ЦИВІЛЬНОЕ ПРАВО

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З

ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

студента заочного факультету

3 курсу

групи “Правове забезпечення АПК”

Шатова Сергія Леонідовича

987159

м. Суми 2000 р.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Поняття та способи забезпечення виконання зобов’язань

Зараз в умовах низького рівня договірної дисципліни, ненадійності і часто просто несумлінність контрагентів все більший розвиток повинні отримувати різні способи забезпечення виконання зобов'язань.

У цивільному праві під способом забезпечення виконання зобов'язань розуміються передбачені законодавством або договором спеціальні заходи майнового характеру, стимулюючі належне виконання зобов'язань боржниками шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 178 ЦК України, виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством. Крім того, зобов'язання між громадянами або з їх участю можуть забезпечуватися завдатком, а зобов'язання між організаціями - гарантією.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватися лише дійсна вимога.

Кредитор не може вимагати сплати неустойки (штрафу, пені), якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Угода про неустойку (штраф, пеню) повинна бути укладена в письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку (штраф, пеню).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає в силу договору чи закону.

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога. Застава може мати місце також щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Відносини застави регулюються Законом України " Про заставу", іншими актами законодавства.

Особливість застави в порівнянні з більшістю інших способів забезпечення виконання зобов'язань полягає в тому, що він носить речово-правовий характер. Поручительство, завдаток, неустойка, банківська гарантія – це способи забезпечення виконання зобов'язань, що не мають характеру речово-правових відносин. У цих випадках кредитор вірить особистості боржника або особи, яка стає додатковим (акцесорним) боржником внаслідок прийняття на себе відповідальності за виконання основним боржником зобов'язання в рамках відповідної конструкції забезпечення виконання. Застава ж володіє рисами, які дозволяють розглядати його як речово-правовий спосіб забезпечення виконання зобов'язань.

Заставодержателем може бути тільки кредитор за забезпеченим заставою зобов'язанням. Збіг в одній особі кредитора за основним зобов'язанням, забезпеченим заставою, і заставодержателя витікає з самої конструкції застави як способу забезпечення виконання зобов'язання.

Заставодавцем може виступати як боржник за основним зобов'язанням, забезпеченим законом, так і третя особа. При цьому основна вимога, яка пред'являється законодавством до заставника, - бути власником майна, яке передається в заставу. Основа такої вимоги цілком з'ясовна. Оскільки застава майна передбачає принципову можливість його продажу, то встановлювати заставу може тільки особа, у якої є право розпорядження відповідним майном.

За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.

Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.

В разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які разом поручились, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поручитель, який виконав зобов'язання, набуває всіх прав кредитора по цьому зобов'язанню.

Кожний з кількох поручителів має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений, або визначений моментом вимоги, то при відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки.

Порука є одним з різновидів гарантії.

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.

Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.

Припинення зобов”язань

У цивільному праві України розрізняють декілька різновидів припинення зобов”язань:

Припинення зобов'язання виконанням

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а при неможливості повернення зазначити про це в розписці, що ним видається. Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує припинення зобов'язання, поки не доведено інше.

При відмові кредитора видати розписку, повернути борговий документ або відмітити в розписці неможливість його повернення боржник вправі затримати виконання. В цьому випадку кредитор вважається таким, що прострочив.

Припинення зобов'язання зарахуванням

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування досить заяви однієї сторони. При цьому, не можуть бути зараховані такі вимоги:

1) по яких минув строк позовної давності;

2) про відшкодування шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті;

3) про довічне утримання;

4) в інших випадках, передбачених законом.

Припинення зобов'язання збігом боржника і кредитора в одній особі

Зобов'язання припиняється збігом боржника і кредитора в одній особі. Якщо згодом цей збіг припиняється, зобов'язання виникає знову.

Припинення зобов'язання угодою сторін

Зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами.

Припинення зобов'язання неможливістю виконання

Зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає.

Припинення зобов'язання смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи

Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої участі боржника.

Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора.

Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора).

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

1. 15-річний Попов і ІЗ-річний Виниченко піп час літніх канікул розвели перед будинком Банникова вогнище, від якого загорі­лись паркан і господарські споруди. До приїзду пожежників вони були знищені полум'ям.

За договором майнового страхування страхова компанія "Саламанд­ра" відшкодувала потерпілому вартість знищеного майна в розмірі 2000 грн. і звернулась в суд з позовом про стягнення суми шкоди з батьків Попова і Виниченка. Розглянувши справу, районний суд поклав відповідальність на батьків неповнолітніх солідарно. Зважаючи на матеріальне становище відповідачів, суд зменшив розмір відшкодуван­ня і стягнув з кожного на користь страхової компанії "Саламандра" по 300 грн.

Чи вірне рішення виніс суд?

Хто і в якому розмірі повинен нести відповідальність за шкоду?

Згідно із статею 440 ЦК, шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Згідно із статею 446 ЦК, за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Якщо неповнолітній, який не досяг п'ятнадцяти років, заподіє шкоду в той час, коли він перебував під наглядом учбового, виховального або лікувального закладу, вони несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їх вини. Оскільки шкоду було заподіяно під час літніх канікул, то за порушення, скоєне Виниченком повинні відповідати його батьки.

Згідно із статею 447 ЦК, неповнолітній віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних підставах. У випадках, коли у неповнолітнього віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, шкода у відповідній частині повинна бути відшкодована його батьками (усиновителями) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Цей їх обов'язок припиняється по досягненні тим, хто заподіяв шкоду, повноліття, а також в разі, коли у нього до досягнення повноліття з'явиться майно або заробіток, достатній для відшкодування шкоди.

Згідно із статею 451 ЦК, особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Згідно із статею 452 ЦК, особа, яка відшкодувала шкоду (в нашому випадку – страхова компанія), заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

На підставі цього можна сказати, що суд виніс невірне рішення:

- Батьки 15-річного Попова мають відшкодувати заподіяну ним шкоду у випадку, якщо він не має майна або достатнього заробітку.

- Суд не повинен був зменшувати розмір відшкодування, т.я. страхова компанія, що відшкодувала шкоду, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування – тобто 2000 грн.

2. Л. за рішенням суду про розподіл спадкового майна одержав право на витребування від своєї мачухи книжкової шафи з книгами, дивана та інших речей на загальну суму 2500 грн. Але за рі­шенням того ж суду Л. зобов'язаний був платити щомісяця аліменти на користь мачухи по 50 грн. Л. був згоден провести залік суми алімен­тів наперед у зарахунок вартості названих речей.

Чи може бути такий залік? Вкажіть підстави заліку у зустріч­них вимогах і випадки його недопустимості.

Такий залік не може бути проведено, т.я. речі, на витребування яких одержав право Л., не є доходом або заробітком, з яких (згідно із Постановою КМ “Про види заробітку (доходу), що підлягають облікові при відрахуванні аліментів”) можуть бути відраховані аліменти.

Згідно із статею 217 ЦК, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

.

Список використаної літератури:

1. Цивільний кодекс України.

2. Про види заробітку (доходу), що підлягають облікові при відрахуванні аліментів/ Постанова КМ України № 146 від 26.02.93 р.

3. Загальна теорія цивільного права// Підручник за ред. О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової, - Київ: Вища школа, 1992.

4. Цивільне право/ Підручник за ред. О.А.Підопригори. - Київ, 1996.

5. Зобов’язальне право/ Навчальний посібник за ред. О.В.Дзери. - Київ, 1998 р.