Морально-етичні аспекти підприємницької діяльності

В українському суспільстві, що переживає перехідний період трансформації, стає очевидним факт «оголеності» соціального вектора поведінки, вакуум у визначенні мети і змісту життя соціуму. З падінням тоталітарної системи до занепаду прийшла й комуністична ідеологія з притаманними їй нормами. Ціннісний вакуум швидко почали заповнювати західні культурні стандарти, у першу чергу – споживання і престижу. Особливої значущості набула система символів економічного процвітання, головним показником якого став грошовий успіх.

Моральні переконання почали ґрунтуватися на основі мети накопичення багатства як символу успіху, позбавляючи водночас своєї підтримки встановлені засоби її досягнення. Унаслідок цього єдиним питанням, що має значення для бізнесмена, часто стає питання про те, наскільки ефективними є наявні засоби оволодіння соціально апробованими цінностями. Засіб, найбільш практичний з технічної точки зору, незалежно від того, законний він чи ні, отримує перевагу перед інституційно визначеною поведінкою. Таким чином створюється підґрунтя розвитку аномії в суспільстві.

Для індивіда, який раціонально шукає користь лише для себе, будь-яке суспільство – це «Вони», однак є також і «Ми». Економічну поведінку зовсім не обов'язково виводити лише з ринкового зіткнення індивідів, що переслідують власні цілі. Соціоекономіка звертає особливу увагу на відповідальну співдружність («Ми»). Індивід і суспільство рівною мірою істотно значущі, вони творять одне одного, передбачають одне одного.

Для культурологічного аналізу важливо брати до уваги те, що в повсякденних вчинках людей наявна кодетермінація. При цьому виявляється, що люди поводяться по-різному, залежно від ступеня прихильності до моральних зобов'язань. Трудові угоди, наприклад, не можуть бути реалізовані без певного рівня довіри між партнерами, податки часто сплачують із почуття морального обов'язку тощо. Високий рівень довіри між громадянами, наявність загальновизнаних моральних норм у господарчій діяльності, таким чином, є важливою умовою процвітання.

У західній літературі тема моралі та етики в господарській практиці нерозривно пов'язана з історичним питанням генези буржуазії. Буржуазія економічно і соціологічно, прямо й опосередковано залежить від підприємця. Помилка багатьох дослідників феномену буржуазії, її духовних та ціннісних основ полягає у відсутності розведення принципово відмінних мотивацій авантюрно-спекулятивного й продуктивно-раціонального типів підприємництва. Особливо це стосується праць М. Бердяева «Про духовну буржуазність», М. Оссовської «Буржуазна мораль», Е. Фромма «Мати чи бути». Нерідко й тепер (особливо в публіцистиці) трапляється, що такі настанови, як гедонізм, егоїзм, розрахунок, пожадливість, безпринципність тощо однозначно поєднуються з «дрібнобуржуазною мораллю» і господарською практикою відповідного соціального прошарку. Вираз «буржуазний» супроводить ці настанови як свого роду постійний епітет.

Насправді згадані настанови історично виникли набагато раніше, ніж з'явилася сама буржуазія, і стверджувалися всюди, де відбувався ринковий розклад общинно-патріархальних порядків. Вебер писав, що «священна жадоба наживи» мала місце для всіх часів, в усіх народах.

У XVI–XVIII ст. вищезгадані настанови проникають в усі верстви, прошарки (як традиційні, так і ті, що народжувалися) західного суспільства, цинічної ж завершеності досягають у «неофеодальиій» верхівці, що експлуатує саму кризу середньовічних устоїв. Маркс писав: «Протягом мануфактурного періоду суспільна думка Європи звільнилася від останніх решток сорому й совісті». Саме як такі себелюбство, гедонізм, пожадливість перетворюються в стійкий об'єкт ранньобуржуазної етичної критики, починаючи з лютерівського протесту проти індульгенцій та інших проявів утилітарної безсоромності.

Як відомо, світоглядом ранніх буржуа Західної Європи, котрі представляли на той час продуктивно-раціональне підприємництво, стала етика протестантизму. її досить детально проаналізував М. Вебер у своїй знаній праці «Протестантська етика і дух капіталізму». Особливу увагу він приділив такому елементові лютеранського вчення, як професійне покликання (Beruf), вважаючи, що саме це положення стало джерелом стимуляції практичної діяльності протестантів (читай – продуктивного підприємництва). Концепція професійного покликання, як найкращий засіб для випробування власної віри і водночас надбання внутрішньої впевненості в спасінні, передбачає невтомну діяльність у межах своєї професії.

Така ціннісна настанова стимулювала світську практичну активність (передусім господарську). Але, що найважливіше, ця активність повинна реалізовуватися в моральних межах чесноти, аскетизму, самозречення.

