Види підготовки до виступу

РЕФЕРАТ

На тему:

Види підготовки до виступу

Одне з найважливіших питань, що виникають при під­готовці публічного виступу, — чи обов'язково складати письмовий текст промови. Слід сказати, що це залежить від досвіду оратора (початківцеві писати текст промови обов'язково, експромти може собі дозволити лише досвід­чений оратор) і обставин, при яких відбувається виступ. Для мітингу чи політичного клубу характерним є спонтан­ність; науковий виступ, лекція — заздалегідь підготовлені і обґрунтовані.

Звичайно, писати текст виступу — справа нелегка. Але це має багато переваг. Записану промову можна перевіряти, виправляти. її можна показати колегам, спеціалісту, до­биваючись таким чином вдосконалення змісту і форми викладення, а цього не досягнеш, якщо промова тільки в голові. Написаний виступ легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті, ніж неоформлений в кінцевому ви­гляді матеріал.

Існує 4 типи підготовки до виголошення промови:

—ті, що написані і читаються за конспектом;

—ті, що готують заздалегідь, але не вчать напам'ять;

—ті, що готують заздалегідь і вчать напам'ять;

—імпровізовані (експромти).

У певних випадках «пописаному» говорити просто необ­хідно, і не завжди тому, що промовець сам не може сказати кілька живих та яскравих слів. Просто ситуація вимагає дуже точного слововживання.

Першим прикладом читаної за рукописом промови є офіційна політична промова, бо те, про що говорять полі­тичні діячі, є занадто важливим, і найдрібніша неточність може призвести до прикрих непорозумінь, навіть диплома­тичних конфліктів.

Наступним видом промови, яка читається, може бути наукова доповідь на конференції чи хоча б студентський реферат. Науковий текст, викладений на папері, дає змогу логічно скомпонувати матеріал, чітко викласти висновки.

Іноді доводиться виступати по телебаченню чи радіо. Виступ по каналах масової комунікації також найчастіше готують заздалегідь і читають за конспектом.

В усіх наведених випадках можна порадити оратору, щоб він мав перед собою рукопис, бажано в надрукованому вигляді, щоб легко і впевнено читати текст. Тоді увага зо­середжуватиметься на логічній інтонації, наголосі, на під­вищенні чи зниженні тону тощо. Варто також пам'ятати, що одна сторінка машинопису (ЗО рядків) читається при­близно 2 хвилини, отже, можна легко вкластися у відведе­ний регламент часу.

Виступи тривалістю 1-2 години напам'ять не вивчити. За таких обставин оратор ґрунтовно готується до виступу, опановує значний науково-інформаційний матеріал, але, як правило, не «засушує» його, читаючи з конспекту. За­пам'ятавши певний обсяг матеріалу, він викладає його перед аудиторією «з нам яті», часом імпровізуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудиції оратора.

За будь-яких обставин заглядати у заготовлений текст треба неначе мимохідь, не створювати враження, що без нього промовець виступити не зможе.

Отож, коли передбачається тривалий за часом виступ, оратору необхідно добре засвоїти, систематизувати матеріал, уявити канву майбутнього виступу. Коли є що сказати, то промовця «несе» сам матеріал, йому хочеться поділитися зі слухачами тим, що його зацікавило, що він добре знає.

Бувають випадки, коли з тих чи інших міркувань чита­ти промову недоцільно. Але одночасно потрібно точно збе­регти її зміст, нічим не знехтувавши. Наприклад, під час вшанування ювіляра, який чекає сердечного, живого слова й не сумнівається, що промовець добре знає особу, якій присвячує свій виступ. Оскільки подібні промови не бува­ють, як правило, надто довгими, варто спочатку написати текст, а потім вивчити його напам'ять. Справа того варта: досконале володіння текстом дасть змогу зосередитись на власне ораторських прийомах.

Це ж стосується і виступів на дипломатичних прийомах, де високо цінується лаконізм, щирість, вишуканість слова при добрих манерах. Коли немає впевненості в тому, що вдасться імпровізувати, краще знову-таки написати текст заздалегідь й вивчити його напам'ять (це не стосується офіційного документа, який читається з листа).

Описані вище ситуації характеризуються тим, що мають офіційний характер, але вимагають певної щирості й сер­дечної відкритості. По суті справи, ці ситуації внутрішньо мало чим відрізняються і від проповіді, яку теж треба добре знати заздалегідь, виголошуючи в інтонаціях щирості й душевної відкритості.

Імпровізовані промови виникають спонтанно, самі по собі, за різних обставин, наприклад, під час дискусії, різно­манітних зборів, засідань комісій.

Але запам'ятайте старий жарт: найкращий експромт — той, що заздалегідь підготовлений. Знаючи наперед про­граму зборів, проблеми, якими займається та чи інша ко­місія, уявляючи собі, нарешті, людей, у яких ви в гостях, ви можете буквально «на ходу» продумати, що саме скаже­те й що люди бажали б від вас почути.

Кожен тип промов мас свої переваги і свої недоліки. Читання писаного справляє враження несміливості або скутості; імпровізація може схилити людей до думки, що промовець занадто легко маніпулює словами, отже — ви­кликати певну недовіру до них; проголошення завченого тексту інколи теж справляє ефект, протилежний сподіва­ному. Промовець завжди мас бути готовий перейти з одно­го типу промови на інший. Якщо не зважати на те, що ат­мосфера в аудиторії змінилася і відповідно слід змінити тип виступу порівняно з тим, на який настроював себе промо­вець, — годі сподіватися на успіх. Найчастіше успіху до­сягають промовці, які оптимально поєднують елементи різних типів промов, залежно від того, яку мету вони став­лять і перед якою аудиторією виступають.

Останнім робочим кроком при підготовці с пробне ви­голошення промови. Тим, хто прагне стати оратором, необ­хідно потренуватися в проголошенні промови вдома — вго­лос чи «про себе». Це допоможе вам визначити час звучан­ня промови, орієнтуючись приблизно на 100-120 слів на хвилину (саме такий темп найбільш сприятливий для ау­диторії). Як правило, певний простір відводиться імпрові­зації.

Дуже зручними помічниками при репетиції виступають відеомагнітофон, магнітофон чи дзеркало. За їх допомогою ви можете оцінити себе ніби «збоку», розробити систему жестів, попрацювати над виразом обличчя тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.

2. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.

3. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.

4. “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.

5. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;

6. М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;

7. «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.

8. Історія красномовства. – к., 2000.

9. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.