Визначення статі, лікування та розтин кролів

Реферат

На тему: Визначення статі, лікування та розтин кролів

1. Визначення статі у кролів

Стать у кролів визначають за зовнішніми статевими ознаками. Проте через порівняно просту будову і деякі видові особливості форми статевих органів, зовнішні їх ознаки, особливо у молодих кролів, важко визначити.

Для визначення статі рекомендують керуватися такими ознаками. Закріпивши кроля у лежачому положенні черевом догори (краще між колінами, притримуючи його за задні кінцівки), взяти однією рукою за хвіст, корінь якого притиснутий до статевих органів, а другою відтягнути від нього вперед шкірний анально-статевий придаток, що звичайно прикриває знизу статеві органи і анус, взявшись пальцями за його вкриту шерстю ділянку. Тоді під коренем хвоста виявиться відхідниковий отвір, а спереду і знизу від нього — заховані в складках зовнішні статеві органи. Щоб краще було видно, їх оголюють. Для цього двома пільцями беруть за краї складок, що ховають статеві органи, і злегка натискують на них, водночас відтягуючи їх дещо наперед з тим, щоб заховані в них частини вивернулися назовні. Після цього стає видно оголені зовнішні статеві органи, за якими можна визначити стать.

Самка: вертикальна статева щілина невеликих розмірів, з нижнього її кута вивернутий великий, конічної форми, двороздільний клітор, що знизу наполовину заповнює статеву щілину.

Самець: незначних розмірів конусоподібний м'ясистий вільний кінець статевого члена спрямований назад і донизу, на кінці його видно великий косо розташований отвір сечовідвідного каналу (через значні розміри, особливо у розтягнутому стані, його можна сплутати із статевою щілиною самки, а комічний кінець статевого члена — з клітором). Крім того, додатковими ознаками дорослого самця є потовщений стволик статевого члена, який лежить горизонтально під коренем хвоста всередині шкірного придатка, що прикриває зовнішні статеві органи (його можна легко прощупати), мішечки мошонки, які вміщують сім'яники, розташовані знизу таза, наперед від оголених пахвинних кишеньок, вони невеликі і в кроля легко виходять з мошонки, ховаючись у пахвинні ходи.

У молодих кролів мошонка вкрита волоссям. При виході з неї сім'яників оголену мошонку дорослих самців можна сплутати із пахвинними кишеньками, які є також і в самки.

2. Операції на сечостатевих органах

Кастрація — штучне припинення функції статевих залоз. Вона може бути проведена різними методами. Найчастіше кастрацію виконують оперативним видаленням статевих залоз.

Видалення статевих залоз призводить до ґрунтовних змін в обміні речовин тварин і у зв'язку з цим до морфологічних відхилень в їх розвитку. Кастровані кролі краще відгодовуються, їх м'ясо стає ніжним і жирнішим, а у самців воно позбавлене специфічного запаху і смаку; поліпшується якість шерсті.

Якщо статеві залози видаляють повністю, кастрацію самців називають орхідектомією.

Показання і протипоказання до кастрації. Кролів каструють для запобігання бійкам, а отже, й закусам, для усунення спорідненого, а також передчасного парування при сумісному утриманні самців і самок, для більш ефективної відгодівлі, з лікувальною метою при пораненнях та ін.

Кастрації не можна проводити, якщо в господарстві серед кролів є гострозаразні захворювання. Кастрація протипоказана при загальному ослабленні організму, підозрінні на інфекційне захворювання, наявності пнійно-некротичних вогнищ поблизу статевих залоз, при гострих її запаленнях. Кастрацію можна виконувати в будь-якому віці тварини. Кролів краще каструвати в 1,5—2,5-місячному віці.

Фіксація та способи операції. Перед освоєнням техніки кастрації треба мати уявлення про побудову статевих органів кроля.

Сім'яники розміщені за межами черевної порожнини в мошонці. Зовні вона вкрита шкірою, яка щільно зростається з м'язово-еластичною оболонкою. Кожна половина мошонки вистелена фасцією. З нею рихло з'єднана загальна піхвова оболонка. Вона являє собою мішкоподібне випинання черевини, в якому й знаходиться сім'яник. У задній частині його загальна піхвова оболонка та фасція міцно зв'язані мошонковою зв'язкою.

