Історія міста Крижопіль

Крижопіль – селище міського типу (з 1938 р.), розташоване за 150 км від Вінниці. Залізнична станція. Населення – 7701 чоловік.

Крижопіль – центр району, площа якого 0,9 тис. кв. км, населення – 48 тис. чоловік. 45 населених пунктів підпорядковані селищній Раді і 20 сільським. У районі 16 колгоспів, 1 радгосп.Район відомий високим розвитком зернового господарства, м'ясо – молочного тваринництва, врожаями цукрових буряків. Працюють 13 промислових підприємств, 142 магазини та 40 підприємств громадського харчування. 50 шкіл, профтехучилище, музична школа, 46 клубів та будинків культури, 7 бібліотек, 61 кіноустановка. Відкрито 9 лікарень, 31 фельдшерський та фельдшерсько – акушерський пункт, 9 профілакторій, 5 колгоспних пологових будинків та тубсанаторій.

Виникнення населеного пункту та залізничної станції пов’язано з будівництвом залізниці Київ – Одеса, яке розпочалося влітку 1866 року. Свою назву станція дізналась від села Крижопіль, розташованого за 17 км від селища. Назва «Крижопіль», можливо, походить від географічного положення села. Саме тут пролягає кряж, що виходить за вододіл між басейнами Південного Бугу і Дністра. Слово «кряж» і «поле» утворюють «кряжопіль», що, очевидно, видозмінилось згодом у Крижопіль. З часу створення і до 1923 року Крижопіль належав до Чоботарської волості Ольгопільського повіту.

В серпні 1870 року через станцію Крижопіль почався регулярний хід поїздів. Станцію спорудили на землі поміщика Рубчинського, який скористався цим для особистого збагачення, спекулюючи земельними ділянками. Поблизу неї виникло невелике селище. Першими забудовниками його були робітники залізниці. Поселення з часом стало перевалочним торговельним пунктом. Особливо багато перевозили товарів з Крижополя до Ямполя та Сорок. У 80 – х роках станція мала невелике паровозне депо, яке в 1892 році ліквідували, коли на сусідній станції Вапнярка збудували нове депо на 6 паровозів.

У Крижополі 1892 року було 488 мешканців і 71 двір (населені міста Подільської губернії), а через 12 років – 690 чоловік і 123 двори. Швидке зростання пояснюється тим, що Крижопіль став важливим пунктом відвантаження цукрової сировини. В 1896 році зі станції відправили 582 тис. пудів, а через два роки – 1152 тис. пудів вантажів.

Важко було працювати на залізниці. В серпні 1903 року машиністи й поміщики машиністів Південно – Західної залізниці звернулися до міністра шляхів сполучення зі скаргою. В ній йшлося про дуже низьку заробітну плату, про стягнення різних штрафів – за спізнення, перевитрату вугілля тощо. Залізничники вимагали підвищити зарплату, але їм відмовили в цьому.

Революційні події 1905 – 1907 рр. знайшли відгук і в Крижополі. 19 квітня 1905 року на станції було розповсюджено три прокламації «До залізничних робітників і службовців». На них стояли підписи: «лінійні службовці», «київські управлінські товариші», «Російська соціал-демократична робітнича партія». 16 червня 1906 року на станції відбувся мітинг, у якому взяли участь селяни навколишніх сіл і залізничники Крижополя.

Низький життєвий рівень мешканців, бруд та антисанітарія на вулицях і в житлах спричинялися до поширення інфекційних захворювань. Епідемія холери, що спалахнула в 1908 році, змусила місцеві власті прискорити будівництво нової лікарні. І все ж на медичне обслуговування витрачали мізерні кошти. В 1912 році на утримання невеликої лікарні (20 ліжок) відпустили 2 тис. крб. Наскільки незначна ця сума, видно з того, що вона майже дорівнювала річному заробітку лікаря цієї лікарні – 1.5 тис. крб.. Крижопільська лікарська дільниця навіть перед першою світовою була єдиною на 20 тис. населення.

У 1898 році відкрито Крижопільське двокласне залізничне училище. Навчання було платним, тому багато робітничих родин не могли віддати дітей до школи. У 1908 році з 82 дітей дошкільного віку навчалося тільки 58.

Під час війни Крижопіль перебував у прифронтовій смузі.

