Закони солона. Тиранія в грецьких полісах

“Закони солона. тиранія в грецьких полісах”

ЗАКОНИ СОЛОНА

ВЛАДА АРИСТОКРАТІВ. Тривалий час усі важ­ливі справи в Афінах вирішували лише знатні та багаті люди — аристократи. Щороку з-поміж них вибирали дев'ять правителів поліса — архонтів. Один керував міськими справами, другий був верховним жерцем, третій командував військом, ще шестеро були суддями.

Прості громадяни — демос — не мали таких прав. Більше того, аристократи почали їх при­гноблювати й утискувати. Особливо жорстокі за­кони ухвалив архонт Драконт; про них казали, що вони написані не чорнилом, а кров'ю. Напри­клад, за зірване в чужому саду гроно винограду людину страчували.

Від суворих законів особливо страждали селя­ни. Якщо рік видавався неврожайним, селянин позичав у багатія збіжжя або гроші й обіцяв повернути борг з нового врожаю. Ари­стократ ставив на межі борговий камінь, на якому було викарбувано, коли, кому і скільки селянин винен. Якщо селянин не розраховувався вчасно, в нього відбирали землю, а його самого про­давали у рабство.

ЗАКОНИ СОЛОНА. У VI ст. до н. е. між аристократами та де­мосом почалися криваві сутички. Афінський правитель Солон у 594 р. до н. е. помирив аристократів і демос: він встановив нові закони, за якими всі боргові камені познімали, а борги селян ска­сували. Заборонялося продавати вільних афінських громадян у рабство, а тих, кого вже продали, Солон викупив і повернув додо­му. Сам Солон так сказав про це у віршах:

Подякувать могла б богиня віщая

Мати-Земля, з якої зняв рішуче я

Стовпів поставлених багато боргових,—

Колишняя рабиня, нині ж вільная!

За законами Солона, ніхто не мав права принижувати простих людей тільки через те, що вони не знатні.

ПОДІЛ ГРОМАДЯН НА РОЗРЯДИ. Віднині всі вільні чоловіки Афінської держави були рівні перед законом. Солон своїми зако­нами зробив так, що всі вони брали участь в управлінні полісом.

Але їхні обов'язки перед держа­вою були різні і залежали від розміру майна і прибутків.

Солон розділив усіх громадян за майновою ознакою на чотири роз­ряди. До першого увійшли найбагатші люди. Під час війни вони ко­мандували флотом і повинні були за свій кошт споряджати кораблі.

До другого розряду належали просто заможні люди. Під час війни вони служили в кінноті і повинні були самі забезпечити себе всім необхідним — кіньми, колісницею, зброєю.

До третього розряду, найчисленнішого, увійшли люди серед­нього достатку, які могли купити для себе обладунок. Ці воїни, гопліти, складали важкоозброєну піхоту — головну силу афінського війська.

Бідняки з четвертого розряду, фети, служили матросами і греб­цями на кораблях або легко­озброєними воїнами в піхоті.

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВОЮ. За часів Солона зросла роль нарадних зборів — екклесії. Збори вирішували всі найважливіші для держави питання, наприклад оголошення війни чи укладення ми­ру. В екклесії брали участь усі дорослі чоловіки поліса. Віднині громадяни всіх чотирьох розрядів обирали органи управління («Ра­ду чотирьохсот») і суд. Солон залишив посади архонтів, яких ви­бирали також з громадян усіх розрядів. Вищим органом, який слідкував за виконанням законів, був Ареопаг — рада старійшин. Він обирався з представників аристократії.

ЗАПОВІТИ СОЛОНА. Греки шанували Солона як видатного за­конодавця і вважали його одним із семи великих мудреців давни­ни. Його закони були викарбувані на дерев'яних таблицях і ви­ставлені на головному майдані Афін. Солон постановив, щоб усі дотримували його законів протягом 100 років. «Рада чотирьохсот» вирішила, що той, хто порушить закони, мусить присвятити богові статую з чистого золота заввишки з людину. Подару­вавши афінянам свої закони, Солон залишив державні спра­ви і поїхав мандрувати по світу.

Мудрі заповіді Солона спочатку передавали усно; згодом їх записали його учні. Найважливіші з них такі:

Богам шана — батькам честь.

Не спілкуйся з поганими людьми.

Твій розум хай буде тобі поводирем.

Нехай твої думки будуть зайняті лише важливими спра­вами.

Вір не тому, хто божиться, а тому хто добрий і пре­красний.

Чого не клав — не бери! Не бреши!

