Микола Карпович Садовський (1856-1933) (. Життя та творчість WinWord)

Реферат на тему:

Микола Карпович Садовський

(1856-1933)

Життя та творчість

Виконала:Поблоцька Юлія

10-Б клас

2000 рік

Микола Карпович Садовський (Тобілевич) народився 13 грудня 1856 року в селі Костуватому на Херсонщині. Дитинство і юність провів на селі серед чарівної природи, дружив із селянськими дітьми, на власні очі бачив сирітські злидні, страждання наймитів і наймичок, жорстоке свавілля куркулів-павуків. Про панську кривду і народну правду Микола Карпович розповів своїми неперевершеними сценічними образами. Він чудово знав українські обряди, звичаї, народні ігри, хороводи, пісні, танці, рано почав захоплюватися усною поетичною творчістю і театральними виставами, які влаштовували його старший брат Іван Карпенко-Карий і Марко Кропивницький спочатку в Бобринці, а потім у Єлисаветграді.

Освіту Микола Карпович здобув у Єлисаветградському реальному училищи, але курсу навчання не закінчив: 1877 року пішов добровольцем на російсько-турецьку війну. За відвагу і хоробрість, виявлені в боях за Шипку, був нагороджений Георгіївським хрестом. Після війни ще два роки перебував на військовій службі у Бендерах, де при офіцерському зібранні існував аматорський драматичний гурток, у якому він виступав як актор. Тут і відбулася його зустріч з майбутньою окрасою української сцени Марією Заньковецькою. Разом з нею Микола Карпович грав провідні ролі й мав успіх у глядачів: уже тоді їм обоїм пророкували велику сценічну кар”єру в професіональному театрі.

1881 року Микола Карпович залишив військову службу і поїхав у Кременчук до свого учителя і творчого наставника М. Кропивницького, який працював тоді в трупі Ашкаренка. Там дебютував у ролі Миколи з “Наталки Полтавки”.

Його бурлака в латаній сірій сорочці чарував людською красою і гідністю, життєрадісним гумором, натхненним співом з яскравими народними інтонаціями. Хвацько збита набік шапка, пластичність тіла, легкість і рухливість – усе випливало з душевного стану героя.

“Микола Карпович надзвичайно легко, граціозно танцював, - писав В. Василько. – Його танок, викликаний почуттями і переживаннями героя, ніколи не був вставним номером, а органічно вплітався в дію. Міміка, жест відігравали у ньому першорядну роль. Актор використовував тут всі пластичні засоби. Кожен його танок мав свій емоціональний тонус і своєрідний психологічний малюнок, був драматичним епізодом з певним початком, розвитком і кінцем”.

Літнього сезону 1888 року М. Садовський разом з М. Заньковецькою заснували власну трупу, яка проіснквала десять років. Тут відбулося його становлення і зростання як актора, режисера і організатора театральної справи на Україні.

Репертуар цього театру розширювався за рахунок російської та зарубіжної класики. А щоб обійти заборону царської цензури грати на українській сцені твори, перекладені з інших мов, Микола Карпович вдавався до незначної переробки п"єс. Так, відома драма О. Писемського “Гірка доля”, наприклад, була показана під назвою “Никандр Безщасний”, де Садовський виступив у головній ролі.

1898 року трупа М. Садовського злилася з “Товариством російсько-малоросійських артистів під орудою П. К. Саксаганського”, а 1900 року до них на три сезони приєдналася і трупа М. Саксаганського. Слід відзначити, що це було сузір”я талантів, справжніх перлів самоцвітів сценічного мистецтва.

Діяльність об”єднаної групи корифеїв українського театру розпочалася виставою “Глитай, або ж Павук” 4 липня 1900 року в Полтаві і мала тріумфальний резонанс. У репертуарі налічувалось близько 60 різних жанрами вистав, що відповідали високим ідейним і художнім вимогам. Новим надбанням театру була вистава гостросатиричної комедії І. Карпенка-Карого “Хазяїн”. Прем”єра її відбулася 10 січня 1901 року в Києві і виклмкала захоплення широкого кола глядачів. Пузиря виконував сам автор, економів – Феногена і Ліхтаренка – Саксаганський і Садовський, Золотницького – Кропивницький.

Пізніше, 1906 року, разом з Марією Заньковецькою Микола Садовський здійснив давню мрію українського громадянства про організацію в Києві першого стаціонарного українського професіонального театру. Працювати цей театр почав 15 вересня 1906 року в Полтаві, потім виїхав на гастролі в різні міста і лише навесні 1907 року переїхав в Київ у приміщення Троїцького народного дому (тепер Театр оперети) для постійної праці.

Діяльність українського стаціанарного театру Миколи Садовського в Києві має велике історичне значення. Тут свято зберігалися і по-новаторському розвивалися реалістичні принципи акторської і режисерської майстерності; неабиякого значення надавалося художньому і музичному оформленню вистав. З цією метою було запрошено до співробітництва видатних художників і музикантів.

Поряд з українською драматургією трупа Садовського ставила й російську класику: “Ревізора”, “Одруження” Гоголя; “Тепленьке місце” Островського; “Сватання”, “Ведмідь” А. Чехова; “Від неї всі скверни” Л. Толстого, а також “Мазепу” Словацького,

“Моральність пані Дульської” Т. Запольської, “Загибель “Надії” Г. Гейєрмана та інші.

Видатний український митець Микола Садовський – великий артист героїко-романтичного і трагедійного плану, талановитий представник реалістичної школи М. Кропивницького. Від природи він був щедро наділений внутрішніми і зовнішніми акторськими даними: могутня здатність перевтілення, пристрасний темперамент, швидке збудження, велична, рідкісної краси струнка постава, виразне обличчя, багата міміка, променисті очі, що передають відразу цілу гамму переживань, задушевний і зворушливий голос, музикальність, пластичність тіла, простота сценічної поведінки.

Садовський ретельно готував кожну роль. Він цілком “знищував” себе і свою особистість, заглиблювався у внутрішній світ і психологію дійової особи, надавав яскравих, узагальнених характерних рис, властивих тільки даному персонажу. Все було продумане і відшліфоване: і міміка, і жест, і слово.

Творчий діапазон М. Садовського відзначався надзвичайно широкою палітрою виконуваних ролей: драматичних – Гнат, Тарас, Панас (“Безталанна”, “Бондарівна”, “Бурлака”), Дмитро, подорожній (“Не судилося”, “Зимовий вечір”), Никандр (“Никандр Безщасний”); комедійних та характерних – Карась (“Запорожець за Дунаєм”), виборний (“Наталка Полтавка”), Мартин Боруля, Пузир, Барильченко(“Хазяїн”, “Суєта”), городничий (“Ревізор”), Смирнов (“Ведмідь”), Вишневський (“Тепленьке місце”).

Але вершиною акторської майстерності Миколи Карповича були героїко-драматичні і трагедійні образи: Назар Стодоля, Богдан Хмельницький, Сава Чалий, Тарас Бульба, командор (“Камінний господар” Лесі Українки), воєвода (“Мазепа” Ю. Словацького та інші.

Ціла низка талановитих сценічних образів, створених Миколою Садовським, гідно репрезентує зразки високої театральної культури, є прикладом вірного служіння своєму народу і об”єктом уважного вивчення нинішніми молодими діячами мистецтва.