У молодих самців сім'яники легко зміщуються у широкі й короткі пахвинні ходи (діаметр 0,8 см, довжина 1 см). Вони є безпосереднім продовженням піхвової порожнини сім'яника. Ось чому при кастрації не рекомендується розрізати загальну піхвову оболонку. При порушенні її цілості відкривається доступ у черевну порожнину і виникає небезпека випадіння кишечника через широкі пахвинні ходи. Крім того, завдяки великій ширині пахвинних каналів сім'яники кролів вільно зусиллям кремайстрів можуть переміщатися у черевну порожнину. Тому при кастрації кролів фіксують на спині, захопивши попарно грудні і тазові кінцівки.

Є два способи кастрації: відкритий і закритий. При відкритому способі розрізають загальну піхвову оболонку, а при закритому її не порушують.

Відкритий спосіб. Відсікання сім'яників після розтину мошонки та перев'язки сім'яних канатиків.

Перед операцією стерилізують (кип'ятінням) нитки та інструмент (ножиці, скальпель), ретельно миють милом руки, обрізають нігті. Кінці пальців змазують розчином йоду. Кастрацію провадять дві особи. Помічник лівою рукою тримає передні ноги кроля, а правою задні. Операційне поле змазують 5-процентним розчином йоду.

Встановлено, що кролі часто втягують сім'яники в черевну порожнину. В подібних випадках треба підняти тварину за передні кінцівки, після чого сім'яники вийдуть з пахвинних ходів у мошонку. Захопивши останню великим і вказівним пальцями лівої руки, відтягують її і сім'яник до себе. У задньому верхньому кінці мошонку розсікають разом із загальною піхвовою оболонкою і вилущують сім'яник. Потім розрізають мошонкову зв'язку. Сім'яний канатик перетягують лігатурою (тонкою шовковою або шпульковою ниткою № 10). Для перев'язки канатика застосовують кастраційну петлю (рис. 45).

Потім ножицями або скальпелем відсікають сім'яник на відстані 2—3 мм вище місця перев'язки. У такий же спосіб видаляють і другий сім'яник. Ранки змазують йодом або засипають порошком білого стрептоциду.

Відкривання сім'яників після розрізу мошонки та перекручування сім'яного канатика.

Операцію проводять у тій же послідовності, що й у попередньому випадку. Однак сім'яного канатика не перев'язують, а перекручують й різким рухом обривають разом із яєчком.

Закритий спосіб кастрації. Відсікання сім'яників після розрізу тканин мошонки без порушення піхвової оболонки та накладання лігатури на сім'яний канатик.

Операцію проводять так само, як і при відкритому способі, але піхвову оболонку не розтинають. Лігатуру накладають на сім'яний канатик, вкритий загальною піхвовою оболонкою.

Видалення сім'яників разом з мошонкою (перкутанний метод).

Для роботи потрібні ножиці, шовкові або сирові нитки (№ 4 або № 5) та розчин йоду.

Попередньо нитки намотують на скляну паличку і кип'ятять у воді. Кролів фіксують і обробляють йодом операційне поле. Потім захоплюють мошонку, трохи відтягують її і разом із сім'яниками, що знаходяться в ній, перев'язують біля основи. Це дуже відповідальний момент. Перев'язку треба робити обов'язково кастраційною петлею, щоб нитка не ослабла, що трапляється при зв'язуванні вузла звичайним способом. Краще застосовувати петлю з подвійної сирової нитки.

Якщо операцію проведено правильно, то через відсутність доступу крові мошонка і яєчка відмирають і через 4—6 днів відпадають.

При слабкому перев'язуванні виникають ускладнення. Мошонка набрякає і розвивається запалення. Тварини втрачають апетит і захворюють. У подібних випадках треба негайно накласти нову кастраційну петлю, а старі нитки зняти.

Проведення кастрації вимагає певних навиків. Петлю треба затягти так, щоб припинити доступ крові по судинах і одночасно не пошкодити шкіри мошонки. Це досягається лише практикою.

Краще каструвати кролів закритим способом. Він запобігає випаданню кишечника, запаленню очеревини внаслідок проникнення мікробів у черевну порожнину, що трапляється при видаленні сім'яників відкритим способом.

3. Грижі та їх лікування

Під грижею розуміють зміщення нутрощів під шкіру разом з вистеляючою парієтальною очеревиною через природний або патологічний отвір черевної стінки — зовнішня грижа живота.

