Історія України до ХVI ст

Тема 1: Вступ до курсу «Історія України».

План:

1) Історія України як наука, предмет її дослідження;

2) Принципи, методи, функції, періодизація історії України;

3) Джерела історії України.

1. Історія України як наука, предмет її дослідження

Слово «Україна» виникло в 5 ст. до н.е. Слово «Історія» виникає в Давній Греції (історик Геродот) – озн. «оповідання про минуле». Історик Геродот – родоначальник і батько історії. На сьогодні існують 2 підходи до визначення історії: широкий – загальний процес розвитку; вузький – пізнання процесів розвитку людського суспільства.

Історія як наука пізнання реалізовується як процес вивчення законів «діалектики» (філософії). Закони діалектики базуються на 3‑х постулатах:

1. заперечення заперечення;

2. перехід кількісних показників в якість;

3. єдність та боротьба протилежностей.

Історія України являє собою: частину Світової історії; є самостійною наукою, що вивчає розвиток суспільства в межах території суч. України.

Принципи історії України:

1. історизму (хронологічної послідовності);

2. об’єктивізму;

3. наукового плюралізму.

Об’єктивізм:

1. хронологія виникнення явища (КОЛИ?);

2. причини виникнення явища (ЧОМУ?);

3. результати дії явища (прогресивні або рецесивні (регресивні));

4. з’ясування наслідків (позитивні або негативні).

Причини виникнення явища:

1. об’єктивні та суб’єктивні;

2. внутрішні та зовнішні;

3. економічні, політичні, культурні і т.ін.

Етапи розвитку історичного явища:

1. зародження;

2. кульмінація;

3. завершення.

2. Принципи, методи, функції, періодизація історії України

Науковий плюралізм – принцип, що враховує існування різних точок зору (теорій) до тих пір поки не з’явились нові більш обґрунтовані т.з.

Методи наукового дослідження:

1. порівняльного аналізу;

2. математико статистичний;

3. логічний;

4. моделювання подій;

5. прогнозування;

6. реконструкції.

Порівняльний аналіз – порівняння історичних явищ і подій дає можливість з’ясувати особисті риси явища (події) і загальні (закономірні) риси іст. явища (події). Порівнювати можна тільки рівнозначні за смислом іст. події. Порівняння іст. подій існує вертикальне та горизонтальне.

Математико статистичний – кількісні показники, що можуть охарактеризувати економічні рівні розвитку.

Логічний метод – синтез та аналіз подій шляхом дедукції та індукції.

Моделювання + прогнозування – на підставі відомих історичних даних прогнозування майбутніх подій.

Реконструкція – археологічні розкопки, знахідки.

Функції історії:

1. комунікативна (зв'язок минулого покоління з сучасним – загальна іст. доля);

2. належність до історії.

3. Джерела історії України

Історія є наукою доведених доказів, тому основними джерелами є:

1. речові джерела;

2. письмові джерела;

3. лінгвістичні джерела;

4. усні джерела.

Речові докази – археологічні відкриття: предмети побуту, архітектура, прикраси і т.ін.

Письмові джерела:

- давньогрецькі письмена;

- давньоримські письмена;

- арабські письмена;

- зах. – європейські письмена;

- візантійські письмена.

- з 5 ст. до н.е. по 11 ст. н.е. – давньоруські письмена (Літописи).

- релігійна давньоруська література (повчання, хождіння, моління…);

- актові документи (конституції, договорчі, накази, постанови, директиви);

- документи політичних партій та суспільних організацій;

- СМІ матеріали;

- мемуари;

- документи та матеріали правоохоронних органів.

Лінгвістичні джерела – вивчають мовні процеси.

Усні джерела:

1. міфи;

2. легенди;

3. думи;

4. билини;

5. казки;

6. історичні пісні;

7. приказки.

Тема 2: Історія Стародавньої України

План:

1) Первісно-общинний лад на території України;

2) Кочові народи в Україні;

3) Античні міста – держави на території Пн. Причорномор’я.

1. Первісно-общинний лад (ПОЛ) на території України

Не має єдиного погляду вчених на періодизацію даного періоду. Поява первісно – общинного ладу коливається від 1 млн. мінімум до 1,5 млн. років максимум.

