Місцеві податки і збори 4

МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ

Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики.
Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.
Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів в Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року "Про місцеві податки і збори". Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети.
Місцеві податки:
- комунальний податок;
- податок на рекламу.
Місцеві збори:
- за право використання місцевої символіки;
- за паркування автотранспорту;
- за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
- за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
- за право проведення кіно- і телезйомок;
- за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає за кордон, та інші.
Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання полягають у такому.
1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.
2. Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку.
Органи місцевого самоврядування мають право:
-запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими актами;
- установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами;
- установлювати додаткові пільги для окремих платників податків (установлення ставки нижче за мінімальну, звільнення від податку).
В 1998-1999 pp. було підготовлено два варіанти проекту закону "Про місцеві податки і збори". Перший варіант закону, підготовлений в 1998 році, передбачав внесення певних змін до їх складу і методики визначення. Загальну їхню кількість пропонувалося зменшити до 14. Проте в проекті названого закону передбачалося запровадження нових зборів:
- за надання в користування земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого й невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах;
- за право розміщення офісів суб'єктів підприємницької діяльності в центральній частині населеного пункту та в будівлях, які мають історико-архітектурну цінність;
- за здійснення міжнародного туризму.
Важлива особливість підготовленого законопроекту полягала у зменшенні податкового тягаря для вітчизняного товаровиробника.
Податковий тягар стосовно місцевих податків і зборів переносився на споживача (переважно щодо товарів імпортного виробництва). Було зроблено спробу реалізувати принцип збільшення місцевих податків і зборів зі зростанням споживання та залученням прибутків тіньового капіталу.
Комунальний податок. Платниками податку згідно з декретом було визначено юридичних осіб усіх форм власності, що функціонують на території України.
Об'єктом для розрахунку податку прийнято фонд оплати праці, який обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Граничний розмір ставки податку визначено у розмірі 10% від об'єкта оподаткування (розрахункової величини фонду оплати праці). Податок сплачується щомісяця, виходячи з суми, яка оподатковувалась у попередньому місяці.
Згідно з указаним проектом закону "Про місцеві податки і збори" пропонувалося внести суттєві зміни в порядок обчислення комунального податку.
За об'єкт оподаткування передбачалось брати вартість товарів (послуг), реалізованих суб'єктами підприємницької діяльності через організовану торговельну мережу (магазини, кіоски, автозаправні станції, їдальні, кафе, ресторани, лотки).
Об'єктом оподаткування мала бути також виручка, одержана через каси неторговельних підприємств, установ і організацій від продажу безпосередньо населенню товарів власного виробництва, товарів, придбаних у інших юридичних і фізичних осіб.
Від оподаткування передбачалося звільнити реалізацію таких товарів вітчизняного виробництва:
- хліб і хлібобулочні вироби, борошно пшеничне та житнє;
- сіль, цукор, олія соняшникова і кукурузна;
- молоко і молочна продукція;
- продукти дитячого харчування; - безалкогольні напої і морозиво;
- яловичина, свинина, риба, домашня птиця, яйця;
- ягоди, фрукти, картопля і плодоовочева продукція;
- поштові марки, листівки, конверти;
- друковані засоби масової інформації, проїзні квитки, товари народних промислів;
- готові лікарські засоби;
- вугілля, вугільні брикети, гас, торф, дрова для продажу населенню;
- мило господарське, сірники;
- насіння овочевих, баштанних, квіткових культур.
Ставки комунального податку пропонувалося встановлювати від вартості реалізованих товарів без ПДВ: у 1999 році - 2%, у 2000 році - 3%.
Податок з реклами. Платниками вказаного податку згідно з указаним вище декретом було визначено суб'єктів підприємницької діяльності, їхні філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів: замовників реклами (рекламодавців), виробників і розповсюджувачів реклами.
Податок з реклами має стягуватися з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті); друкуються на спортивному одязі чи майні.
Об'єктом оподаткування була визначена вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі.
Рекламодавці мають сплачувати податок під час оплати послуг. Виробники реклами - щомісяця (до 15 числа місяця, наступного за звітним).
Згідно з указаним вище проектом закону передбачалося підвищення граничних ставок податку на рекламу, а також ширша диференціація ставок залежно від способу подання реклами.
За рекламування тютюнових виробів та алкогольних напоїв до відповідної ставки податку пропонувалося застосовувати збільшувальний коефіцієнт 5.
За рекламування вітчизняними виробниками продукції власного виробництва (крім тютюнових виробів та алкогольних напоїв) пропонувалося застосовувати пільговий коефіцієнт 0,5.
У 1999 році було розроблено другий варіант закону України "Про місцеві податки і збори". У цьому варіанті законопроекту передбачається стягнення таких податків:
- місцевий податок на прибуток підприємств;
- місцевий податок на доходи фізичних осіб;
- податок на нерухоме майно;
- ринковий податок;
- готельний податок;
- торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
Місцеві збори мають бути такими:
- рекламний збір;
- збори з торговельної діяльності:
а) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення об'єктів торгівлі, сфери побутових послуг;
б) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення закладів грального бізнесу;
- збір за паркування автотранспорту;
- будівельний збір;
- екологічний збір (збір за забруднення навколишнього середовища).
Отже, згідно з другим варіантом закону передбачене внесення змін до складу місцевих податків, а також методики їхнього визначення. Це має розширити податкову базу, а отже, сприяти зміцненню фінансової бази місцевих органів влади.