За своїм походженням грижі поділяють на природжені і набуті. Природжені грижі виникають внаслідок незарощення пупкового кільця або надмірно широкого пахвинного (піхвового) каналу. Природжені грижі автор спостерігав при близькоспорідненому розведенні кролів. Набуті грижі є наслідком травм.

За локалізацією зовнішні грижі живота поділяються на пупкові, пахвинно-мошонкові, (інтравагінальні), черевні, промежинні; за ступенем зміщеності їх вмісту на вправні грижі, вміст яких легко переміщується в черевну порожнину, і невправні, вміст яких не переміщується через зрощення з грижовим мішком.

У кролів звичайно спостерігаються вправні пупкові грижі (рис. 46).

Анатомічними ознаками їх є грижові ворота (кільце) — отвір, через який виходять нутрощі; грижовий мішок — вип'ячена очеревина; грижовий вміст — петлі кишечника, сальник, сечовий міхур та ін.

Лікування. Після місцевого знеболювання і поздовжнього розрізу шкіри виділяють грижовий мішок, перекручують його навколо поздовжньої осі і перев'язують лігатурою. Кінці лігатури проводять голкою через краї грижових воріт зсередини назовні. Не зав'язуючи цих ниток, краї грижових воріт з боків від перев'язаного мішка з'єднують додатковими стібками шва. Після стягування і зав'язування ниток перев'язаний грижовий мішок повністю занурюється і фіксується між краями грижових воріт. Шкіру зашивають вузлуватим швом. Якщо грижовий дефект великий, то операцію слід провести за методом, запропонованим І. Ф. Бутом, із застосуванням латки з синтетичних пластмас (капронова, лавсанова та інші сітки).

Після знеболювання розрізають шкіру, відокремлюють серозно-фасціальний грижовий мішок і вправляють у черевну порожнину разом з його вмістом. Потім поверх грижових воріт до навколишніх тканин пришивають латку з синтетичної сітки і на шкіру накладають вузлуватий шов.

4. Способи введення лікарських речовин

Оральне введення лікарських речовин у вигляді розчинів або водяних суспензій проводять за допомогою тонкого еластичного зонда (резинового катетера). Фіксовану тварину тримають головою догори. Один кінець резинового зонда змочують вазеліном або гліцерином і вводять у ротову порожнину через отвір вставленого за зуби зівника. Голову при цьому трохи закидають назад. Зонд по стравоходу просувається легко. За допомогою лійки або шприца, прикріпленого до іншого кінця зонда, рідину вливають у шлунок. Перед початком введення необхідно перевірити, чи не потрапив зонд у трахею, для чого його слід перетиснути. Якщо кріль починає задихатися, значить зонд знаходиться не в стравоході, а в трахеї. Тонкий гумовий зонд можна вводити у шлунок через ніс.

Порошкоподібні речовини можна давати кролям з натертою морквою або буряками.

Інтраназальне введення. Голову кроля піднімають догори. У порожнину носа вводять тоненький ґудзиковий зонд або сечовий катетер, з'єднаний із шприцом. Інтраназально кролю можна ввести до 1 мл рідини.

Ректальне введення. Попередньо звільняють ампулу прямої кишки від фекальних мас, для чого ставлять очисну клізму. За допомогою сечового катетера, введеного у пряму кишку на глибину 4—5 см, вводять розчин, підігрітий до температури тіла тварини. У пряму кишку кроля можна вводити 5—10 мл рідини.

Нашкірне введення. На поголеній шкірі спини або черева роблять подряпини скарифікаційною голкою або наждачним папером. На підготовлену ділянку шкіри аплікують матеріал чи препарат, який досліджують.

Внутрішньо шкірне введення. Місцем внутрішньо-шкірної ін'єкції може бути ділянка шкіри спини або черева, звільнена від шерсті. У товщу шкіри тонкою голкою досліджуваний роз чин вводять до утворення здуття. Внутрішньошкірно вводять 0,1 мл розчину.

Підшкірне введення. Перед ін'єкцією вистригають шерсть на ділянці майбутнього уколу та дезинфікують її розчином йоду з ефіром. Пальцями лівої руки беруть шкіру в зморшку і біля її основи роблять прокол. Підшкірне введення кролю краще проводити в бік або в ділянку спини. Можна вводити не більше ЗО мл рідини.

