Едуард Дженнер

Пошукова робота

з інфекційних захворювань

на тему:

“Едуард Дженнер”

Серед багатьох видатних учнів Джона Гунтера увіч­нив своє ім'я в історії меди­цини Едвард Дженнер (1719-1823), якому людство зобо­в'язане введенням у широку практику як запобіжного способу щеплення коров'ячої віспи.

Епідемії віспи були страш­ним лихом для людства. У XVII-XVIIIст. в Європі хворіло на віспу щороку до 12 мільйонів чоловік, з них вмирало 1,5-2 міль­йони, значна частина тих, що перехворіли, втрачала зір. Велика смертність (до 90-95 %) спостерігалась у країнах, куди її за­носили вперше. Такі нищівні епідемії були в Сибіру в XVIIст. Європейські завойовники і перші переселенці в Америці штучно поширювали віспу між індійцями для знищення їх. Здавна суто емпірично було помічено, що ті, хто перехворів навіть і на легку форму віспи, набувають стійкої несприйнятливості до хвороби. Але щеплення — варіоляція — інколи викликали дуже тяжке, а то й смертельне захворювання. Особа, якій зробили щеплення, крім того, могла стати джерелом зараження для довколишніх.

Едварду Дженнеру належить велика історична заслуга вве­дення в медичну практику запобіжних щеплень коров'ячої віспи (вакцинація) замість небезпечних щеплень віспи від людини.

Дженнер по одержанні медичної освіти працював інтерном у Дж. Гунте­ра, пізніше — лікарем сільських общин. У процесі роботи він довідався, що, за переконанням селян, особи, які перехворіли на коров'ячу віспу (соwpox), не хворіють на людську віспу. Про це Дженнер повідомив Гунтерові, який по­радив йому пильно вивчати цю справу. Дженнер протягом 20 років, просте­живши за рядом осіб, що перехворіли на коров'ячу віспу, зміг пересвідчитись в їхньому імунітеті під час нерідких у ті часи вибухів епідемій натуральної віспи. Він вивчив, які щеплення, з яких саме висипних захворювань у корів, відомих під загальною назвою сотурох, дають імунітет і в який період за­хворювання ці щеплення найбільш дійові. Маючи вже такий досвід, Дженнер 14.У.1796 р. дозволив собі прищепити вміст віспяної пустули з руки служ­ниці сусіднього фермера, що хворіла на коров'ячу віспу, хлопчикові Джонсо-ві Фіпсу, якому пізніше було прищеплено натуральну віспу, що не спричини­лось до захворювання. Лише через два роки Дженнер опублікував свої спо­стереження англійською мовою. Запропонована ним запобіжна вакцинація швидко набула поширення в різних країнах на різних континентах. Після ко­роткого перебування в Лондоні для популяризації вакцинації Дженнер по­вернувся на попереднє місце сільського лікаря, де й прожив усе своє жит­тя, незважаючи на численні почесні запрошення з різних країн. Він не забував Джонса Фіпса, побудував йому будинок і посадив навколо нього розарій.

Запропонований Дженнером спосіб вакцинації не дістав у Англії підтримки і не був навіть опублікований Лондонським «Королівським товариством». У другій половині XIX ст. в Англії було організовано навіть противакцинаційну лігу, яка добилася скасування обов'язкового щеплення віспи, внаслідок чого в Ан­глії спостерігалися великі спалахи віспи навіть у порівняно недав­ні часи.

Лише через півтора сторіччя, в 1958 р. на XI сесії Всесвітньої асамблеї з охорони здоров'я за пропозицією радянської делега­ції було прийнято резолюцію про проведення глобальної програ­ми ліквідації віспи. Радянський Союз взяв активну участь у ре­алізації цієї програми: наша країна безплатно передала ВООЗ понад 1,5 млрд. доз віспяної вакцини. Останній випадок віспи в світі було зареєстровано 26 жовтня 1977 р. (Сомалі). Офіційно перемогу над віспою проголошено на сесії ВООЗ у травні 1980р.