Західноєвропейська класична музика

Реферат

на тему:

Західноєвропейська класична музика

До XVII ст. в Західній Європі намічалося дві лінії розвитку музики — церковна і світська. Церковна музика розвивалася спочатку у вигляді одноголосних, а потім у вигляді поліфонічних 1 хорів.

В народі і серед дворянства-рицарства широко розвивалось пісенне мистецтво. Від раннього середньовіччя (VIII—IX ст.) доходять до нас зразки народної музики, яка звичайно зазнавала гонінь з боку церкви і пануючого тоді класу дворянства. Більшість зразків, що дійшли до нас, збереглися здебільшого у вигляді текстів, музика ж майже не записувалась. Пояснити це можна тим, що в ті часи музичне письмо знали переважно монахи, які не записували мелодії народних («гріховних») пісень. Багато текстів пісень і частково музика дійшли до нас від епохи хрестових походів. Складали ці пісні мандрівні музиканти — рицарі-трубадури, трувери, міннезінгери, народні співаки — менестрелі та шпільмани. Їм мистецтво, дуже різноманітне за змістом, але завжди мелодійне, зрозуміле і любиме в народі, часто зазнавало нападок і заборони з боку представників церкви. Воно справляло благотворний вплив на розвиток музичного мистецтва, тому що вносило здоровий, свіжий струмінь і в церковну музику.

Поступово світська музика набуває все більшого значення. Композитори складають не тільки церковну музику, але й різноманітні за тематикою світські багатоголосні пісні. Розвивається і інструментальна музика. У XV—XVI ст. улюбленим інструментом стає лютня (струнно-щипковий інструмент)!. На ній виконуються різноманітні танці і варіації на народні мелодії. З XVII ст. лютню витісняють клавішні інструменти — клавесин, клавічембало, клавікорди — інструменти струнні, але вже з клавіатурою, на яких можна було грати двома руками одночасно, виконуючи мелодію і акомпанемент. Цей інструмент стає найпоширенішим, будучи водночас і сольним і обов'язковим учасником оркестру, який також формується в XVII ст. завдяки поширенню

Особливо широкий і бурхливий розвиток світської вокальної (опери, кантати) та інструментальної музики відноситься до епохи Відродження.

У музиці, в якій до кінця XVII ст. панує поліфонічний стиль, виявляються все більші суперечності між ліричним або драматичним змістом і поліфонією, коли від однієї особи обов'язково співає хор.

Поряд з поліфонією почала розвиватися музика, в якій виділяється одна провідна мелодія, що супроводжується гармонійним акомпанементом. Така музика називається гомофонно-гармонічною 1. Цей стиль пов'язаний головним чином з народженням і розвитком опери.

Оперна музика в XVII і XVIII ст. На протязі XVII і XVIII ст. опера проходить складний шлях розвитку. Спочатку це була суворо речитативна музика; поступово в неї вводять арії, хори; зростає значення оркестру. Тематика опер спочатку була пов'язана з античною міфологією. В дальшому, до кінця XVIII ст., ця тематика продовжує домінувати, але іноді в опері з'являються історичні і побутові сюжети. У міфологічних же операх все більше впроваджується віртуозний стиль, при якому змісту опери не надавалося великого значення. Вся увага була звернена на зовнішні вокальні і сценічні ефекти.

На початку XVIII ст. з'являється новий тип опери на побутові сюжети, часто сентиментальні, іноді з елементами сатири, комізму, з широким використанням речитативу та народної мелодики. В ній відсутні віртуозні арії. Ця опера в Італії дістає назву опери-буфф, тобто комічної (наприклад, «Служниця пані» Перголезі). Міфологічна опера на противагу опері-буфф називається «серіа» (серйозна).

Те ж саме відбувається у Франції в середині XVIII ст. Опера на побутові теми з розмовними вставками дістає назву «комічної». Розвивається боротьба за простість, життєвість, драматизм опери. Широко використовується в ній народна пісня.

Творцем нового типу опери був Глюк (1714—1787 pp.). Новий тип опери був близький до сучасної опери, тому що простота і природність поєднувалися в ній з драматизмом. Написавши свою знамениту оперу «Орфей», Глюк цим самим підготовив реформу оперного мистецтва і остаточно здійснив її в своїх останніх творах. Глюк справив величезний вплив на наступний розвиток оперного мистецтва.

У XVIII ст. Моцарт створює опери з широкою, різноманітною тематикою, насиченою глибоким змістом. Його опери можна назвати реалістичними.

Опера в XIX ст. Шляхи розвитку опери в XIX ст. дуже різноманітні. В Італії на початку XIX ст. найбільшим оперним композитором був Россіні (1792—1868 pp.). Кращими його творами є опери «Севільський цирульник» і «ІВільгельм Телль».

Опера «Севільський цирульник», так само як і опера Моцарта «Весілля Фігаро», написана на сюжет Бомарше. В яскравих музичних образах в опері показано веселого, спритного, вдалого цирульника Фігаро. В опері гостро висміяно представника духовенства продажного Дона Базіліо. Музика опери сповнена гумору, життєрадісності. Вся опера відбувається в стрімкому темпі. «Севільський цирульник» є однією з найпопулярніших опер.

