Флора і рослинність урочища Пагур

Флора і рослинність урочища «Пагур» (Придністровське Поділля)

Вступ

Людину оточує справжній зелений океан різноманітних рослин, який є важливою, невід’ємною складовою частиною біосфери Землі. Він відіграє незамінну роль у житті як людини, так і всієї природи. Без перебільшення можна сказати, що без зелених рослин життя на нашій планеті в такій формі, в якій воно снує, було б неможливе. Саме зелені рослини постачають життєдайний кисень, годують все живе, будучи джерелом органічної речовини. Разом з тим вони є важливою складовою частиною екологічного середовища, без якого неможливе нормальне, повноцінне життя всього живого, в тому числі і людства.

Люди, які багато віків жили в природному середовищі, злились з природою, розуміли те, до чого ми, проживаючи в штучно створеному середовищі, ще не прийшли: природу неможливо перетворити відповідно до наших потреб, їх слід привести у відповідність з природою. Пізнавати природу, її закони, згідно з якими вона, а отже, і ми розвиваємося, щоб випадково в гордині своїй або неосвіченості не вибрати хибний шлях, – завдання, яке стоїть перед людиною.

Вивчаючи флору Землі, зокрема окремих її ділянок, як на прикладі урочища Пагур, ми дізнаємося багато цікавого. Саме новизна досліджуваної ділянки привертає нашу увагу, адже до цього часу дане урочище ніким не вивчалось.

Отож, в процесі дослідження та вивчення флори даної території ми ставимо перед собою певні завдання, які допоможуть охарактеризувати та вивчити дану ділянку, а саме:

- встановити перелік видів рослин урочища;

- провести флористичний аналіз;

- встановити рідкісні і зникаючі види рослин;

- розробити пропозиції щодо охорони і використання флори урочища.

Таким чином, ми зможемо привернути більшу увагу людей, щодо правильного використання флори урочища Пагур, та бережливого ставлення до цінних видів рослин, які проростають на даній території. Адже більшість людей через постійну заклопотаність іншими великими й малими справами мало звертають уваги на безліч рослин, які оточують нас, мало знають про них. А проте у кожній травинці, билинці, квіточці, листочку б’ється пульс біосфери – того природного середовища, в якому ми всі живемо і від якого істотно залежить як сьогоднішнє, так і майбутнє благополучне існування людського роду. То ж нам потрібно постійно пам’ятати, що кожна рослинка чи інше живе створіння відіграють свою певну роль у постійному вирі життя рідної природи і на свій лад конче потрібні у цьому одвічному процесі. Так що будь-який рослинний організм, будь-який вид рослинного світу по-своєму потрібні і корисні. У зв’язку із цим кожному із нас зокрема, і всім разом потрібно з більшою пошаною, любов’ю та обережністю ставитись до всього живого, що оточує нас, потрібно намагатись краще пізнати і глибше зрозуміти цей багатий та різноманітний світ живих істот, що створюють живу оболонку нашої планети.

1.Фізико-географічна характеристика території дослідження

1.1 Географічне положення

Івано-Франківська область за конфігурацією території нагадує ромб, витягнутий по довгій осі з півночі на південь.

Границі Івано-Франківської області дуже звивисті і мають загальну протяжність близько 760 км. Межує з такими сусідніми областями як Тернопільська, Чернівецька, Закарпатська, Львівська.

Івано-Франківська область розташована в трьох різних за своєю природою ландшафтних зонах Північно-Східна частина території (Придністров’я) лежить по Подільській височині.

Середня частина області розташована в межах Передкарпаття з піднятим і сильно розчленованим рельєфом.

Південно-західна частина Івано-Франківської області заходить в Українські Карпати.

Східна частина Івано-Франківського передгір’я має виразний поділ на два орографічні райони: Передкарпатське Покуття і Придністровське Покуття. Два цих орографічних райони поділяє р. Прут. На південь Прута до Карпат простягається типове передкарпатське передгір’я – Передкарпатське Покуття [7].

Придністровське Покуття, яке ще називають Тлумач-Городенківською височиною лежить на північ від р. Прут і простягається до долини Дністра.