Таким чином для внутрішнього світу суб'єкта господарської діяльності остання набувала безкорисливого характеру. Почуття виконання обов'язку перед Богом не залишало місця утилітарно-прагматистським устремлінням. «Злиденність духу» (детальне тлумачення цього виразу з Нагірної проповіді попередником протестантизму М. Екхартом, протестанта-першобуржуа морально виправдовувала використання найманої праці, адже додаткова вартість, яка була отримана шляхом експлуатації особисто вільних робітників, ішла на розширення і модернізацію бізнесу або накопичувалася з такою метою. Рівень споживання першобуржуа – власників бізнесу майже не відрізнявся від рівня найманих робітників.

Стійкий моральний нонконформізм допоміг ранній буржуазії перемогти в політичній боротьбі (гуманістична ідеологія об'єднала численних прихильників і союзників), а також ствердити в господарській практиці безумовне панування продуктивно-раціонального підприємництва. Верховенство останнього, його пріоритетна для суспільства значущість були з часом закріплені в законодавстві, об'єктивовані в суспільних інституціях. Продукування капіталістичних економічних відносин отримало сталу підтримку. Поступово верховенство цих відносин стало непохитним і всепоглинаючим, чому значною мірою сприяла жорстка конкуренція та боротьба за рентабельність підприємства.

Вебер писав, що суб'єктивне засвоєння ціннісних положень «соціальної етики» раціональної капіталістичної культури «підприємцем чи робітником сучасного підприємства… [не є] сьогодні необхідною умовою подальшого існування капіталізму… Індивід тою мірою, якою він входить до складного переплетення ринкових відносин, змушений підкорятися нормам капіталістичної поведінки; фабрикант, що протягом тривалого часу порушує ці норми, економічно відсторонюється так само неминуче, як і робітник, якого просто викидають на вулицю, якщо він не спромігся або не захотів пристосуватися до них. Таким чином, капіталізм, що досяг панування в сучасному господарському житті, виховує й утворює необхідних йому господарських суб'єктів – шляхом економічного відбору». Отже, загрози існуванню «раціонального капіталізму» в країнах розвинутого ринкового господарства тепер немає; специфічне етичне вчення втратило свою провідну роль у відтворенні продуктивних ринкових відносин. Однак актуальність проблеми «мораль і підприємництво» залишилася; її значущість стала проявлятися в інших аспектах, а саме – у питаннях соціальної справедливості та соціальної відповідальності підприємця.

Тема встановлення соціальної справедливості у сфері перерозподілу та споживання є одвічною для економічної науки та економічної соціології. В. Парето стверджував, зокрема: «Якщо суспільство є таким, що збільшення добробуту (оптимальності) для одного зменшує його для іншого, максимальні його розміри не можуть бути досягнуті». Більше того, якщо зміни в суспільстві приносять виграш одним і нічого іншим, добробут загалом буде знижуватися.

Подальшого розвитку теорія Парето набула в працях Дж. Хікса та Н. Калдора, які вивчали варіант, коли хтось піднімав свій добробут, завдаючи збитків іншим і суспільству в цілому. Хікс вважав у зв'язку з цим, що для зростання добробуту достатньо, щоб сума доходів загалом перевищувала суму збитків. Калдор виявився більш «скрупульозний» і висунув так званий принцип відшкодування, який полягав у тому, що ті, хто «вигравав», повинні з метою збереження справедливості сплатити тим, хто «програв», компенсаційну винагороду.

На відміну від точки зору Адама Сміта, згідно з якою ринок сам розставляє все по своїх місцях, ринкова економіка в кращому випадку діє, як напівавтомат, що потребує осмисленого управління. Необхідно визнати, що принцип «ринок як підстава для оптимального забезпечення добробуту» відповідає найвищим критеріям моральності. Він має на увазі реально діючу конкуренцію, завдяки якій підприємницьке прагнення до прибутку забезпечує позитивний результат суспільству. Господарська практика свідчить: для досягнення «оптимальності» добробуту в суспільстві конкуренція потребує доповнення громадської й соціальної політики, яка розглядає людину не тільки функціонально, як виробника і споживача, а й у контексті її індивідуального існування. Серед механізмів соціальної компенсації не останнє місце посідає соціальна відповідальність підприємництва.

Соціальна відповідальність, на відміну від юридичної, передбачає певний рівень добровільного відгуку на соціальні проблеми з боку підприємців. Цей відгук має місце стосовно того, що лежить зовні визначених законом або регулюючими органами вимог або ж над цими вимогами.

На початку XX ст. деякі представники підприємницьких кіл висловлювали впевненість у тому, що підприємницькі організації зобов'язані використовувати свої ресурси таким чином, щоб суспільство загалом вигравало.

