Гуцульщина

– один з тих небагатьох оазисів, що не піддались асиміляції ні при якому режимі. Яскрава національна своєрідність декоративних, вжиткових творів гуцульських умільців виразно виявила себе як в часи Австро-Угорщини, панської Польщі, так і в період комуністичного режиму. Тому можна сказати про незнищенність народної душі, яка формувалася роками, творила свій внутрішній світ і естетичні уявлення в постійному спілкуванні з природою, що поставило в очах гуцула в усій неповторній красі.

Природа, з якою начебто злилося життя гуцула, наділила його відчуттям краси, прагненням зробити свої творіння яскравішими і радісними.

Зайдіть в гуцульську хату, і вас вразить краса і тонкий смак, з яким виконані речі, що оточують її мешканців. Уже в сінях (хоромах) приваблює своєрідність серпів, кіс, бочок, боденьок, дійниць – споконвічних супутників селянського побуту. Переступивши поріг світлиці, ви побачите в передньому куті, проти вікон, велику річ, що відливає блиском полив’яних кахлів. Своїм розписом вони перекликаються з керамічною посудою, розставленою на полицях шафи і в миснику над дверима. Пухнастий барвистий ліжник, вишитий обрус, ткані доріжки, які прекрасно гармонують із темними площинами стін. Стіл, шафа, мисник оздоблені тонкою різьбою. І, навіть, сучасні предмети не вносять дисгармонії у цей традиційний гуцульський інтер’єр. Знайомлячись з життям і побутом гуцулів, відчуваємо почуття благовіяння перед творінням відомих і не відомих митців, наділених природою тонким розумінням краси, справжнім талантом – втілення прекрасного у високохудожні речі.

Гуцульщина – ніби заповітний край, зберегла втрачені іншими слов’янськими народами дорогоцінні для історії риси мистецтва далеких предків.

Цей край нам дав таких видатних майстрів, зокрема художньої обробки дерева: Юрія, Василя, Миколу Шкрібляків, Юрія і Семена Корпанюків, майстрів художнього металу: родини Медвідчуків і Федьків, Лущена Дубчака, кераміків: Олексу Бахматюка, Павліну Цвілик, подружжя Зарицких і ще багатьох ткачів, вишивальників, писанка рів, майстрів сирних виробів та інших.

Тому нам, сучасним українцям, потрібно берегти і шанувати твори народних майстрів, зберегти їх для прийдешніх поколінь, бо в них закладені наші традиції, краса нашої України, наша душа.

Кожен майстер вклав в свої твори талант. В творах гуцульських народних митців гостро відчувається виразність форми, логіка її побудови, краса матеріалу. Створюючи предмети прикладного мистецтва, народні майстри використовували природні матеріали: дерево, глину, льон, коноплю, лозу і т.д. Вони дуже добре знали і відчували особливості і властивості матеріалу і прагнули в творах повністю відтворити і показати їх. В пластиці й розписах вражає багатство форм рослинного і тваринного світу, а особливо – яскраві, вражаючі людські образи.

Вивчення творів українських гуцулів дає багато цінного для сучасної художньої практики. Традиції народного мистецтва збагачують творчість сучасних майстрів, розкриваючи їм нові цікаві можливості.

Неможливо перебільшити виховний вплив, який справляють на глядачів найдовершеніші зразки гуцульських майстрів. Вони не лише формують естетичні смаки, вміння бачити красу навколо себе, сприймати світ у вічній гармонії, а й пробуджувати інтерес до історії нашої України, прагнення глибше вивчати культуру свого краю.

Важливу роль у розвитку мистецтва відіграє Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Тут можна побачити, як роблять перші кроки майбутні майстри-художники, різьбярі, кераміки, вишивальниці і т.д.

Велике значення відіграє інститут в житті молодого митця. Навчає любити, глибше розуміти мистецтво і самостійно працювати над створенням композиційних рішень. Саме він відкриває нам шлях у майбутнє.

Люди завжди любили, шанували і оберігали мальовничу природу, серед якої вони жили. Навіть українські письменники ніколи не забували про її красу.