Первісно – общинний лад – перший сусп. лад, який характеризується:

1. примітивними матеріалами для виготовлення знарядь праці (камінь, дерево, кістка);

2. примітивними знаряддями праці (ручне рубило, дубина, палиця – копалиця);

3. примітивними заняттями (збиральництво, полювання, рибальство);

4. примітивним устроєм (плем’я з давніх часів жило колективами або ж общинами);

5. відсутність приватної власності на засоби виробництва та ресурси;

6. результати праці розподілялись порівну між членами родини або общини;

7. матріархат (рід вівся по лінії матері);

8. релігія – фетишизм, анімізм, магія, тотемізм.

Еволюція общини:

1. стадо;

2. ранньо – родова община;

3. родова община;

4. родо – племінна община;

5. сусідська община (сімейні общини);

6. первісні держави (військово-політичні союзи).

Тотеми – тварини, рослини, природні явища з якими споріднювала себе людина.

Фетишизм – надприродні властивості речей (напр., лялька «вуду»).

Анімізм – віра в безсмертя душі і пов’язані з нею поховальні обряди (згодом традиції).

Магія – обряди за принципом «подібності» явищ.

ПОЛ має свою періодизацію:

Періодизація:

1. палеоліт (давній період) 210 тис. рік до н.е.;

2. мезоліт (середній) 9 – 6 тис. років до н.е.;

3. неоліт (новий) 6 – 3 тис. до н.е.;

4. мідно – бронзовий вік 2 – 1 тис. до н.е.;

5. вік заліза з 1 тис. до н.е.

50 – 35 тис. до н.е. виникає «homosapiens» – людина сучасного типу (витісняє «людину працьовиту» або ж неандертальця).

Палеоліт:

- це зародження нового суспільного стану (родова община);

- люди «опанували» силу вогню і відкрили нові види зброї;

- появились трипільські поселення.

Згідно постанови ЮНЕСКО, 1993 рік був визнаний роком «Трипільської культури».

ПОЛ став періодом, коли людство перейшло: 1) від каменю до металів; 2) від не відтворюваного виробництва до відтворюваного виробництва.

Період неоліту відзначився першою в історії людства революцією[1]:

- модернізація обробки каменю – шліфовка та свердління;

- перші металеві (мідні) знаряддя праці – ножі, мотики, серпи;

- перший штучний метал – бронза (сплав міді та олова);

- вдосконалились заняття – землеробство, скотарство, ремесла;

- зросла продуктивність праці + з’явились залишки продуктів праці;

- відбувся перехід від родо – племінної общини до сусідської общини;

- матріархат змінився патріархатом;

- відбувся перехід до політеїзму (язичництво та ідолопоклонство);

- відбувся перехід від майнової та соціальної рівності до нерівності;

- на зміну колективної власності прийшла приватна власність;

- утворились перші військово-племінні союзи.

Т.ч. відбувся поступовий розпад первісно – общинного ладу.

2. Кочові народи в Україні.

В період неоліту стався перший соціальний розподіл праці: з’явились скотарські мігруючі поселення та землероби.

На поч. 1 тис. н.е. – кіммерійці («Споживачі кобилячого молока»), 8 – 7 ст. н.е. з’явились нові скотарські племена «скіфи» (зг. Геродота, існ. 4 групи цих племен – скотарі, землероби, орачі та завойовники, або ж «царські скіфи»).

В 3 ст. до н.е. під впливом греків у скіфів почало формуватись рабовласницьке суспільство, його називали «Мала скіфія» зі столицею Неаполь – скіфський близь міста Севастополя (Крим, Україна). Згодом «Мала скіфія» змінилась в території на «Велику скіфію».

Якщо звернути увагу на більш давні поселення кочових племен, згадаємо, що залізний вік в Україні почався з кіммерійців: вони виплавляли залізо та виготовляли нього знаряддя праці та зброю, побутові речі та прикраси.

Кочові племена на території суч. України з’являлись з такою періодизацією:

1. Скіфи – 7 – 8 ст. до н.е. по 2 ст. до н.е. (кочові іраномовні войовничі племена)[2];

2. Сармати – 2 ст. до н.е. по 2 ст. н.е. (іраномовні племена + амазонки);

3. Готи – 2 ст. н.е. (кочові германомовні племена);

4. Гуни – 3 – 4 ст. до н.е. по 7 ст. н.е. (варварські кочові племена, споч. полководець – Атилла).

З початком переселення на територію України гунів, почалось Велике переселення народів (ВПН).

Почалась диференціація слов’янського світу: Пд. слов’яни; Сх. слов’яни; Зх. слов’яни.

