Моральна культура спілкування

Реферат на тему:

Моральна культура спілкування

Важливим елементом загальнолюдського в моралі є моральна культура спілкування. Грунтуючись на гуманізмі, людяності, ставленні до іншого як до рівного собі, моральна культура впродовж історії формується в повсякденному житті людей, їхньому досвіді, моральних пошуках, тобто в процесі матеріального й духовного спілкування окремих індивідів, соціальних груп, народів різних країн.

Спілкування, діяльність, пізнання, будучи змістом людської життєдіяльності, перебувають у нерозривній єдності, являють собою форми соціальної активності людини. Характерною ознакою спілкування як форми активності виступає її моральна спрямованість, моральна культура людей, що розкривається в спілкуванні (людяність, доброзичливість, дружелюбність, взаємоповага та ін.).

Завдяки спілкуванню індивіди обмінюються знаннями, виробничим досвідом і вмінням. Інакше кажучи, тільки через спілкування з іншими людьми людина може одержати засоби для задоволення своїх потреб і тільки в спілкуванні вона знаходить і реалізує духовний зв'язок з іншими людьми.

Зауважимо, що спілкування як об'єктивна необхідність в усіх формах життєдіяльності виникає водночас із становленням людського суспільства та формуванням людини, але протягом дуже тривалого періоду не усвідомлюється як цінність навіть у суто практичному, утилітарному розумінні. Коли ж воно в суспільній свідомості епохи родового ладу усвідомлюється, то усвідомлюється як практична цінність, а не моральна («табу», наприклад). Віднайдення людиною особистісного сенсу спілкування, потреби в спілкуванні, в процесі якого індивід утверджує себе як особистість і реалізує себе як моральну істоту, являє собою результат усієї подальшої історії людства, на тернистому шляху якого моральна культура, в тому числі й моральна культура спілкування, в певному розумінні постає загальною формою практичної діяльності людей.

Ідеться про те, що в спілкуванні людей тією чи іншою мірою завжди присутні моральні спонуки, які утримують спілкування в культурних межах, надають йому людяності. Таким чином, спілкування виступає і як самостійна життєва цінність, що показує, в якій мірі людина стає потребою для іншої виключно як людська індивідуальність. Тому врахування індивідуальності іншого, поважання її — одна із суттєвих вимог моральної культури спілкування, виконання якої можливе лише за відсутності соціальних обмежень морального спілкування людей.

Слід звернути увагу на те, що, незважаючи на деяку стабільність моральної культури спілкування, існування спадкоємності раніше виниклих цінностей і норм у реальній практиці на різних етапах історичного розвитку зміст життя конкретного суспільства та його членів може не тільки суттєво змінювати цю культуру, а й викривляти її аж до цілковитої протилежності проголошуваним ідеалам та устремлінням людей.

В умовах соціальної нерівності й антагонізму інтересів моральні спонуки можуть витіснятися зі сфери спілкування, що призводить до його морального спустошення, в результаті чого потреба в спілкуванні обертається моральним відчуженням, характерними атрибутами якого стають самотність, ворожість, настороженість у взаєминах, нещирість. Спілкування набуває «зовнішнього вигляду», в основі якого лежать егоїзм та індивідуалізм, втрачає свою моральну цінність, перетворюючись на «відносини корисності».

Об'єктивними передумовами розвитку як моральної потреби в спілкуванні, так і високої моральної культури спілкування є формування демократичних основ суспільства, надання суспільним відносинам характеру вільних і рівноправних. Спілкування при цьому досягає особистісного рівня, відкритості, спрямованості на іншого, сприяє моральному розвиткові, оскільки через спілкування людина засвоює всю складну систему соціальних відносин. І чим багатші суспільні відносини, тим ширше коло спілкування особистості з суспільством, тим глибші й людяніші між-особистісні зв'язки людей.

Таким чином, під моральним спілкуванням маються на увазі стійкі зв'язки між людьми, основою яких є панівна в суспільстві моральність, а також духовна потреба в морально-психологічному взаєморозумінні. Рівень культури спілкування, його моральний характер і епрямованість в основі своїй визначаються рівнем розвитку самого суспільного життя, яке може, з одного боку, сприяти повнокровному спілкуванню людей, а отже й відчуттю радості свого буття, з іншого — породжувати почуття непотрібності, роз'єднаності з рештою людей.

