Християнський храм як образна модель світу

Міністерство освіти і науки України

Українська Академія Друкарства

Реферат на тему:

Християнський храм як образна модель світу

Підготував

студент групи Б-11

Зінов’єв Максим

Львів 2006

1. Ранньохристиянська храмова архітектура

Храм зародився в природній життєвій, побутовій обстановці. Прообразом його може бути названа та світлиця - тобто кімната на другому поверсі - стародавнього східного кам'яного будинку в Єрусалимі, де Христос зі своїми учнями мав останню вечерю напередодні своїх страждань. У ранньохристиянські часи богослужіння могло здійснюватися в звичайному будинку, в спеціально відведеній для цього кімнаті, для невеликого кола осіб.

У Римі віруючі влаштовували свої збори в катакомбах - тобто тих підземних печерах, які утворювалися внаслідок вироблення каменя на будівництво будівель в місті. Катакомбний храм Риму - це велика кімната, що формою наближається до круга, має в середині невелике піднесення. Круг в давнину був символом вічності. Тому у формі круга (ротонди) будувалися усипальні, мавзолеї. Катакомбні храми, як правило, споруджувалися на місці поховання мучеників і були тісно пов'язані з їх шануванням. Згодом, вже після того, як християнство стало державною релігією, звичай будувати круглі храми над місцем поховання мучеників зберігся. У формі ротонди побудований і знаменитий храм Неділі Христової в Єрусалимі - над Труною Господньою.

З часом з'явився інший тип храму - базиліка (грец. - "царська" споруда), будівля у вигляді подовженого прямокутника. Коли в 313 р. імператор Костянтин оголосив свободу віросповідання, християни, по-перше, вийшли з катакомб, а по-друге з'явилося безліч людей, що приймали хрещення. Побудувати необхідну кількість храмів було неможливо, тому будівлі підшукувалися відповідно до потреб. Під церкви стали віддавати криті ринки, базиліки-місця, де проходили збори, обнародувалися імператорські укази. Символічно така споруда тлумачилася як корабель - Ноїв ковчег, в якому віруючі рятуються від погибельної пучини. Приблизно в V - VI ст. склалася символічно складніша хрестово-купольна форма храму, що має квадрат в основі, куб в об'ємі, увінчаний зверху куполом. Хрест при цьому утворюється просторово з перетину центральних внутрішніх проходів-нефів (неф - грец. "корабель"). Купол спирається на чотири стовпи, що стоять посередині і на стіни, що обмежують цей простір. Зазвичай до складу входив атрій, в центрі якого поміщалася купіль для хрещення. Портик, розташований на протилежній від входу стороні атрія, вів в нартекс, або вестибюль, що передував внутрішньому простору самої церкви - наос. У нартексі під час служби знаходилися ті, що готувалися прийняти хрещення. Наос був розподілений подовжніми рядами колон на непарне число нефів - частіше всього 3 або 5. Центральний неф був, як правило, вище і просторіше бічних. У просторі нефів збиралася паства. У східному кінці головного нефа на піднесенні розміщувалася священицька кафедра, з якою вимовлялися проповіді. Позаду солеї знаходилася напівкругла апсида, в центрі якої встановлювався вівтар – найсвятіше місце християнського храму.

Перші церковні будівлі мали дерев'яні кроквяні перекриття. Ранньохристиянські общини були бідні, і в церковному будівництві їм доводилося задовольнятися найдешевшими матеріалами. Часто при зведенні храмів використовували фрагменти старих споруд, тому колонада могла бути складена з колон, увінчаних різними капітелями. Мармурові плити підлоги утворювали орнаментальний малюнок. У апсиді і на стінах церкви виблискували мозаїки. Коли на мозаїчну декорацію не вистачало засобів, храм розписували фресками. По контрасту з пишним інтер'єром зовнішній вигляд церковних будівель був дуже скромним, що відрізняло їх від язичницьких храмів.