Відкрився шлях до походів тюркських народів в Європу.

3. Античні міста – держави на території Пн. Причорномор’я

У 7 ст. до н.е. виникають перші грецькі міста – держави (існ. до 4 – 5 ст. н.е.). Першими з них стали – Ольвія («Olvio» – гр. «щаслива»), Пантікапей, Херсонес. Усі вони були рабовласницькі. Демократичні – Ольвія та Херсонес; аристократичні – Пантікапей.

«Босфорське царство» – антична монархія. В сферу впливу якої були втягнуті усі сусідні народи. Зг. фактам в Босфорському царстві існ. знання про різні форми управління та політ. устрою. Заняття: ремесла (ювелірна справа та гончарство), землеробство, виноградарство та скотарство. Виготовляли предмети розкоші, побутовий та святковий посуд (розписаний меандром, 2 види розпису – чорно фігурний та червоно фігурний).

На розвиток Європи великий вплив вчинили античні міста – держави на терит. України.

Тема 3: Київська Русь

План:

1) Утворення Русі.

2) Періодизація.

3) Галицько-Волинське князівство (Русь Галицько-Волинського періоду 2 пол. 12 ст. – 1 пол. 14 ст.).

1. Утворення Русі.

Київська Русь: кін. 9 ст. – поч. 13 ст.

Існує багато т.з. про утворення Київської Русі:

1. Норманська. Німецькі вчені у 18 ст. – Шльоцер, Міллер, Бауер. Вони звернулись до найдених письмових документів Нестора Літописця, згідно яких, К.Р. утворили нормандці (варяги – германці).

1.1. Русь заснували нормандці;

1.2. Слов’яни були нижчі рівні розвитку ніж нормандці, тому не могли заснувати державу (були другорядними).

2. Слов’янська теорія. Анти-нормандська теорія полягала у тому, що Русь утворили слов’яни, які були набагато чисельнішими ніж германці, що прийшли у 9 ст. Процес державотворення Русі був розтягнутий у часі, тому створення держави К.Р. можна приписувати лише слов’янам (ця теорія була видвенута Ломоносовим[3]).

3. Українська концепція була видвенута М. Грушевським (кн. 19 – поч. 20 ст.).

4. Компромісна концепція. Русь виникла як багатоетнічний союз, з домінантною роллю слов’ян. Варяги зіграли роль каталізатора в державотворчих процесах[4].

У створенні Русі відіграли учасники: Київська та Новгородська знать. Вони утворили політичний, торгівельний та військовий СОЮЗ – Русь.

Князі та правителі К.Р.:

1. Олег;

2. Ігор;

3. Ольга;

4. Святослав;

5. Володимир Великий;

6. Ярослав Мудрий;

7. Володимир Мономах.

2. Періодизація

Періоди:

· 1 етап – кн. 9 – кн. 10 ст. (виникнення та розвиток Русі).

· 2 етап – 10 ст. – 1 пол. 12 ст. (Володимир Великий, Ярослав Мудрий та Володимир Мономах – рід Візантійських імператорів).

· 3 етап – 2 пол. 12 ст. – 1 пол. 13 ст. (період поступового розпаду К.Р.).

Особливості розвитку у першому періоді:

1. Соціальні особливості. Населення К.Р. розділилось на 3 соціальні групи: вільні, напівзалежні та залежні. До вільного населення належали великий Князь Київський, світлі князі, бояри, дружинники, селяни – общинники (смерди). Напівзалежні – рядовичі та закупи. Залежні – холопи та челядь. Вільні люди домінували в соціальній структурі суспільства. Існувала ланка рабів, тому деякі вчені вважають, що К.Р. носила ознаки і рабовласницького суспільства (питання спільне).

2. Економічний розвиток. Економіка К.Р. у 1 пер. була багатоскладною та носила патріархальні риси (на осн. селянської общини); рабовласницького ладу (раби, холопи та работоргівля); риси раннього капіталізму (розвиток товарних, грошових та ринкових відносин з великою кількістю промислових та торгових міст); вільне населення – скл. більшість; не існувало приватного права на землю, як на засіб виробництва (земля була общинна, територія правління князя).

3. Особливості політичного устрою[5]. Влада носила імперський характер. Приєднувала племена силою. Мала мілітаристський характер, оск. вела постійні завойовницькі війни[6].

