Значення і структура паливно-енергетичного комплексу

Київський Університет Готельного Господарства, Економіка та Права

РПС

2002р.

Зміст

Термінологія ПЕК

Паливна промисловість

Електроенергетика

Перспективи розвитку

Паливно-енергетичний комплекс (далі ПЕК) – це міжгалузева система, що розвивається на основі видобутку палива і виробництва енергії, їх транспортування, розподілу і використання. В свою чергу, ПЕК складають паливна промисловість – нафтова, азова, вугільна сланцева і торфова; електроенергетика і виробнича інфраструктура – магістралі високовольтних ліній електропередачі та трубопроводів.

Розвиток ПЕК пов’язаний з темпами, масштабами і техніко-економічними показниками виробництва промисловості, сільського господарства і транспорту. Основа формування і подальшого розвитку промислових комплексів ПЕК є в освоєнні ресурсів у межах економічних районів.

ПЕК країни розвивається в умрвах поступового зниження темпів видобутку паливних ресурсів в основних районах паливної промисловості. Факти говорять, що видобуток основних видів первинних енергоресурсів в умовному обчисленні в останні роки зменшується, а власні ресурси становлять близько 30-40% до потреби. Це зумовлює збільшення імпортуваннявсіх видів палива для потреб народного господарства. Ця напруженість ускладнює роботу всіх секторів економіки і приводить до змін у споживанні енергії та енергоносіїв в ряді галузей. Отже держава спрямовує основні зусилля на зменшення витрат палива й енргії при виготовленні одиниці продукції в різних галузях. Є й інші шляхи зменшення енергомісткості, зокрема, шляхом підвищення його якості. Важливо досягти випередження темпів росту виробництва електроенергії порівняно з темпами росту видобутку і виробництва первинних паливно-енергетичних ресурсів.

Підприємствами паливно-енргетичного комплексу України за 1998 рік видобуто 59,4 млн. т вугілля, що на 11,2 млн. т менше, ніж за попередній рік; нафти, включаючи газовий конденсат, - 3,9 млн. т, природного газу – 17,9 млрд. м3. Видобуток основних видів первинних енергоресурсів в умовоному обчисленні зменшився порівняно з 1997 роком на 5% і становив 80 млн. т. Змінилась також структура споживання палива. Переважну частину в загальному обсязі спожитого палива становив газ (47%), а також вугілля (46%), незважаючи на його невисоку якість. Притому вага топкового мазуту через високі ціни скоротилася до 7%.

Паливна промисловість України об’єднує вугільну, нафтовидобувну, газовидобувну та нафтову галузь. Особливістю структури видобутку палива в Україні є переважання видобутку кам’яного вугілля.

Вугільна промисловість – це базова галузь для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії. Головним районом видобутку вугілля в Україні є Донецький. Площа Донбасу становить 53 тис. Км2. найбільші поклади твердого палива зосереджені у центральній та північній частині Донецької та південній частині Луганської областей. Значні вугленосні площі освоєні у Західному Донбасі (Дніпропетровська обл.). майже половина промислових запасів вугілля припадає на коксівне (75-90% вуглецю, теплотворність 7500 Ккал/кг). Його видобувають переважно у центральній частині Донецької області (Єнакієве, Горлівка, Макіївка, Донецьк, Красноармійськ, Костянтинівка) та у Краснодонському і Кадіївському районах Луганської області. Цінним енергетичним паливом є антрацит (90-96% вуглецю, теплотворність 8000 Ккал/кг). Поклади антрацитового вугілля залягають переважно у Луганській області.

За собівартістю Донецьке вугілля дороге. Однією з причин високої собівартості є глубоке залягання пластів (понад 1000 м) та незначна їх потужність (від 0,45-1 м). Однак цей важливий для України басейн відіграє велику роль у формуванні таких промислових вузлів, як Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакіївський, Стахановсько-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський та ін. На вугільній промисловості Донбасу спеціалізуються вузли: Торезо-Сніжнянський, Свердловсько-Антрацитівський, Селідовський та Красноармійський.