Тлумацький район розміщений на сході Івано-Франківської області. Крайня північна його точка – на околицях с. Петришів (49° північної широти), західна – поблизу с. Задорожна (24° 55¢ східної довготи), східна – на правому березі р. Дністер біля с. Петрів (25° 20¢ східної довготи), а південна – с. Яківка (48° 40¢ північної широти).

Вся територія району розміщена у середніх широтах, помірному кліматичному поясі.

Межі району на північному сході звиваються по меандрах Дністра. Даним природним рубежем проходить межа з Монастирським у Бучацьким районами Тернопільської області.

На сході район межує з Городенківським, на південному заході і півдні – з Коломийським, а на заході – з Тисменицьким районами.

Площа Тлумацького району складає 0,68 тисяч квадратних кілометрів, що становить 4,9% всієї території області.

Найбільша протяжність району з півночі на південь становить 45 кілометрів, а із заходу на схід – 30 кілометрів [20].

1.2 Геологічна будова

Територія району знаходиться на південно-західній окрайні Руської платформи, складеної в основному з докембрійських кристалічних порід, перекритих горизонтально залягаючи ми шарами палеозою і мезозою.

Із палеозойського комплексу в межах району відмічені силурійські і девонські відклади, які на поверхні зустрічаються тільки на крайньому північному заході у вигляді вузької смуги по берегах долини Дністра, починаючи від с. Нижнів. Силурійські відклади представлені вапняками, пісковиками і сланцями. Товщі девону складаються з червонобарвних пісковиків і піщано-сланцевих порід.

Відклади мезозою, які зустрічаються частіше являють собою переважно морські відклади юри і крейди. Юрські відклади виступають на денну поверхню річки Дністер і представлені вапняками та мергелями. Крейдяні відклади поширені по всій території району. Вони складені глауконітовими пісками та пісковиками, мергелями, крейдою та вапняками.

З кайнозойських утворень в районі відзначені верхньотретині відклади – тортонський ярус, до якого відносять відклади гіпсу. Шари попередніх геологічних періодів в основному вкриті товщею четвертинних нашарувань, найбільш давніми є древньоалювіальні відклади (грубі кварцеві піски з домішками гальки).

Вони складають шосту терасу Дністра, залишки якої зустрічаються на Бистрицько-Тлумацьків височині і на південь від Дністра по лінії Тлумач-Чернелиця, а також Прутсько-Дністровському вододілі. Алювіальні відклади зустрічаються і на інших терасах Дністра. Крім алювію, на більшій території південного сходу спостерігаються лесовидні суглинки, лес і делювіальні шари [7].

1.3 Геоморфологія

У тектонічному відношенні територія району – це південно-західне крило Українського кристалічного масиву, де старі палеозойські шари западають глибоко під грубе покриття шарів міоцену, вкриті потужними шарами лесу. У кінці третинного періоду і пліоцені дана територія являла собою знижену плоску рівнину, на північному сході якої протікала р. Дністер. У кінці пліоцену та на початку плейстоцену відбулося піднесення Покутської височини, що призвело до глибокого врізання Дністра і розчленування Прутсько-Дністровського межиріччя.

Зараз територія району – це хвиляста рівнина, на якій виділяються три природні райони:

Бистрицько-Тлумацька височина – ця місцевість різко окреслена долинами Дністра, Бистриці, Ворони та Тлумача. Схили височини круті, абсолютні висоти становлять 300–360 м. Найвища точка досягає 386 м (г. Задорожна).

Олешанська Височина – знаходиться на схід від Бистрицько-Тлумацької височини. Висоти тут дещо збільшуються, досягають 350 і навіть 390 м. Ця височина розпадаються на два крупні масиви: західний – між р. Тлумач і великою звивиною Дністра і східний – на схід звивини Дністра до його притоки Земець.

Гостів-Обертинська рівнина – знаходиться на південь від згаданих височин. Висоти тут зменшуються до 300 м. Дана територія по лінії Хотимирсько-Гвіздецької гряди виступає вододілом Пруту і Дністра. Десь по середині території від м. Тлумача до м. Городенки виділяється більш опущена смуга з висотами до 300 м. Це Тлумацько-Городенківське зниження.

