Велика французька буржуазна революція

Велика французька буржуазна революція (кінець XVIIIст.)

План

1. Початок Великої французької буржуазної революції.

2. Термідоріанська реакція і директорія у Франції.

3. Характер і значення Великої французької буржуазної революції.

4. Список використаної літератури.

1. У Франції XVIIIст. Склалася та обстановка, про яку писав Маркс: “На певному ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими виробничими відносинами, або – що є тільки юридичним виразом останніх – з відносинами власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх основи. Тоді настає епоха соціальної революції”. Конфлікт між зростанням продуктивних сил і феодальними виробничими відносинами став основною причиною назрівання у Франції буржуазної революції.

Основною перешкодою на шляху капіталістичного розвитку країни була феодальна власність на землю і весь застарілий лад абсолютної монархії. Сваволя королівської влади, привілеї дворянства і духівництва, феодальні побори й непосильні податки, численні внутрішні митниці викликали незадоволення всього третього стану на чолі з буржуазією. Зміцніла буржуазія вже не хотіла миритися з феодально-абсолютницьким ладом. Народ готовий був піднятись на боротьбу за поновлення дворянської монархії. Не могла по-старому правити й королівська влада. В 1787р. король Людовік XVI приказав скликати збори так званих нотаблів – призначених представників трьох станів – для затвердження нових податків. Проте збори натабілів відхилили всі ці пропозиції, і їх було розпущено. Кроль змушений був призначити генеральним контролером фінансів банкіра Неккера. За його порадою король погодився скликати у 1787 році Генеральні штати для затвердження нових податків. Вибори до Генеральних штатів сприяли загостренню політичної кризи. Появились багато памфлетів із викладом вимог третього стану. У брошурі абата Сійєса “Що таке третій стан”, яка мала величезний успіх і в інших памфлетах із викладом вимог обґрунтовувалась потреба перетворити Генеральні штати на Національні Установчі збори з однієї палати для вироблення конституції. Буржуазія вимагала політичних прав і влади. Уряд збирав війська, щоб розігнати збори, але на боротьбу з абсолютизмом піднялися народні маси. Народна революція почалась із повстання в Парижі. Народні промовці перед величезним зібранням людей пояснювали, яка загроза нависла над Установчими зборами. Серед буржуазії поширювалась чутка про те, що скоро буде оголошено державне банкрутство, тобто про намір уряду анулювати свої боргові зобов’язання. Сила-силенна народу з рушницями, ножами і списами, загони буржуазної міліції оточили фортецю і зажадали від гарнізону здатися. Бастилію було здобуто. Як пам’ять про цю подію день 14 липня став національним святом французького народу. Перемога революції в Парижі мала дуже важливі наслідки. Тільки народне повстання зміцнило становище Установчих зборів. Здобуття Бастілії привело до повалення абсолютизму й утвердження конституційної монархії. Народні маси виявилися основною силою, яка дала змогу великій буржуазії захопити владу. У країні почалася аграрна революція. Села були охоплені вогнем селянських повстань. Селяни нападали на дворянські замки. Селянські повстання налякали Установчі збори й змусили їх вночі проти 4 серпня 1789 року проголосити в принципі повне скасування феодального ладу. Головне питання революції – аграрне – було далеко не розв’язане, і зворушення на селі тимчасово ослабли. Падіння абсолютизму і часткове скасування феодальних повинностей викликали новий напад люті у придворної аристократії. Брати короля і багато представників вищої влади поспішно втекли за кордон, щоб підготувати контрреволюційну інтервенцію. 26 серпня Установчі збори під тиском народного революційного піднесення прийняли Декларацію прав людини і громадянина. На противагу королівському самодержавству декларація проголошувала принцип національного верховенства, згідно з яким нація – це єдине джерело всякої влади. Передбачалося право всіх громадян особисто або через представників брати участь у виданні законів і встановлення податків, проголошувалася свобода совісті, віросповідання, слова, друку і вибору будь-яких занять. Насправді ж більшість членів Установчих зборів не хотіла впроваджувати в життя принципи повної рівності людей у політичних правах. Виборчі права вони збиралися надати тільки тим, хто платить податки, не кажучи вже про те, що зовсім не мали на меті давати право голосу жінкам. Декларація відкидала станові привілеї і самодержавство і стало маніфестом основ буржуазного суспільного ладу. Приватна власність була оголошена священною і недоторканою. Прийняття Декларації прав людини і громадянина зміцнило авторитет Установчих зборів серед народу, але поки збори були у Версалі, придворна аристократія не втрачала надії розігнати їх. На початку жовтня при дворі відновилася підготовка контрреволюційного перевороту. Чутки про це знову викликали тривогу в столиці. 5 жовтня величезна колона демонстрантів-робітників, ремісників, захопивши гармати, рушила на Версаль. Після 5-6 жовтня почастішали втечі аристократів за кордон. З початком революції в Парижі та в інших містах Франції виникло багато революційних клубів і газет. Восени 1789р. було створено “Товариство друзів конституції”, яке дістало назву Якобінського клубу від бібліотеки монастиря святого Якова, де відбувалися засідання клубу. Більш демократичним і близьким до плебейських верств населення був клуб кордельєрів. Переїхавши до Парижу, Установчі збори взяли курс на струмування і придушення виступів міської бідноти й селянських заворушень проти поміщиків. Було ухвалено закон про застосування зброї проти “заколотницьких зборищ”. Бідняків не допускали в Національну гвардію. Основне питання революції – ліквідація феодальних відносин на селі – залишилось не розв’язаним.

