Імплікація, умови істинності. Дедуктивні умовиводи

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Імплікація, умови істинності. Дедуктивні умовиводи

1. Імплікація, умови істинності

Існують судження, які складаються з двох або більше простих суджень. Наприклад: “Я вийшов вранці з дому, замкнув двері і поїхав на роботу”, “Студенти ДонДУУ є активними громадськими діячами і відмінно штудіюють логіку”. Між цими простими судженнями є зв’язок, який виражається логічним союзом.

Імплікація – це вид логічного зв’язку, який проявляється через схему: “якщо... , то...”.

Імплікативним судженням називають судження, яке включає в якості складових два судження – антецендент і консеквент, які сполучені зв’язкою “якщо... , то...”. Наприклад: “Якщо запобіжник розплавився, то електролампа гасне”. Логічна зв’язка “якщо... , то...” показує, що явище, про яке йдеться в першій половині судження, виступає умовою виникнення, існування або зміни другого явища, про яке йдеться в другій половині судження.

Схематично імплікативне судження зображують так: А - В (читається “якщо А, то В).

Умови істинності імплікативного судження А - В покажемо через таблицю:

Істинність імплікативного судження

Імплікація істинна у всіх випадках, окрім одного: при істинності антецедента і неправдивості консеквентна (2-ий рядок таблиці) імплікація завжди буде хибною, неістинною.

2. Дедуктивні умовиводи

В процесі пізнання дійсності ми набуваємо нові знання. Деякі з них – безпосередньо, в результаті впливу предметів зовнішнього світу на органи чуття, але більшу частину знань ми отримуємо шляхом виведення нових знань зі знань, які вже є в наявності. Ці знання називаються опосередкованими, або вивідними.

Логічною формою отримання вивідних знань є умовивід.

Умовивід – це форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження.

Умовиводи класифікують на направленості логічного наслідку, тобто по характеру зв’язку між знанням різної степені спільності, вираженим в посиланнях (засновках) і висновку. З цієї точки зору розрізняють три види умовиводів: дедуктивні, індуктивні та умовиводи по аналогії.

Розглянемо дедуктивні умовиводи.

Дедуктивним (від латинського слова deductio – виведення) називається умовивід, в якому перехід від загального знання до часткового є логічно необхідним.

Правила дедуктивного висновку визначаються характером посилань, які можуть бути простими (категоричними) або складними судженнями. В залежності від кількості посилань дедуктивні висновки з категоричних суджень діляться на безпосередні, в яких висновок виводиться з одного посилання, і опосередковані, в яких висновок виводиться з двох посилань.

Безпосередні умовиводи отримують шляхом переробки суджень. До них відносяться:

1) перетворення;

2) обернення;

3) протиставлення предикату;

4) умовиводи по логічному квадрату.

Перетворення судження будується зі встановлення відношення суб’єкта до поняття, що суперечить предикату вихідного судження.

Таким чином, зі стверджувального судження “S є Р” ми отримаємо в такий спосіб заперечувальне судження “S не є не-Р”. Висновок опирається на правло виведення: подвійне заперечення рівносильне ствердженню.

Перетворювати можна загально стверджувальні, загальнозаперечувальні, частковостверджувальні і частковозаперечувальні судження.

Наприклад:

“Деякі з присутніх не є повнолітніми.

Очевидно, що деякі з присутніх є неповнолітніми”

(тут частковозаперечувальне судження (О) перетворюється в частково­стверджувальне (І)).

Оберненням називається перетворення судження в судження у якого суб’єкт вихідного судження стає предикатом, а предикат – суб’єктом висновку.

Обернення підчиняється правилу розприділеності термінів, згідно якого суб’єкт розприділений в загальних і нерозприділений в заперечувальних судженнях, предикат розприділений в заперечу вальних і не роз приділений в стверджувальних судженнях. У відповідності з цим правилом розрізняють просте обернення і обернення з обмеженням.

Наприклад:

“Всі студенти нашої групи здали екзамени.

Отже, деякі з тих, хто здали екзамени, - студенти нашої групи”

(змінюється кількість суджень – обернення обмежене)

Протиставленням предикату називається переробка судження, в результаті чого суб’єктом стає поняття, що суперечить предикату, а предикатом – суб’єкт вихідного судження.

Протиставлення предикату може розглядатися як результат перетворення і обернення: перетворюючи вихідне судження S – P, встановлюємо відношення S до не-Р, судження, отримане шляхом перетворення, обертається, в результаті встановлюється відношення не-Р до S.

Наприклад:

“Усі лікарі мають медичну освіту.

Отже, жоден з тих, хто не має медичної освіти не є лікарем”.

Поширеним видом опосередкованих умовиводів є простий категоричний силогізм, висновок в якому отримується з двох категоричних суджень.

Наприклад:

Усі студенти нашого інституту вивчають логіку.

Деякі співробітники міліції – студенти нашого інституту.

Деякі співробітники міліції вивчають логіку.

Таким чином, простий категоричний силогізм скрадається з трьох категоричних суджень, два з яких є посиланнями, а третє – висновком.

З істинних посилань не завжди можна отримати істинний висновок. Його істинність обумовлена правилами силогізму. Цих правил всього сім: три з них відносяться до термінів і чотири – до посилань. Знання цих правил дає змогу визначити чи є істинним чи хибним висновок у простому категоричному силогізмі.

Наприклад:

Закони не створюються людьми.

Закон – це нормативний акт, прийнятий вищим органом держ. влади.