В природі, взаємозв’язки між людиною і навколишнім середовищем відтворила в “Лісовій пісні” Леся Українка. Не обминули чарівність України й інші класики української літератури. Народна уява оживила ліси і гори, оточила таємністю. Живлющі джерела підземних вод уподібнювались крові, що тече в жилах, а небо – безмежній полонині, де місяць – пастух, який охороняє незліченне стадо зірок – овець.

Тому завдяки мальовничій природі така яскрава, сповнена самобутності і живих невичерпних можливостей є народна творчість України. одним з виявів цієї творчості є народне образотворче мистецтво, на основі якого виникли художні ремесла та промисли. В наш час одним із високопоставлених питань народу є питання про декоративно-прикладне мистецтво. Його виникнення проходило в процесі трудової діяльності людини.

Сьогодні мільйони людей нашої країни займаються художньою творчістю, багато з них весь час віддають декоративно-прикладному мистецтву. Цей інтерес є вираженням вічного прагнення людини до прекрасного. Народна творчість вносить великий вклад у культуру людей, в значній мірі вирішує проблему організації вільного часу людей. Тисячі людей в містах і селах приділяють велику увагу народному мистецтву. Мистецтво для них стає захопленням, життєвою потребою. І це не випадково. З давніх-давен в народі живе прагнення прикрашати свій побут.

Декоративно-прикладне мистецтво – це частина “другої природи” світу речей предметів, навколо людини. Важливо, щоб почуття прекрасного, яке живе в його душі, не покидало людину ніколи: ні в час відвідування музеїв, художніх виставок, ні в час зустрічі з природою, ні в час спілкування з людьми.

Народне мистецтво завжди було мистецтво живим, йдучи в ногу з часом. На кожному історичному етапі воно незмінно було частиною життя народу. Ярке, життєрадісне, самобутнє, виготовлене майстром в співвідношенні із стародавніми традиціями, народне мистецтво завжди висловлювало дух, характер і світ могутності народу.

Декоративне мистецтво охоплює всі види творчості – музику, танці, фольклор, прикладне мистецтво, які розвиваються як єдиний комплекс, органічно входячи в життя народу. Відображає всі смаки і прагнення, поняття про красу.

Центром народної творчості на Україні з давніх часів є Гуцульщина, багата і щедра талантами земля Прикарпаття.

Хто побував у Карпатах, відчув дихання гір, милувався гірськими пейзажами і пам’ятками природи, слухав мелодійне звучання кришталевих струмків і водоспадів – одразу ж зрозуміє звідки взялась така багата, кольорова палітра виробів народних умільців, такі витончені форми, і такі неповторні і неоднакові орнаменти.

Протягом навчального періоду спочатку в Косовському коледжі прикладного та декоративного мистецтва, а пізніше в інституті розширився і збагатився мій світогляд. Навчаючись в Косові збагнув, що на твори мистецтва треба подивитись іншими очима, побачити в них щось оригінальне, прекрасне, сучасне, нове ... Вміти вибрати для себе щось цікаве, знайти своє, бо все це, не так вже й просто, як здається.

Набуваючи прекрасних навиків в галузі різьби по дерев, скульптурі, композиції, ознайомився з технологію обробки деревини, її механізованими й ручними обробками, пройшов курс столярної справи, яка допомогла мені в даний час у виконанні дипломної роботи. Важливу роль відіграють в житті і подальшому творчому розквіті викладачі, які добре знають свою справу і з великим задоволенням передають її своїм вихованцям. Неодноразово відвідавши музей, збираючи етнографічний матеріал, роблячи замальовки, фотографії, все це посприяло і допомогло мені вийти на дипломне проектування. Серед всього багатства гуцульського краю, серед всіх розмаїть і шедеврів і високоякісних робіт, було важко визначитись з вибором теми своєї дипломної роботи, яка б стала підсумком моїх знань здобутих протягом чотирьох років.

