Становище Закарпаття у складі Чехословаччини

Чехословаччина в 20-30 роках була єдиною в Центральній Європі достатньо демократичною країною. Вона окупувала Закарпаття, і незабаром її політика в цьому регіоні набрала поміркованого характеру. Але діяльність і цієї країни підпорядковувалася єдиній меті — утриманню під своїм контролем прадавньої української землі. Чужа українцям влада несла їм іноземне панування, соціальне та національне гноблення, хоча і в значно пом´якшеному вигляді. Чеський уряд не надавав Закарпаттю бажаної автономії. У розвинутій промисловій Чехословаччині Закарпаттю відводилася роль економічно занедбаної аграрної провінції, що постачала сировину та дешеву робочу силу метрополії. Промисловість майже не розвивалася. Дещо зростала лісова та лісохімічна галузі. Робітники (у 1930 р. їх налічувалося 16 тис. чол.) піддавалися жорстокій експлуатації. їм платили у 1,5-2 рази менше, ніж у центрі країни, при значно гірших умовах праці.
Більшість українського населення Закарпаття — селяни, які дуже мало отримали від проведеної тут земельної реформи, коли було поділено частину найбільших маєтків угорських феодалів. Державі належало 362 197 гектарів землі. Понад дві третини — 260 112 — призначалися чеським військовим колоністам і лише 29 тис. гектарів ділилося між 32 тис. дрібних господарств. Селяни продовжували переживати важкий земельний голод, тривало зубожіння. В той же час значна частина поміщиків мала достатньо землі. У 1936 р. 703 магнатських маєтки (землі, пасовиська, ліси) більш ніж утричі переважали наділи всіх 103 тис. селянських господарств. В цілому по Закарпаттю капіталовкладення Чехословацької держави в економіку краю були недостатні, щоб підняти її рівень. З початком загальносвітової кризи кінця 20-х років населення спіткали тяжкі випробування, що часом виливалися в масові голодування. Тому тут часто проходили страйки та демонстрації. Населення підтримувало ліві партії. У 1924 р. комуністи отримали 40% голосів, в 1935 — 25%, і це було більше, ніж інші партії.
Певних успіхів було досягнуто в галузі освіти і культури, які до Першої світової війни жорстоко переслідувалися угорською владою. Між 1914 і 1938 роками кількість початкових шкіл зросла з 525 до 851, гімназій з 3 до 11. Чеський уряд дозволив населенню користуватися в школах мовою на власний вибір. Швидко зростали українські культурні товариства, особливо «Просвіта», активізувалися діяльність театральних труп, хорів та видання українських книг. Однак у зв´язку з недостатньою економічною, соціальною, політичною та духовною розвиненістю населення в попередні віки тепер на перший план стало висуватися питання національної самобутності. Протягом тривалого часу закарпатські українці продовжували називати себе русинами. Традиційно сильними серед них були москвофільські (русофільські) настрої. Прибічники русофільства об´єдналися в «Обществе Духновича». Вони розглядали русинів як частину єдиного російського народу. Однак у культурному житті все чіткіше проявлявся факт існування значних мовних і культурних розбіжностей між ними та росіянами. Це призвело з часом до втрати підтримки з боку місцевого населення.
Існувала також мадярофільська течія «карпаторосів», яких називали «мадяронами», більшість з яких належала до уніатських священиків. Вони доводили, що «карпатороси» — окрема національність, і прагнули приєднати Закарпаття до Угорщини.
Зростав українофільський (народовецький) табір, який спирався переважно на світську інтелігенцію — вчителів, студентів, гімназистів. Діяльність українофільських товариств спрямовувалась щонайбільше на налагодження зв´язку з селянством. Про їх зміцнення свідчило розширення і зростання українських культурних організацій. Керівником цього руху був священик А.Волошин, лідер Християнської народної партії. Українофіли створили товариство «Просвіта», скаутську організацію «Пласт», інші об´єднання, кооперативи, часописи. Народовці пропагували єдність закарпатських українців з усім українським народом, вели боротьбу з русофілами і мадяронами. Українські політики вимагали автономії України, але чеська влада відмовлялася розглядати це питання.