Нова хвиля селянських повстань у 1790-1791р.р. не привела до скасування феодальних повинностей, алей вимагати їх було вже майже неможливо. Перетворення, які проводили Установчі збори, спрямовувались на задоволення інтересів багатих власників – купців, сільської буржуазії і промисловців. Навесні 1791р. внаслідок дорожнечі погіршало становище робітників. Проте попит на робочі руки збільшувався. Прихильники конституції 1791р. вважали революцію закінченою. Проте декрети про викуп феодальних повинностей і поділ громадян на “активних” і “пасивних” виникали незадоволення народу, який вимагав довести революцію до кінця. На противагу король і придворна аристократія мріяли про повернення абсолютизму. Політичне становище в країні залишалось нестійким. Поштовх до нового загострення політичної боротьби дала спроба короля втекти з Парижа. Але йому не вдалося. Очевидна зрада короля підірвала авторитет монархії. Під тиском народного незадоволення король був змушений 3 вересня затвердити конституцію 1791р. Роль Установчих зборів скінчилася. У 1789р. європейські монархи були перелякані революцією, але спочатку їхню увагу поглинали взаємні чвари і війни, які Швеція і Туреччина вели тоді з Росією. Законодавчі збори були проти дальшого поглиблення революції. Серед народних мас зростало незадоволення. У містах зростала дорожнеча на продовольство, нечувано збагачувалися спекулянти. у січні-квітні народ почав громити крамниці. Селяни вимагали безоплатного скасування феодальних поборів. Особливо тяжким було становище плебейських верств міського і сільського населення. Нетривке політичне становище в країні загострилося ще більше внаслідок загрози контрреволюційної інтервенції. Після зради короля і аристократії народ пересвідчився, що треба негайно повалити монархію. Змінити становище могло тільки повстання. В результаті повстання 10 серпня революцію піднялася на новий, вищий щабель. Емблеми королівської влади й аристократичні титули було скасовано. Іноземна інтервенція і повалення монархії привели до подальшого посилення масового патріотичного піднесення. Над революцією нависла грізна небезпека. Прусські війська перейшли кордон, захопили фортецю Лонгві і 2 вересня оточили Верден. Під враженням вісток про облогу Вердена юрби народу увірвалися в тюрми і 2-5 вересня перебили багатьох аристократів, які були там, та карних злочинців. Проти прусських військ виступили дві армії під командуванням генералів Дютур’є і Келлермана. Французькі гармати відбили атаки прусської піхоти. Перемога під Вальни виникала величезне патріотичне піднесення серед французького народу і справила велике враження у всій Європі. Дютур’є міг вільно довершити розгром прусських військ, але сподіваючись на укладення миру з Прусією дав їм змогу без перешкод відступити за межі Франції.

2. Якобінці прийшли до влади в той час, коли обставини вимагали негайно вжити нових революційних заходів. Республіка була в небезпеці. У Вандеї наростало роялістське повстання. Зміцненню влади якобінців спряло проголошення нової буржуазно-демократичної конституції і їхні наміри радикально розв’язати аграрне питання, що мало виразитись у повному і остаточному скасуванні феодальних повинностей. Після повстання 31 травня – 2 червня якобінці прискорили вироблення нової конституції. 24 червня Конвент прийняв конституцію 1793р., а також Декларацію прав людини і громадянина. Конституція передбачала свободу слова і друку, загальну освіту. Джерелам верховної влади оголошувалась воля народу. Проголошувалось право народу на повстання проти гнобителів. Конституція 1793р. на весь світ проголосила основи буржуазної демократії – ідею верховенства народу й рівноправності людей. Франція оголошувалась єдиною і неподільною республікою.