Важливою паливно-енергетичною базою на Західній Україні є Львівсько-Волинський вугільний басейн. Площа басейну близько 10 тис. Км2. Глибина залягання вугілля від 300 до 500 м, потужність пластів – до 1м. Розвиток басейну сприяв поліпшенню паливного балансу України, зокрема, кращому забезпеченню паливом західних областей, формуванню таких нових промислових центрів, як Нововолинськ, Червоноград. Вугілля басейну газове, довгополум’яне, придатне переважно для використання на теплових електростанціях, а також для поглибленої хімічної переробки. Залягання сапропелітового вугілля можуть бути використані для одержання сировини, з якої вирбляються пластмаси.

Основним районом залягання бурового вугілля на Україні є Дніпровський буровугільний басейн. Буре вугілля видобувається в таких центрах: Олександрія (Кіровоградська обл.), Ватутіне (Черкаська обл.), Коростишів (Житомирська обл.). Вугілля видобувають переважно відкритим способом, є також ряд шахт. Поклади бурого вугілля виявлені в межах 200 родовищ, більше частина яких не розробляється. Адже це вугілля має високу вологість, відносно низьку теплотворну здатністьі не перевозиться на великі відстані, а споживається в основному в районах видобутку. Розвиток видобутку бурого вугілля у степових і лісостепових районах України забезпечує місцеві потреби у паливі і позитивно впливає на територіальну організацію виробництва.

Нафтова, нафтопереробна і газова промисловість. Нафту і прородний газ в Україні видобувають у трьох регіонах: на Прикарпатті, в областях Лівобережжя та Причорономор’я.

Найдавнішим районом видобутку нафти є Прикарпатський, в якому почали видобувати нафту у 1770 році. У складі нафти Прикарпатських родовищ переважають матанові і метнонафтанові компоненти, вона придатна для виробництва палива і дял хімічної переробки. В результаті гоелогорозвідувальних робіт у 1950 році було відкрито Долинське родовище нафти в Івано-Франківській області, а в 1962 році – Битківське, Північно-Долинське, Альхівське, Улючненсько-Орівське та ін. В наслідок освоєння цих родовищ видобуток нафти на Прикарпатті значно зріс. Однак домінуючу роль у видобутку нафти в 60-х роках взяв на себе район Дніпровсько-Донецької западини Лівобережжя України. Основні родовища нафти зосереджені у Полтавській (Радченківське, Зачепилівське, Новогригорівське, Миргородське та ін.), Сумській (Качанівське, Рибальське), Чернігівській (Прилуцьке, Гнідинцівське, Леляківське) областях. Найбільшим центром видобутку нафти тут є Анастасіївське родовище біля м. Ромни в Сумській області. Нафта Дніпровсько-Донецького району багата на легкі фракції і має високу якість, в родовищах залягає також велика кількість попутного горючого газу.

Промислві родовища нафти є також в Причорономор’ї та на Кримському півострові. Завдяки детальному вивченню надр цього району тут відкрито ряд нафто і газоносних структур (західна частина Криму, на півострові Тарханкут).

Підприємства нафтопереробної промисловості зосереджені в районах видобування нафти, в портових містах, на шляхах пролягання нафтопроводів. У Прикартпатті вони розміщенні в Дрогобичі, Бориславі, Надвірній, Долині, Львові. У Причорномор’ї нафтопереробна промисловість розвинена в Одеському та Херсонському промислових вузлах. В Центрі України, де пролягають великі магістральні нафтопроводи, переробка нафти зосереджена у Кременчуцькому тв Вінницькому промислових вузлах. На Сході України, в районі Донбасу, функціонує один з найпотужніших в Європі Лисичанський нафтогазохімічний комплекс.