Внутрішньом'язове введення. Перед уколом вистригають шерсть і дезинфікують шкіру. Ін'єкцію роблять у мускули стегна. Можна вводити 8—12 мл.

Внутрішньочеревне введення. Ін'єкцію проводять у задній третині черева, трохи відступивши від серединної лінії. У місці майбутнього уколу вистригають шерсть, шкіру дезинфікують розчином йоду або спиртом. Пальцями лівої руки беруть у зморшку черевну стінку і в її основі роблять прокол, спрямовуючи голку паралельно зморшці, можна проколювати черевну стінку вертикальним проколом, але тоді гострий кінець голки слід сточити. Під час внутрішньочеревного введення голова тварини повинна знаходитися нижче тулуба, щоб внутрішні органи та кишечник змістилися до діафрагми. Внутрішньочеревно можна вводити до 30 мл розчину.

Внутрішньовенне введення. Ін'єкцію проводять у крайову вушну вену, яка проходить по тонкому краю вуха на зовнішній його поверхні. По ходу вени вистригають шерсть. Вухо злегка масажують і протирають спиртом для створення посиленого кровообігу. Помічник перетискає вену біля основи вуха, експериментатор бере вухо кроля в ліву руку і правою вводить голку шприца у судину. Прокол вени треба починати в міру можливості ближче до верхівки вуха, оскільки при частих ін'єкціях можлива облітерація судини в місці уколу. Після проколу вени голку, що знаходиться у судині, фіксують між великими і вказівним пальцями лівої руки. Після цього помічник припиняє стискувати вену, а експериментатор, тримаючи шприц у правій руці, проводить ін'єкцію. Дорослим кролям можна вводити внутрішньовенно до 20 мл рідини, але при введенні великих доз необхідно вести контроль за диханням і роботою серця.

5. Розтин кроля

Перед розтином кроля фіксують черевом догори з відведенимив сторони кінцівками.

Розтин черевної порожнини. Ділянку майбутнього розрізу змочують водою за допомогою ватного тампоната розгладжують або розчісують шерсть в боки від середньої лінії. Потім скальпелем розрізають шкіру по середній лінії живота, починаючи з рівня дна таза до мечоподібного відростка грудної кістки, який можна прощупати і далі по середній лінії грудної кістки та нижній поверхні шкіри аж до нижньої щелепи.

При розрізі шкіри треба стежити за тим, щоб не прорізати наскрізь тонкий шар черевних м'язів. Розрізану шкіру відокремлюють від підшкірної клітковини тупим боком скальпеля, звільняючи бокові ділянки тіла. Потім приступають до розтину черевної порожнини, для чого скальпелем або ножицями розрізають тонкий шар черевних м'язів вздовж черева по добре помітній білій лінії. Розріз починають ззаду (наперед від дна таза) і продовжують до мечовидного відростка. При цьому треба стежити за тим, щоб не прорізати нутрощів, інакше вміст шлунково-кишкового тракту зіпсує всю картину розтину. Для цього, прорізавши черевну стінку, в подальшому рекомендується просовувати пальці через проріз у черевну порожнину і відділяти ними нутрощі від черевної стінки, яку прорізають. Черевні стінки після розтину відтягують в сторони за допомогою ранових гачків або скобок для того, щоб можна було достатньо оголити внутрішні органи. Це треба робити обережно, щоб не змістити органи у черевній порожнині. Якщо бокові стінки заважають огляду глибокорозміщених органів, під час їх вивчення роблять бокові поперечні розрізи черевних стінок, найкраще позаду ребер, не пошкоджуючи діафрагми.

З поверхні розітнуті черевні нутрощі являють таку картину. Позаду від мечовидного відростка виступають кінці трьох лопатей печінки, за ними косо уперед розміщений шлунок. До нього прилягає незначна складка черевного сальника, що тягнеться уперед (вгору).

Позаду шлунка дві третини черевної порожнини майже цілком, за винятком задньої її ділянки, займає величезна сліпа кишка, яку легко впізнати за її поперечними перехватами. Вона спіралеподібно загорнута майже в одній площині і праворуч, позаду шлунка, дещо відсунута ліворуч. У цьому невеликому трикутному просторі у правому куті видно петлі тонких кишок, що тягнуться назад, праворуч від черевної стінки.

