Етико-естетичні категорії Любові, катаниксису та елеосу в тексті Сповіді Акгустина

Перед тим як розпочати роботу над особистим дослідженням «Сповіді» святого Августина, я ознайомилась з резюме монографії Ігнатенка «Генезис сучасного художнього мислення». Головною проблемою, яку розглядає автор, є різниця між літературою доби античності та доби середньовіччя. Науковець врешті решт приходить до висновку, що наша сучасна культура увібрала в себе найхарактерніші, можна сказати, найкращі, риси цих двох періодів розвитку людства. На думку дослідника література античності та середньовіччя – два протилежні полюси. Якщо античність сприймала та відображала суто зовнішню оболонку дійсності, то середньовіччя дивилося всередину людини, намагалося сягнути сутності існування. Античності були притаманні: 1)сприйняття богів з рисами, приблизними до людських; 2)бачення любові як поклику плоті; 3)ідеалом людини був герой-переможець; 3)у мистецтві повинен бути катарсис – очищення емоцій через страх; 4)існування поняття «золотої середини». Середньовіччя приносить нові поняття і нове світосприйняття: 1)вилучити із Бога зайве людське; 2) кенозис – подвійна природа Христа – істинна людина та істинний Бог. Тому сенсом життя було впустити «образ Бога» у серце. З цього виходять всі наступні риси середньовічної людини; 3)з’являється совість, що призводить до зародження нової епохи в літературі; 4)любов – основа містичного спілкування з Богом, найвищою проявою якої було слізне захоплення «красою та величчю Бога». Саме це приводило до особливого екстазу; 5)ідеал людини – «страдницька, пошматована суперечностями» особистість; 6)поява кардіоцентризму(Серце – Храм Совісті і Любові); 7)у мистецтві з’являється катаниксис – душевна біль, співстраждання всім і вся, та елеос - слізне замилування; 8)текст стає дуалістичним, символічним, і взагалі людина дивиться на світ як на недійсний та алегоричний, що є лише віддзеркаленням Вищого світу; 9)зникає поняття «золотої середини», приходе, так би мовити, середньовічний «максималізм»; 10)і врешті решт, з’являються нові жанри, нові прийоми в літературі, яких дуже багато, тому не буду зупинятися на цьому.

В цій роботі я спробую розкрити категорії Любові, катаниксису та елеосу в творі Августина «Сповідь». Перш за все необхідно зазначити, що св. Августин жив у IV-V століттях, коли поняття Середньовіччя з усіма своїми рисами ще не було. Був лише період руйнування старого світу – світу античності і ствердження чогось нового та несформованого. Тому можна говорити, що св. Августин та взагалі всі його сучасники заклали фундамент саме того нового. Так, наприклад, наш підручник зазначає, що Августин був засновником кардіоцентризму. В резюме монографії Ігнатенка читаємо, що «Сповідь» була першою ліричною автобіографією. Можливо там було ще багато чого «першого», але суть одна: «Сповідь» Августина є визначним твором, який глибоко відкриває нам світосприйняття нової середньовічної людини.

«Сповідь» Августина – це справжня сповідь перед своєю совістю, а значить й перед Богом. Твір побудовано як звертання до Господа та спокутування своїх минулих гріхів. Водночас, це розповідь про те, як Отець церкви поступово прийшов до Бога та впустив його у своє серце. Отже, розпочнемо. Що стосується Любові. Св. Августин-автор виступає людиною, що вже пройшла через кенозис. Це трапилося якось раптово, коли Августин зі своїм другом сиділи в маленькому «городчику». В той день автор чомусь дуже непокоївся. І цей неспокій бурею грав в його серці (ось приклад кардіоцентризму). Неспокій зростав і, здавалося, не було цьому кінця. Тоді і прийшло «прозріння». Августин почув пісню сусідньої дитини: «Бери, читай!». Як справжня середньовічна людина, хоча таке є і зараз, автор спробував вхопити потаємний сенс в цьому вислові. Єдине, ні, єдине істинне(адже це сам Господь йому підказував!), що прийшло йому на думку – відкрити наобум книгу Апостола. Ну і звичайно там був наказ зректися від земних благ заради вічного раю. Ми бачимо, що вся ця частина просто пройнята духом середньовіччя, як і весь твір загалом. Так Августин стає християнином. Тепер він живе з Богом у серці, з великою Любов’ю. А разом із цим з’являється і совість. Адже раніше, як пише Августин, він не замислювався над своїми вчинками, але тепер, за допомогою Бога, він бачить і соромиться всіх своїх гріхів. Любов до Творця, духовна Любов, стає вищою для автора за земну та гріховну. Читання Святого письма призводить до особливого чуття насолоди. Згодом Августин приходить до найвищого ступеню цієї Любові – до елеосу:

Як я ридав серед Твоїх гімнів і як наспівував, зворушений до глибини благозвучними голосами, якими сповнювалася Твоя Церква. Ті голоси вливалися в мої вуха, а в моє серце цідилася правда, а згодом розгорілося сильне почуття побожності, і сльози покотилися по моєму обличчі, і добре було мені з ними(IX, 6).

В «Сповіді» ми також скрізь бачимо приклади катаниксису. Ще в самому початку твору ми відчуваємо великий біль за недосконалість та гріховність людини, Августин наводить докази того, що навіть новонароджений вже грішний.

Вислухай мене, Боже! Горе людським гріхам! І людина говорить це, а Ти виявляєш милосердя до неї, бо Ти створив її, а гріха не створив у ній(I, 7).

Всюди автор глибоко переживає свої недобрі вчинки. Та не тільки, він також співстраждає іншим грішникам, що не знайшли праведного шляху. Він співпереживає маніхейця, що вони прислухаються до Фавста лише за браком освіченості, щоб побачити в ньому брак мудрості. Та найяскравіше можна навести випадок із жебраком. Саме спостерігання за ним навело Августина на наступні думки:

Невже всі ми тоді, ледве тягнучи під жалом похотей тягар безвір’я, який зростав щохвилини, не бажали нічого іншого, як тільки добрести до тієї радісної безжурності…?(VI, 6)

Тут я підкреслила ще одну фразу. Вона показує нам віру людини в те, що ми прямуємо у прірву і чим далі, тим гірше стає людство. Звісно таке ставлення мало призвести читача до глибокого замислення над своєю долею та долею людства.

«Сповідь» святого Августина дає змогу сягнути внутрішній світ людини минулого. Августин не постає героєм, що дорівнює в красі та силі богам, але це людина, що замислилась над сенсом свого існування, що носить частинку Бога в своєму серці.

Література:

1.Б.І. Ніколаєв. Резюме монографії М.А. Ігнатенка «Генезис сучасного художнього мислення».

2.Література західноєвропейського Середньовіччя/ під ред. Висоцької Н.О. – Вінниця: Нова Книга, 2003. – 464 с.

міністерство освіти та науки україни

київський національний лінгвістичний університет

самостійна творча робота

з історії зарубіжної літератури на тему:

„Етико-естетичні категорії Любові, катаниксису та елеосу в тексті «Сповіді» Акгустина”

студентки 106 групи

факультету французької мови

Шульжевської Мирослави Володимирівни

Київ-2007