Позакласна та позашкільна виховна робота з народознавства

Реферат з українознавства

на тему:

„ПОЗАКЛАСНА ТА ПОЗАШКІЛЬНА ВИХОВНА РОБОТА З НАРОДОЗНАВСТВА. ФАКУЛЬТАТИВНІ ЗАНЯТТЯ”

ПЛАН

1. ПОЗАКЛАСНА ТА ПОЗАШКІЛЬНА ВИХОВНА РОБОТА З НАРОДОЗНАВСТВА

2. ФАКУЛЬТАТИВНІ ЗАНЯТТЯ

3. ПРОГРАМА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ЗАНЯТЬ З УКРАЇНСЬКОГО НАРОДОЗНАВСТВА ДЛЯ 5-ІІ КЛАСІВ

1. ПОЗАКЛАСНА ТА ПОЗАШКІЛЬНА ВИХОВНА РОБОТА З НАРОДОЗНАВСТВА

Виховання - цілеспрямоване управління процесом розвитку особистості - є частиною процесу соціалізації, що підлягає певному соціальному та педагогічному контролю й відбувається через освіту та організацію життєдіяльності вихованців. Провідною метою виховання залишається ідеал гармонійно розвиненої особистості, що йде з глибини віків . Він орієнтує на широкий особистий підхід, застерігає від зведення виховання до однобічної та пасивної адаптації молоді до конкретних умов суспільства. Всебічний розвиток особистості передбачає органічну єдність інтелектуальних, фізичних, моральних, естетичних, трудових якостей, цілісність буття, свідомості йсамосвідомості, запитів і поведінки людини. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду, а на цій основі формування таких особистісних рис, як національна самосвідомість, розвинена духовність, моральна, художньо-естетична, трудова, фізична, екологічна культура, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. У нашого народу існує мудра віра в природні задатки кожної людини. Будь-яка дитина має "золоте зерно душі", яке, потрапляючи на родючий грунт національного виховання, дає світолюбні пагінці добра, правди, гідності, гордості та ін. За народними поглядами, кожен учень може й повинен бути в чомусь першим /ватажком, лідером/: один - у навчанні, другий - у трудовій діяльності /фізичній продуктивній праці/, третій - у мистецтві, четвертий - у народознавчій роботі, п’ятий - у спорті тощо. Такий підхід забезпечує радість у вихованні, дає можливість відчувати себе рівним серед рівних і водночас першим серед інших у певній галузі життєдіяльності. Однією з таких галузей є позакласна виховна робота з народознавства. Найпоширенішими формами її організації є індивідуальна, групова /колективна/ й масова. Індивідуальну форму позакласної виховної роботи з народознавства вчитель вибирає тоді, коли доручає учням писати науково-дослідні праці, збирати фольклор, експонати для музею побуту, тобто проводити пошукову краєзнавчу роботу. Групова форма використовується в роботі гуртків, клубів, де учні вивчають народні обряди, звичаї й традиції народного календаря.

Масова форма - це проведення родинних свят, масових гулянь /Масляна, Івана Купала, свято вулиці/, фольклорно-етнографічних експедицій. Позашкільна виховна робота народознавчого характеру проводиться в Будинку школярів, школах та академіях народних мистецтв, університетах українського народознавства, фольклорно-етнографічних студіях, музеях, осередках козацьких організацій "Джура". "Січ". Учитель народознавства має керуватися у виховній роботі основними принципами національного виховання:

1. Народність - єдність загальнолюдського й національного, тобто національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі й свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народнихтрадицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну.

2. Природовідповідність виховання - врахування багатосторонньої й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської молоді, їхніх фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей.

3. Культуровідповідність виховання - органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними й побутовими традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами й промислами, забезпечення духовної єдностіта спадкоємності поколінь.

