Доведення до банкрутства Приховування стійкої фінансової неспроможності

Реферат на тему:

Доведення до банкрутства. Приховування стійкої фінансової неспроможності

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору,—

карається штрафом від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об’єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, які призводять до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, і заподіянні внаслідок цього великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Спільною рисою таких дій є їх спрямованість проти інтересів відповідної юридичної особи і спричинення ними відповідної матеріальної шкоди. Це, зокрема, можуть бути: а) укладення свідомо невигідних для даної юридичної особи (у т,ч. удаваних) угод; б) безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів, безпідставна передача третім особам майна чи уступка належного даній юридичній особі права вимоги до інших осіб; в) прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно відбиваються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства, ведуть до виникнення фінансових втрат та збитків; г) заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації, внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства, установи чи організації.

Про поняття стійкої фінансової неспроможності див. коментар до ст. 220.

Фінансове становище юридичної особи іноді може погіршитись внаслідок бездіяльності, наприклад, через невжиття заходів щодо Захисту її майнових інтересів (незаявлення претензії, непред’явленняпозову про стягнення грошей чи майна з боржників, неотримання майна чи коштів тощо). Така бездіяльність, якщо вона навіть призвела до стійкої фінансової неспроможності підприємства, сама по собі не утворює складу розглядуваного злочину. Проте якщо така бездіяльність мала місце після вчинення відповідних дій, наприклад укладення удаваної угоди, справжньою метою якої була передача іншій особі майна, майнових прав, сплата грошових коштів без належної компенсації, і безпосередньо була пов’язана з їх вчиненням, вона може вважатися ознакою об’єктивної сторони цього злочину.

У випадках настання стійкої фінансової неспроможності внаслідок того, що власники чи службові особи суб’єкта підприємницької Діяльності піддавали розпорядження про здійснення нестатутної діяльності, їхні дії, за наявності підстав, утворюють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за ст. ст. 219 та 205. У випадках, коли

дії власника чи службової особи, якими суб’єкт господарської діяльності доводиться до стійкої фінансової неспроможності, містять ознаки викрадання майна юридичної особи, їх слід кваліфікувати за ст. 219 та відповідною статтею КК про злочин проти власності.

Обов’язковою ознакою цього злочину є наявність двох взаємопов’язаних суспільне небезпечних наслідків: 1) стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності; 2) великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. Про поняття великої матеріальної шкоди див. примітку до ст. 218, про поняття кредитор — коментар до ст. 218,

Злочин є закінченим з моменту настання сукупності вказаних наслідків.

3. Суб’єктом злочину можуть бути власник (у т.ч. співвласник) або службова особа юридичної особи — суб’єкта господарської діяльності, які, виходячи із організаційно-правової форми відповідної юридичної особи, мають повноваження, необхідні для вчинення передбачених ст. 219 дій. Не може бути суб’єктом даного злочину індивідуальний підприємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.

4. З суб’єктивної сторони доведення до банкрутства є умисним злочином. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є також мотив — корислива чи інша особиста заінтересованість винної особи або її бажання задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб.

Ставлення винного до заподіяної майнової шкоди може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом “ в редакції від ЗО червня 1999 р.

Закон України Про ліцензування певних видів господарська! діяльності’” від 1 червня 2000р. (ст. 1).

Приховування стійкої фінансової неспроможності

Умисне приховування громадянином — засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові,—

карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об’єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об’єктивна сторона приховування стійкої фінансової неспроможності полягає у поданні недостовірних відомостей, які створюють у того, кому вони повідомлені, оманливе враження про нормальний фінансовий стан даної юридичної особи і, таким чином, приховують від нього її стійку фінансову неспроможність.

Подання зазначених у ст. 220 відомостей утворює склад розглядуваного злочину, якщо вони адресовані кредитору (особисто чи

особі, уповноваженій кредитором на ведення бід його імені справ з цим суб’єктом господарської діяльності).