ТИРАНІЯ В ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСАХ

ТИРАНІЯ ПІСІСТРАТА. Не всі аристократи та селяни були задо­волені законами Солона. Почалися чвари. Родич Солона — Пісістрат, відомий полководець, вирішив захопити владу, щоб встановити в Афінах порядок. Він вдався до хитрощів. Навмисне поранивши себе кинджалом, закривавлений, він з'явився на міському майдані і зажадав від народ­них зборів, щоб йому дозволили тримати загін охоронців, бо інакше вороги його вб'ють. Коли Пісістрат отримав дозвіл, він тут же встановив в Афінах свою вла­ду. Так він став тираном. Тиранія — це од­ноосібна влада, яка спирається на підтримку армії і передається спад­коємцеві.

Афіняни незабаром збагнули свою помилку і кілька разів нама­галися вигнати Пісістрата, та невдало.

ПОЛІТИКА ПІСІСТРАТА. Здобувши перемогу, Пісістрат відібрав частину земель у своїх противників-аристократів і роздав їх бідним селянам, але за умови, що десяту частину свого врожаю вони віддаватимуть йому.

Пісістрат хотів, щоб усі елліни визнали Афіни найвизначнішим грецьким полісом. З цією метою він почав будувати храм верховному богові Зевсу — Олімпейон. Пісістрат багато зробив для роз­витку афінської культури, мистецтв, торгівлі. При дворі жили, ко­ристуючись його щедрими дарами, знамениті поети, скульптори, музи­канти. Він наказав записати «Іліаду» й «Одіссею» Гомера, які досі викону­валися усно. Однак афіняни не мог­ли пробачити йому те, що він усунув їх від державних справ.

Після смерті Пісістрата у 527 р. до н. е. владу успадкували його сини. Обидва сини підтримували мис­тецтво, а один з них, Гіппарх, усла­вився як знаменитий астроном. Та невдовзі Гіппарх був убитий, а другий син, Гіппій, вигнаний із батьківщини прихильниками народної волі.

Гармодію та Арістогітону, які вбили Гіпарха Пісістратида, гре­ки поставили мідну статую. Коли якось один тиран запитав у філософа Діогена, який метал краще підходить для статуй, той відповів: «Той, з якого вилиті Гармодій і Арістогітон».

РЕФОРМИ КЛІСФЕНА. На чолі повсталих проти тиранії став Клісфен. Він надав усім громадянам Афін рівні права незалежно від того, хто ким був — аристократом чи купцем, селянином чи ремісником. Клісфен відновив авторитет народних зборів. Ці захо­ди зменшили значення аристократії в житті поліса і піднесли роль демосу — народу.

Клісфен запровадив остракізм — звичай голосувати черепками (грецьке слово «остракон» означає «черепок від розбитого посу­ду»). Кожний афінський громадянин міг видряпати на черепку ім'я людини, яка, на його думку, є небезпечною для держави. На народних зборах ці остракони опускали в урну, а потім їх лічили, і засуджену людину виганяли з Афін.

Спочатку остракізм застосовували для захис­ту від тиранії. Але згодом його стали використо­вувати нечесні політики, щоб знищити своїх політичних супротивників. Відомо, що афіняни незаслужено засудили і вигнали видатного воєначальника Фемістокла. Вони засудили на смерть філософа Сократа, і він, за вироком суду, ви­пив смертельну отруту. Так корисний захід на підтримку влади народу перетворився на засіб розправи з невинними людьми.

ТИРАНІЯ ПОЛІКРАТА. У VI ст. до н. е. ти­ранія була поширена в багатьох грецьких полісах. У 540 р. до н. е. на острові Самос тира­ном став купець Полікрат. Він побудував вели­кий флот і контролював торгові шляхи між Єгиптом, Малою Азією і Грецією. Самос пере­творився на квітучий острів. При дворі тирана довго жили знамениті музиканти, поети (Анакреонт), учені (Піфагор).

Полікрат вважав себе найщасливішою людиною (його ім'я дослівно перекладається як «всемогутній»). Його радісне життя і трагічна смерть .ще в давнину були оповиті поетичними легенда­ми.

ЛЕГЕНДА ПРО ПОЛІКРАТІЄ ПЕРСТЕНЬ

Полікрат вважав себе найбагатшою людиною в світі. Але він боявся викликати гнів богів своїм надмірним багатством. За порадою свого дру­га, єгипетського царя, він вирішив подарувати богам свою найбільшу ко­штовність — дорогоцінний перстень. Він кинув його у море при велико­му зібранні народу. Та ось невдовзі рибалка приніс Полікрату велику ри­бину надзвичайної краси. Коли рибину розрізали, то знайшли в ній царсь­кий перстень. Всі зрозуміли, що боги прогнівалися на Полікрата і відмо­вилися прийняти його жертву. Друзі тирана поспіхом залишили його острів. Невдовзі перси зрадницьки вбили Полікрата і захопили Самое (522 р. до н. е.).

Німецький поет Фрідріх Шіллер написав на цю тему баладу «Полікратів перстень».