4. Гуманізація виховання - створення удав для формування кращихякостей та здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин між вихователями й вихованцями, постановка виховання в центрі навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіри до неї; виховання гуманної особистості, щирої, доброзичливої, милосердної.

5. Демократизація виховання - усунення авторитарного стилю виховання; співробітництво вихователів і вихованців; сприйняття особистості вихованців як вищої соціальної цінності, визнання їхніх прав на свободу, на розвиток здібностей і виховання індивідуальності ; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини, її громадянською відповідальністю.

6. Безперервність виховання - досягнення цілісності й наступності у вихованні, перетворення його на процес, що триває протягом усього життя людини; нероздільність навчання й виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання й виховання формуванню цілісної та всебічно розвиненої особистості .

7. Етнізація виховного процесу - наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина, на створення можливості всім дітям навчатися в рідкій школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, відчуття етнічної належності до свого народу, на відтворення в дітях менталітету свого народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання дітей як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків. Принцип етнізації – невід’ємний складник соціалізації дітей і однаково стосується представників усіх народів України.

8. Диференціація та індивідуалізація виховного процесу - врахування у виховній роботі рівня фізичного, психічного, соціального , духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного; послідовність, систематичність і варіативність форм та методів виховання; свідомість, активність, самодіяльність і творча ініціатив учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою й самодіяльністю учнів.

9. Зв’язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу й продуктивною працею, тобто прищеплення любові до праці й поваги до людей праці; ознайомлення з основами сучасного промислового та сільськогосподарського виробництва, будівництва, транспорту, сфери обслуговування; розвиток у дітей і молоді трудових навичок і вмінь,готовності де життєвої адаптації в умовах ринкових відносин.

10. Інтегративність - єдність педагогічних вимог школи, сім’ї та громадськості; організація родинного виховання й освіти як важливої ланки виховного процесу й забезпечення педагогічного всеобучу батьків; здійснення гуманних, стійких і єдиних вимог до дітей з боку різних соціальних інститутів, посилення педагогічного впливу на них, підвищення спільними зусилля«та ефективності виховного процесу.

Особливістю виховної роботи з народознавства є те, що дитина працює не на оцінювання. Адже вона не відтворює те, що засвоює, а розвиває отримані знання чи вміння, вдосконалює їх відповідно до закону творчої поведінки, який заперечує функціональний підхід до дитини, однобічність, фрагментарність, інтелектуальну перевантаженість. Педагог у такому процесі діє не за програмою, а "за дитиною" - її настроєм і внутрішнім станом.

Тому методика виховної роботи з народознавства глибоко індивідуалізована. Відсутність загальних, обов'язкових єдиних навчальних програм і планів є важливою умовою забезпечення творчої свободи педагога, який свої авторські підходи до методики розробляє й оновлює з урахуванням сучасних наукових поглядів на дитину та конкретних обставин, що в них відбувається навчання й виховання. Оптимальне функціонування позакласного й позашкільного виховного процесу з українського народознавства забезпечується спроможністю та вмінням його організаторів приваблювати талантом, залучати дітей до власної системи цінностей, насичувати педагогічний процес такою творчою діяльністю, яка за змістом має духовне й соціальне значення.

Оптимальність позакласної та позашкільної виховної роботи з народознавотва, їх ефективність визначається поступовим розвитком у вихованців:

- стійкого інтересу до справи, посилення соціальної визначеності, самостійної творчої активності;

- уміння свідомо й інтелектуально повноцінно використовувати свій вільний час для гармонійного саморозвитку;

- підвищеного особистісного статусу дитини в позашкільному й позакласному колективах;

- можливостей для повнішого розкриття особистістю її здібностей і обдарувань на тій чи іншій віковій стадії, для соціального, морально-естетичного зростання;

- уміння ефективно здійснювати свій розвиток, контролювати й коригувати свої, дії , бути суб’єктом виховного процесу.