Звідси на фронт вирушали військові частини, йшли зброя, продовольство, паливо, тощо. Ось чому відгомін імперіалістичної війни доходив і до Крижополя та його околиць, посилюючи антивоєнні і революційні настрої трудящих. В січні 1917 року поліцейські власті заарештували й погнали рити окопи за вияв таких настроїв працівників телеграфу. У жовтні солдати розквартированого в Крижополі 287–го піхотного полку зібрались на мітинг, щоб заявити про свою відому йти на фронт.

Після одержання звістки про Жовтневе збройне повстання в Петрограді у містечку відбувся мітинг робітників-залізничників, солдатів і селян навколишніх сіл. У січні 1918 року тут було встановлено Радянську владу. На початку березня сюди вдерлися австро-німецькі інтервенти. Трудящі Крижополя чинили опір окупантам. Багато місцевих залізничників та селян з Зеленянки, Чоботарки й Голубе чого пішли в партизани. Після вигнання австро-німецьких загарбників Крижопіль захопили петлюрівці, від яких містечко визволили частини Червоної Армії на початку квітня 1919 року.

У визволеному від ворога Крижополі було відновлено роботу органів Радянської влади. Вони мобілізували всі сили на боротьбу з контрреволюцією. При власному ревкомі створили мобілізаційний пункт, куди мали з’явитися всі члени повітового-волосних, селищних і сільських ревкомів та комбідів. Керувати доручили Л. Д. Фалаштинському, заступникові голови повітового ревкому. Наступ денікінців з півдня і куркульські повстання зміцнили позиції петлюрівців, і вони знову активізували свої дії. Тому в липні 1919 року третина працівниківрадянських установ повіту прибула до Крижопільського ревкому, щоб іти на фронт. Через Крижопіль пролягав шлях «Південного походу» - героїчної операції прориву петлюрівсько-денікінського оточення, в якому опинилася Південна група радянських військ.

Ці буремні роки пройняті героїзмом, самовідданою боротьбою з ворогами революції. Трудящі Крижополя завжди пам’ятатимуть тих, хто поліг у цій борні. В 1919 році Л. Д. Фалаштинський та його брат Арсен керували партизанами, які діяли на денікінському тилу. Народні месники пускали під укіс ешелони, висаджували в повітря мости. Під час однієї операції у січні 1920 року брати Фалаштинські потрапили до рук ворога й були закатовані. Понівечені тіла підібрали односельчани й поховали героїв у селі Голубечому. Щоб увічнити їх пам'ять, у Крижополі ім’ям братів Фалаштинських названо одну з вулиць.

Після розгрому денікінців на початку 1920 року в Крижополі заново створено ревком, настало мирне життя, але ненадовго. На початку травня банда Тютюнника зайняла Ольгопіль, Бершадь. Бандити захопили станцію Крижопіль і розібрали залізничне полотно. Крижопільський ревком, перебуваючи в поділлі, очолив боротьбу трудящих проти ворога. У Крижополі вибухнуло повстання, що послабило позиції контрреволюційних сил у цьому в районі. 10 травня 538-й полк при підтримці бронепоїзда № 90 несподівано для ворога увірвався в Крижопіль. За цю сміливу операцію командарм І. П. Уборевич представив командира полк Єфімова й командира бронепоїзда Яковлева до нагороди орденом Червоного Прапора. Розгром банди Тютюнника в районі Крижополя було завершено частинами Червоної Армії підтриманими партизанами й місцевим населенням, 15 травня 1920 року.

Розгорнулось радянське будівництво. Було організовано сільревком, який очолив А. Д. Деркач. У 1920 – 1921 рр. націоналізували та передали комунгоспу електростанцію.

Допомогу в радянському будівництві у Крижополі подавали повітові органи влади. Восени 1920 року Ольгопільський ревком організував у селах повіту «Тиждень селянина і червоного добровольця». 2 жовтня в Крижополі відбувся мітинг, під час якого виступили представники політвідділу Одеського відділення Південно-західної залізниці і провели запис добровольців до Червоної Армії.

Партосередок у Крижополі виник 2 грудня 1920 року в складі 4 членів та 11 кандидатів у члени партії. А в червні 1921 року він зріс до 24 чоловік. Тоді ж почала протистояти комсомольська організація.