З поширенням гіпсів в межах району (вздовж Дністра по лінії сіл Кутище-Локіта-Олеша-Петрів-Гавриляк-Гончарів) пов’язані карстові явища – лійкуваті заглиблення, провалля, печери, карстові озера, підземні річки, а на поверхні мальовничі гіпсові скелі. [20].

Отже, поверхня району складова частина Покутсько-Бесарабської височини – в північно-східній частині горбкувата, а в південно-західній становить рівнину.

1.4 Водні ресурси

Поверхневі води Івано-Франківської області – це переважно ріки. Озер мало, переважають штучні озера-ставки. Загальна кількість досягає 7120, переважають малі, довжиною до 10 км. Рік, які мають довжину понад 10 км налічується 152, а понад 100 км – тільки 5. Загальна їх густота в середньому по області становить 0,20–0,40 км/км², а в окремих басейнах вона вища.

Майже 2/3 території області зрошують води басейну Дністра і тільки південно-східна окраїна належить до басейну Пруту.

До Подільської водозбірної площі Дністра належить Прилипанська височина на лівобережжі і Покутська – на правобережжі. Загальна густота річкової сітки цього району досягає 0,29 км/км².

Річкова система Тлумацького району розвинута слабо, що пояснюється рівним характером поверхні. Головною річковою артерією району є р. Дністер, яка протікає з північного заходу на південних схід майже межею з Монастирським та Бучацьким районами Тернопільської області. Річка протікає територією (Тлумацького району протягом 82 км звивистою долиною з високим стрімким правим берегом. [7].

Пересічна густота мережі річок на території Тлуацького району становить 0,55км². Всього в районі нараховується 68 річок і тимчасових водостоків загальною довжиною 385 км.

Правобережжя Дністра на території району має слабо розвинуту річкову систему. Ріки тут трапляються рідко, маловодні. Невелика густота річкової системи в цій місцевості пов’язана з карстовими явищами.

Річки Тлумацького водозбору відрізняються невеликою водоносністю. Х витоки – яри або балки.

Озер на території району дуже мало. Більша частина їх є заплавними (стариці в районі сіл Петриків. Антонівка, Купелів). Розміри їх невеликі, живляться головним чином від річкових паводків. В сухий період року вони часто висихають або перетворюються в болота.

У надрах Тлумацького району є прісні та мінералізовані підземні води. Їх поширення тісно пов’язане з геологічною будовою цієї території. Містяться вони в основному четвертинному водоносному горизонті, а місцями у відкладах корінних порід [23].

1.5 Ґрунти

В межах Івано-франківської області є різні типи і відміни ґрунтів.

Для території Тлумацького району характерні в основному тир типи ґрунтів: опідзолені чорноземи, сірі опідзолені ґрунти та глибокі мало гумусні чорноземи. Це пов’язано з різноманітними формами рельєфу, складом ґрунтоутворюючих порід, умов поверхневого ат ґрунтового зволоження і рослинності.

Більшу частину площі (33,9 тис. га) займають опідзолені ґрунти, які розміщені на водороздільних просторах і схилах. Інші ґрунти мають незначні площі: чорноземи на елювії – 2,2, лугові і чорноземно-лугові – 4,3, болотні – 1,5, дернові – 0,8, намиті – 0,9, розмиті ґрунти і виходи корінних порід – 0,3, не обстежено – 0,4 тис. га.

На високих у вузьких водорозділах по берегах р. Дністер та ї приток переважають світло-сірі і сірі ґрунти, які на крутосхилах в різній степені змиті. Це низькопродуктивні ґрунти з нестійкою структурою, вміст гумусу в них невисокий.

Темно-сірі опідзолені і опідзолені чорноземи є найбільш розповсюдженими ґрунтами в районі (29,1 тис. га) і майже всі вони знаходяться на орних землях. На відміну від світло сірих ґрунтів, вони володіють більш високим рівнем природної родючості, досить потужним і добре гумусова них профілем. Ці ґрунти добре забезпечені фосфором і помірно азотом та калієм. Вони більш структуровані і мають добре розвинуту капілярну систему [17].