У кожного народу є специфічна базова структура характеру, яка відтворюється через відповідне виховання дітей із покоління в покоління. Тому народознавство намагається охопити як одне ціле весь спосіб життя народу, особливо його традиційно-побутовий компонент, куди входить фольклор із педагогічним змістом і спрямованістю, етнографічні матеріали, народні виховні традиції, народна гра. народні іграшки, народні та молодіжні свята, досвід сімейного виховання тощо. На цій основі слід будувати систему виховання дітей. Народознавство розглядається й розцінюється нині педагогічною громадськістю як протидія, виклик стандартизації та знеосібленню виховання, як бажання жити й творити самостійно, брати участь у національному громадсько-культурному житті. Усе це стосується не лише української народної педагогіки, а й етнопедагогіки всіх меншин, що живуть в Україні. Тобто виховні концепції, що спираються на національну ідею й базуються на етнопедагогіці, домінують у сучасних підходах до виховання дітей. Друга сучасна тенденція - орієнтація на полі культурне виховання, на загальноєвропейський педагогічний процес. Під полікультурним вихованням розуміємо виховання в дусі відкритості, толерантності, виховання як чинник нових форм культурної багатоманітності. У такому напрямі сформована особистість відчуватиме себе часткою людської спільності, відкритої до інших культур.

І, нарешті,третій компонент сучасного виховного процесу, який уже завоював досить сильні позиції, - це різного спрямування релігійні концепції, що оперують добре розробленою методикою, технологією впливу на молоде покоління, теоцентричний, теологічний підхід до дитини, до її потреб і самовираження, до визначення її природи. Він відштовхується від красивих утопій, привабливих міфів, різного роду фетишів і табу, його ідеалом є заглиблення в себе. По суті, він, незалежно від свого спрямування, базується на авторитарній виховній традиції, де слово вчителя /вустами якого промовляє Бог/ - закон для учня. Концепції релігійного виховання здобувають в Україні все більше прихильників. Кожен із вищезгаданих напрямів виховання дитини має свої переваги й недоліки. Усі вони мають право на існування, мають прихильників і противників. Але виховання як соціальний феномен має об'єднувати загальна ідея, котра б згуртовувала всі напрями. Такою об’єднавчою ідеєю процесу виховання молоді має стати ідея гуманізму, тобто прагнення свободи, справедливості, діяльності, участі в усьому, що відбувається навколо, розвинуте почуття колективізму та ненасильства над довкіллям /адже віками людину привчали ставитися до природи, як до простого ресурсу людської діяльності, як до суб’єкта перетворення чи підкорення/. Ідея гуманності проголошує взаємодію, взаємовплив і взаєморозвиток людини й Природи, допомагає людині повідомити загальну мету, реалізувати унікальний сенс свого життя. Ідеї, що "рятують світ", народжуються, коти в них виникає реальне потреба. І народжуються вони серед "землеробів" освіти. Саме вчителі повинні прищепити їх дітям," щоб не переривалися гуманістична українська традиція, щоб політичні інтереси не впливали на культурні, просвітницькі традиції та перспективи. Пропоную ознайомитися з низкою авторських виховних заходів з українського народознавства, які просякнутіідеями піднесення ролі культурної праці, збереження природи, охорони матері й дитини, створення родинної культури, позитивного впливу релігії на формування світобачення учнів.