Численні банди, які лютували у Ольгопільський волості, перешкоджали нормальній роботі органів Радянської влади. Це й було однією з причин переїзду окремих волосних установ з Чоботарки до Крижополя. Восени 1921 року тут розмістився вол-комнезам на чолі з М. А. Вихристюком. Від рук бандитів гинули радянські працівники – на початку квітня 1922 року був убитий секретар Крижопільського райкому комсомолу Козаченко. Для боротьби з бандитизмом створили загін особливого призначення. До нього входили комуністи, комсомольці і члени КНС.

В січні 1921 року засновано райпартком. Секретарем його комуністи обрали А. І. Баєва. Райпартком здійснював широку організаторську роботу в Крижополі і в навколишніх селах. Передусім комуністи мобілізували залізничників на боротьбу з розрухою та за успішне виконання зобов’язань щодо перевезень народногосподарських вантажів. Організували 2 суботники, взяли участь у недільнику, під час якого прибирали майстерні, ремонтували обладнання та вивантажували матеріали тощо. У березні були проведені тижні дитини, чистоти, а в день 50-річчя Паризької комуни місцеві культармійці організували мітинги, влаштували для населення безкоштовні спектаклі.

Крижопільські комуністидля роз’яснення рішень Х з’їзду РПК(б) виїжджали в села. Райпартком включав до свого складу в 1921 – 1922 рр. Піщанський і М'ястківський волосередки. Безпосередньо на місцях комуністи й комсомольці допомагали налагодити роботу культурно-освітніх закладів, піднести рівень сільського господарства та виконати продподаток.

У Крижополі містився зсипний пункт «Заготзерна». Тут велику роботу провели заготовляючи сировину для промислових центрів країни, хліб для робітничого класу, продовольство і фураж для Червоної Армії, члени Крижопільської продгрупи. Куркулі чинили опір цим заходам, розправлялися з активістами. В грудні 1921 року вони тяжко поранили бійця продгрупи Д. Г. Перенчука.

Трудящі Крижополя й сусідніх сіл у 1921 році подали велику допомогу голодуючим Поволжя. Райпартком створив спеціальну комісію, яка зібрала на користь потерпілих понад 2 млн. крб., 200 пудів хліба, 110 пудів овочів тощо.

Поступово змінювався Крижопіль. До 1917 року це було брудне, занедбане містечко з 243 будівель, розкиданих на 14 вулицях. За Радянської влади тут виникали нові підприємства, установи, зростало населення. На початку 1923 року в Крижополі проживало 2683 чоловіка. Про якісні зміни в розвитку населеного пункту свідчив склад жителів за фаховою ознакою. На крижопільських підприємствах працювали залізничники, металісти, харчовики, будівельники, службовці. У березні 1923 року Крижопіль став центром району, до складу якого входили 13 сільрад.

Одним з першочергових завдань у відбудові й розвитку господарства Крижополя було налагодження роботи залізничного транспорту. Піднесення промисловості та сільського господарства вимагало розширення його пропускних спроможностей. Де добре зрозуміли залізничники, які немало робили для безперебійного надходження і відправки різних вантажів. З 1923 по 1926 рік обсяг завозу й вивозу вантажів майже вдвічі більше.

Під час непу в Крижополі розширюється торгівля. Спочатку вона була зосереджена на головним чином в руках непманів. Але вже 1922 року виникає кооперативне споживче товариство «Пролетарій», одне з кращих у повіті. Крижопільський кооператив об’єднував 95 % всього трудового населення. Приватна торгівля почала скорочуватися – більшість товарів населення купувало в магазинах райспоживспілки. Створювалися виробничі кооперативи.

Одночасно з соціалістичними перетвореннями в господарстві поліпшувалася охорона здоров’я, розгорталася культурна революція. Ще в травні відкрилася зуболікарська амбулаторія, розширилася лікарня, продовжував працювати медпункт при залізничній станції.

Здійснювалися заходи щодо ліквідації неписьменності. Активну участь брали вчителі, комуністи й комсомольці. До 1923 року 80 % жителів Крижополя оволоділи грамотою. В семирічній та початковій школах викладало 100 вчителів, а навчалося 390 дітей. Відкрилася також агротехнічна профшкола. З 1925 року при станції Крижопіль діяв клуб профспілки залізничників. Тут була бібліотека, працював драматичний гурток, оркестр. Крім клубу, на території парку містилося приміщення театру на 400 місць. Вся діяльність клубу й театру проводилась на громадських засадах.