Опера «Вільгельм Телль» основана на легенді з епохи боротьби швейцарського народу за свою свободу. Цікаві в ній народні сцени, картини природи, побуту, характерна народна мелодика.

У Німеччині найбільшими оперними композиторами були Вебер, автор опери «Чарівний стрілець», і Вагнер, автор опер «Лоенгрін», «Тангейзер», «Перстень Нібелунгів» та ін.

У другій половині XIX ст. провідну роль в оперному мистецтві відіграють італійський композитор Джузеппе Верді і французький композитор Жорж Бізе.

Джузеппе Верді (1813—1901 pp.) є одним з найулюбленіших і найпопулярніших оперних композиторів, його музика мелодійна, доступна, щира. Сюжети Верді, як правило, брав з життя. Найпопулярнішими його операми є «Травіата», «Ріголетто» та «Аїда».

По шляху, наміченому композиторами Россіні, Верді та Бізе, пішли і кращі представники оперного мистецтва XIX і початку XX ст. До них належать французькі композитори: Гуно, автор опери «Фауст», Деліб, автор опери «Лакме», чеський композитор Сметана, автор опери «Продана наречена», італійські композитори Пуччіні, автор опер «Мадам Баттерфляй», або «Чіо-Чіо-сан», «Богема» і «Флорія Тоска», Леонковалло, автор опери «Паяци», польський композитор Монюшко, автор опери «Галька», та ін.

Інструментальна музика. Розвиток гомофонно-гармонічного стилю викликав у XVII ст. піднесення інструментальної музики. Великого значення набуває клавесин 1, який стає обов'язковим інструментом в' опері і оркестрі. Клавесин набув великого і самостійного значення особливо в другій половині XVII і XVIII ст. Група французьких композиторів створює особливий клавесин-ний стиль. На ньому часто грають образну музику («Зозуля» Ла-кена, «Закоханий соловей» Куперена, «Курка» Рамо), а також музику на танцювальні теми — гавоти, ригодони, менуети. Для цього стилю характерні велика кількість прикрас, простота будови, ясність викладу. Твори цього стилю написані у вигляді невеликих п'єс і відбивають так званий «галантний стиль» XVIII ст. Найвидатнішими представниками цього стилю є Франсуа Куперен, Рамо та ін. В Італії найвизначнішим клавесиністом був Доменіко Скарлатті, який написав багато сонат з глибшим змістом і складнішою технікою, ніж у французьких клавесиністів.

У XVII і XVIII ст. великого розвитку набуває скрипічне мистецтво. Для скрипки пишуться концерти, сонати. Надзвичайно високо підноситься виконавська майстерність в Італії, з'являються чудові віртуози-композитори (Вівальді, Тартіні, Кореллі) і видатні скрипкові майстри (Страдіваріус, Аматі, Гварнері), інструменти яких досі ціняться як скарби. Скрипки цих майстрів, що є в Радянському Союзі, надані кращим радянським скрипалям.

У першій половині XIX ст. велику славу здобуває італійський скрипаль-віртуоз і композитор Ніколо Паганіні. його виконавська майстерність і творчість справили великий вплив на наступний розвиток інструментальної музики.

У XVII ст. поряд з розвитком нового гомофонічного стилю продовжує розвиватися поліфонія, переважно в церковній хоровій та органній 1 музиці. Для органа пишуть твори і недуховного змісту — фуги 2, прелюдії, фантазії-токкати. Кращі твори для органа відзначаються глибиною змісту, піднесеністю, часто віртуозністю.

У першій половині XVIII ст. поліфонічне музичне мистецтво досягає своєї вершини у геніальній творчості композитора Баха (1685—1750 pp.) 3. Він написав велику кількість визначних творів для органа, оркестру, хору, клавесина і скрипки. Творчість його відзначається незвичайною глибиною, суворою величністю і в той же час емоціональністю і мелодійністю. Найбільш відомі з його творів є 48 прелюдій і фуг в двох томах для клавесина, а також фантазії і фуги для органа, сонати для скрипки, концерти, меси та ін.

Свого розвитку гомофонно-гармонічний стиль досяг в інструментальній музиці австрійського композитора Йосифа Гайдна (1732—1809 pp.). Гайдн написав більше ста симфоній, понад вісімдесят струнних квартетів, близько двадцяти опер, багато концертів, сонат і т. д. Вся його музика тісно пов'язана з народною піснею — австрійською, іноді угорською, з піснею південнослов'янських народів. Саме Гайдн встановив класичний тип симфонії, сонати, концерту, квартету, які слідом за ним розвивають Моцарт, Бетховен та інші композитори аж до наших днів.