Доктрину капіталістичного благодійництва, згідно з якою прибуткові організації мають жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства, було розглянуто Карнегі в праці «Євангеліє процвітання», опублікованій 1900 р.

У 50-ті роки з'явилася перша ґрунтовна праця на тему соціальної відповідальності підприємництва. У книзі «Соціальна відповідальність бізнесмена» Хоуард Р. Боуен розглянув, як концепція соціальної відповідальності може бути поширена на бізнес, а усвідомлення ширших соціальних цілей під час прийняття ділових рішень може приносити соціальну та економічну користь суспільству.

З одного боку, є люди, які розглядають підприємницьку організацію як економічну цілість, що зобов'язана дбати лише про ефективність використання своїх ресурсів. Поводячись таким чином, організація виконує економічну функцію виробництва продукції та послуг, необхідних для суспільства з вільною ринковою економікою, забезпечуючи водночас роботу для громадян та максимальні прибутки й винагороди для акціонерів.

Згідно з поглядом, якого дотримується лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідман, справжня роль бізнесу полягає у використанні його енергії та ресурсів у діяльності, спрямованій на збільшення прибутку за умови, що він додержується правил гри й бере участь у відкритій конкурентній боротьбі, не вдаючись до шахрайства та обману. На думку вченого, економіка позбавлена оціночної характеристики і є сферою, що підпорядковується власним законам, не залишаючи місця соціально-етичним вимогам.

Такі послідовні ліберали, як Фрідман, вважають просто неприпустимим використання прибутку для соціальних потреб. Єдине соціальне призначення економіки вони вбачають у збільшенні прибутку за умови коректного застосування допоміжних джерел. Такого роду підхід ігнорує ту обставину, що економіка хоч і становить раціональну систему з притаманними їй законами, вона існує не у вакуумі, а в широкій культурній сфері. Тому підприємець у своїй господарчій діяльності має прагнути досягнути реальної мети, щоб, за виразом Вернера Зомбарта, виконувати «культурну функцію турботи про матеріальне становище». Мовиться про серйозне сприйняття гуманного аспекту економічної діяльності у ставленні до всіх її учасників. Ця вимога є своєрідним викликом «тотальному» підприємцеві, для якого немає інших інтересів, крім бізнесу, і в якого не залишається часу для сім'ї, для долучення до прекрасного в житті, до духовності.

З іншого боку, існує думка, згідно з якою підприємницька діяльність – це дещо більше, аніж суто економічна функція. Сучасна підприємницька організація є складною частиною оточення, що включає багато складових, від яких залежить саме існування організації. До таких складових, які іноді називають посередниками (між організацією та суспільством у цілому), належать місцеві громади, спілки чи об'єднання, а також працівники та власники акцій. Це суспільне середовище, що складається з багатьох шарів, може сильно впливати на досягнення організацією її цілей, тому організації доводиться врівноважувати суто економічні цілі з економічними та соціальними інтересами цих складових середовища.

Згідно з цією точкою зору, підприємці несуть відповідальність перед суспільством, у якому здійснюють свою діяльність, окрім та зверх забезпечення ефективності, зайнятості, прибутку та додержання закону. Підприємці, отже, мають спрямовувати частину своїх ресурсів та зусиль у соціальні канали. Вони зобов'язані жертвувати на благо та вдосконалення суспільства. Більше того, у сучасних західних суспільствах склалися певні уявлення про те, як має поводитися підприємець, щоб вважатися добропорядним корпоративним членом співтовариств, які він обслуговує.

Компанії, що прагнуть досягти успіху, ретельно стежать за своїм іміджем, який вони здобувають в очах своїх співробітників, а також суспільства загалом. Вони ведуть доброчинну діяльність, на яку витрачаються чималі гроші, хоча стосовно їх прибутків це досить невелика сума. Виграють і комерційні інтереси, оскільки під час такої діяльності налагоджуються контакти з урядом, посадовими особами та потенційними покупцями.

До переліку пріоритетів, що визначають, чиї інтереси вона враховує в своїй діяльності, включають і суспільство в цілому. Пропагандистські завдання тут підкріплюються також комерційною логікою. її добре сформулював президент південнокорейської компанії «Кореа сістемз» Лі Тон Хун. На його думку, якщо підприємець справді хоче зробити бізнес, то повинен перш за все думати про інтереси своєї держави, про інтереси своїх громадян і лише потім – про особисту вигоду. Це – головна властивість маркетингу. Потреби суспільства визначаються попитом споживачів. А кожний грамотний бізнесмен має орієнтуватися тільки на інтереси споживачів. Такий спосіб мислення відповідає концепції соціально-етичного маркетингу, який Ф. Котлер визначає як «досягнення мети фірми з урахуванням потреб як окремого споживача, так і суспільства загалом».