У ранніх базиліках IV-V ст., вхід знаходився зі східного боку будівлі, а апсида із західного. Під час богослужіння священик, перебуваючи перед вівтарем, дивився на схід, стоячи лицем до пастви. Пізніше характер служби змінився, священик і паства разом обертали свій погляд до сходу, і пастир виявився таким, що стоїть спиною до присутніх. У римській церкві Сан Лоренцо Фуорі ле Мура первинна апсида знаходилася із західного боку, пізніше побудували нову церкву, апсида якої була розташована по дотичній по відношенню до старої; згодом обидві апсиди було розібрано, і стара церква, що опинилася зі східного боку стала прибудовою нової. В середні віки увійшло до традиції влаштовувати вхід із заходу, а вівтар - зі сходу.

Крім базилікальних християни зводили і центричні споруди. В цьому випадку вівтар поміщався в центральній частині хрестоподібного або круглого в плані залу, оточеного галереєю. Прикладом такої будівлі може служити римська церква Сан Стефано Ротонда. Як і перші базиліки, вона перекрита простою дерев'яною крівлею. Проте органічнішим для центричної композиції є купольне перекриття, яке було реалізовано в мавзолеї Санта Костанца в Римі; галерея цієї будівлі перекрита циліндровим зведенням.

Обидва архітектурні типи поширено в східному Середземномор'ї, Сирії і Палестині. Храм Сімеона Стовпника в Калаат-Семані був комплексом, що складався з чотирьох базилік, що розташовувалися навколо восьмикутного в плані центрального двору, де стояв знаменитий стовп. У Турманіне фасад базиліки був фланкирований баштами. Нестача дерева в цих місцях примушувала будівельників споруджувати перекриття з кам'яних плит, покладених поверх конструкції з поставлених впоперек головного нефа арок.

Бароко. Настання ери Бароко означало повернення романтики архітектурі християнських храмів. Після центричних споруд Ф. Брунеллески і Браманте, абсолютно не відповідних релігійній духовності, - капела Пацци менше всього асоціюється з храмом, - відбувалося відродження середньовічного стилю.

Характерно, що в цю епоху багато романських церков перероблялися в барочні, оскільки здавалися недостатньо виразними, але готичні залишалися в недоторканності, оскільки і Готику, і Бароко об'єднує експресія, пафос простору і живописне відношення до площини стіни. У моду входили "тривожні силуети". Стіни перестали сприйматися як опори, могутні пілястри, зібрані в пучки, створювали враження коливання поверхні стіни, що то відступається, то висувається вперед. Єдиний, нестримний рух всіх частин ордера робив його подібним до фантастичної скульптури. Колони з опорних стовпів стали перетворюватися на "потоки форми", що струмували догори, капітелі втратили тектонічне значення частин архітектурної конструкції. Колони збиралися в групи по дві-три і встановлювалися на високі п'єдестали. Нарешті, з'явилися абсолютно деструктивні виті форми колон. Характерно, що в архітектурі італійського Бароко ренесансний принцип модульної як основи раціональної гармонії пропорцій був знову замінений готичною тріангуляцією - відвернутими геометричними побудовами на основі трикутника, символу "божественної гармонії". Це особливо помітно в творчості Ф. Борроміні, Не випадково його споруди сучасники називали "готичними".

2. Символіка та загальна структура християнського храму

Згідно з правилами конструкція будівлі повинна бути орієнтована своєю найсвятішою частиною на схід (оскільки одним з символів Христа є Сонце), тобто головним входом на захід.