Чорноземи на елювії карбонатних порід займають в районі невеликі площі, половина з них припадає на ріллю. Приурочені вони до крейдяних підвищень горбисто хвилястих водорозділів. Чорноземи характеризуються високим вмістом гумусу, доброю забезпеченістю поживними речовинами.

Лучні і чорноземно-лучні ґрунти залягають в заплавах рік, по долинах балок. Для них характерний добрий гумусовий профіль, значний запас поживних речовин, але вони часто бувають перезволожені. Лучні ґрунти зустрічаються в нижніх частинах схилів, по днищах балок, заплавах рік. Воин мають більш потужний гумусовий горизонт.

Дернові ґрунти приурочені до берегової тераси р. Дністер. Розмиті ґрунти і виходи пухких порід розміщуються на крутих схилах річкових долин, балок, ярів.

Болотні ґрунти займають найбільш низькі рівні заплав та днищ балок. Утворились вони в умовах постійного пере зволоження неглибоко залягаючи ми ґрунтовими водами, внаслідок чого весь їх профіль має виразні ознаки оглеєння.

Низинні торфовища поширені невеликими масивами в заплавах річок (села Гостів, Хоти мир, Бортники, с.м.т. Обертин та М. Тлумач). Торфи середньо – та високо зольні, кислотність їх нейтральна або близька до неї [7].

1.6 Клімат

Кліматичні умови району формуються під впливом таких кліматотвірних чинників: географічне положення, циркуляція повітряних мас і сонячна радіація. На місцевий клімат великий вплив чинять також різноманітні форми рельєфу, а також їх експозиція і висота. [29]

Згідно з характером розподілу радіаційного балансу в часі і по території району, відбувається розподіл температури. Зокрема пересічна температура за рік коливається від 5 до 3°С. Взимку пересічні температури за місяць від’ємні (2–5°С у грудні, -5–7°С у січні, 4–5°С у лютому). Отже, найхолоднішим місяцем в районі є січень.

Особливо низькі температури спостерігаються тоді, коли над нашою територією проходять маси арктичного повітря, що прориваються з Карського моря. Коли ж над районами проходять маси тропічного походження із Середземного моря, температура піднімається.

Відлиги на території району бувають досить часто і можуть тривати майже 20 днів у грудні і по 15 днів у січні та лютому. Середньорічні температури липня +18–18,5°С, а січня –5–6°С.

Взимку на території району випадає майже втричі менше опадів, ніж влітку. При цьому опади взимку не інтенсивні і мають переважно обложний характер. Річна кількість атмосферних опадів становить 60–700 мм. Більша кількість їх випадає в теплий період року. Найбільш дощовий місяць червень, а найбільш сухий – вересень. [7].

Вітри переважно слабкі і помірні з швидкістю 0,5–1 м/с, а взимку 6–10 м/с. В окремі періоди зрідка спостерігаються ураганні вітри.

У теплий період року на території спостерігаються й такі небезпечні явища погоди як грози, град, суховії.

Клімат району помірно континентальний з різновид ними мікрокліматичними зонами [20].

1.7 Рослинний покрив

Природна трав’яниста рослинність на території району збереглася дуже мало, оскільки більша частина безлісих територій розорана під сільськогосподарські угіддя. У непорушному стані природному стані вона збереглася тільки на нерозораних сіножатях і пасовищах. В трав’янистому покриві вологих і заплавних лук розповсюджені осоково-різнотравно-злакові і бобово-рінотравно-злакові з перевагою в травостої метелика лугового, вівсяниці лучної. Степова рослинність зустрічається дуже рідко, невеликими острівцями на незручних для розорювання ділянках. Вона представлена типчаком, Калерією, меренкою [5].

Діброви поширені на темно-сірих ґрунтах водороздільних височин і по крутих схилах біля виходів вапняків. Лісоутворюючою породою їх є звичайний дуб, до якого домішується скельний дуб. Іноді до них приєднується ясен, польовий клен в першому ярусі і берест, граб, осика, черемха, береза, черешня, горобина в другому ярусі. Серед чагарників знаходимо ліщину, татарський клен, калину, глід, пухнасту жимолость, крушину, терен, шипшину, кизил та ін. Букові ліси ростуть на ясно-сірих ґрунтах підвищених вододілів. Це так звана свіжа бучина, яка складає темні ліси з майже відсутнім підліском.