Висновок робити не можна (!)

У даному випадку під поняттям “закон” розглядаються два різні поняття: у першому посиланні розуміється об’єктивний закон, існуючий незалежно від свідомості людей (закони природи, закони буття тощо), у другому посиланні – юридичний закон. Тут порушено правило трьох термінів. Отже, висновок робити з даних суджень не можна.

Дедуктивні умовиводи будуються не тільки з простих, але і з складних суджень. Широко використовуються умовиводи, посиланнями яких є умовні і розділювальні судження, що виступають в різних поєднаннях одні з одними або з категоричними судженнями.

Особливості цих умовиводів полягають в тому, що виведення висновків з посилань визначається не відношеннями між термінами, як в категоричному силогізмі, а характером логічного зв’язку між судженнями. Тому при аналізі посилань їх суб’єктивно-предикатна структура не враховується.

Розглянемо деякі виведення зі складних суджень.

Чисто умовні умовиводи – це такі умовиводи, де обидва посилання і висновок є умовними судженнями.

Наприклад:

Якщо погода зіпсується, то екскурсія не відбудеться.

Якщо екскурсія не відбудеться, то ми підемо в театр.

Якщо погода зіпсується, то ми підемо в театр.

Умовно-категоричний умовивід – це умовивід, в якому одне з посилань – умовне, а друге посилання – категоричне судження.

Наприклад:

Якщо позов пред’явлений недієздатною особою, то суд залишає позов без розгляду.

Позов пред’явлений недієздатною особою.

Суд залишає позов без розгляду.

Розрізняють декілька модусів умовно-категоричних умовиводів: стверджуючий та заперечуючий модуси. В свою чергу як стверджуючий, так і заперечуючий модуси мають свої різновидності.

Розділювально-категоричний умовивід – це умовивід, в якому одне з посилань – розділювальне, а друге посилання і висновок – категоричні судження.

Прості судження, з яких складається розділювальне судження, називаються альтернативами.

Стверджуючи одну альтернативу, ми з необхідністю повинні заперечувати іншу, і заперечуючи одну – стверджувати іншу. У відповідності з цим розрізняють два модуси розділювально-категоричного умовиводу: стверджуючи-заперечуючий і заперечуючи-стверджуючий.

Наприклад:

Угода може бути двосторонньою або багатосторонньою.

Здійснена угода не є двосторонньою.

Здійснена угода є багатосторонньою.

Однак такий висновок може бути неправдивим, оскільки у більшому посиланні не враховані всі можливі альтернативи: вона представляє собою неповне, або відкрите, диз’юнктивне висловлювання (угода може бути і односторонньою, для здійснення якої достатньо виявлення волі однієї особи – видача довіреності, складання заповіту, відмова від спадщини тощо).

Умовно-розділювальне судження – це умовивід, в якому одне посилання умовне, а друге – розділювальне судження.

Наприклад:

Якщо злочин здійснено внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин, то ці обставини визнаються пом’якшуючими відповідальність винного. Якщо злочин здійснений під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, то ця обставина також визнається пом’якшуючою відповідальність.

Злочин здійснено внаслідок важких особистих або сімейних обставин або під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. .

Отже, маються обставини, які пом’якшують відповідальність винного.

Окрім вищезгаданих типів силогізмів серед дедуктивних умовиводів існують і скорочені силогізми (ентимеми).

На практиці досить часто використовуються силогізми, в яких одне з посилань або висновок явно не виражаються, а тільки маються на увазі.

Наприклад:

“Ткачук – студент, тому він зобов’язаний здавати екзамени”.

Тут пропущене посилання: “Всі студенти зобов’язані здавати екзамени”. Дане судження загальновідоме, тому формулювати його не обов’язково.

В процесі міркувань просі силогізми виступають в логічному зв’язку один з одним, утворюючи ланцюг силогізмів, в яких висновок попереднього силогізму стає посиланням наступного. Попередній силогізм називається у такому випадку просилогізмом, наступний – епісилогізмом.

З’єднання простих силогізмів, в яких висновок попереднього силогізма стає посиланням наступного називається складним силогізмом (полі силогізмом).

Наприклад:

Суспільно небезпечна дія карається.

Злочин – суспільно небезпечна дія.

Злочин карається.

Дача хабара – злочин.

Дача хабара карається.

Як бачимо, дедуктивні умовиводи – це перехід від загального знання до часткового. Дедуктивні умовиводи займають досить важливе місце в побудові гіпотез, доведенні чи спростуванні. Без них неможливий процес міркування та правильне ведення розслідування тощо.

У структурі доведень досить часто використовуються дедуктивні умовиводи – дедуктивні обґрунтування.

Отже, як бачимо, місце дедуктивних умовиводів у людському мисленні – досить суттєве. Без дедуктивних умовиводів важко було б вести розслідування, роботи певні висновки, відкривати нові знання тощо.

Використана література:

1. Гетьманова А.Д. Логика: - М.: "Новая школа", 1995.

2. Жеребкін В.С. Логіка. – Харків: Основа, 1995.

3. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник.–М.: Высшая школа, 1982.

4. Конверський А.Є. Логіка: Підручник. - К.: Четверта хвиля, 1998.

5. Кондаков А.И. Логический словарь-справочник. - М.: Наука, 1975.

6. Поперечна Г.А. Логіка. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, ТДІТУ ім. В. Гнатюка, 2000.

7. Хоменко І. В. Логіка – юристам: Підручник. - К.: Четверта хвиля, 1997.