Спочатку було багато задумів, що до вибору теми: церковний кіот, оклад до Євангелія, альбом, орнаментальна таріль. Все це було дуже цікаво і різноманітно, але все ж таки треба було визначитись.

Поруч із екскізуванням орнаменту на оклад до Євангелія, зробив багато замальовок і навіть власних ескізів малих архітектурних форм. Ведучи паралельно дві теми, і розмірковуючи в думках ще про багато інших, мої задуми розбилися на шматки, і не могли зосередитись на одній темі. Все це було цікаво, ненохопленно і незакінченно. Хотілося всього.

Тема моєї дипломної роботи якось приділилась сама по собі. В інститут поступило замовлення з санітарно-оздоровчого пансіонату “Карпатські зорі”, яке мало досить цікаву і змістовну тему: комплекс дитячого майданчика.

Найперші думки які промайнули в моїй голові, це те, що врешті решт я зможу внести свою часточку, залишити слід в Косові на радість собі і задоволення від моєї роботи іншим. А також спробую свої сили в малих архітектурних формах.

В первинний період історії людського суспільства трудові та побутові процеси протікали в природному середовищі. З часом людина навчилася будувати різні споруди, першочергово житлові. Організовуючи штучне середовище, як матеріальне оточення, люди досягли практичного, духовного та естетичного життєвого рівня. Все що нас оточує, діє на наші відчуття, мислення, поведінку. Тому дуже важливо розуміти і відчувати архітектуру.

Особливе місце займають малі архітектурні форми, які зумовлені моїм конкретним функціональним призначенням.

До малої архітектури відносимо: альтанки, автобусні павільйони, в’їздні, вказівні знаки, торгові павільйони, тріумфальні арки, дитячі ігрові споруди і т.д.

Мала архітектура повинна бути в синтезі (взаємозв’язку) з великою архітектурою і гармонійно вписуватися в оточуюче середовище.

Архітектор – виходячи з конкретного призначення споруди примінює конкретний матеріал використовує ті чи інші конструктивні особливості.

Важливе значення в архітектурі має функціональність споруди, її конструктивні та естетичні якості.

На першому етапі проектування було зроблено багато замальовок в бібліотеці, макетів у музеї і фотографій по гуцульському краї.

Познайомившись із ландшафтом, де мав би знаходитись дитячий майданчик, я приблизно уявив собі якою б мала бути ця споруда. Місце видалось напрочуд гарним з території якого відкривалась широка панорама міста Косова та окружних гір, які зеленіються лісами навкруги. З кожним днем дедалі цікавіше й цікавіше ставало працювати над розробкою свого проекту. І врешті решт було досягнуто досить непоганий результат. Після виконання кольорового рішення, від якого в мене теж складися свої позитивні враження, вчена рада інституту затвердила і дала добро на його виконання в матеріалі.

Технологічна частина

Матеріал для даної дипломної роботи – смерека, яка є одним із належних порід деревини, що легко піддається обробці. Смерека – один із найпоширеніших видів лісів Карпат, широко використовується в народнодеревяній промисловості.

Об’єм роботи даної споруди великий. Довжина дитячого майданчика 10,5 м, ширина 6 метрів, висота 5 метрів. Майданчик складається з дерев’яного каркасу, основою якого є металеві конструкції, що служать його кріпленням. Покриття споруди метало черепичне. До складу майданчика входять: дві чотирьохгранні гірки зі сходами і спусками, альтанка шестигранна в основі якої є неправильний шестикутник, служить як прохідна частина до пісочниці. Весь ансамбль зроблений в готичному стилі, стрункі і легкі форми пов'язані з народнодеревяною архітектурою Гуцульщини. Всім матеріалом, який потрібен для виготовлення дипломної роботи забезпечив замовник.

Обробка будь-якого виробу відбувається в певній послідовності, починаючи від забезпечення сировиною, матеріалами, обладнанням та електроенергією і закінчуючи готовим виробом.

Основна частина виробничого процесу, яка безпосередньо пов’язана з перетворенням матеріалів у готову продукцію (починаючи від розкрою і закінчуючи готовим виробом) називається механічним процесом. Для полегшення праці було складено таблицю за якою в певній послідовності працював над виконанням замовлення.

