Розвиток виховання і формування особистості

Розвиток, виховання і формування особистості

РОЗВИТОК, ВИХОВАННЯ І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ.

І. ПРОЦЕС РОЗВИТКУ І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ.

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особис­тість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

ОСОБИСТІСТЬ - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільне значущого та індивідуально-неповторного.

РОЗВИТОК ЛЮДИНИ-процес становлення та формування її особистос­ті під впливом зовнішніх і внутрішніх керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.

Розвиток людини не можна зводити до засвоєння простого на­копичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Його не слід розглядати лише з кількісного боку. Розвиток полягає передовсім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру, тощо у формуванні нових якостей особистості...

Нормування особистості, становище людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Виділяють такі види розвитку і формування особистості:

1) цілеспрямоване

2) стихійне

3) саморозвиток

4) самоформування.

Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямках.

Анатомо-фізіологічні зміни - збільшення і розвиток кісткової та м'язової системи, внутрішніх органів, нервової системи.

Психічні зміни-передусім розумовий розвиток, формування психічних рис особистості.

Набуття соціальних якостей необхідних до життя в суспільстві, соціальний розвиток особистості.

Розвиток особистостей залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збудження і гальмування, в емоційній сфері - задоволення і незадоволення, радість і горе, між спадковими даними і потребами виховання, між рівнем розвитку особистості і ідеалами, оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості, між потребами особистості та моральним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона стримується моральним обов'язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості, між прагненням особистостей та її можливостей: коли особистість прагне досягти певних результатів у нав­чанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній для вирішення суперечності їй потрібно посилено працювати над собою.

У навчально-виховній діяльності педагогам слід врахува­ти, що розвиток особистостей в студентів має наслідувальний характер (використання методу прикладу у вихованні), а людська особистість розвивається в діяльності (природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності, всебічному її розвитку сприяє залучення до різних видів мислення, діяльності (під впливом середовища) умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової інформації, вулиця, шкільний колектив справляють відчутний вплив на розвиток особистості студента. Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки на уроці, на виховному занятті повинні бути задіяні і мислення, і увага, і пам'ять, і уява, й емоційно-почуттєва сфера). Нові риси особистості потребують нового ставлення до неї (врахування у вихованні не тільки вікових особливостей сту­дентів, а й того що студент щодня збагачується знаннями, життєвими досвідом, сьогодні є іншою, ніж була вчора). Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди. Вікова періодизація (класифікація) - поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові різні періоди, що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропону­вав Платон (охоплює життєвий цикл розвитку людини від народ­ження до смерті). У ній розкривається зміст виховання та діяль­ності особистості на кожному з вікових періодів.

Видатний чеський педагог Я.А. Коменський розробив чітку для свого часу вікову періодизацію і систему шкіл. Він помітив чотири ступені в системі народної освіти, (дитинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з яких був розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація, пов'язана з розвитком школи.

У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший (6, 7, 11, 12 р.) середній або підлітковий (12-15 р.), старший або юнацький (15-І8 р.). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потен­ціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні озна­ки, які називають віковими особливостями.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизнання, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до саме виховання стає рисою особистості.

Розрізняють такі індивідуальні особливості: темперамент, характер, здібності.

Темперамент - індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу і психічних процесів. Темперамент залежить від світогляду, характеру, освіти вихован­ня і позначається на всіх сторонах психічного життя у діяль­ності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виділяє такі типи темпераменту:

1) сильний врівноважений, рухливий - сангвінік,

2) сильний врівноважений інертний - флегматик,

3) сильний неврівноважений - холерик,

4) слабкий, гальмівний - меланхолік.

Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи студентів у навчально-виховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.

Характер-комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляється в їїповедінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе.

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, визначає її індивідуальність.

Здібності - психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. До загальних здібностей, які уявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам’ять, увагу. Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух для музиканта, творча уява для конструк­тора).

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес - спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль­ність, зумовлена позитивним зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Потреба - необхідність у чомусь.

Схильність - стійка орієнтованість людини на щось, бажання вико­нувати певну працю.

Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні - це не пристосування мети і змісту навчання і вихова­теля до окремого студента, а пристосування прийомів, методів, форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості, індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильності і обдарувань студента.

Вплив середовища на розвиток і формування особистостей.

Середовище - комплекс зовнішніх явиш, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на їїрозвиток. Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поді­лити на природне (географічне) соціальне і домашнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку людини.

Природне середовище - у тому числі клімат, різноманітні при­родні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психоло­гічних умов, у яких людина живе, із яким, постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мірою. Тому потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використову­вати в процесі виховання.

Головна справа виховання якраз й полягає, вважав психолог Рубінштейн, щоб тисячами ниток зв'язати людину з життям - так, щоб з усіх боків перед нею поставали завдання для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирі­шення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне джерело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведінці - це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, відходять убік, відчувають себе сторонніми спостерігачами, готовими махнути рукою - тоді все їм стає ні до чого.

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація - процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству й соціальним групам, до яких він належить, а з іншого - активно залучається до системи соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації - допомогти вихованцеві вижити в суспільно­му потоці криз і революцій: екологічні, енергетичні, інформацій­ній, комп’ютерній; оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефективнішого само­визначення в суспільстві. При цьому людина прагне до само­пізнання, самоосмислення, самовдосконалення.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення поза навчальним закладом (вплив двору, вулиці). Певний позитивний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації - телебачення, радіо, преса-як один з компонентів соціального оточення. Повідомлення про соціальне значущі факти, явища, події процеси, вони виховують в молодого покоління певне ставлення до цієї інформації, сприяють його духовному збагаченню, соціальному зростанню, виробленню в нього правильного ставлення до життя, активної життєвої позиції.