Першочергової ваги в розвитку моральної культури спілкування набувають здатності людини до спілкування^ ті переваги у виборі форми й стилю спілкування, котрі виробляються нею в процесі виховання та самовиховання. Останні ж у немалій мірі залежать від морально-психологічних особливостей сприйняття людиною людини.

Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих соціальних потреб людини, котра включається в нього з моменту свого народження. І хоч у перші роки життя спілкування має спонтанний характер (у його основі лежить пасивність, а не активність дитини), все ж спілкування з іншими людьми формує у дітей почуття довіри до тих, хто їх оточує, надійності, емоційного піднесення.

Особливе морально-психологічне навантаження потреба в спілкуванні й саме спілкування несуть у підлітковому та юнацькому віці. Потреба тут — це не лише контакт узагалі, а й прагнення до взаєморозуміння, опертого на симпатію й визнання, це й потреба в емоційній підтримці й водночас потяг до самостійності та автономії, які можуть зумовити появу суперечностей у спілкуванні й навіть його кризу.

„Спілкування являє собою для людини практичне завдання, вирішення якого ніколи не дається в готовому вигляді. Від особистості вимагається не тільки розуміння творчого, складного характеру людських взаємин, а й часом болісного пошуку для вироблення нових форм, стилів спілкування, його ритму. Невміння, а інколи й небажання розібратися в цих морально-психояогічних особливостях сприйняття людьми одного одним може породжувати стан самотності, який тяжко, а подеколи й трагічно переживаєтеся людиною.

^Світовідчуття самотності спричинює почуття непотрібності, безглуздості життя. Не знаходячи близької душі, що розуміє його — «свого іншого», людина втрачає надії на повноцінне спілкування, вдається іноді до його примітивних, хибних форм. У цьому криються інколи причини наркоманії, алкоголізму, групової антисуспільної поведінки.

Витоки самотності слід шукати не лише в психологічних особливостях сприйняття людиною людини, а й у способі життя. Так, міський у більшій мірі, ніж сільський, стандартизований спосіб життя частіше призводить до морально-психологічної роз'єднаності людей. Інтенсивні між-особистісні міські контакти спричинюють дефіцит емоційних переживань, викликають у індивіда відчуття «самотності серед людей».

Слід зауважити, що проблема самотності людини як морально-психологічна проблема вже давно дістала відбиття в західній культурі. Література, живопис, графіка, кінематограф широко показують самотність як гранично хворобливу для соціально-морального самопочуття людини проблему, найчастіше обґрунтовують її ідеєю трагічності людського буття. Подібний підхід до пошуку відповіді на запитання про причини самотності властиві й деяким ученим. Так, американський психолог Е. Фромм, малюючи тривожну картину руйнації підвалин морального життя в сучасному світі, зауважує, що моральна ізольованість людей одного від одного досягла небаченого розмаху. Є й спроби обгрунтувати розрив зв'язків між людьми переважно або психологічними, або науково-технічними причинами, зображуючи руйнівні процеси в моральності як позаісторичні, фатальні.

За всієї значущості вказаних причин для розуміння природи самотності, душевної невлаштованості все ж вирішальною, такою, що визначає в кінцевому підсумку морально-психологічне підґрунтя самотності, є, на наш погляд, здатність суспільства' бути опорою й гарантом як матеріальної, так і психологічної надійності. Саме соціальні умови, суспільні відносини, що розвиваються на їхній основі, викликають появу своєрідних видів самотності — соціальну, моральну, психологічну. Й хоча власне психологічний феномен самотності має відносну самостійність, проте саме суспільні зв'язки визначають смисл того, що люди сприймають як самотність.