Величезна сліпа кишка розділяється на три частини: середню, ліву й праву. Між середньою і правою частинами дугоподібно розташована велика ободова, кишка, яку легко відрізнити за її різко вираженими кишеньками. Передній кінець її викривляється ліворуч до черевної стінки, де заглиблюється і переходить у петлі малої ободової кишки. Праворуч від ободової, між нею і правим поворотом сліпої видно прямолінійно розміщений кінцевий відросток клубової кишки. Центральна (найбільша) частина сліпої кишки направлене уперед. Біля переднього кінця великої ободової кишки вона різко викривляється, утворюючи заворот і тягнеться назад уздовж черевної стінки, майже до таза. Тут сліпа кишка знову утворює дугоподібний вигин і косо йде уперед і дещо ліворуч, досягає шлунка і, звужуючись, направляється ліворуч під черевну стінку, де заглиблюється і переходить у кінцевий придаток (апендикс).

У самому задньому куті черевної стінки видно невеличкий сечовий міхур, розміри якого залежать від наповнення.

Невеликий простір між сечовим міхуром та заднім контуром сліпої кишки у самки займають петлі рогів матки. Тут же видно кілька завитків кінцевої петлі дванадцятипалої кишки.

Розтин грудної порожнини треба провадити після вивчення і видалення органів, розміщених у черевній порожнині.

Розтинати грудну порожнину можна двома методами. Μетод прямого розтину шляхом екстирпації грудної кістки полягає у тому, що бокові стінки грудної клітки розрізають скальпелем або ножицями, починаючи від пророщення діафрагми (на рівні зрощення кісткових ребер із хрящовими). Розріз роблять через усі ребра. Всі бокові розрізи можна робити лише після попереднього розсікання очеревини на її межі з останнім ребром (якщо такий розріз не був зроблений раніше при розтині черевної порожнини). Внаслідок указаних двох поздовжньо-косих розрізів відсікається грудна кістка з реберними хрящами. Біля шиї захоплюють передній край відрізаної трикутної ділянки і, відтягуючи його, підрізають, обережно відділяючи зсередини прирослі до нього м'які ділянки. Таким чином, піднімається перед і зад нижньої ділянки грудної клітки. Коли вона буде піднята, треба підрізати діафрагму, яка утримує її, і остаточно відокремити ділянки. Під нею виявляються органи грудної порожнини, які добре видно через достатньо широкий розріз.

Цим методом можна користуватися у тих випадках, коли цікавить лише загальне розміщення грудних органів і головною метоює їх вилучення.

Метод бокового розтину. Проводять, як у попередньому випадку, наскрізний поздовжньо-косий розріз бокової реберної стінки починаючи ззаду, але тільки з того боку, який хочуть розітнути. Потім розітнута реберна стінка підрізається з другого боку вгору, вздовж хребта, починаючи спереду. Після цього вона відділяється шляхом підрізання зсередини м'яких частин, а біля заднього кінця — країв діафрагми. При цьому широко оголюється вся бокова сторона грудних нутрощів у природному положенні.

Всю передньонижню частину грудної порожнини займає велике серце; основа його з великими судинами, що відходять від серця, направлена вперед і вгору, а загострена верхівка — назад і вниз і- майже впирається у купол діафрагми. Серце одягнене у тонкий чохол — серцеву сумку.

Спереду серця та дуги аорти, в сильно звуженій передній частині грудної порожнини, лежить велика лопатева, з домішками жирової тканини зобна залоза. Ступінь її розвитку та переродження у жирову тканину дуже змінюється залежно від віку.

Легені займають великий верхній кут грудної порожнини і лежать в основному на опуклій діафрагмі (її куполі). При розтині грудної порожнини легені спадаються.

Легені складаються з легеневої губчасто-еластичної паренхіми блідо-рожевого кольору. На їх поверхні помітні маленькі комірчасті часточки. Ліва легеня (як і права) має часточкову структуру. Вона складається в основному з двох великих часток: найбільша — діафрагмальна частка лежить позаду на куполі діафрагми, а попереду неї відокремлена глибокою щілиною косо лежить вузька серцева частка, частково прикриваючи серце. На її верхньопередньому кінці помітний направлений вперед виступ — це залишок редукованої зрослої лівої верхівкової частки (ступінь її розвитку в кроля дуже варіює).

Використана література

1. Болезни кроликов. А. П. Гончаров.К., "Урожай", 1976, стр. 152 (на украинском языке).