Розвиток і виховання

Виховання є один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини. Якщо середовище переважно стихійно впливає на розвиток людини, то виховання завжди є цілеспрямоване тому його результати передбачувані.

Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість, підбирає зміст навчання і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості, усуває впливи, які можуть негативно позначитися на розвитку і формуванню осо­бистості, ізолює особистість від несприятливих для її розвитку та формування умов, які неможливо усунути. Передусім виховання спрямовується на створення умов для роз­витку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей що формуються впродовж життя людини. Виховання не може докорінно перебудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збільшує силу й динамічність нервових процесів.

Успадковані людиною задатки розвиваються тільки в процесі їївиховання: правильне виховання сприяє розвиткові навіть дуже слабковиражених задатків, не правильне - гальмує його. Виховання не лише визначає розвиток, а й само залежить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку; проте головне його завдання йти попереду розвитку, просувати його й зумов­лювати в ньому новоутворення. Таку ідею висунув психолог Лев Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль нав­чання у розвитку особистості. Навчання викликає інтерес до життя. Пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку.

Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які не визріли, але перебувають у стадії становлення.

Діяльність як чинник розвитку особистості. Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості здійснюється в діяльності.

ДІЯЛЬНІСТЬ - спосіб буття людини у світі, їїздатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

1) суб’єкт з його потребами,

2) мета, відповідно деякої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність,

3) засіб реалізації мети,

4) результат діяльності.

У роки навчання студент бере участь в навчальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. „Тільки та діяльність дає щастя душі - писав К. Ушинський, - зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже діяльність, улюблена діяльність вільна, а тому, наскільки потрібно виховувати в душі прагнення до самостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед”.

Важливою умовою ефективності розвитку особистості у вище з згаданих видах діяльності є її активність, здатність до сві­домої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого планового перетворення навколишнього середовища й самої себе. Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання, праця. Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку. В.Сухомлинський з цього приводу писав: „лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у навчанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитного існування”.

Активність особистості в трудовій діяльності сприяє їїважливому й інтелектуальному розвитку, готує до майбутнього професійного самовизначення.

Зарубіжні теорії розвитку особистості.

У зарубіжній педагогіці та психології домінують погляди, то люди народжуються добрими або злими, чесними або брехли­вими, що людині від природи властива агресивність, жорсто­кість та інші негативні моральні якості. Такої позиції дотримуються представники біологічного напрямку в педагогіці. (М.Монтессорі, К.Лоренц, Е.Фромм, А.Чічердіх).

Представники соціологічного напрямку (Ж.Ж.Руссо, К.А.Гельвецій, Д.Дідро) вважали, що вирішальними факторами у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним - вплив домашнього середовища. Йдеться про те, що школа нічого не може вдіяти, якщо дитина живе в несприятливих умовах.

За оцінками прибічників біологічного напрямку, вплив спадковості на розвиток особистості становить 80-90%; вплив середовища, за оцінками представників соціологічного напрямку - 90%.

Представники біосоціологічного напряму дотримуються думки, то психічні процеси відчуття, сприймання, мислення (мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здіб­ності особистості формуються як явище соціальне.

Зокрема, англійський психолог Д. Шаттлеворт вважає, що на розумовий розвиток особистості біологічні та соціальні чинники впливають у таких співвідношеннях; 64% чинників - спад­ковість, 16% - відмінності в рівнях домашнього середовища, 3% - відмінності у вихованні дітей в тій же сім'ї, 17% - змішані фактори (взаємодія спадковості та середовища).

Народна педагогіка про розвиток особистості.

Вплив середовища: З ким поведешся, від того наберешся.

З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким.

Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся.

Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте диття до пуття.

Роль спадковості. Яке коріння, таке й насіння.

Яке зіллячко, таке й сім'ячко.

Від лося - лосенята, від свині - поросята.

Яка гребля, такий млин, який батько, такий син.

Роль виховання. Як бавитимеш дитя, так воно й виросте.

Бурчання наскучить, приклад научить.

Вікові особливості. Звички трирічного зберігаються до 80 років.

Від п'ятирічного до дорослої людини один крок, а від ново­народженого до п'ятирічного - велика відстань.

Відображення вікових періодів до п'яти років, народженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, товкунець.

ЛІТЕРАТУРА:

Галузинський В.М., Индивидуальннй подход в воспитании учашихся. К, 1982

Гуревич К.М. Индивидуально-психологические особенности школьников М. 1988.

Конюхов О.В., Пашин Ю.В. Наследственность человека М. 1971.

Костюк Г.С. Учебно-воспитательный процес и пихологическое развитие личности К.І985.

Паламарчук В.Ф. Школа учит мислить. М. 1986.

Безпалько В.П. Программированное обучение М. 1970.

Зотов Ю.Б. Организация современного урока М. 1984.

Малафіік І.В. Урок в сучасній школі, питання теорії і практики. Рівне. 1997.

Маргулис Я.Д. Коллективная деятельность учащихся. К., 1990.

Махмутов М.І. Теория и практика проблемного обучения. М. 1972.

Онишук В.0.Структура і методика уроку в школі. К., 1973.