Звичайно ж, дане положення не слід витлумачувати так, ніби джерело самотності криється тільки в об'єктивних причинах, зокрема й таких, як урбанізація, НТР та ін. Нерідко хибні ціннісні орієнтації, обмеженість духовного розвитку, небажання й невміння розуміти іншого, низька моральна й психологічна культура призводять до утруднення спілкування і, як наслідок, до самотності. Не завжди долається цей стан і інтенсивністю контактів, оскільки, як показують психологічні дослідження, такі контакти найчастіше хибують поверховістю. Безсумнівним є інше: поглиблення морального взаєморозуміння людей у їхніх стосунках, прагнення й уміння зрозуміти іншого, організувати своє особисте життя, діяльність, спілкування з іншими людьми сприяють вихованню в людині таких моральних якостей, як небайдужість, прагнення до взаємодопомоги, готовність поставити себе на місце іншого. Важливо навчитися бачити себе немовби зі сторони, очима іншого, об'єктивно поціновувати свої й чужі вчинки. Саме в цьому полягає загальний соціально-історичний напрям формування моральної особистості в усій її «автономності» й водночас взаємовідповідальності, спільності.

Повноцінне спілкування неможливе без співпереживання, без включення до свого внутрішнього світу цінностей, поглядів, почуттів іншого. Бо, осягаючи причини тих чи інших вчинків, поглядів, оцінок інших людей, особистість починає глибше осягати себе, свої чесноти й вади. Зіставляючи себе з іншими, людина збагачується осягненням складного внутрішнього світу людей, їхніх моральних почуттів.

Особлива роль моральності в розвитку індивіда полягає в тому, що вона проймає всі види його діяльності та стосунків, включена в усі елементи внутрішнього світу людини. За своєю суттю й призначенням у суспільному житті моральність має практичний характер і тлумачиться як історично мінлива форма суспільного зв'язку між людьми.

Включеність моральності в усі галузі людських взаємин надає їй універсального характеру. Це виражається як у моральній регуляції взаємин людей у суспільстві, так і в соціально-критичній ролі моралі, реалізуючи яку особистість прагне в своїх діях, учинках, оцінках утвердити прогресивні типи стосунків. Сьогодні такі прогресивні типи стосунків, моральне вдосконалення особистості пов'язуються з гуманістичним розвитком суспільства, утвердженням демократії в усіх сферах суспільних відносин, можливістю вільного творчого розвитку кожного індивіда.

Такий підхід до моральності дає змогу вбачати в ній специфічний спосіб освоєння світу людиною. Моральний досвід людства є тут одним із найважливіших підрозділів суспільної культури — моральною культурою. Поряд з іншими видами духовної культури (політичної, правової, естетичної, художньої) моральна культура сприяє формуванню й реалізації соціальних якостей особистості. Важливо підкреслити, що основоположним моментом моральної культури є наявний рівень морального розвитку суспільства та особистості, система моральних цінностей людини.

Таким чином, моральна культура включає в себе, по-перше, найхарактерніші для певної конкретно-історичної епохи моральні цінності; по-друге, ставлення до цих цінностей, реалізоване в моральній здатності й готовності суспільства та особистості бути відповідними назрілим потребам прогресивного розвитку. Отже, до моральної культури особистості належать пізнання та засвоєння моральних цінностей суспільства, готовність і здатність особистості не тільки до творчої реалізації усталених моральних цінностей, а й до створення нових.

Слід звернути увагу на неправомірність розуміння моральної культури особистості тільки як міри оволодіння панівними моральними цінностями. Адже вони можуть слугувати критерієм розвиненості даного суспільства не самі по собі, а лише при зіставленні зі справжніми суспільними інтересами. Тому критерієм розвитку моральної культури особистості слід вважати якісну характеристику усталених моральних цінностей.

Таке розуміння моральної культури дає змогу з'ясувати основні характеристики моральної культури спілкування. Тут треба враховувати як об'єктивні умови життя людей (єдність інтересів, життєвих позицій, заснованих на соціальній рівності), так і суб'єктивну спроможність (яка формується завдяки всім чинникам впливу на особистість — від сім'ї до трудових колективів, усього досвіду людства, що набувається в процесі виховання та самовиховання) проникати у внутрішній світ іншої людини.

Загальні принципи, характерні для будь-якої форми взаємин людей у процесі спілкування, котрі й характеризують моральну культуру спілкування, можна сформулювати таким чином. Передусім слід виокремити принцип гуманізації суспільних відносин, пов'язаний з утвердженням у реальному житті соціальної справедливості, наданням особистості можливостей, необхідних для вираження та здійснення широких матеріальних і духовних інтересів, потреб, здібностей, моральних якостей. Це тим важливіше, що в сучасному цивілізованому суспільстві зростає роль морально-емоційної контактності, взаєморозуміння та взає-мопідтримки, взаємодопомоги та співчуття.