2. Методика та об’єкти досліджень

Вивчення флори урочища «Пагур» розпочинаємо із встановлення видового розмаїття – складання переліку видів рослин. Для цього використовуємо маршрутний метод. Першим етапом дослідження є ознайомлення з особливостями рельєфу, основними типами рослин. Другий етап – детально-маршрутне дослідження. При дослідженні ми використали метод екологічних профілів, який найбільш підходить для даної території, яка характеризується гористістю. Під час маршруту збирали гербарій, записували всі рослини, які зустрічалися в дорозі. При цьому також записували рясність кожного виду рослин, місце знаходження, фітоценотичну приуроченість, екологічні умови місця зростання тощо. Для визначення невідомих рослин використовували «Определитель высших растений Украины», «визначник рослин Українських Карпат».

Всі виявлені види рослин даної території впорядкували у конспект флори. Для цього види рослин комплектували по родах та родинах. Для визначення рясності рослин користувались шкалою Друде, при складанні таблиці вжито такі позначення:

Cop³ – дуже рясно, зарослями

cop² – дуже рясно

cop¹ – рясно

soe – досить рясно

sol – багато видів

sp – декілька видів

un – поодинокі види

Наступним етапом дослідження флори урочища «Пагур» є її аналіз. Він проводився з метою виявлення особливостей флори досліджуваної території, можливості порівняти її з іншими флорами, а також індикації екологічних характеристик території дослідження, її історії, наявності антропогенного впливу.

Аналізуючи флору ми провели систематичний склад, тобто розподіл кількості видів між таксонами більш високого рангу – родами, родинами. Для цього кількість видів у кожному роді, родині обчислювали у відсотках до загальної кількості виявлених видів.

Провели, еколого-фітоценотичний аналіз флори, тобто поділ на флороценотипи в залежності від еколого-фітоценотичної природи видів рослин.

Для виявлення екологічної природи флори урочища провели біоморфологічний аналіз флори: за ступенем пристосування до водного середовища і зволоження ґрунту; та за ступенем пристосування до інтенсивності освітлення.

При узагальненні результатів врахували кількість видів лікарських, декоративних, медоносних рослин території.

3. Результати дослідження та їх обговорення

3.1 Конспект флори

Всі виявлені види рослин урочища «Пагур» упорядковані у конспекті флори. У якому рослини укомплектовані по родах та родинах, відповідно від найбільшої до найменшої родини. При визначенні рясності рослин користувались шкалою Друде. Конспект флори подану у вигляді таблиці

Таблиця 1

На досліджуваній території було виявлено 140 видів рослин, які відносяться до 31 родини. До родини Складноцвітих (Asteraceae) належить 22 види, родини Розові (Rosaceae) належать 18 видів, до родини Губоцвіті (Lamiaceae) – 13 видів, родини Бобові (Fabaceae) та Pлакові (Poaceae) – по 10 видів, до родини Хрестоцвітих (Brassiaceae) належить 7 видів, до родини ранникові (Serophulariaceae) та Шорстколисті (Boraginaceae) по 6 видів, до родин Гвоздикових (Caryophyllaceae), Зонтичних (Apiaceae), Жовтецевих (Ramuncullaceae), Первоцвітих (Primulaceae) відносяться по 4 види, Подорожникові (Plantaginaceae), Ситникові (Juncaceae), Гречкові (Polygonaceae) налічують по 3 види, Макові (Papaveraceae), Геранієві (Geraniaceae), Тирличеві (Gentianaceae), Фіалкові (Violaceae), Дзвоникові (Campanulaceae), Жимолостеві (Caprifoliaceae), Маренові (Rubiaceae) налічують по 2 види, до родини Звіробійні (Hypericaceae), Молочайні (Euphorbiaceae), Повитицеві (Cuscutaceae), Китяткові (Polygolaceae), Черсакові (Dipsacaceae), Онагрові (Onagraceae) належить по 1 виду.

3.2 Аналіз флори

Проводимо систематичний аналіз флори. Для цього кількість видів у кожному роді та родині обчислюємо у відсотках до загальної кількості виявлених видів. Результати подані у вигляді таблиці.

