Українське козацтво збагатило вітчизну та її світову військову практику самобутнім озброєнням. Як і в усіх арміях світу того часу, основна роль належала холодній зброї, застосування якої диктувалося недосконалістю зброї вогнепальної. На озброєнні у козаків були чекани, списи, ножі, кинджали. На початку визвольної війни, тобто до 1648 р. основною зброєю козаків стала шабля, що була символом волі та бойового побратимства і разом з тим, найефективнішою на той час зброєю.

Наприкінці XVI – на початку XVII ст. козаками починає широко застосовуватись вогнепальна зброя. Широко застосовувались самопали, аркебузи, мушкети, пістолі та рушниці.

Як і холодна зброя, вогнепальна зброя у козаків також була в основному трофейною. Використовувалися важкі турецькі рушниці з масивними нарізними стволами і кремінно-ударними замками іспанського типу, а поряд із ними – стройові армійські рушниці різних країн з кремінно-ударними замками французького батарейного типу і навіть легкі мисливські.

Зі зброї у вжитку запорізьких козаків були гармати, рушниці, пістолети, списи, шаблі, келепи, стріли, сагайдаки, якірці, кинджали, ножі, панцери. Історик Зеделлер стверджує, що рушницями, як і шаблями, запорізьких козаків першим озброїв 1511р. Остафій Дашкович. Наприкінці XVI ст. Еріх Лясота зі зброї запорізьких козаків називає лише гармати, пострілами з яких Запорізьке Військо зустрічало й проводжало посла германського імператора. В козацькій думі про Федора Безрідного кінця XVI ст. сказано, що коли товариші його ховали, «то шаблями землю копали і з семип'ядельних пищалей стріляли». Яків Собеський на початку XVII ст. каже, що багато хто з козаків не користувався шаблями, але рушниці були у всіх. У тому ж столітті про зброю козаків пише Боплан: за його словами, у запорожців були у вжитку фальконети, ядра, порох, пищалі й шаблі; вирушаючи в похід, кожен козак брав одну шаблю, дві пищалі, шість фунтів пороху, причому важкі боєприпаси складав у човен, а легкі залишав при собі. Пищалі, як зауважив Боплан, були «звичайною» зброєю козаків, з якої вони дуже влучно стріляли. 1648 р. запорізькі козаки вітали Богдана Хмельницького пострілами з мушкетів. У тому ж XVIIст. у актах, які дійшли до нас, є вказівка, що запорізькі козаки застосовували гармати й пищалі для охорони фортець. В тому ж XVII ст. про зброю запорізьких козаків згадує літопис Самовидця: за його словами, у запорожців були у вжитку самопали, шаблі, списи, стріли й обухи, тобто келепи чи бойові молотки. В середині XVIII ст. про зброю запорізьких козаків пише Мишецький, вказуючи, що у запорізькому війську, як у старого, так і у малого була вогниста зброя, рушниці або флінги, пістолети, холодна зброя — списи й шаблі, а порох і свинець купували в Польщі й Україні — свій хоч і робили, але він не відзначався доброю якістю. Більшість цієї зброї козаки здобували у поляків, росіян і особливо у татар і турків. Головна маса пороху спочатку йшла від польського уряду, а згодом, після переходу запорізьких козаків у підданство російського царя, від російського: з Москви у Січ щороку надсилалося жалування запорізьким козакам, а разом з ним російський уряд надсилав їм певну кількість пудів пороху.