Стадії механічного процесу

Для виготовлення такої обємної роботи, як ансамбль дитячого майданчика, необхідно використовувати високопродуктивні деревообробні верстати прохідного типу, напівавтоматичні та автоматичні лінії вітчизняного та закордонного виробництва. Для повного і раціонального використання всіх потужностей деревообробного обладнання треба добре знати і вміло використовувати при виконанні кожної технологічної операції.

В механічній майстерні нашого інституту є всі необхідні обладнання які потрібні для виконання такого типу роботи.

Перед початком роботи в матеріалі спочатку проходимо ознайомлення і вивчення будови верстатів та техніку безпеки, що являється основною запорукою людського життя. Врахувавши кількість матеріалу який потрібен на виконання всієї дипломної роботи, розпочав обробляти всі деталі для повздовжнього фрезерування площини і суміжної кромки, тобто створення бази для подальшої обробки деталей. фрезерування деталей, а саме: слупів, дощок на каркас, шальовку, накладання планочок з однієї сторони. Тобто площини і кромки, робилися під прямим кутом, завдяки лінійці, що знаходяться на столі верстата.

Щоб отримати чистову потрібну товщину заготовок використовувався рейсмусовий верстат. Який після створення базової площини і кромки здійснює протилежне фрезування протилежних площин і кромок (за розмірами).

Діставши потрібну площину кожної деталі зокрема, свою роботу продовжив на круглопилковому верстаті для повздовжного розпилювання, щоб порізати всі заготовки на певну ширину або поділити дошки на бруски відповідної товщини (ширини), залишаючи невеликі допуски.

Круглопилковий верстат для поперечного розкрою було застосовано для відповідності і точності всіх розмірів. Завдяки шарнірній системі, яка розміщена на стояку під кутом 90⁰ до кромки дошки і по висоті відносно розпилювального матеріалу, було розпилено всі дошки, стовпи, бруски, які потрібні для виготовлення дитячого майданчика.

Після круглопислкового верстата для повздовжнього розпилювання з однієї сторони залишилася незачищена кромка. Щоб цього позбутись довелось ще раз про фрезерувати всі деталі з цієї сторони на фугувальному верстаті.

Дошка товщиною 250 мм, була пропущена в рейсмусовий верстат із якої було отримано заготовки на парканець. Таким чином матеріал для дипломної роботи був заготовлений повністю.

Дитячий майданчик розпочав робити з основного каркасу. Всю роботу виконував згідно креслення, якому своїми розмірами і формою відповідала кожна деталь споруди. Шипи і гнізда розмічалися чітко, щоб міцно стояла споруда. Порізавши всі деталі з торцевої сторони, підігнавши стамесками кожен шип гнізда, все помітив і пронумерував.

Профельцувавши кожну деталь каркасу збагатив його нескладним орнаментом на фрезерному верстаті. Парканець також було прикрашено ажурною різьбою за допомогою електролобзика.

З брусків і дощок за допомогою цвяхів почали складати дахи на кожну із складових майданчика.

Зробивши шипи на слупах і гнізда, легкою різьбою щоб не порушити стійкості споруди, прорізьбив стовпи. Знизу дошки було замальовано вагонкою.

Прийшов час встановлювати об’єкт на заданому місці. Приєднавши металевий каркас до слупів за допомогою стяжок, і поставивши їх вертикально, опустили стовпи в залиті бетонні основи. Поставили дерев'яні каркаси дахів, далі за допомогою цвяхів прикріпили парканці, поставили сходи, гірки, прикріпили перила. Наша робота була на завершальному етапі. Після цього на місці були прошліфовані кругом всі деталі і покриті високоякісним нітро лаком, який додав споруді неабиякого блиску та ефекту.

Охорона праці та техніка безпеки

В наш час поставлені завдання на всіх підприємствах, учбових закладах, які мають сучасне устаткування, впровадження засобів техніки безпеки і забезпечення санітарно-гігієнічних умов, які сприятимуть ліквідації виробничого травматизму і професійних захворювань.

