ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

«Еней був парубок моторний...» (за поемою Івана Котляревського «Енеїда»)

Появу поеми Івана Котляревського «Енеїда» вважають початком нової української літератури, до творців якої належать такі видатні митці, як Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш, що також писали живою українською мовою. «Енеїда» стала першим друкованим твором нової української літератури, представивши до того ж досить рідкісний жанр — пародію, а точніше — травестію, за законами якого письменник мав дотримуватися запозиченого сюжету та творити свої образи на його основі. Вперше її було видано ще 1798 року, але пізніше автор переробляв поему аж до 20-х років XIX сторіччя, а у повному обсязі вона побачила світ лише 1842 року.

«Енеїда» Вергілія ще до Котляревського зазнала чимало травестійних переробок. В українській «Енеїді» герої латинської поеми постають переодягненими в українські костюми, під їх масками ховаються українські пани, чиновники та козаки. Письменник детально відтворив у поемі особливості національного характеру українців, а також народного життя і побуту своїх сучасників у цілому, настільки, що її вважають інколи енциклопедією української етнографії тих часів.

Створені Котляревським образи яскраві, колоритні. Головним героєм поеми є троянський царевич Еней — «парубок моторний і хлопець хоч куди козак». Разом із троянцями — «ватагою розбишак», «осмалених, як гиря, ланців» — він утік із зруйнованої Трої шукати нових берегів. Аркадському цареві Евандру Еней представився як «Кошовий Еней троянець». Навіть з перших рядків видно, ким він є насправді. Так, троянці Котляревського дуже нагадують запорожців. Іронічність зображення викликана не бажанням якось принизити героїв — козаки у Котляревського веселі та дотепні, життєрадісні, а їхні вчинки демонструють й інші риси — завзятість, хоробрість, мужність.

Дехто з літературознавців безпідставно намагався звинувачувати І.Котляревського, ніби він сміявся взагалі з усього народу, але інші (М. Максимович, М. Дашкевич) у відповідь нагадували, що, по-перше, «Енеїда здається жартівливою тільки при поверхневому погляді», а по-друге, автор змальовував життя у стилі народної поезії, яка однаково потішалася «над усім, що потрапляло їй під веселий час піснетворчості». Це — здоровий гумор, а не сатира, його сутність у тому, щоб, посміюючись, утверджувати позитивні риси дійсності, а не засуджувати їх (хоча елементи сатири в поемі також присутні, але не стосовно Енея і троянців). Сміх «Енеїди» робить народне буття не ницим чи потворним, а лише земним, що не заперечує і героїзму, він допомагає висвітлити складність явищ, їхню неоднозначність та єдність водночас. Немає межі для різноманітності проявів людської природи: Еней, описаний на початку як голодранець, стає коханцем цариці (хіба це не підсилення контрасту за допомогою сміху?), а потім — історичним героєм.

При цьому Еней у Котляревського весь час поводить себе саме як справжня людина з яскравим характером і неодноманітним внутрішнім життям: він може бути й легковажним, «купається в бразі», вміє «бісики пускать», запальний. Але кожна жива людина може вести себе по-різному в різних ситуаціях, що зовсім не суперечить цілісності характеру. Отже, нічого дивного, що такий-от в буденному існуванні, Еней за інших обставин починає діяти як хоробрий ватажок або величний і мудрий державний діяч. Він здатний встановлювати дипломатичні відносини і вигравати битви. До речі, щодо останнього, на початку поеми було відомо, що Еней:

...зна воєнне ремесло;

Умом і храбрістю своєю

В опрічнеє попав число.

Чому би читачеві і не посміятися трошки з симпатичного героя, доки навколо нього все гаразд — у Енея ще буде час довести, чого він насправді вартий, що він не лише гультіпака, а лицар «к добру з натури склонний», «правдивий чоловік». Звісно, події війни письменник зображує зовсім в іншій тональності, ніж сцени танців та випивок, тож і Еней на полі бою:

Прямий, як сосна, величавий, Бувалий, здатний, тертий, жвавий.

Такими ж постають і його друзі-троянці: розбишаки і п'яниці, коли доходить до серйозної справи — перетворюються на справжніх героїв, готових «до останньої каплі крові свою свободу боронить».

В образах Енея і троянців Котляревський зображує цікавий, особливий, та при цьому існуючий насправді тип людей, що вирізняються крайнощами в усьому — хоч у їжі та випивці, хоч у веселощах, хоч у бійці. Вони водночас пройдисвіти і лицарі, волоцюги і герої. Усе в них гіперболізоване, загострене. Цим стихійно-нестримним характерам ніби затісний цілий світ. Годі й сподіватися будь-кому перемогти такий народ.

Та не забуваймо, кого саме змальовує І. Котляревський у вигляді троянців. Котляревський захоплюється відчайдушністю і хоробрістю козацького війська, і це захоплення поєднується у нього з патріотизмом демократичного змісту.

А в цілому, і майстерно зображені образи героїв разом із побутом, що їх оточує, й естетика поеми, й ідейний її зміст— усе це підносить поему «Енеїда» І. Котляревського на найвищий щабель в українській літературі XVIII століття, відкриваючи нову добу в формуванні української мови та літератури.