У загальному плані храм може мати наступні форми, кожна з яких має певне символічне значення:

• Хрест (найбільш поширено) – відповідає загально-християнському символу розп'яття Христа і спасіння людства

• Коло – Церква є вічною

• Продовгувата форма (означає корабель) – Церква, немов Ноїв ковчег, веде вірних по морю життя до тихої пристані Божого Царства

• Восьмикутник (означає зірку) – Церква є дороговказною зорею

Християнський храм є уособленням Царства Божого, єдиного у трьох сферах: божественній, земній і небесній. Перейнявши конструктивну форму від давньої єрусалимської святині, він поділяється на три виразні відокремлені частини з відмінним призначенням, чого вимагає характер східного Богослужіння:

• Притвор або бабинець (давня назва – пронаос, портікус, нартекс, трапеза) – найближча до входу частина; символізує сферу земного буття; давніше був призначений для оглашенних, тобто ще не охрещених учнів християнської віри, і тимчасово відлучених від Церкви грішників.

• Неф або нава ( з латинської "корабель"), храм вірних – середня частина, символізує сферу ангелів; призначений для перебування мирян.

• Святилище, вівтар або пресвітерій – найголовніша престольна частина; символізує сферу буття Господа; місце відправляння літургії священиком, тут знаходяться престол і кивот з Пресвятою Євхаристією.

У теперішніх часах притвор втратив своє давнє призначення, окрім того, у малих храмах він буває відсутнім. Такі храми називаються дводільними на відміну від звичних – тридільних. В останніх до вівтаря можуть бути прибудовані допоміжні приміщення: захристія, ризниця, дияконник, паламарня. У наві (яких може бути не одна, а три – з двома бічними) можуть бути влаштовані клироси (крилоси) для співців. Для них же над притвором звичайно бувають розташовані хори.

Храм вірних і святилище повинні бути розділені іконостасом – високою перегородкою з розташованими на ній іконами та з трьома дверми (вратами): головними – царськими, і двома бічними – дияконськими. Зліва перед святилищем може бути влаштована казальниця (проповідниця) – підвищення над храмом вірних, звідки священик виголошує проповідь. Посередині перед іконостасом знаходиться тетрапод ("чотириногий стіл") – місце відправи окремих Таїнств і служб.

Зовнішній вигляд храму може бути дуже відмінним (за словами відомого мистецтвознавця Григорія Логвина, йому не довелось зустріти в Україні двох однакових споруд) але, як правило, він вкритий дахом з високими банями (куполами) чи верхами, увінчаними хрестами.

3. Розвиток християнського храму на Русі

У Київській Русі в різний час використовувалися всі три типи храму. Як вже було сказано, прообразом храму стала сионськая світлиця. Цей момент дуже важливий для розуміння ідеї храму. Люди так близько сприйняли ідею "домашньої Церкви", що перенесли в храмобудівництво і частку свого побутового, сімейного устрою. Тому в основі якнайдавнішого храму Київській Русі - хороша, міцна хата, що рубається, з двосхилим дахом, передня частина якого підведена і увінчана однією, або п'ятьма главками. Перша частина - вівтар, далі - основний храм, а ближче до входу - трапезна, така, що з'єднується з основним храмом вузьким перешийком. Це викликано тим, що взимку було важко протопити весь храм, тому прохід перекривали і служили в задній, трапезній частині. Вона ж використовувалася для трапези після богослужіння. Літом служили в передньому храмі. Будь-який з дерев'яних храмів, що дійшли до нас, зберігає цю трійкову конструкцію. По цьому зразку побудовано і багато кам'яних церков.

Особливістю храму на Київській Русі є орієнтація на схід. Католицькі ж і протестантські храми орієнтовані на захід. Чому так? Тому, що західні храми повністю відтворили конструкцію античних храмів, в яких перші промені висхідного сонця повинні були освітити статую божества, що стоїть в глибині храму. У Київській Русі храм впродовж століть був як би продовженням будинку, домашнього сімейного затишку, тієї теплоти, яку людина випробовує в добре облаштованому сімейному крузі, в будинку з лампадою в передньому кутку, з невеликими радісними святами і неминучими засмученнями в будні. Таке відношення до храму формувалося впродовж тисячі років.