Якщо недостовірні відомості повідомляються потенційному кредитору, тобто громадянину чи юридичній особі, від якої очікують продажу продукції чи товарів, виконання робіт, надання послуг, оплатної передачі майна, надання позики чи сплати авансових грошових сум на користь організації, від імені якої надаються відомості, такі повідомлення, за умови наступного настання передбачених законом наслідків, також утворюють склад розглядуваного злочину.

Закон зобов’язує боржника подати певні відомості також і господарському суду у відзиві на заяву про банкрутство. Зокрема боржник повинен повідомити суд про загальну суму заборгованості та наявне у нього майно, у т.ч. і кошти, що знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах. У разі надання свідомо неправдивих відомостей господарському суду такі дії також слід вважати діянням, передбаченим ст. 218.

Водночас не є приховуванням стійкої фінансової неспроможності повідомлення неправдивих відомостей призначеному господарським судом розпорядникові майна юридичної особи — боржника, а так само керуючому санацією. Ці особи можуть бути призначені лише після того, як господарським судом порушено справу про банкрутство певної юридичної особи. У цей момент факт стійкої фінансової неспроможності є загальновідомим і не можна вести мову про його приховування. За наявності підстав таке повідомлення, зроблене службовою особою юридичної особи — боржника, може кваліфікуватися за ст. ст. 364 або 367.

Під стійкою фінансовою неспроможністю суб’єкта господарської діяльності слід розуміти такий його фінансовий стан, за якого цей суб’єкт не здатен виконати свої грошові зобов’язання, у т.ч. щодо виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) до відповідних бюджетів,

У даному випадку мається на увазі не тимчасовий розлад фінансової діяльності юридичної особи, внаслідок якого виникають прострочення платежів, а ситуацію, яка виключає виконання даною юридичною особою вимог кредиторів. Ознаками стану стійкої фінансової неспроможності можуть вважатись, зокрема: зупинення платежів, що триває понад 3 місяці, за наявності боргових зобов’язань, строки платежів по яких настали; наявність значної (понад 300 мінімальних розмірів заробітної плати) суми непогашених боргових зобов’язань, строки платежів но яких настали більш як 3 місяці тому; наявність значної суми непогашених боргових зобов’язань, визнаних юридичною особою — боржником або підтверджених виконавчими документами; наявність заяви про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду господарським судом і, тим більше, наявність ухвали господарського суду про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи.

Під кредитором у цій статті слід розуміти будь-яку юридичну чи фізичну особу, яка має належно оформлені і підтверджені документально майнові (у т.ч. грошові) вимоги до суб’єкта господарської діяльності, від імені якого надано недостовірні відомості, незалежно від розміру таких вимог.

Якщо недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспроможність, подаються банку (кредитній установі), органам державної влади, органам місцевого самоврядування або іншим кредиторам з метою одержання кредиту, вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів за ст. ст. 220 і 222.

Недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспроможність, можуть бути повідомлені як у письмовій, так і в усній або іншій формах. Господарському суду такі відомості можуть бути подані лише у письмовій формі.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є заподіяння кредиторові великої матеріальної шкоди. Про її поняття див. примітку до ст. 218.

Повідомлення неправдивих відомостей, яке з незалежних від винного причин не потягло (наприклад, внаслідок пильності кредитора, який не дав ввести себе в оману), але могло потягти за собою заподіяння великої матеріальної шкоди, слід розглядати як замах на вчинення даного злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредитору.

3. Суб’єктом злочину може бути особа, яка є засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа такого суб’єкта.

Під суб’єктом господарської діяльності у сг. 220 слід розуміти зареєстровану в установленому законодавством порядку юридичну особи незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність (крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування).

Індивідуальний підприємець, що здійснює свою діяльність без створення юридичної особи, не є суб’єктом цього злочину.

4. Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується умислом. У частині ставлення винного до відомостей, які він повідомляє -кредитору, його уповноваженій особі чи господарському суду, вина має форму прямого умислу — винний усвідомлює, що відомості, які він подав, є недостовірними, і бажає подати саме такі відомості. Ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції від ЗО червня 1999 р.

Закон України ‘Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000р. (ст. 1).