Спираючись на ідеї М. Вебера стосовно різновидів ринкового господарювання, ми сформулювали теоретичні конструкта, які окреслюють аксіологічний діапазон, у якому варіює діяльність суб'єкта господарської практики. Верхню і нижню межу такого діапазону визначали яскраво виражені зразки (ідеальні типи) підприємницької поведінки.

Перший тип – це авантюрно-спекулятивний тип підприємницької поведінки, який в окремих випадках збігається з тим, що Вебер називав авантюристичним капіталізмом. Він визначається такими рисами:

а) господарська діяльність має спекулятивно-посередницький характер, тобто ґрунтується на перерозподілі вже наявних цінностей; високий прибуток або його зростання досягається завдяки монопольному становищу агента господарської практики;

б) досягнення прибутку будь-якими засобами (нормативна регуляція відсутня);

в) чистий прибуток іде здебільшого на престижне споживання, останнє є головною метою цього типу господарської активності;

г) приватні інтереси суб'єкта господарювання не відповідають інтересам суспільним, оскільки такий тип господарської практики не сприяє зростанню добробуту в суспільстві, зате поширює в ньому моральну деградацію.

Другий тип є антитезою першому, це – продуктивно-раціональний тип підприємницької поведінки. Його визначають такі особливості:

а) отримання прибутку, його зростання пов'язані з упровадженням та реалізацією господарської інновації, що супроводжується зростанням матеріальних цінностей у суспільстві;

б) підпорядкованість нормам громадських інституцій і моральних настанов;

в) чистий прибуток іде здебільшого на розширення і модернізацію бізнесу, самоактуалізація та самореалізація є головною метою (призначенням) підприємницької діяльності для її суб'єкта;

г) приватні інтереси суб'єкта даного типу господарювання відповідають суспільним інтересам, оскільки цей тип підприємницької поведінки сприяє економічному росту, зростанню добробуту в суспільстві.

Перший тип господарської діяльності, власне, навіть не є підприємництвом у тому його значенні, як його визначав Й. Шумпетер. Це – своєрідна нижня межа діапазону варіації підприємницької поведінки, «негативний» еталон для зіставлення і характеристики реальних підприємницьких практик. Другий тип – це нормативна модель належного, з яким реальна підприємницька діяльність, на жаль, не так часто збігається. Можна з упевненістю сказати, що перспектива розвитку української економіки значною мірою залежить від того, до якого із зазначених вище типів наближатиметься діяльність українських підприємців.

Останні роки питання культури підприємництва, з точки зору теорії та практики, досить широко дискутується па Заході; актуальним воно є і для пострадянських країн. Хоча в це доволі розпливчасте поняття вкладається різний зміст, вихідним неодмінно є уявлення культурного світу як світу людяного. Тому й не бракує найрізноманітніших спроб проінтерпретувати сутність підприємництва таким чином, щоб яскраво вираженим механіко-раціональним процесам протистояла частка гуманізму. На наш погляд, поняття «культура підприємництва» має акцентувати увагу на етичних та ціннісних аспектах підприємницької поведінки. Йдеться про те, яке місце посідають у підприємницькій діяльності традиційні, а також набуті для даного суспільства цінності й навички. Показником культури підприємництва є також характер внутрішніх (ставлення до працівників) та зовнішніх (насамперед – клієнтів, споживачів) стосунків фірми. Важливу роль у цьому питанні відіграє меценатство і соціальне благодійництво, а також стиль поводження при вирішенні конфліктних ситуацій (зі своїми співробітниками, діловими партнерами, конкурентами, громадськістю).

Організація американських підприємств США «Бізнес раунд-тейбл» у лютому 1988 р. опублікувала доповідь «Політика і практика в поведінці компанії». У центрі уваги дослідників опинилося близько ста компаній. З'ясувалося, що багато відомих компаній США вже давно керуються принципами «етичної поведінки».

Кодекси етики отримали широке розповсюдження. Крім того, робляться рішучі спроби створення в корпораціях організаційних і структурних передумов «етичної політики і відповідних їй дій». Дослідники виявили, що хоча в кожній галузі є своя специфіка, майже в усіх випадках основу кодексів поведінки становлять такі питання: чесність і законослухняність, надійність і якість виробів, безпека і здоров'я людей на робочому місці, конфлікти інтересів і їх вирішення, практика робочих угод, чесність при збуті виробів, ставлення до постачальника, договірна практика, визначення цін і внутрішня інформація при торгівлі цінними паперами, підкуп з метою отримання замовлень і володіння інформацією, охорона навколишнього середовища.

Приклад передових компаній розвінчує міф про непримиренність протиріч між етикою і прагненням отримати прибуток. Зростає переконання в тому, що із загостренням конкуренції культура підприємництва з глибоким етичним підґрунтям стане важливою передумовою виживання і прибутковості фірм.