Сучасне деревообробне устаткування має швидкодіючі різальні інструменти і механізми подачі, тому при роботі на ньому треба суворо дотримуватись правил техніки безпеки, бо порушення їх може привести до нещасних випадків.

При роботі на деревообробних верстатах треба знати такі загальні правила техніки безпеки:

1. Не можна працювати в спецодязі на розпашку з незв’язаними рукавами.

2. Не можна розпочинати роботу на верстатах не вивчивши його будови.

3. Працювати можна на цілком справному верстаті.

4. Не можна працювати на верстаті із знятими або несправними пристроями.

5. Забороняється гальмувати різальні інструменти та інші рухомі частини сторонніми предметами.

6. При роботі на верстатах треба бути уважним, не розмовляти з сторонніми.

7. Не можна класти ключі, лінійки та інші інструменти на будь-які органи верстата.

8. При вимкненні верстата не можна відходити від нього до повної його зупинки.

При роботі на круглопилкових верстатах для поперечного розкрою:

- пила має бути добре підготовлена і захищена автоматично діючими пристроями;

- не можна стояти поблизу пили проти напрямку обертання диску;

- подавати заготовку тоді коли пилка у вихідному положенні;

При роботі на круглопилкових верстатах для повздовжнього розкрою:

- на верстатах з ручною подачею при допилю ванні кінців дощок користуватися колодкою штовхачем.

При роботі на фугувальному верстаті:

- на верстаті з ручною подачею, закривати ножовий вал автоматично діючим захисником, який при фрезеруванні відкриває ту частину ножового валу, по якому проходить заготовка;

- при фрезеруванні коротких деталей користуватись колодкою штовхачем;

- короткі і криволінійні деталі можна фрезерувати тільки при застосуванні спеціальних шаблонів.

При роботі на рейсмусових верстатах:

- рифлені валики не повинні мати тріщин, вибитих ребер спрацьованих поверхонь;

- оброблювальні заготовки не мають бути коротшими за відстань між центром подавальних валиків (передніх і задніх) плюс 50 мм;

- одночасне фрезерування деталей різної товщини розпускається за умови надійного пристосування;

- притискування подавальними вальцями кожної з них.

При роботі на дорезереному верстаті:

- перед початком роботи слід перевірити кріплення всіх рухомих частин, особливо, фрезу і ножових головок;

- при фрезеруванні коротких деталей по лінійці необхідно застосувати напрямлені колодки.

Список використаної літератури

1. Павлина Цвілик. Альбом. Автор-упорядник Олег Слободян. К.: “Мистецтво”, 1982.

2. Мельниченко П.П. “Оздоблення садиби виробами з дерева”, 1993.

3. Верес В.Р. “Зелене намисто Карпат”. Вид. Карпати, Ужгород, 1989.

4. Самойлович В.А. “Народное архитектурное творчество Украины”, Київ “Будівельник”, 2-е видання.

5. Доберман Д.Н. “Гуцульщина – край искуства” М.: ”Советский художник”, 1980.

6. Антонович Е.А., Захарчук Г.Д., Станкевич М.Є., “Декоративно-прикладне мистецтво”, Л., 1992.

7. Доберман Д.Н. “Искусство гуцулов”, М.: “Советский художник”, 1980.

8. Коломийський музей народної творчості “Гуцульщина”, Ужгород “Карпати”, 1968.

9. Кусков В.А. “Общая технология деревообработки”, 1957.

10. Кус Данилюк А.Г. “Українська хата”, Київ “Наукова думка”, 1991.

11. Історія українського мистецтва, Київ, 1998. Том 3.

12. Історія українського мистецтва, Київ. 1998. Том 1.

13. Беларусская народная архитектурная резьба, Минск, 1958.

14. Бакланін Ю.Р. “Справочник мастера деревообработки”, 1967.

15. Никитин Л.И. “Техника безопасности на деревообрабатывающих предприятиях”, 1958