Якнайдавнішими пам'ятниками архітектури Київській Русі були ті, що не дійшли до нас. Це храм Пророка Іллі і Десятинна церква в Києві. Храм Іллі Пророка був побудований ще при князях Аскольді і Діра, - він згадується в договорі між київськими князями і візантійцями. Образ біблейського Пророка, грізного, безкомпромісного, пов'язаного з вогненною стихією, мабуть, понад усе привертав перших російських християн, ще напівязичників. Перша, така, що не дійшла до нас, кам'яна церква - Десятинна Богородична - була побудована в 989 - 996 рр.

Наша національна трагедія в тому, що в основному держава Київська Русь була дерев’яною. Під час пожеж горіли не тільки будинки, тереми, посади, - гинули храми, гинули безцінні ікони. І перше, що люди починали будувати після пожежі - це храм. Є навіть вираз "обыденный" храм, тобто "побудований за день". Таким, прикладом, є московська церква Іллі "Буденного" - недалеко від храму Христа Спасителя.

Зараз ми буквально одиницями налічуємо пам'ятники, що залишилися від якнайдавніших часів. У перших спорудах ми бачимо пряме запозичення архітектурних канонів Візантії. Майже повністю у візантійських традиціях був побудований Спасо-Преображенській собор в Чернігові (1034 - 1035). Третім кам'яним храмом був собор Софії Київської (близько 1037 р.). У його створенні майстри застосували деякі нововведення в порівнянні із зразком, яким служила Софія Константинопольська. У її будівництві була спожита складна купольна система без колон. Центральний купол спирався на стіни. До часу зведення Київської Софії ця техніка була вже втрачена, тому будівельники використовували простішу і поширенішу у той час хрестово-купольну модель. Згодом конструкцію Константинопольської Софії намагалися повторити при будівництві московського Успенського собору, але стіни не витримали і купол звалився. Тоді, за традицією, поставили чотири стовпи, на які спирався купол. Чьотирьохстовпова конструкція стала каноном для наших великих кам'яних церков.

Секрет Софії Константинопольської полягав ще в і тому, що ряд опор, арок, що підтримували головний купол був розрахований таким чином, що в світлі простінки між вікнами вже не сприймалися зором. Вони були покриті золотим склом, і тому все сяяло золотом. Київська Софія, у свою чергу, стала зразком для однойменних соборів в Новгороді (1045 - 1050) і Полоцьку (1044 - 1066), в яких відмінності від візантійської архітектури стали ще помітнішими. Подальший відхід від візантійських форм намітився в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря (1073 -1089 рр.; підірваний в 1942 р.). За переказами, будували його 12 братів-будівельників, які прийшли з Константинополя, отримавши одкровення йти до Києва і поставити там церкву.

Переважний розвиток самобутньої архітектури відбувався на півночі, особливо в Новгороді. Загальним принципом архітектури цього періоду було уподібнення візантійським зразкам в основній ідеї при значній різноманітності в частковостях. Найбільш стародавня з відомих рис християнської архітектури – багатоголовість храмів. Всі згадані якнайдавніші храми були багатоголовими. Число розділів в них має свою символіку. Найбільш поширеним і стійким типом багатоголового храму виявився п'ятиглавий, в якому головний купол символічно означає Христа, а чотири бічних - чотирьох євангелістів. Крім того, на відміну від візантійського завершення храму пологим широким куполом, на Русі храми вінчаються невеликими куполами, поставленими на високий постамент, що іменується шиєю. Сам же купол називається розділом. Так мовою архітектури виражається богословська думка про верховенство Христа над християнським суспільством.

Список використаної літератури

1. Ополовніков А.В. Російська дерев'яна архітектура. М., 1986р.

2. Комеч А.И. Староруська архітектура кінця X - початку XII ст. М.. 1987р.

3. Грабарь І.Є. Історія російського мистецтва. 1910р.

4.Дмитро Крвавич, Світлана Черепанова, Володимир Овсійчук. Українське мистецтво у 3 частинах. Частина 2.