Теорія специфічних факторів виробництва

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Самостійна робота №4

З курсу “Міжнародні економічні відносини”

Тема: “Теорія специфічних факторів виробництва”

Виконав студент

1-ої групи III курсу

відділення МЕВ

Гапєєв Дмитро Сергійович

Київ – 2001

Завдання

Використовуючи модель специфічних факторів виробництва, поясніть, як ставитимуться до вільної торгівлі та протекціонізму окремі категорії власників капіталу та праці.

Відповідь

Теорія специфічних факторів виробництва твердить, що в основі міжнародної торгівлі лежать відмінності у відносних цінах на товари. Ці відмінності виникають внаслідок різної забезпеченості країн специфічними факторами виробництва, причому фактори, які специфічні для експортного сектору, розвиваються, а фактори, специфічні для сектора, що конкурує з імпортом, скорочуються. Уже з наведених положень теоретичної схеми Самуельсона і Джонса випливає, що власники факторів, специфічних для експортного сектора, оскільки їх фактори розвиваються, матимуть певну вигоду від міжнародної торгівлі. В той же час міжнародна торгівля, призводячи до скорочення факторів, специфічних для сектора, що конкурує з імпортом, погіршить становище власників цих факторів. Залишається з’ясувати, за яких саме умов власники яких саме факторів отримають позитивні й негативні наслідки від розвитку міжнародної торгівлі.

В теорії специфічних факторів виробництва розглядаються три фактори виробництва: земля, капітал, праця. Причому праця є фактором мобільним. Факторним доходом у випадку з землею є рента, у випадку з капіталом – дохід на інвестиції, виражений у формі відсоткової ставки, у випадку з працею – заробітна плата. Важливим елементом теорії, без якого неможливе розв’язання і даної задачі, є припущення про абсолютну мобільність праці, тобто робітники можуть легко переміщуватися між виробництвами всередині країни миттєво, без лагу, наявність якого на практиці пояснюється необхідністю перекваліфікації робочої сили. Оскільки в умові задачі мова йде про визначення впливу міжнародної торгівлі лише на дохід власників капіталу та робітників (уособлення “праці”), то не будемо розглядати ситуацію із земельною рентою. Тому аналізуючи виробництво двох товарів за допомогою двох пар факторів (капітал+праця і земля+праця), звернемо увагу лише на відносний попит на товари (тобто попит на товар, виготовлений за допомогою землі й праці, виразимо через попит на товар, виготовлений за допомогою капіталу і праці).

Нехай товар “1” капіталомісткий, товар “2” – землемісткий, а країна “І” має порівняльну перевагу у виробництві капіталомісткого товару. Якщо Р₁ і Р₂ – ціни товарів “1” і “2”, то:

.

Так відображається наявність у країни “І” порівняльної переваги у виробництві капіталомісткого товару “1”. Якщо країні “І” вигідніше виробляти капіталомісткий товар “1”, то вона краще забезпечена капіталом, аніж землею.

Зобразимо графічно відносний попит і відносну пропозиції товару “1” в двох даних країнах в умовах автаркії та на світовому ринку. На вертикальній осі відмітимо відносну ціну товару “1”, а на горизонтальній – відносну кількість виробництва (відповідно і споживання) товару “1”:

Крива RSI (relativesupply – відносна пропозиція) відображає умови виробництва в країні “І”, RSII – в країні “ІІ”. За нижчого співвідношення цін на товари (Ap < Bp), в країні “І” обсяг відносної пропозиції товару “1” більший (Aq > Bq). Вища відносна ціна капіталомісткого товару “1” в країні “ІІ” буде спонукати виробників товару “1” в країні “І” експортувати частину продукту за кордон. Причому світова відносна ціна має коливатися в межах Bp > Ep > Ap: лише в цьому випадку торгівля буде взаємовигідною і пропозиція товару “1” буде зрівноважуватися із попитом.

