Створення Союзу визволення України

Політичні партії під російській України, зокрема Українська соціал-демократична робітнича партія, на чолі з С. Петлюрою закликали підтримати Росію в боротьбі з Австро-Угорщиною. Вони прагнули отримати від царизму широку національно-територіальну автономію після війни. Тобто залишалися вірнопідданими Росії, так само як і представники Головної Ради щодо Австрії. В той самий час на початку серпня 1914 р. в Відні українськими емігрантами, головним чином соціалістами, було створено Союз визволення України. На чолі Союзу стояли Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський і О. Скоропис-Йолтуховський. Програма Союзу була досить близькою до більшовицької. Наприклад гасла: «Поразка Росії у війні!», «Росія – тюрма народів!».

З їхньої точки зору Німеччина після перемоги у війні повинна створити незалежну Українську державу «від Карпат аж по Кавказ!». Союз отримував щедру фінансову допомогу від Німеччини, яка повинна була стати державним боргом України. Союз визволення України отримав можливість вести пропаганду в військових концтаборах в Німеччини серед полонених українського походження. Крім того, Союз добився відокремлення військовополонених-українців в особливі табори, для більш продуктивної пропаганди.. Цісарська влада намірилась використати СВУ у підривних антиросійських діях.

Союз Визволення України (СВУ)

Українські політичні лідери з Наддніпрянщини різко осуджували такі наміри. Зокрема, ТУП на чолі з М. Грушевським негативно поставився до таких дій СВУ. А лідер УСДРП С Петлюра виступив у Москві на захист Росії у війні. Однак це не врятувало український суспільний рух від переслідувань як в Росії, так і в Австро-Угорщині. Якщо в Росії їх переслідували за «мазепінство», то в Австро-Угорщині – за «русофільство».

Ставлення основних представників українського національно-визвольного руху до війни

Народи імперії Габсбургів, підбурювані урядовими колами, переслідували українців, подібне явище не наблюдалося в Російській Україні, де українці розглядалися як частина російського народу. Якщо російська військова адміністрація генерал-губернаторства Галичини, Буковини і земель Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни в якості репресії проти «мазепінців» використовувала заслання до Росії, то австро-угорське командування практикувало розстріли і шибиниці, а також концтабори. Тобто, дійшло до прямого геноциду, коли десятки тисяч українців були знищені в концтаборах Австрії. Зокрема концетраційний табор Талергоф отримав назву «Українська голгофа».

Українці з Наддніпрянщини — Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський та інші, — емігрувавши в Галичину від переслідувань самодержавства, створили Союз визволення України (СВУ). СВУ ставив за мету створення гетьманської держави, незалежної як від Австро-Угорщини, так і від Росії. Цісарська влада намірилась використати СВУ у підривних антиросійських діях. Українські політичні лідери з Наддніпрянщини різко осуджували такі наміри. Зокрема, ТУП на чолі з М. Грушевським негативно поставився до таких дій СВУ. А лідер УСДРП С Петлюра виступив у Москві на захист Росії у війні. Однак це не врятувало український суспільний рух від переслідувань як в Росії, так і в Австро-Угорщині. До 1917 р. перебував у засланні в Симбірську, Казані і в Москві М. Грушевський.

Не уникли переслідувань і українці в Галичині. Народи імперії Габсбургів, підбурювані урядовими колами, цькували і переслідували українців. Дійшло йдо прямого геноциду, коли десятки тисяч українців були знищені в концтаборах Австрії. У той же час тисячі канадців українського походження були інтерновані в концтаборах урядом Канади.

Окупаційну політику царизму в зайнятому росіянами м. Львові восени 1914 р. активно проводив генерал-губернатор граф О. Бобринський. Він заявив, що в цих землях «корінне населення все було російське, устрій їх повинен бути оснований на російських засадах. Я буду тут вводити російську мову, закон і устрій».

Восени були закриті практично всі українські установи, бібліотеки, школи. Почалися обшуки і переслідування місцевої інтелігенції. Був арештований і вивезений до монастирської тюрми у Суздалі митрополит Андрій Шептицький, де він і відбував термін ув'язнення до 1917 р.

Греко-католиків почали насильно навертати до православ'я. Проводилася «інвентаризація», тобто грабунок галицьких банків, музеїв, книгарень. Демонтувалось обладнання друкарень, зокрема Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові.

В 1916 році після оприлюднення Маніфесту двох імператорів Німеччини і Австро-Угорщини про незалежність Польского королівства, а також проголошення австрійським імператором автономії Галичини без розподілу на польську і українську частини, надії Головної Ради на автономію України стали розвіюватися.