Майбутнє освіти України

Реферат на тему:

Майбутнє освіти України

Міністерство освіти опубліковало для обговорення проекти державних стандартів загальної середньої освіти. Визначення її змісту на десять наступних років - справа не суто відомча, а важлива для всіх батьків, усіх громадян. Адже йдеться про те, яким бути українцеві ХХI сторіччя.

Ця стратегічна проблема потребує експертизи найдалекоглядніших стратегів нашого майбутнього: найкращих філософів, культурологів, соціологів, політологів. Та передбачити все однаково неможливо, тому критерієм оцінки проектів має бути міра, якою в них сполучається фундаментальний рівень знань і вмінь та гнучкість, що дасть змогу вдосконалювати освітні стандарти вже під час їх застосування, варіюючи програми, додаючи авторські курси тощо.

Дуже важливо при цьому провести межу між загальною та спеціальною середньою освітою, встановивши мінімальний обсяг знань, необхідний для розвинутої особистості. Адже ні для кого не таємниця, що 90% нинішнього шкільного курсу приречені на забуття негайно після іспитів. Можливо, обов'язковими слід зробити ті курси, які додають щось істотне до світоглядних орієнтацій, а решту запровадити як спецкурси за бажанням.

Людська пам'ять програла змагання з енциклопедіями та комп'ютерами. Отож сучасна педагогіка нібито вже визнала перевагу вмінь (насамперед уміння мислити) перед обсягом засвоюваної інформації. Найпотрібнішими є ті знання, що сприяють розмірковуванню, проблематизації, діалогові, розвивають кмітливість, фантазію, пильну й осяжну думку. Проекти окремо передбачають навчальні та розвивальні програми. Але оптимальне пропорційне співвідношення їх оцінити нелегко.

Так само важко оцінити виховні результати. Кожний предмет потребує передовсім дисципліни, тобто працьовитості, ретельності, а також поваги до себе. Це основа, умова навчання. А душу (світоглядні цінності, ідеали, мораль тощо) формує здебільшого гуманітарний цикл, зокрема література. Тут варто придивитися до співвідношення традиційних норм гуманізму та "некласичних" рис (толерантність, раціональна етика тощо), які допомагають вистояти в суперечливому, загрозливому, відчуженому світі.

Проекти розподілено за галузями (українська мова, словесність, художня культура, суспільствознавство, природознавство, математика, фізкультура, технології), що менш принципово для дискусії, ніж кількість навчальних годин, передбачена для кожного курсу.

Пропорція 10:1 державного та реґіонального компонентів (10.223 і 1.314 годин) є показником політологічним ("унітарність - федералізм") і гнучкості всієї системи, її прийнятності для позадержавних закладів.

Стратегічним виміром стандартів освіти є баланс ознайомлення з культурними надбаннями українського та решти народів. Звичайно, "своя сорочка ближча", проте людство накопичило скарбів більше, ніж окремий народ. І який найавторитетніший "суд" установить міру між прихильністю серця та вимогою справді "загальної" різнобічно-осяжної освіченості планетарного рівня?

Розв`язуючи цю дилему, автори проектів передбачили українознавче спрямування "у змісті всіх освітніх галузей". Найголовнішими, ясна річ, тут є курси мови, літератури, історії, культури України, а також вивчення краєзнавства й Конституції. Ці складники мають формувати образ Батьківщини, виховувати патріотизм. Сподіваюся, вони виправдають призначення - за умови узгодженості, синхронізації за роками тощо.

Проте в ансамблі українознавчих дисциплін потрібен "заспівувач". Тому слід, на мій погляд, посилити вивчення художньої культури. Задля цього: докладніше прописати етнохудожні (з урахуванням реґіонів) традиції нашого народу для 1 - 6 класів і розширити курс "Культура України" для 7 - 9 класів (на 1,5 години щотижня). Тут треба висвітлити не тільки історію вітчизняної культури, але й рівною мірою головні символи-архетипи українського духу (мати, серце, сонце, земля, рідна хата, дерево...), яке місце посідають ці вартості в менталітеті народу, як зумовлюють національну ідею та мрію.

Проте й "світові" дисципліни можуть і повинні працювати на українську справу. Зокрема це стосується шкільного курсу "Зарубіжна література" що мусить забезпечити подолання обмеженості, відкрити молоді шлях до збагачення вершинними здобутками людства. Віртуозні переклади "Дон Кіхота", "Декамерона" чи "Фауста" є вагомими внесками в рідну культуру. Подвижницьку перекладацьку працю Бориса Тена, Андрія Содомори, Максима Рильського, Миколи Терещенка, Григорія Кочура, Миколи Лукаша та інших спонукував саме патріотизм. Корпус перекладів світової класики, що їх маємо, - предмет гордості громадянина й держави. Ось виховний підсумок "зарубіжної" дисципліни.

Міністерство освіти послідовно веде лінію протекціонізму щодо викладання українською мовою. Багатьом учителям важко, але вони перевчаються. Потрібна і вимогливість, і допомога. Дуже бракує україномовних видань, але важлива не тільки кількість, а й стилістична, перекладацька, редакторська якість. На жаль, гриф міністерства (освітнього та інших) не завжди ґарантує високу культуру навчально-методичних текстів. У змаганні мов треба перемагати змістовністю й майстерністю інформації. А якщо по школах Байрона, Пушкіна, Міцкевича декламують і в ориґіналах, то хіба це вадить?

Було б хибно й просто небезпечно протиставляти "табори" вчителів мови, літератури, історії, культури, ділячи їх на "наших" і "чужих", "українців" і "світовиків". Автори проектів уникли цієї помилки на засадах взаємного доповнення. Наприклад, в "українському" стандарті початкової школи передбачено вивчення "класичних зарубіжних дитячих творів", тобто пропедевтику, отож вдячні "зарубіжники" можуть починати в п'ятому класі свій курс одразу в історико-систематичній послідовності (міфи, епоси, античність і т.д.). Втім, щоб отак узгодити всі проекти, потрібна спеціальна синхронізаційна комісія. Її мета - усунути дублювання й відреґулювати паралелізм.

Неабиякий чинник - моральна атмосфера диспуту про стандарти. Дуже бажано, аби благородна справа згуртувала ентузіастів, сконсолідувала освітян і науковців. Аби в полеміці вдавалися до арґументів, а не до тиску. Адже йдеться про виховний процес, про наших дітей і онуків.

У грудні "конституцію освіти", з якою молода Україна стартуватиме у ХХI століття, мають подати до Кабміну. Проблема варта уваги також і президентських структур. Попереду рішення та ухвала надзвичайної ваги. Побажаймо нашим стратегам мудрості.