Переважна частина запорізьких гармат, що дійшли до нас, польського, турецького й російського виробництва, деякі генуезького: «Гармат запорожці в себе не мають, а використовують несподівано захоплені на турецьких кораблях і галерах». В самій Польщі гармати (мідні) почали відливати не раніше XVст.; через те в першій половині XVIст. вони були досить рідкісними як у самій Речі Посполитій, так і в запорізьких краях. На рахунку була кожна гармата в кожній із польських фортець і в кожній із запорізьких. В актах 1672р. вказуються гармати мідні, ломові, польові, затинні мідні пищалі, затинні залізні пищалі, залізні городові; в цей час у Чортомлицькій Січі всіх гармат налічувалося 17, а до них по 100 залізних і свинцевих ядер для мідної й ломової, по 200 для інших, вагою по гривенці й півгривенці ядро, та кілька десятків пудів гнота. Від російського царя запорожці вперше отримали «пушки ломовыя, гранати, ракеты, сипоши и трубы», здається, аж 1673р. Гармати, що дійшли до нас, чотирьох видів: мортири, мідні гармати, залізні ковані й чавунні; зразки всіх цих видів є у громадських та приватних музеях козацьких старожитностей. Мідна мортира має вигляд мідної ступки завдовжки 10, завширшки 90 із отвором 40 мм; мідна гармата має ствол завдовжки 5, завтовшки 4 й отвір 1 четверть, шпиль на півтори четверті з глухої сторони; залізна гармата має залізну ковану трубу, скріплену вісьмома залізними кільцями й відкриту з обох кінців. До одного з них (звідки заряджають) прироблено залізні дужки, в котрі вкладали залізний зарядний ящик; довжина трубки 640 мм, самого ящика 240, отже, всієї гармати 880 мм, ширина ящика з верхнього кінця 175, з нижнього 110 мм, внутрішній діаметр труби 60 мм, товщина стінок труби по 20 мм. Чавунна гармата складається з чавунного ствола з хвостом та підставкою для прицілу; довжина ствола 640, хвоста 120 мм, отже, всієї гармати 760 мм, діаметр при хвості 160, при дулі — 125 мм, діаметр отвору — 55 мм.

Рушниці (правильніше ручниці, від слова «рука»), або ж самопали, у запорізьких козаків були найрізноманітніші: більшість була з довгими стволами, оправлена сріблом з насічками й черню на ложах, стріляла завдяки покладеному на полицю порохові й припасованому до полиці й курка кременю.

Так само виглядали й менші за розмірами пістолети, названі запорізькими козаками пістолями; кожен козак мав при собі чотири пістолети й носив два з них за поясом, а два у шкіряних кобурах (від татарського «кубур» — шкіряний чохол), причеплених ззовні до шароварів. Рушницями, пістолетами й шаблями запорожці особливо любили шикувати і звертали на них велику увагу, оздоблюючи дорогою оправою та прикрасами й завжди намагалися утримувати їх у великій чистоті (через що й побутував вислів «ясна зброя»): «зброя у них вся була прикрашена золотом та сріблом, на зброю вони витрачали все своє багатство: то й не козак, коли в нього погана зброя»; тільки перед походами запорожці змочували рушниці й пістолети розсолом, щоб вони приіржавіли й не «грало враже око на ясній зброї».

Помітну роль в озброєнні козаків відігравав спис, який використовувався як піхотою, так і кіннотою. Простота конструкції та технології виготовлення, можливість вражати ворога на відстані робили його дуже популярним видом зброї не тільки серед козацтва, а й серед повсталих селян. Козаки використовували спис і в індивідуальних зіткненнях, але найчастіше – під час атаки у зімкнутому кінному строю.

Списи й ратища (від слова «рать») також широко використовували запорожці: «козакові без ратища, як дівчині без намиста». Зі списів, що дійшли до нашого часу, видно, що всі вони виготовлялися з тонкого й легкого дерева завдовжки в п'ять аршинів, спірально помальованого червоною й чорною фарбою. На кінці ратища був залізний наконечник, а на нижньому дві невеличкі, одна під одною, дірочки для ремінної петлі, що одягалася на ногу. На деяких ратищах робили ще залізну перетинку, щоб пронизаний списом ворог зопалу не просунувся по спису аж до рук козака і не зчепився знову битися з ним, адже бувало, що комусь розпанахають живота, а з нього навіть кров не бризне, він цього навіть не помічає, далі лізучи в бійку.

Деякі списи робили з вістрями на обох кінцях, ними можна було класти ворогів і сюди й туди. Списи часто служили запорожцям замість мостів при переході через болота: дійшовши до грузького місця, вони відразу кладуть один за одним два ряди списів — в кожному ряду спис і вздовж та впоперек, — і переходять по них; коли перейдуть через один ряд, відразу стають на другий, а перший знімуть і з нього мостять третій, та так і перебираються.

Шаблі використовували не надто криві й не дуже довгі, середньою довжиною в п'ять четвертей, зате дуже гострі. Леза шабель вкладали у дерев'яні обшиті шкірою чи обкладені металом піхви часто прикрашені на кінці, біля руків'я, якимось вирізаним із дерева звіром чи птахом; на самих лезах часто робили золоті насічки. Шаблі носили при лівому боці й прив'язували за два кільця, одне вгорі, а друге нижче середини, вузеньким ремінцем за пояс.