4. Особливості адміністративно – територіального устрою. К.Р. представляла собою конфедерацію племінних земель (на чолі з племінними державами)[7]. Київська Русь не була унітарною державою з жорсткою централізацією влади, але зберігала тенденції до унітарності до 2 пол. 12 ст.

5. Духовне життя. У 1 пол. існ. Київської Русі був здійснений перехід від язичеського політеїзму, через язичеський монотеїзм, до християнського монотеїзму. У 988 р. вводиться християнство (Старообрядове Православ’я, потім Новообрядове П.).

Причини прийняття Християнства на Русі:

1. тісні контакти Русі з православною Візантією;

2. перехід до ранньої монархії;

3. особисті причини Володимира Великого (Святого), що були пов’язані з одруженням на Візантійській принцесі.

Особливості введення Християнства:

1) У Києві хрещення відбулося відносно мирно, бо з давніх часів кияни були знайомі з християнством (Аскольд був християнином). За часів Ігоря в Києві вже була перша християнська церков. Княгиня Ольга офіційно прийняла християнство[8];

2) В ін. містах християнство вводилось насильницьким шляхом;

3) На окраїнах Русі християнство вводилось ще понад 100 років.

Негативна риса введення християнства:

1) Внаслідок введення християнства був знищений багатовіковий пласт язичницької культури;

2) У 1885 р. стався церковний розкол: католицька та православна церкви. Цей поділ став причиною розмежування країн Європи на релігійні Схід та Захід.

Третій етап розвитку – занепад та загибель К.Р. З 2 пол. 12 ст. К.Р. переживала процес феодальної роздробленості, що супроводжувався постійними міжусобними війнами удільних князів.

Причинами феодальної роздробленості були:

1. Історичні:

1.1. К.Р. була конгломератом удільних князів;

1.2. К.Р. мала дуже велику територію, яку складно було утримувати;

1.3. В К.Р. була дуже слабка влада князя.

2. Економічні:

2.1. розвиток виробничих сил став причиною збагачення удільних князів, що призвело до постійних міжусобиць та боротьби проти князя за владу;

2.2. знищення торгівельних шляхів до Пд. – Зх. Русі, що призвело до падіння м. Києва як центру економічного життя Європи та перетворило землю в еквівалент багатства (що й стало причиною розвитку феодальної роздробленості).

Наслідки:

1. економічна та військово-політична послабленість К.Р. призвела до того, що в 1237 по 1242 рік Київська Русь стала жертвою монгольської агресії. Монголо-татари встановили свій режим – «іго». Режим іго в Русі виявлявся в:

1.1. наданні ярлика (прим. – «дозволу») на велике княжіння;

1.2. припиненні міжусобних війн;

1.3. постійні напади на руські землі;

1.4. сплата данини монголо-татарам – «ясиру» (прим. – натурального та живого).

Тема 4: Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Утворення козацтва

План:

1) Причини, методи та наслідки експансії (польської та литовської) в українські землі з 1 пол. 14 ст.

2) Люблінська унія (1569 р.) Утворення Речі Посполитої, Брестська унія (1596 р.), Церковна унія та її наслідки.

3) Утворення укр. козацтва.

1. Причини, методи та наслідки експансії (польської та литовської) в українські землі з 1 пол. 14 ст.

2. Люблінська унія (1569 р.) Утворення Речі Посполитої, Брестська унія (1596 р.), Церковна унія та її наслідки

В 1385 р. між Польською та Литовською державами була підписана Кревська унія («де-юре» – вона фактична поклала початок існ. Речі Посполитої).

Умовами ств. союзу були:

a) Литовський князь стає Польським королем, за умови прийняття католицизму;

b) Католицизм повинно було прийняти і усе населення Литви;

c) Для Литви та Польщі був ств. єдиний законодавчій орган – сейм;

Умови унії були виконані лише частково, тому фактичне об’єднання П. та Л. не відбулося. В П. була створена опозиція на чолі з князем Ягайлом, в Л. на чолі з кн. Вітовтом, що виступали проти СОЮЗУ.

У 1401–1413 рр. відбувся поступовий процес зближення П. і Л. У 1569 р. була складена та підписана Люблінська унія, що об’єднала 2 держави у 1 – РІЧ ПОСПОЛИТУ (РП, «справа народу», «Республіка»).

Литва: входила до скл. РП. юридично на правах широкої автономії, а фактично стала залежною від П. та відігравала роль другорядної Європейської країни. Більше не відігравала ключової ролі у побудові політичного життя в Європі.

