подразнення рецепторів слизової оболонки рота їжею . Умовні зв’язки зумовлюють безумовне розширення кількості зовнішніх стимулів , здатних спричинити різноманітну рефлекторну діяльність організму. Кожний орган може змінити свою діяльність під впливом умовного подразника . Нейрофізіологічні дослідження останніх років значно збагатили про фізіологічні механізми вищої нервової діяльності , зокрема про структурно анатомічні основи процесу замикання . Була виявлена функція так званого сітчастого утворення , головного мозку , що пронизує його стовбурець на різних рівнях . В корі великих півкуль відбувається співставлення двох джерел інформації-специфічного ( зорового , слухового ) і неспецифічного , що об’єднує в собі всі чуттєві канали зв’язку .

Для утворення умовних рефлексів важливе значення має здатність великих півкуль головного мозку проводити аналіз і синтез явищ зовнішнього світу .

У звичайних умовах зникнення раніше утворених умовних рефлексів ,при зупинка реакцій на окремі сигнали здійснюється завдяки розвитку процесу гальмування . Збудження і гальмування – це дві нерозривно зв’язані форми прояву нервової діяльності .На основі аналізу явищ гальмування І.П. Павлов прийшов висновку ,що сон являє собою розмите гальмування ,яке охоплює всю кору і найближчі до неї утворення . Вчення про гальмування дало ключ до розуміння таких “загадкових явищ” як гіпноз і сновидіння .

В процесі життєдіяльності організму постійно утворюються як позитивні ,так і негативні умовні рефлекси .Саме вони визначають всю діяльність людини і тварини ,їх повсякденну поведінку .Кора великих півкуль головного мозку являє собою “грандіозну мозаїку “ джерел збудження і гальмування ,яке безперервно змінюється .Якщо послідовність і характер подразників багатократно повторюється ,то в корі великих півкуль створюється відповідна система умовних зв’язків ,так званий стереотип нервових процесів ,які полегшують і спрощують реакції .

Вища нервова діяльність має індивідуальні відмінності , які залежать від типу нервової системи ,який визначається співвідношенням сили ,рухливості і врівноваженості процесів збудження і гальмування. Розрізняють чотири основні типи нервової системи, що характеризуються :

1)сильними ,рухомими, врівноваженими нервовими процесами;

2)сильними ,рухомими ,але не врівноваженими нервовими процесами, причому процеси збудження переважають процеси гальмування ;

3)сильними, врівноваженими ,але інертними процесами ;

4)слабкими процесами збудження і гальмування .

Ці типи відповідають за Павловим описаним ще в древності темпераментам :сангвінічному ,холеричному ,флегматичному і меланхолічному .Вони залежать як від спадкових якостей ,так і від виховання і життєвих умов .

Загальні закономірності вищої нервової діяльності встановлені в дослідах на тваринах ,властиві і людині .Але кора великих півкуль

головного мозку людини має значно більшу здатність до синтезу, узагальнення відокремлення від дійсності зовнішнього світу .Якщо для тварин має значення так звана перша сигнальна система ,то для людини, крім неї ,величезне значення має друга сигнальна система ,в якій сигналом того чи іншого явища зовнішнього світу може стати його символ ,так би мовити ,сигнал сигналу – вимова ,почуте або видиме (написане) слово .Друга сигнальна система ,пов’язана з функцією мови та трудової діяльності ,являє собою якісну особливу властиву тільки людині форми вищої нервової діяльності .Друга сигнальна система у взаємодії з першою нервовою системою відіграє першорядну роль у свідомій діяльності людини, лежить в основі мислення .

П Л А Н

1 . Фізичні основи індивідуальної психічної діяльності.

2. Типи вищої нервової діяльності форми та фізичні основ психічної діяльності ( сон, пам ‘ять, мислення, свідомість ,мова).

3.Біоритми мозку. Стадії сну.

Коломийське медичне училище ім. І.Я. Франка.

Р Е Ф Е Р А Т

Анатомофізіологічний аспект ВНД (псих)

підготувала студентка групи2 М₉

Палійчук Роксолана

2002р.