Правова культура особи, її особливості

Реферат на тему:

Правова культура особи, її особливості

Правова культура особи — це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність.

Правова культура особи включає:

1) знання законодавства (інтелектуальний зріз). Поінформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів {емоційно-психологічний зріз);

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими актами — у практичній діяльності (поведінковий зріз).

Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових начал державного і соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження щодо нього як про соціальну цінність, і головне — активну роботу з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура ocoби – це її позитивна правова свідомість у дії. Вона включає перетворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на підставі правового досвіду.

Змістом правової культури особи є:

1) правосвідомість і правове мислення. Правове мислення має стати елементом культури кожної людини;

2) правомірна поведінка;

3) результати правомірної поведінки і правового мислення.

Показником правової культури особи є правова активність осо­би як вища форма правомірної поведінки, що припускає:

1) наявність високого рівня правосвідомості; готовність до ініціативної правомірної діяльності в правовій сфері на основі шанобливого ставлення до права, переконаності в необхідності і справедливості правових норм, їх добровільного здійснення, досконалого знання права (внутрішній аспект);

2) цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціальне корис­ну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можли­вої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку (зовнішній аспект).

Правова активність — одна із змістовних характеристик осо­би. На відміну від держав з тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської поведінки, а від активної намагають­ся позбутися, у державах з демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалізації правових норм і принци­пів у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Форми прояву правової активності різноманітні: сумлінна служ­бова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довірена особа кандидата в депута­ти та ін. Правомірна активність особи досягається через схвалення і стимулювання суспільне корисних дій і припинення шкідливих. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина по затриманню підозрюваного у вчиненні злочи­ну), так і постійною (виконання функцій народного засідателя).

Правова культура особи (загальна і спеціальна — професій­на) сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, який фор­мується залежно від:

• ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури су­спільства;

• специфіки професійної діяльності;

• індивідуальної неповторності творчості кожної особи.

Культурний стиль правомірної поведінки характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведі­нці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами.

Правова культура професійної групи, або професійна правова культура, — одна із форм правової культури суспільства, прита­манна тій спільності людей, що професійно займаються юридич­ною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підго­товки. Як правило, це культура робочої групи, члени якої є слу­жбовими особами і носіями службової правової культури.

Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності.

Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Професійна культура юриста припускає:

1) знання законодавства і можливостей юридичної науки;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності зако­нів і підзаконних актів;

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні рішень.

Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К., 1996

2. Бойков. Правовая культура и вопросы правового воспитания. - М., 1994. – 220 с.

3. Головченко С.І. Правова культура і демократизація. – К., 2000.

4. Зюбин. Психолого-педагогический аспект правового воспитания. – М., 2001.

5. Іванчук В. Формування громадянської культури учнівської та студентської молоді в процесі навчання // Шлях освіти. – 2000. - № 2

6. Магдик О. Правове виховання школярів: теорія, досвід, проблеми. - Постметодика. – 1999 № 2/4

7. Матвієнко П. Живодайні джерела патріотизму // Постметодика. – 2000 - №1

8. Рагозін М. Громадянське виховання: методологія і організація у світлі європейського досвіду // Шлях освіти. - 1999.

9. Теория права: Підручник/ С.С.Алексєєв - видавництво БЕК, Харьков, 1994.

10. Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998.

11. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник / П.М.Рабінович. – К.: ШСДО, 1995.

12. Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура // Право України. —2001. — № 4.

13. Назаренко Є.В. До поняття правової культури // Правова культура і підприємництво. — Донецьк, 1999.

14. Костенко О.М. Правова культура і економічна поведінка // Правова культура і підприємництво. — Донецьк, 1999.