Основні елементи цивільно-правових відносин

Реферат на тему:

Основні елементи цивільно-правових відносин

Кожне просте (а тим більше складне) цивільно-правове відношення є Інтегральним правовим явищем. Воно має принаймні три основних елементи (частини):

- суб'єктів

- об'єкт (чи об'єкти);

- зміст (суть) .

Суб'єктами цивільного Правовідношення виступають його учасники. Ними можуть бути громадяни (фізичні особи), організації (юридичні особи) І в передбачених законом випадках держава (скарбниця).

У деяких цивільних правовідносинах суб'єкти мають спеціальну назву. Наприклад, в зобов'язальному право-відношенні наділеного правами суб'єкта називають кре­дитором, а Іншого, що має обов'язки (зобов'язаного), - боржником. В цивільному правовідношенні боржник і кредитор протистоять один одному і не можуть співісну­вати один без одного.

В літературі відсутня єдина точка зору щодо визна­чення поняття об'єкта цивільно-правових відносин. Одні автори вважають, що об'єктом є те, у зв'язку з чим ви­никає правовідношення, другі - що таким об'єктом є те, на що спрямоване правовіднощення, треті - що об'єктом правовідношення є те, на що воно (правовідношення) впливає. Не вдаючись у суть спору, необхідно підкрес­лити, що, незважаючи на розбіжність позицій, всі автори приходять до єдиного висновку - об'єктом цивільних пра­вовідносин е конкретне благо, здатне задовольняти певні потреби людей, заради якого вони й вступають у право­відносини На нашу думку, трактування об’єктів цивіль­них правовідносин як благ дає змогу зрозуміти їх суть і те місце, яке вони займають у правовідношеннях.

До об'єктів цивільних правовідносин можна віднести:

1) майно (речі та послуги);

2) результат інтелектуальної діяльності;

3) особисті немайнові права.

Зміст цивільного правовідношення, як уже зазначалось, складають цивільні права і обов'язки суб єктів правовід­ношення. При цьому один із суб'єктів має правомочнос­ті на здійснення певних дій для задоволення свого ін­тересу, а другий несе відповідні цим правомочностям обов'язки)1

Право, що належить конкретній особі, називається суб'єктивним цивільним правом (певно, точніше було б сказати суб'єктним цивільним правом), а відповідний цьому праву обов'язок другої особи - суб'єктивним (точ­ніше: суб'єктним) цивільним обов'язком.

Зміст суб'єктивного цивільного права полягає в тому, що закон уповноважує суб єкта права'

1) здійснювати певні дії (наприклад, володіти річчю, користуватись та розпоряджатись нею);

2) вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб (наприклад, передати річ, виконати роботу, сплати­ти гроші іт.д.);

3) звергатись у необхідних випадках до суду з вимо­гою розглянути питання про застосування примусової сили державного апарату до зобов'язаних осіб.

Отже, суб'єктивне цивільне право - це засноване на ци­вільно-правових нормах право особи здійснювати певні дії і вимагати задоволення свого інтересу від зобов'язаної особи. Зміст цивільно-правового обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматись від певних дій) для задоволення інтересів уповноваженої особи. Суб'єктив­ний цивільний обоє 'язок - це заснована на законі міра від­повідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведін­ки зобов'язаної особи.

Суб'єктивне цивільне право (обов'язок) необхідно відрізняти від об'єктивного права (цивільного та й будь-якого іншого). Об'єктивне право (право в об'єктивному розумінні) - це сукупність правових норм, а суб'єктивне цивільне право (обов'язок) - це право (обов'язок), яке на­лежить конкретному суб'єктові цивільних правовідносин.

Необхідно звернути увагу на те, що такий поділ ци­вільного права ділком визначений лише щодо майнових правовідносин та відносин, що виникають у сфері інте­лектуальної діяльності. Що ж до особистих немайнових прав, то при їх поділі на об'єктивні й суб'єктивні слід враховувати, що власне особа і є носієм цих прав, що ці права невід'ємні від особи.

Між об'єктивним і суб'єктивним правом існує тісний зв'язок: суб'єктивне право випливає з об'єктивного, за­сноване на ньому. Необхідно враховувати й те, що об'єктивне право встановлюється державою, а тому во­но породжує певні відносини носіїв суб'єктивних прав і обов'язків не лише один до одного, а й до держави. Суть останніх полягає в тому, що держава визначає в об'єк­тивному праві (в нормах права) зміст суб'єктивних прав та обов'язків, встановлює мету здійснення суб'єктивних прав і надає можливість захистити порушені права.