Таблиця 2

Отже, на досліджуваній території було виявлено 140 видів рослин, які належать до 111 родів та 31 родини.

Провідні родини, що мають найбільшу кількість виявлених видів можна зобразити у вигляді діаграми.

З діаграми видно, що найбільш поширеною з родин є родина Складноцвітих (Astereceae), яка налічує 22 види, що становить 15,7% від загальної кількості. На другому місці родина Розові (Rosaceae), яка налічує 18 видів і становить 12,9%, третє місце займає родина Губоцвіті (Lamiaceae) – 13 видів та 9,3%. По 10 видів та відповідно 7,1% налічують родина Бобові (Fabaceae) Злакові (Poaceae), 7 видів налічує родина Хрестоцвіті (Brassiaceae) і займає 5%, родини Ранникових (Serophulariaceae) та Шорстколисті (Boroginaceae) налічують по 6 видів і становить 4,3%.

Еколого-фітоценотичний аналіз флори проводимо за приналежністю видів до певного флороценотипу.

Розрізняють такі флороценотипи: неморальний флороценотип, кореальний, лучний, степовий (лучно-степовий), гігрофільний, рудеральний, сегетальний та адвентивні види рослин.

Таблиця 3

З даної таблиці бачимо, що на досліджуваній території переважає лучний флороценотип, до якого належить 65 видів рослин, що становить 46,4%. До сегетального флороценотипу належить 30 видів і 21,4% від загальної кількості. Рудеральний налічує 12 видів і становить 8,6%, гігрофільний – 8 видів і відповідно 5,7%, ксерофільний – 7 видів та 5%. Неморальний флороценотип становить 8,6% і налічує 12 видів, до адвентивного флороценотипу належать 5 видів і становить 3,6%, і до бореального належить 1 вид, що становить 0,7%.

Біоморфологічний аналіз

Для виявлення екологічної природи флори даної території проводимо аналіз зі біоморфами, тобто відносимо всі виявлені види рослин до певної біоморфи та виражаємо кількість видів кожної біоморфи у відсотках. Для цього використовуємо класифікацію І.Г. Серебрякова, який виділив такі життєві форми рослин – дерева, чагарники, чагарнички, напівчагарнички, трав’янисті полікарпики та трав’янисті монокарпики.

Дані записуємо у таблицю.

Таблиця 4

На території урочища «Пагур» багаторічні рослини займають 69,3% до них відносимо: королицю звичайну (Leucanthenum vulgare Lam), мати-й-мачуха (Tussilego forfra L), стокротки багаторічні (Bellis peremnis L), суниці лісові (Fragoria vesca L) та ін., однорічні рослини: Ромашка ромашковидна (Metricaria metricarioides), курячі очка польові (Anallis arvensis) та ін., займають 11,4%, дворічні – 5%, одно або дворічні – 7,1% б дерева становлять 3,6% та чагарники також 3,6%.

Екологічний аналіз

Екологічний аналіз проводимо для детермінування видів за показниками їх пристосування до основних екологічних факторів з об’єднанням їх у відповідні групи і визначенням їх питомої частки.

Основними екологічними факторами, які впливають на формування флори є вода і зволоженість ґрунту, світловий режим, родючість ґрунту та ін.

- За ступенем пристосування до водного середовища і зволоження ґрунту рослини поділяють на 4 групи: гідрофіти, гігрофіти, мезофіти і ксерофіти.

Гідрофіти зустрічаються у повільно проточних і стоячих водоймах. Гігрофіти – приурочені до перезволожених екотипів, сформованих на болотах, берегах річок, озер, ставів на заболочених землях. Мезофіти – рослини суходільних лісових та лучних угруповань. Ксерофіти зростають в умовах недостатньої зволоженості: рівнинна частина на схилах.

- За ступенем пристосування до інтенсивності освітлення рослини поділяють на геліофіти, факультативні геліофіти та сціофіти.

- геліофіти – рослини відкритих місць – лучних, прибережноводних угрупувань, боліт, лісових вирубок.

- факультативні – рослини широколистяних лісів, узлісь, чагарників та лук.