У XIX ст. поряд з симфоніями, сонатами у ряду великих композиторів, зокрема в так званих романтиків, провідним жанром є порівняно невеликі твори ліричного, а іноді й танцювального характеру. Для творчості композиторів-романтиків характерні елементи фантастики, казковості, образності, програмності. їх твори часто близькі до народної тематики, до природи. Невеликі їх твори нерідко об'єднуються якою-небудь спільною ідеєю і становлять цикл. Такі фортепіанні цикли Шумана «Карнавал», «Метелики» і цикли пісень «Любов поета», «Мірти» та ін.; Шуберта — «Прекрасна мельничиха», «Зимовий шлях»; Гріга — «Поетичні картинки» (шість фортепіанних п'єс) і т. д. Найбільшими представниками цього напряму є Шуберт, Мендельсон 1, Шуман, Шопен, Гріг, Дворжак 2, Ліст.

Роберт Шуман (1810—1856 pp.) німецький композитор-романтик. Писав здебільшого фортепіанні твори, пісні і романси. Менш відомі його симфонії. У його творчості своєрідно поєднувалось відображення навколишнього життя з фантастикою. Кілька своїх творів він сам називає «Фантастичними п'єсами». Для творів Шумана характерні контрасти: поєднання поривчастості, бурхливого настрою і ніжності, задушевності, мрійності. Дуже цікавий його «Карнавал» і «Метелики». У святковому поході, зображеному в «Карнавалі», музичні образи масок чергуються з танцями. «Альбом для юнацтва» і «Дитячі сцени» Шумана являють собою збірник п'єс, яскравих, різноманітних за змістом, доступних для дітей. Великої популярності набув ще квінтет Шумана.

Угорець Ференц Ліст (1811—1887 pp.) був видатним композитором, піаністом-віртуозом, педагогом, громадським діячем, музичним критиком і письменником. Ліст написав великі твори програмного змісту для оркестру і особливо багато п'єс для фортепіано. Він переклав для фортепіано твори Баха, Шуберта, Бетховена. Широко відомі його фантазії на музику різних опер, а також рапсодії, в основі яких лежать угорські мелодії. Цікаві також програмні твори Ліста, пов'язані з враженнями від подорожі по Італії та Швейцарії і об'єднані в три зошити під загальною назвою «Роки мандрувань». Особливо популярні п'єси з першого зошита, пов'язані з картинами природи або народними легендами Швейцарії (наприклад, «Капела Вільгельма Телля»), і з другого зошита, написані під враженням знаменитих творів італійського мистецтва, зокрема картини Рафаеля «Заручення» і сонетів Петрарки. Чудові етюди Ліста на теми природи або на фантастичні сюжети. Поряд з невеликими інструментальними п'єсами великого поширення набули у XIX—XX ст. і невеликі твори, тобто пісні і романси. Кожний з композиторів вніс щось своє, індивідуальне в цей жанр, але всі вони виходять в основному з пісенної творчості Шуберта. Чудовими є пісні Шумана, Шопена, Гріга, Ліста, Брамса 1 та ін.

В кінці XIX і на початку XX ст. в зарубіжній музиці з'являються нові риси: для неї стає характерним відрив від життя, від народної тематики і мелодії. Створюється музика вишукана, неприродна, іноді заумна, музика, яка поступово привела сучасне буржуазне музичне мистецтво до занепаду і розкладу, до формалізму. Здоровий струмінь в музичне мистецтво внесли ті композитори початку XX ст., які пов'язували свою творчість з передовими демократичними ідеями, спиралися в своїй музиці на народну творчість. Тут насамперед слід згадати угорського композитора Бела Барток, іспанських композиторів Альбеніса і Гранадоса, французького композитора Ровеля та ін.

1 Поліфонія — багатоголосність, одночасний рух кількох самостійних мелодій, голосів. ряду струнно-смичкових (віоли, скрипки) і духових (флейти, гобоя, труби та ін.) інструментів.

1 Гомофонія — одноголосся.

1 Клавесин—стародавній клавішний інструмент, попередник фортепіано; відзначається більш слабким, ніж у фортепіано, уривчастим і дзвінким звуком.

1Орган — великий за своїми розмірами і потужністю духовий інструмент з кількома клавіатурами; приводиться в дію накачуванням повітря в труби.

2Фуга — багатоголосний твір, в якому в усіх голосах розробляється одна і та ж тема. Починається фуга одним голосом, що проводить тему, а потім по черзі вступають інші голоси з тією ж темою.

3Йоган Себастьян Бах — німецький композитор, якого за життя мало хто знав; він працював учителем, церковним органістом, придворним музикантом. Музика Баха згодом набула світового значення.

1 Фелікс Мендельсон-Бартольді (1809—1847 pp.) — видатний німецький композитор, автор кількох симфоній, квартетів, концертів і багатьох дрібних п'єс. Особливо відомі його «Пісні без слів» — збірник фортепіанних ліричних п'єс — і концерт для скрипки з оркестром.

2Антонів Дворжак (1841—1904 pp.) — знаменитий чеський композитор, написав багато творів для оркестру і скрипки. Особливо популярні його слов'янські танці на народні теми.

1Брамс (1833—1897 pp.) — великий німецький композитор.