Розвиток газовидобувної промисловості пов’язанний з відкриттям і освоєнням родовищ природного газу в Прикарпатському нафтогазовому районі. Уже в 1940 році на газових промислах цього району було видобуто майже 500 млню м3 газу. Після 1945 року газова промисловість Прикартпаття набула значення як паливна база України. Центрами газовидобутку стали Дашава, Більче-Волиця, Рудки, Угерське, Битків, Опара, Косів та ін. З цього району був прокладений перший магістральний газопровід Дашава-Київ, а також ряд газопроводів міжобласного і місцевого значення. Сьогодні у Прикарпатті видобувається менше 1/5 газу нашої держави.

Основним і найважливішим районом газовидобутку України в наш час є Дніпровсько-Донецький. Тут видобувається 80% газу від загальної кількості в Україні. Найдільші газові родовищи природного газу знаходяться у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Єфремівське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській та Чернігівській областях. Найбільше із зазначених родовищ – Шебелинське. Звідси прокладене магістральні газопроводи до багатьох міст України – Харкова, Києва, Дніпропетровська та ін.

Поступово освоюються газові родовища Причорноморського району України. Передусім на півострові Крим. Експлуатуються Джанкойське, Глібівське, Аленівське, Задорненське та ін. Споруджено газопровід Глібівка-Сімферополь-Севастополь з відгалуженням до Ялти, Сак і Євпатрії.

Аналіз розвіданих запасів свідчить, що Україна і в перспективі залишиться в числі країн імпортерів нафти і газу, потреби в яких забезпечуються власними ресурсами відповідно на 10-20%. В той же час збільшення власного видобутку цих ресурсів може значно зменшити від’ємне сальдо торговельного балансу шляхом скороченння обсягів їх імпорту.

Електроенергетика. Розміщення електроенергетики залежить від 2 факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів та споживачів електроенергії. Її розвиток базується на таких основних принципах: концентрація виробництва електроенергії на великих районних електростанціях; комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст і промислових вузлів; осовєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного вирішення завдань територіальної організації виробництва; розвиток атомної енергетики в районах з напруженим паливно-енергетичним балансом.

Найпоширенішим в країні є теплові електростанції (ТЕС). Перевагою цих підприємств є що вони можуть розміщуватись у будь-якому районі, і вартість капіталовкладень на їх будівництво порівняно з іншими типами електростанцій значно нижча. Найбільша концентраці ТЕС спостерігається у промислових районах Донбасу і Придніпров’я.

В умовах загального дефіциту палива посилилась роль атомних електростанцій. Атомна енергетика України представлена 5 станціями: Чорнобильська, Запорізька, Південно-Українська, Рівненська та Хмельницька.

Розвитку гідроенергетики сприяло створення каскаду ГЕС на Дніпрі та деяких інших річках. Всі великі електростанції об’єднані в районні енергосистеми, що утворюють єдину державну еенргосистему. Функціонують Донбаська, Дніпровська, Харківська, Київська, Вінницька, Львівська, Одеська, Кримська районні енергосистеми. Державна об’єднана енергосистема пов’язана з енергосистемами сусідніх з Україною держав та енергосистемою “Мир” Через високовольтні лінії передачі пролягли мости з України у Поволзький район Росії, у Словаччину, Угорщину, Румунію.

Перспективи розвитку ПЕК України пов’язані з розширенням геологічних розвідок на території районів залягання палива, а також з реконструкцією вугільного басейну Донбасу. Показниками, що характеризують енергетичне становище країни, є енергоємність і електроємність ВВП. В 1996 році прийнята “Комплексна Державна програма енергозбереження України”, в якій містяться конкретні найважливіші заходи щодо створення енергозберігаючих технологій в енергомістких галузях економіки, а також ефективних систем управління енергозбереженням.

Література

1. Руденко В. П. «Географія природно-ресурсного потенціалу України»

- Львів, 1993

2. Паламарчук М. М. “Економічна і соціальна географія України” – Знання, 1998

3. С. І. Іщук “Розміщення продуктивних сил” – Київ, 2000