У другій половині 30-х років швидко змінювалося міжнародне становище Чехословаччини, а в її складі і Закарпаття. В переддень Другої світової війни питання про статус Закарпаття, возз´єднання українських земель стояло на одному з перших місць європейської політики. Виникло три варіанти міжнародно-правового врегулювання проблеми Закарпаття: чехословацький, угорський, незалежність держави Карпатська Україна. Ці варіанти змінювали один одного відповідно до зрушень у міжнародній обстановці. Гітлерівська Німеччина все цинічніше тиснула на Чехословаччину, яку залишили без підтримки всі європейські країни, крім СРСР. В цих умовах українські діячі заявляли, що вони виступають за збереження Закарпаття в складі Чехословаччини, але вимагали надання йому автономії. Про це твердо заявила Руська національна рада, яка виникла в жовтні 1938 р. Однак в цей час сформувався уряд Закарпаття на чолі з А.Бродієм, відомим прихильником угорської орієнтації. Через два тижні його заарештували як агента Угорщини, і уряд очолив А.Волошин, найбільш популярний у краї діяч, який орієнтувався на існування закарпатської державності. Чехословаччина погодилась на автономію Закарпаття. Однак після Мюнхенської зустрічі керівників чотирьох найбільших держав Європи, на якій Гітлеру розв’язали руки по відношенню до Чехословаччини, від фюрера залежала і доля Закарпаття. До остаточної ліквідації Чехословаччини свої наміри до долі Закарпаття Німеччина приховувала.
Уряд Закарпаття швидко зміцнював нову українську державність. Формувалися збройні сили — «Карпатська Січ», які поповнювалися за рахунок добровольців. Значна кількість їх прибувала з Галичини. Це були переважно націоналісти, які прагнули підтримати державність закарпатців. Та скоро стало зрозуміло, що Гітлер використовує Закарпаття в брудній міжнародній акції, спрямованій на залучення до своїх агресивних планів Угорщини та інших країн. В листопаді 1938 р. Угорщині була передана південна частина Закарпаття з Ужгородом і Мукачевим включно. Столицею зменшеної і ослабленої Закарпатської автономії стало місто Хуст. Однак коли в березні 1939 р. Гітлер остаточно розчленував Чехословаччину, закарпатці оголосили свій край незалежною державою — «Карпатською Руссю» на чолі з президентом А. Волошиним. Берлін зустрів це з неприхованим роздратуванням. В цих умовах уряд Волошина здійснює помилковий дипломатичний крок — пропонує Німеччині встановити протекторат над «Карпатською Руссю». Фашисти зневажливо відкинули цю пропозицію і передали Закарпатську Україну Угорщині.
15 березня 1939 p., коли Німеччина остаточно окупувала Чехословаччину, угорські війська вдерлися в Карпатську Українську державу. Президент і його уряд виїхали в еміграцію, підрозділи «Карпатська Січ» (5 тис. воїнів) вступили в нерівний, але героїчний бій з переважаючими силами агресора (40 тис. добірних угорських військ). Тиждень точилися тяжкі бої, в яких загинула частина молодої української армії, але малочисельність оборонців відіграла свою фатальну роль.
Карпатська українська державність проіснувала надовго, але він дав важливі уроки. Ще раз була доведена небезпечність орієнтації на чужі сили і держави. Гітлер не був зацікавлений в існуванні української державності і використовував це питання у власних загарбницьких цілях. Українці ще раз переконалися в необхідності об´єднання своїх національних сил та інтересів. Існування Карпатської України допомогло закарпатцям остаточно усвідомити себе частиною єдиної української нації.
У міжвоєнний час українські землі Східної Галичини, Волині, Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття знаходились під жорстоким колоніальним ярмом сусідніх держав. Тут панували терор та переслідування національного руху. Населення піддавалося жорстокому колоніальному гніту, економіка використовувалась як ринок для збуту товарів, джерело дешевої сировини і робочої сили. Зростало безробіття в місті, земельний голод на селі, злидні, занепад. Це поглиблювало соціально-політичний конфлікт, зумовлювало наростання революційно-визвольної боротьби, мужні змагання за возз´єднання всіх українських земель та створення соборної Української держави. Однак історична доля дозволила створити лише на короткий час державу Карпатська Україна на невеликій частині території Західної України. На її теренах завдяки сприятливим умовам та розчаруванню в неефективності демократії в розв´язанні проблем відбувалося зростання політичного радикалізму. Інтегральний націоналізм ОУН стає тут найдинамічнішим рухом.