Як справжній лицар, запорожець віддавав шаблі перевагу перед усілякою іншою зброєю, особливо кулею, і називав її «чесною зброєю»; використовувати її слід було лише проти чесних воїнів, а проти такого, наприклад, «бусурманського народу», як татари, треба було діяти «не шаблями, а нагаями».

Стріли запорізькі козаки використовували, мабуть, у дуже ранній період їхнього історичного існування, запозичивши у татар і турків; відомий запорізький кошовий і гетьман українських козаків 1605-1622рр. Петро Конашевич-Сагайдачний на старій гравюрі XVII ст. зображений верхи на коні з булавою у руці, сагайдаком при боці й стрілами в ньому за спиною. Віце-адмірал К. Крюйс 1699 р. писав про запорізьких козаків, що вони використовували луки й стріли, котрими дуже влучно стріляли.

Слід згадати про ще один вид озброєння козаків – лук, який мало чим поступався в ефективності вогнепальній зброї, вигідно відрізняючись від неї скорострільністю і надійністю. Добрий лук в ті часи майже не поступався в далекобійності рушницям, не кажучи про влучність.

Сагайдак — від татарського «сагайдак» чи «саадак» — дикий козел або його шкіра для обшивання лука й навіть сам лук, — використовували запорізькі козаки, як і татари, для збереження у ньому стріл і носили на ремені за плечима; сагайдаки запорожці здобували переважно у татар.

До всього описаного озброєння запорізьких козаків слід ще додати ятагани, кинджали, ножі й панцери, котрі також були у вжитку запорізьких козаків, хоча й не становили їхнього, так би мовити, національного озброєння, їх заносили з віддалених від запорізьких вольностей земель і країн. Панцери, зокрема, носилися дуже небагатьма.

Нарешті, до озброєння запорізьких козаків слід віднести також роги, ладівниці й череси. Роги для пороху запорізькі козаки використовували в давніші часи; тому на військовій печатці, наданій козакам ще Сигізмундом І і Стефаном Баторієм, козака зображено з мушкетом, ратищем і рогом за поясом. Пізніше запорожці почали носити готові патрони в так званих ладівницях. Ладівниці у запорожців були різними: кістяними, металевими, шкіряними, у вигляді гарбуза, серця, фляжки тощо; їх збереглося до нашого часу дуже багато по приватних музеях збирачів козацьких старожитностей. Крім того, запорожці використовували ще широкі шкіряні череси, котрі вони носили на грудях, заповнюючи у два чи в три ряди патронами з кулями й порохом, мов сучасні патронташі.

Чекан – ударна зброя у вигляді гострокінцевого молотка на короткому ратищі застосовувався для пробивання панцира. Володіння ним вимагало неабиякої вправності та швидкості рухів, тому він зустрічається рідко і вийшов з ужитку в другій половині XVII ст.

Також на озброєнні окремих козаків були турецькі ятагани та керначі – ударна зброя на короткому ратищі з голівкою, що складалася з 6-7 загострених пластин – кер.

Загалом про озброєння запорізьких козаків слід сказати, що все низове військо було озброєне вогнепальною та холодною ручною зброєю; козак-піхотинець, зокрема, мав мушкет, шаблю й ратище, кінний козак мав мушкет, шаблю, ратище й чотири пістолети, два з яких носив за поясом, а два в кобурі біля передньої луки сідла; порох і кулі піший носив у чересі навколо пояса, кінний — у ладунці через плече. До цього слід додати кинджали, ятагани, ножі, сокири, стріли й дротики, які використовували ті й інші.

Своїм озброєнням запорізькі козаки переважали навіть Західну Європу. «Згадаймо, — зауважує щодо цього Коховський, — що в описаний час у європейських військах ручна вогнепальна зброя ще не була такою поширеною». Особливо примітне на Запоріжжі те, що там «мушкет не виключав списа, котрий замінював собою багнет, а в Західній Європі мушкетери були відокремлені від пікінерів, з чого в бою виникала дуже суттєва незручність, оскільки воїн мав або лише наступальну зброю, або лише оборонну».

Козацька артилерiя складалася з гакiвниць, мортар та гармат.