Багато уваги райпартком та виконком районної Ради депутатів приділяли розвитку сільського господарства, залученню селянства до споживання сільськогосподарської кооперацій. На 15 квітня 1929 року в районі працювало 15 колгоспів. Велику роботу щодо зміцнення економіки колгоспів виконала Крижопільська МТС, яка почала своє існування 1932 року. 10 тракторних бригад станції обслуговували 22 колгоспи. По-ударному трудилася бригада І. М. Побережного. 2 трактори цієї бригади працювали по 20 годин на добу і за 4 – 5 днів виорали 89 га. Політвідділ МТС організовував політмасову роботу в бригадах, спрямовував діяльність партосередків, колгоспного активу, провів перший районний зліт бригадирів колгоспних виробничих бригад. У 1936 році МТС перетворилася на найбільше підприємство Крижополя. Вона обслуговувала тоді 28 колгоспів.

Електроенергію для підприємств Крижополя в 30-і роки виробляли 3 невеликі електростанції. Одна з них давала струм з 1923 року. Дві інші електростанції стали до ладу 1935 року. Електроенергія міцно ввійшла в побут жителів.

Зростала політична активність трудящих проявилась під час виборів до Верховної Ради СРСР. Крижопільці обрали своїм депутатом учасника громадської війни, голову райвиконкому Є. Т. Перенчука.

Перед війною в Крижополі було 6 промартілей, які займалися пошиттям і ремонтом взуття, пошиттям і фарбуванням одягу, виготовленням лозових виробів, мила, безалкогольних напоїв. В 1958 році в цих промартілях трудилося 363 чоловіка. Лише в артілі «Червона робітниця», що випускала вироби з лози й соломи, працювало 105 робітників.

Заможно й культурно жили трудящі Крижополя напередодні війни. В селищі було 3 клуби, 3 бібліотеки, працювала середня школа.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, на підступах до Крижополя вів оборонні бої з ворогом 160-й окремий артилерійський дивізіон протитанкових гармат. Фашисти безперервно бомбили позиції радянських військ. Часто артилеристам доводилося відбиватися гвинтівками й гранатами, йти в рукопашну. Дорогою ціною платили гітлерівці за кожну п’ядь нашої землі. 21 липня, стримавши шалений натиск противника, бійці дивізіону контратакували його і відкинули на 15 км. В бою під Крижополем загинув командир батареї старший лейтенант Н. Г. Дворник. Осколок міни влучив йому в серце, пробивши партквиток. З воїнськими почестями Н. Г. Дворника поховали в Крижополі.

Фашистські загарбники вдерлися в Крижопіль 22 липня 1941 року. Вони становили режим кривавого терору і свавілля. Населення не корилося окупантам, мужньо боролося проти ворогів. Кожний день приносив вісті про помсту: то виявлялась розібраною залізнична колія, то горіли склади з пальним, то знаходили трупи ворожих солдатів. Підпільники, що діяли спершу по одинці, 1943 року були об’єднані керівником Піщанської підпільної організації М. Ф. Підгаєцьким. Під його керівництвом восени 1943 року патріоти Крижополя вели активну підготовку до створення партизанського загону. Провокатори виказали патріотів, і в Крижополі почалися масові арешти. Наприкінці вересня 1943 року до Крижопільської в’язниці було кинуто 128 підпільників. Заарештовані під час допитів зазнавали мордувань. Але боротьба проти «нового порядку» не припинялася.

Мужньо билися з ненависним ворогом 902 жителі Крижополя на фронтах Вітчизняної війни.

23 червня 1944 року під Яссами 3-я стрілецька рота 2-го Червонопрапорного полку 50 – ї Червонопрапорної Запорізько-Кіровоградської стрілецької дивізії, ведучи важкі бої з переважаючими силами ворога, опинилася в оточенні. Скориставшись з цього, противник увів у бій 16 танків та багато піхоти. В цей критичний момент виявив справжній героїзм червоноармієць Р. С. Сміщук. Підпускаючи ближче ворожий танк, радянський воїн виводив з ладу ходову частину, а потім пляшкою КС підпалював.

Так було знищено один за одним 6 п’ятдесятитонних танків, озброєних шістьма 75-міліметровими гарматами і 12 важкими кулеметами. Фашистські танки, не витримавши поєдинку, відійшли. Особовий склад роти, натхнений винятковим героїзмом Р. С. Сміщука, прорвав кільце оточення. Золоту Зірку прикріпив до грудей героя командуючий військами 2-го Українського фронту Р. Я. Малиновський.