Галицько – Волинське князівство: більшість земель перейшли з Л. до П., на цих землях відбувався процес колонізації поляками, встановлювалось кріпосне право, поширювався націоналізм, релігійний, соц. та економ. гніт народу + політ. безправ’я.

Польща: завдяки приєднанню Л. та Г. – В. земель, стала наймогутнішою в економічному, політичному та військовому плані Європейську державу, з якою бажали породнитись усі інші держави[9].

3. Утворення укр. козацтва

Утворення козацтва було наслідком експансії Г. – В. земель П.

Причинами утворення козацтва були:

1) уходництво (частина населення переселилась з окупованих П. земель на незайняті землі Пд.);

2) посилення феодального та кріпосного тиску, що змушувало селян втікати від польських феодалів і європейських орендаторів;

3) національний гніт по відношенню до укр. народу;

4) релігійний гніт (заборона Православ’я);

5) зацікавленість поляків в появі особистої охорони та оборони Речі Посполитої від турків і татар (як загрози з Чорного моря);

6) суб’єктивного характеру окремих укр. (авантюризм).

Етапи утворення козацтва:

1) 1 пол. 14 ст. – перший період формування козацтва та початок П. експансії у сер. 16 ст. Мало немасовий характер[10];

2) сер. 16 ст. – 2 пол. 18 ст. – другий етап. Масове формування козацтва.

Січ – «підсікати дерева», – мілітаристське поселення, основа Укр. козацької держави. Мала: територію (не постійну); свій адміністративно – територіальний устрій (кіш – кошовий отаман; обраний народом); своєрідний уряд – ген. писар, ген. обозний, ген. хорунжий, ген. осавули – 2 чол. та ген. суддя.; центр. орг. законодавчої влади були загальні збори – козацька рада (козаки керувались неписаними побутовими законами).

Територія Запорізької Січі поділялась на курені, місцеві райони. ЗС мала свою символіку – прапор, герб та печатку. Основною мілітаристською силою було козацьке військо (піхота, кіннота, артилерія, флот). Очолювалось військо – Гетьманом (посада вибрана).

Значення утворення козацтва:

1) виступало як фактор засвоєння нових земель;

2) було першою організованою силою укр. народу;

3) консолідувало навколо себе ін. верстви населення, виступило ідеалом укр. народу, підняло народ на боротьбу проти панської П.;

4) політична еліта укр. суспільства;

5) виступило в ролі організатора політичного життя укр. народу;

6) обороняло православну віру.

З т.з. соціальної структури, козацтво було не однорідним: «дуки» – заможні та «голота» – неімущі козаки. Козацтво було полі етнічним, але домінували українці.

[1]Революція – кардинальні зміни в усіх сферах суспільного життя, завдяки новим відкриттям та якісним змінам у світогляді, релігії або суспільному ладі.

[2]8 ст. до н.е. по 2 ст. н.е. – скіфо – сарматський період історії України.

[3]Хазарська концепція походження Русі.

[4]У 882 р. князь Олег убив Аскольда і встановив свою владу поклавши початок новій ері в житті слов’ян.

[5]К.Р. не можна назвати «Державою» у сучасному розумінні цього слова: 1) вона не мала постійної території; 2) влада Князя була слабкою; 3) державного апарату влади не існувало (князь зосередив у своїх руках 3 гілки влади); 4) податкова система обмежувалась даниною та оброками, а також військовими походами, фінансування яких здійснювали племінні вожді зі своїми племінними дружинами; 5) структуризації війська не існувало; 6) військо виконувало ролі - охоронну, фіскальну (збір подані), стратегічне призначення та охорона кордонів.

[6]У 1 пол. існ. К.Р. здійснювався поступовий перехід від первинної військової демократії – княжо – дружинного ладу, до ранньої монархії.

[7]Внаслідок реформи Володимира Великого землі К.Р. були розділені між синами і родичами Володимира Великого (вони правили над наділами, фактично перетворившись на «світлих» князів).

[8]Прийняття християнства на Русі проходило в 3 хвилі.

[9]Конфронтація між П. та Укр. сприяла утворенню укр. козацтва та ств. Запорізької Січі.

[10]В сер. 16 ст. булла сформована 1 укр. Запорізька Січ на чолі з Гетьманом Байдою (Дмитром) Вишневецьким. Згодом кількість Січей зросла – з’явились Базавлугська, Микитинська, Чормошлицька, Томакіївська, Ольошківська та Нова З.С.