Функції релігії

Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого — на­самперед компенсація (хай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.

Гасло, що релігія є "опіумом народу", автори ряду праць із філософії розглядали як головний аргумент на користь заперечення релігії. Проте в сучасному суспільстві існує потреба втіхи, зняття психологічної напруги, викликаної умовами повсякденного буття. Знищення цієї — хай ілюзорної — компенсації бу­ло б актом жорстокості. І можна погодитися з тим, що мова може йти не про знищення релігії, а про заміщення її іншими компенсаторами, які мають гуманістичний зміст. Однак необхідно враховувати й інше.

По-перше, головна ідея кожної релігії — ідея Бога як відображення абстрактної людини — не позбавле­на гуманізму.

По-друге, глобальний гуманізм не заперечує всіх існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, світорозумінь, що склалися, та ін., більше того, він їх передбачає і на них грунтується.

Тому, говорячи про перспективи релігії, мова мо­же йти лише про її еволюцію.

Однією з важливих функцій релігії є функція сві­тоглядна. Вона полягає в тому, що релігія намагаєть­ся створити власну картину світу, більш того, — вла­сні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення су­спільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства.

Зміст релігійного світогляду — не божественний, а людський, або, краще сказати — суспільний, незва­жаючи на його фантастичність.

релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких поля­гає насамперед у збереженні й закріпленні віри у надприродне. Цьому завданню підпорядковані не тільки культові дії, а й сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Підкреслимо, що релігія асимілювала багато елементів загальнолюдської мора­лі. А оскільки Бог, за висловом Ф. Енгельса, є відо­браженням абстрактної людини, то і релігійна мораль багато в чому має не якийсь надприродний, а люд­ський, суспільний характер.

За певних історичних умов релігія виконує функ­цію інтегрування, тобто функцію збереження і зміц­нення існуючої соціальної системи. Такою, наприк­лад, була роль католицизму в феодальному сус­пільстві, православ'я у дореволюційній Росії. Однак у ряді випадків релігія може стати і прапором соціаль­ного протесту, як це було, наприклад, із середньовіч­ними єресями та сектами, з протестантизмом, прихи­льники якого в епоху його зародження боролись про­ти феодальних порядків.

На рівні окремої релігійної організації релігія ви­конує інтеграційну функцію, згуртовуючи одновірців. Однак одночасно релігія розділяє і протиставляє один одному послідовників різних релігій, що простежу­ється і в сучасному релігійному житті України.

Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побу­тових відносинах, а також стосунках у межах різнома­нітних клерикальних організацій і навіть клерикаль­них політичних партій.

В умовах сучасного суспільства релігія виконує, головним чином, ілюзорно-компенсаторну функцію. Зазначимо, що, не будучи панівною формою масової свідомості, вона задовольняє тільки особисті почуття віруючих.

Щодо світоглядної, регуляторної та комунікатив­ної функції релігії, то в силу збереження релігійних організацій їхні масштаби визначаються особливостя­ми конфесійних течій і категоріями віруючих, на яких, в свою чергу, впливає реальна дійсність.

На рівні суспільства зникає інтеграційна функція релігії: вона об'єднує лише віруючих певної конфесії, громади і втрачає роль провідного ідейного фактора, що покликаний зміцнювати суспільну систему.

Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінюва­ти однозначно. Так, релігія відігравала важливу культур­но-історичну роль. В межах релігійних віровчень форму­вались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упо­рядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії синодальне православ'я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас.

Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формуван­ня відчуття єдності людського роду, значущості непе­рехідних загальнолюдських моральних норм і ціннос­тей. Однак релігія може бути виразником зовсім ін­ших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо.

Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттє­во змінюватися, набувати специфічних особливостей. Соціальні функції релігійних організацій не тото­жні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, по­літичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійиих функцій.

У середні віки церква не тільки володіла монопо­лією у сфері ідеології, а й виконувала економічні й політичні функції. У капіталістичному суспільстві ре­лігійні організації активно втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою діяльністю.

Релігійні організації можуть дотримуватися й про­гресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи христи­янські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Ба­гато релігійних організацій і в наш час активно ви­ступають за мир, за ядерне роззброєння.

В пострадянських суспільствах релігійні організа­ції сприяють національній ідеї. Так, в Україні відро­дження національних церков йде поруч з процесами національного відродження. Таким чином, релігія — явище багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних закономірностей розвитку су­спільства, і саме суспільні процеси визначать в кінце­вому підсумку її долю.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Біблія. - К., 1992. - 1220 с.

Бутинова М. С. Как возникла религия. — М, 1977.

Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. — К., 1974.

Злиаде Мирча. Священнне тексти народов мира. — М., 1998.

Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.

Косуха ЇЇ. І, Наука про походження релігії. — К., 1976.

Ленін В. /. Соціалізм і релігія // Повне зібр. творів. — Т. 12.

Лобовик Б. А. Религия как социальное явление. — К., 1982.

Маркс К. До критики гегелівської філософії права. - Вступ // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 1.

Мифы народов мира. Знциклопедия. — М., 1988. — Т. 1—2.

Скибуцкий М. М. Мировоззрение, естествознание, теоло-гия. - м, 1986.

Сорокин П. Социокультурная динамика й религия. Кризис нашего времени // Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

Сухов А. Д. Религия как общественннй феномен. — М., 1973.

Танчер В. К. Проблеми теории научного атеизма. — К., 1985.

Уфинович Д. М. Введение в религиеведение. — М., 1985.

Фрезер Д. Д, Золотая ветвь. — М., 1986.