- сціофіти – рослини затінених місць – темнохвойних, мішаних та широколистяних лісів.

Провівши екологічний аналіз за показником пристосування до водного середовища і зволоження ґрунту ми визначили, що 89,3% належить мезофітам – рослинам суходільних лучних угруповань, ксерофіти займають 5% та гігрофіти 5,7% до них відносимо – перстач піщаний (Potentilla arenaria), миколайчики плоскі (eryngium phonum L) (ксерофіти), водяний хрін лісовий (Rorippa sylvestris L), незабутка болотна (Myosotis polustris L), калюжниця болотна (Coltha polustris L) (гігрофіти).

- по відношенню до інтенсивності освітлення: геліофіти – рослини відкритих місць займають 60,7%, це такі види як: волошка лучна (Centaurea jocea L), королиця звичайна (Leucanthenum vulgare Lom), горошок мишачий (vicia cracca L) та ін., факультативні рослини займають 39,3% і доних відносимо чистотіл звичайний (Сhelidonium majus L), свербіжниця польова (Knautia arvensis L), полин гіркий (Artemisisa absinhium L) та ін.

3.3 Біоекологічні особливості найбільш поширених видів рослин урочища

Н досліджуваній території було виявлено 64 види лікарських рослин.

Всі лікарські рослини поділяють на такі, що використовують в офіційній медицині та неофіцинальні, тобто ті, які використовують в народній медицині. Із виявлених видів, визначено 28 видів, які використовують в народній медицині.

Якщо виразити абсолютні числа у відсотках то отримаємо 44% від загальної кількості лікарських рослин, рослини, що використовуються науковою медициною та 56% – які використовуються народною медициною.

Медоносні рослини.

На території урочища «Пагур» серед виявлених рослин визначено медоносні рослини, серед яких волошка лучна (Centaurea jocea L), Волошка синя (Centaurea cyanus L), Деревій тисячолистий (Achilla millefolium L), Нечуйвітер волохатенький (Hieracium pilasella L), оман високий (inula helenium L), Пижмо звичайне (Tanocetum vulgare L), мати-й-мачуха (Tussilago farfara L), Цикорій дикий (Chicorium intubu L), Ожина сиза (Rubus calsius L), Горлянка повзуча (Anjuge reptans L), Глуха кропива біла (Lamium album L), Глуха кропива пурпурова (Lamium purpureum L), Чебрець повзучий (Thumus serpillum L), Шавлія кільчаста (Salvia verticillata L), Шавлія лучна (Salvia pratensis L), Вовчуг польовий (Onosis arvensis L), В’язіль барвистий (Coronilla varia L), Горошок мишачий (Vicia cracca L), Конюшина повзуча (Trifolium repens L), Конюшина лучна (Trifolium pratense L), Люцерна серповидна (Medicago folcata L), Лядвинець рогатий (Lotus corniculatus L), Гикавка сива (Berteroa incana L), Синяк звичайний (Echium vulgare L), Зірочник середній (Stellaria media L), Герань лучна (Geranium pratense L).

Декоративні рослини.

Із декоративних рослин визначено такі рослини, як Волошка синя (Centaurea cyanus L), Нечуйвітер волохатенький (Hieracium pilasella L), Чебрець повзучий (Thumus serpillum L), В’язіль барвистий (Coronilla varia L), Льонок звичайний (Linaria vulgaris Mill), Незабутка болотна (Myosotis palustris L), Миколайчики плоскі (Eryngium planum L.), Первоцвіт весняний (Primula versis L), Мак дикий (Papaver rhoeas L), Фіалка звичайна (Viola odorata L), Фіалка собача (Viola canina L), Дзвоники скупчені (Campanula glomerata L), дзвоники ріпчасті (Campanula ranuncnlaides L).

3.4 Рослинність урочища «Пагур»

Класифікацію рослинності проводимо за методом Броун-Бланке

Висновки

В результаті досліджень на території урочища «Пагур» було виявлено 140 видів рослин, які належать до 111 родів та 31 родини.

Провівши систематичний аналіз рослин за родинами виявлено, що найчисленнішою є родина складноцвітих, якій належить 15,7% видів. Найменша кількість видів належить до родин: Звіробійні, Моочайні, Повитицеві, Китяткові, Черсакові, Березкові, Лілійні, Вужачкові, Онагрові.