За мужність і відвагу, виявлені в боях, звання Героя Радянського Союзу присвоєно О. А. Бичковському, який учився в Крижопільській середній школі. В бою за плацдарм при форсуванні Дніпра він знищив 3 фашистські танки. Смертельно поранений лейтенант продовжував керувати боєм. Четверту атаку ворога солдати його батареї відбивали з вигуками: «За командира! Вперед!». У пам'ять про героя цю батарею назвали його іменем. Ім’я патріота носить також середня школа № 1.

17 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту визволили Крижопіль. Кривавий слід залишили по собі загарбники. Вони розстріляли, повісили й закатували 1574 мешканці. Окупанти зруйнували 18 приміщень державних установ, кооперативних організацій, багато житлових будинків.

Боротьбу за відбудову Крижополя очолили комуністи селища. У вересні 1944 року працювало 3 первинні парторганізації та 2 партійно-кандидатські групи.

Немало зусиль доклали, щоб Крижопільська МТС зразу ж змогла широким фронтом розгорнути весняні польові роботи в колгоспах. Як і до війни, вона обслуговувала 28 колгоспів. План тракторних робіт за 1944 рік МТС перевиконала. Тракторна бригада, очолювана Т. В. Гичаком, виконала завдання на 200 %. Вчасне проведення весняної сівби, збирання та обмолоту врожаю дало можливість завершити хлібозаготівлю, здати понад план до фонду Червоної Армії 45 тис. пудів хліба.

Відновилася робота райпромкомбінату і рай харчокомбінату, які не тільки задовольняли потреби населення, але й виготовляли продукцію для Червоної Армії.

Поряд з відбудовою рідного селища трудящі Крижополя подали шефську допомогу вугільній шахті № 19/20 комбінату «Сталінвугілля». У Донбас йшли індивідуальні та колективні посилки з продовольством і речами.

Повсякденний героїзм у праці проявляли жінки, на плечі яких ліг основний тягар, – вони піднімали з руїн господарство. У березні 1945 року в Крижополі відбулася районна конференція дружин фронтовиків. Її учасниці звернулися із закликом до всіх жінок взяти активну участь у підготовці й проведенні посівної кампанії, у зміцненні колгоспів.

Важливе народногосподарське значення мала залізнична станція Крижопіль. Уже 1944 року відновлено її господарство, обладнано вокзал. Завдяки широкому розмаху змагання залізничників станція Крижопіль добилась у 1945 році безаварійної роботи і виконання річного плану перевезень на 150 %. Вона посіла одне з перших місць у Котовському відділенні залізниці.

Партійні і радянські органи Крижополя зробили все, щоб середня школа могла вчасно приступити до занять. На посаду директора призначили І. П. Маєвську, енергійну комуністку, досвідчену вчительку. Нове двоповерхове приміщення школи зруйнували окупанти, тому діти навчалися в трьох окремих будинках. До занять приступило 658 учнів, яких виховували 24 вчителі.

Трудящі активно включалися у всенародне змагання за здійснення четвертої п’ятирічки за 4 роки. Серед крижопільських виробничих колективів перед вели залізничники. В 1948 – 1949 рр. вони виконали на 145 % план перевезень зерна. Добре працювала Крижопільська МТС. Значних успіхів у достроковому завершені п’ятирічного плану відбудови й розвитку народного господарства добились також колективи рай харчокомбінату, млинооб’єднання. 1949 року почав давати продукцію маслозавод.

Урочисто відзначили трудівники селища 300-річчя возз’єднання України з Росією. Відбулася ювілейна сесія райради депутатів трудящих. Цій річниці присвятили день пісні, виставку народної творчості. У травні в Крижополі приймали гостей з братніх республік – Молдавії та Узбекистану.

Більшість підприємств селища тісно пов’язані з виробництвом сільськогосподарської продукції і ремонтом сільськогосподарської техніки. З грудня 1962 року тут працює комбінат хлібопродуктів, де приймають, просушують, сортують і переважують колгоспне зерно. На комбінаті є елеватор, електростанція, побудовано завод обробки гібридного насіння кукурудзи. На комбінаті тепер – 27 спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, 102 – з середньою освітою. Тільки у 1963 – 1968 рр. здобули освіту в заочних вузах і технікумах 56 чоловік. На комбінаті 172 ударники комуністичної праці і 9 бригад комуністичної праці. 1969 року цьому об’єднанню присвоєне звання підприємства комуністичної праці.