Необхідно звернути увагу й на те, що гуманізація суспільних відносин активізує прагнення людини до суспільного та особистісного самовираження й самоствердження, а значить спонукає до свідомої участі у вирішенні корінних питань суспільного життя, пробуджує особисту ініціативу, моральну заінтересованість, співпричетність. Водночас спілкування людей звільняється від формального характеру, фальші, лицемірства, демагогії. Отже, гуманізм — це основа моральної культури спілкування.

Незамінним, а тому й дуже важливим принципом, характерним для спілкування людей, є творчість у процесі спілкування (тобто свідоме й постійне співвіднесення своїх інтересів, потреб, переваг з інтересами інших людей, моральне самовдосконалення, культивування позитивних моральних якостей і зживання негативних), творення свого «я». Обидва вказані принципи характеризують рівень моральної культури спілкування, що проявляється в різних формах взаємин.

Спинімося на двох сторонах спілкування — «особовому» та «безособовому» (функціональному). Якщо «безособове» спілкування регулюється найчастіше етикетом, стандартизуючи поведінку людей у типових ситуаціях, то «особове» спілкування сповна являє собою практичну форму існування самої моральності, розкриває весь набір моральних спонук: від потреби стверджувати людське в людині, творити добро, давати щастя іншому до споживацького, речового ставлення до іншого.

Етикет як сукупність загальноприйнятих, упорядкованих норм поводження покликаний регулювати безособові відносини між людьми, втілювати на ділі зовнішню культуру спілкування. Але так само, як і моральність, етикетні приписи, реалізовані в поводженні, манерах, емоційних реакціях, несуть інформацію про наявність таких загальних принципів взаємин людей, як гуманність і творчість. Найбільшою мірою це характерне для демократичного етикету, який відображує вимоги, однакові до всіх членів суспільства, незалежно від їхнього соціального становища. Йдеться про ввічливість і тактовність, доброзичливість.

На відміну від етикетної регуляції «безособового» спілкування, міжособистісне, або «особове», не може обійтися тільки зовнішньою, формальною регуляцією. Як уже зазначалося, повноцінним спілкування може бути тільки на основі високої моральної культури, розвиненого інтелекту, спеціальних знань у галузі психології спілкування та морального ставлення. Оскільки відносини в процесі спілкування рідко бувають статичними, вони настійно вимагають активної творчості, взаємної довіри, поваги, любові й навіть самовідданості.

В найповнішому й розвиненому виді спілкування здійснюється в товариськості, дружбі, любові.

Товариськість передбачає наявність спільної діяльності, єдності мети й на цій основі відповідної емоційної забарвленості стосунків — вибірковості, симпатії, прагнення до взаємодопомоги, солідарності й підтримки.

На відміну від товариськості дружба — глибше й інтимніше спілкування, котре, за визначенням радянського психолога И. С. Кона, передбачає не тільки взаємодопомогу, а й внутрішню близькість, відвертість, довіру, любов. І чим глибші ці почуття, тим міцніша дружба. Для моральної культури спілкування в дружбі характерні прагнення до взаємності, душевної спорідненості, вірності й постійності. Споживацьке ставлення руйнує дружбу так само, як і відсутність делікатності, тактовності у взаєминах. Величезна моральна цінність дружби полягає в тому, що вона більше, ніж інші форми взаємин, втілює вироблені культурою уявлення про те, якими мають бути людські стосунки.

Особливою сферою людського спілкування, складною і водночас багатою людськими пристрастями, емоційною напругою та змістом морального ставлення, є любов.

Та хоч би яку сферу людського спілкування ми розглядали, видається цілком очевидним той факт, що світ людського спілкування настільки багатий, наскільки багатий і різноманітний світ людини, світ суспільних відносин, а отже, й світ моральних можливостей, пов'язаних із реалізацією справжньої міри гуманності, людяності у спілкуванні між людьми.

Використана література

1. Курс лекція з етики. – М., 2000.

2. Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.