Згідно еколого-фітоценотичного аналізу флори, визначено, що на території урочища переважає флороценотип, до якого належить 46,4% видів, до сегетального – 21,4%, рудерального та неморального – по 8,6%, гігрофільного – 5,7%, ксерофільного – 5%, адвентивного – 3,6% та кореального – 0,7%.

Відповідно до біоморфологічного аналізу на досліджуваній території переважають багаторічні рослини, що становить 69,3%, трав’янисті монокарпики займають 23,5% та дерева і чагарники по 3,6%.

Екологічний аналіз показав нам, що на території урочища переважають види суходільних лучних угруповань відкритих місць.

На досліджуваній території виявлено 64 види лікарських рослин, з яких 28 видів офіційні та 36 – неофіцинальні. А також визначено медоносні та декоративні рослини.

Список використаних джерел

1. Андржневський А., Исчисление растений Подольской губернии и смежных с нею мест. – Тр: комис. при ун-те св. Владимира для описания губернии Киев. учеб. округа, 1861. Т.4, вып. І. с. 1–51.

2. Атлас медоносних рослин України/ Л.І. Боднарчук, Т.Д. Соломаха, А.М.Ілляш та ін. – К.: Урожай, 1993. – 272 с.

3. Балковський Б.Є. Матеріали для флори Поділля. – Журн. ін-ту ботаніки АНУРСР, 1939, №23, с. 65–80.

4. Богайчук Р.С., Куковиця Г.С. Степова рослинність Західного Поділля. – Укр. бот. журн. – 1969, т. 26, №5. – с. 17–21.

5. Брадіс Є.М. Рослинність східної частини Малого Полісся та питання ботаніко-географічного районування західних областей УРСР. – Укр. ботан. журн., 1957, 14, №4. – с. 3–14.

6. Визначник рослин Українських Карпат. – Київ: Наукова думка, 1977. – 436 с.

7. Гарматій М.В., Атаманюк Я.Д., Боніковський В.В., Боднарчук В.Д. Географія Тлумацького району. – Тлумач: Злігода, 2002.

8. География растительного покрова Украины/ Шеляг-Сосонко Ю.Р., Осычнюк В.В., Андриенко Т.Л. – К.: Наукова думка, 1980. – 288 с.

9. Жизнь растений в 6-ти томах. – Л.: Просвещение. – 1974.

10. Заверуха Б.В., Андриенко Т.Л., Протопопова В.В. Охраняемые растения Украины. – К.: Наук. думка, 1983. – 175 с.

11. Заверуха Б.В. флора Волыно-Подолии и ее генезис. – К.: Наук. думка, 1985. – 192 с.

12. Зап’ятова А.А. Наукове і практичне значення степів зх. Поділля і Покуття. 0 В кн.: Матеріали до вивчення природних ресурсів Поділля. – Тернопіль: Кременець: М-во вищої освіти УРСР, 1963. – с. 102–104.

13. Зеленая книга Украинской ССР. Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране растительные сообщества/ Под. общ. Ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – К.: Наук.думка, 1987 – 216 с.

14. Злобин Ю.А. Принципы и методы изучения ценотических популяций растений. – Казань: Изд. Казан. ун-та, 1989. – 148 с.

15. Кархут В.В. Ліки навколо нас. – К.: Здоров’я, 1978. – 230 с.

16. Клеопов Ю.Д. Новітні відомості про флору Поділля. – Укр. ботан. журн., 1928 – с. 24–33.

17. Козій П.В. Ботаніко-географічні риси західного Поділля у зв’язку з природнім районуванням. – В кн.: Ювілейна наукова сесія присвячена 300-річчю Львівського державного ун-ту: Тез. доп. Секція біології і хімії. Львів: вид ун-ту, 1961. – с. 6–8.

18. Козій Г.В. Перспективи поліпшення гірських лук і пасовищ Дрогобицької і Станіславської областей. – В кн.: Підвищення продуктивності ланів, лісів і гірських пасовищ західних областей УРСР. – к.: вид. АН УРСР, 1968.