Міжнародна торгівля призвела до того, що фактично відносна ціна товару “1” стала вищою, якщо порівнювати її з тією, що була до початку міжнародної торгівлі в країні “І”. Отже, за всіх інших рівних умов країна “І” за одну й ту саму кількість товару “І” зможе отримати більший дохід від продажу. Оскільки теорія специфічних факторів виробництва передбачає досконалу конкуренцію, то весь дохід від продажу товару буде розподілятися лише між власниками факторів виробництва, які були використані на виробництво цього товару. За припущенням, товар “1” капіталомісткий, тобто для його виробництва інтенсивно використовується капітал плюс певна частина (менш інтенсивно) праці. Отже, доход отримуватимуть власники капіталу і праці. Вища відносна ціна продажу товару означає вищий відносний прибуток, причому цей додатковий прибуток спершу будуть отримувати в більшій мірі власники капіталу – фактора, що використовується інтенсивно. Такий додатковий прибуток від міжнародної торгівлі при незмінному рівні витрат з боку власників капіталу призведе до того, що власники капіталу завжди будуть виступати за розвиток міжнародної торгівлі (вона збільшує їх прибутки, не змінюючи витрат). Але це лише для країни, яка має надлишок капіталу і виробляє капіталомісткий товар. Справа в тому, що власники капіталу в країні, де капітал є дефіцитним фактором (тому відносна ціна виробництва капіталомісткого товару висока) зіткнуться з тим, що міжнародна ціна (в силу описаного вище процесу розширення експорту капіталомісткої продукції країною з надлишком капіталу (див. графік)) виявиться нижчою за внутрішню. Це, безумовно, знизить прибутки власників капіталу, оскільки за тих самих витрат свого ресурсу вони отримуватимуть меншу суму від продажу товару, виготовленого з їх ресурсу. В цьому випадку власники капіталу виступатимуть проти вільної торгівлі, тобто за протекціонізм, бажаючи продавати за вищими внутрішніми цінами, а не за нижчими міжнародними.

Щодо власників такого ресурсу як “праця”, то, зважаючи на абсолютну мобільність трудових ресурсів між виробництвами, процвітання виробництва капіталомісткої продукції в капіталонасиченій країні призведе до “переливання” трудових ресурсів у капіталомістке виробництво із землемісткого. На суто мікроекономічному рівні це пояснюється тим, що певна частина збільшеного доходу від експорту капіталомісткої продукції перепаде й власникам праці, оскільки праця теж використовується у виробництві цього товару. Отже, загалом кажучи, власники праці завжди будуть позитивно відноситися до міжнародної торгівлі. Якщо ж розглянути ситуацію з виробництвом капіталомісткого товару в капіталодефіцитній країні “ІІ”, то зменшення прибутків від продажу капіталомісткого товару призведе до скорочення зарплати робітників, які беруть участь у процесі виробництва цього товару, що змусить їх переміститися у виробництво землемісткого товару. Оскільки в теорії специфічних факторів виробництва розглядається лише дві країни і два товари, то якщо країна “І” матиме порівняльну перевагу у виробництві капіталомісткого товару, то країна “ІІ” – у виробництві земле місткого товару. Знову отримаємо ситуацію, коли робітники переміщуються у прогресивне, зростаюче виробництво. Таким чином, і в цьому разі вони будуть виступати за вільну торгівлю, яка збільшує їх прибутки.

Підведемо підсумки. Якщо існування торгівлі двома товарами між двома країнами пояснювати з позицій теорії специфічних факторів виробництва, то виявиться, що власники праці (робітники) завжди виступатимуть за розвиток вільної торгівлі й відмову від протекціонізму. Власники ж капіталу виступатимуть за вільну торгівлю лише якщо капітал в даній країні є надлишковим фактором виробництва у порівнянні з землею; вони пропагуватимуть протекціонізм, якщо капітал є дефіцитним фактором виробництва. Приблизно такий самий висновок знаходимо в теоремі Самуельсона – Джонса: в результаті вільної торгівлі збільшуються доходи власників фактора, специфічного для експортних галузей, і зменшуються доходи власників фактора, специфічного для галузей, що конкурують з імпортом. А згідно з теоремою Хекшера – Оліна для експортних галузей специфічними будуть надлишкові фактори, в той час як для галузей, що конкурують з імпортом, – дефіцитні.