2. ФАКУЛЬТАТИВНІ ЗАНЯТТЯ

В умовах "розкріпачення" шкільного життя, вільного вибору педагогічними колективами, учителями напрямів, форм і методів роботи а учнями педагогіка українського народознавства стає стрижнем навчально-виховного процесу. Її зміст реалізується тими методами й прийомами, які адекватні йому, відповідають конкретним умовам /матеріальній базі, віковим і психологічним особливостям, рівню знань учнів та і н ./ школи, класу, подобаються вихованцям і гармонійно вписуються у вітчизняні педагогічні, культурно-історичні традиції. Народознавчі підходи в роботі з учнями звільняють процес виховання від примусовості, надуманості, формалізму. При цьому в дію вступають такі емоційно-естетичні фактори, які забезпечують належний хід навчально-виховного процесу без психологічного тиску на дітей. Завдяки українському народознавству вихованці дедалі глибше починають відчувати, що знання про рідний народ - це пізнання себе, свого родоводу, народної культури, історії, і тим самим глибоко усвідомлюють нерозривну єдність із попередніми поколіннями, усім народом, його духовним світом. У процесі навчання учні, як правило. переживають високе емоційне піднесення, часто відчувають злет душевних сил, натхнення. Глибоко зникнувши в народні творчі традиції, вони починають самі творити. Основний смисл і красу свого життя такі учні вбачають у тім. щоб збагнути повноту, глибину й цілісність культури рідного народу, зробити власний внесок в її розвиток. Так створюються сприятливі умови для морального та духовного самовдосконаленні кожного учня. Одним і з шляхів здійснення поставлених перед школою завдань є запровадження, в навчальній практиці факультативних занять, оскільки вони сприяють спеціалізації навчання, формуванню в учнів стійкого інтересу до предмета. Факультативний курс розраховується не менш ніж на 34 години / і година на тиждень протягом року або 2 години на тиждень - на півріччя/. У групи для вивчення факультативного курсу учні зараховуються на бажанням. Групи для вивчення факультативів, як правило, комплектуються з учнів одного або паралельних класів. За відповідних умов можуть створюватися групи з учнів двох або кількох шкіл /міжшкільні факультативи/.

Факультативні заняття передбачаються спеціальним розкладом і проводяться до чи після уроків. Залежно від місцевих умов /відстань від місця проживання до школи/ можна передбачити перерву для відпочинку школярів між обов'язковими заняттями й факультативом. Під час проведення факультативних занять треба застосовувати різні форми й методи навчання та види навчальної роботи учнів, які сприятимуть розвитку пізнавальної Я творчої активності, в тому числі: лекції, семінари, практикуми, лабораторні заняття, екскурсії, реферати, доповіді та інші формисамостійної роботи учнів. Учням, які вивчали факультативний курс, у свідоцтві про восьми річну освіту чи атестаті про середню освіту вказують назву курсу. Факультативні курси проводять учителі, а також викладачі вузів, діячі науки, літератури та мистецтва, спеціалісти виробництва й сільського господарства, які мають відповідну підготовку. Наповнюваність груп визначається директором школи залежно від специфіки факультативних курсів, але не менше 10 чоловік у групі. При комплектуванні груп для вивчення факультативного курсу не допускається проведення будь-яких іспитів чи перевірок. Зарахування учнів до групи з вивчення факультативного курсу проводиться вчителем, який веде факультатив, з урахуванням думки класного керівника й затверджується наказом директора школи не пізніше 10 вересня /або 10 січня/. Керівництво та контроль за організацією та змістом факультативних занять здійснює директор школи /його заступники з навчально-виховної роботи/. Факультативи з народознавства відіграють важливу роль у вихованні молодого покоління, з естетичному та морально-етичному розвиткові дітей, підготовці їх до вибору майбутньої професії, створення здорової сім’ї.

3. ПРОГРАМА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ЗАНЯТЬ З УКРАЇНСЬКОГО НАРОДОЗНАВСТВА ДЛЯ 5-11 КЛАСІВ

Пояснювальна записка.

Програма факультативу в 5 класі має на меті забезпечити учнів елементарними знаннями з народознавства - походження назв днів тижня, назви місяців року та їхні характеристики, обрядовість Різдва й Великодня, звичаї й традиції Щедрого вечора, Водохреща. Стрітення, Дня Матері. В шостому класі триває поглиблене вивчення народного календаря. Широко вивчаються й пропагуються такі відомі свята як Різдво Пресвятої Богородиці, Покрова, Проводи осені, Школи. Семикласники залучаються до пошукової краєзнавчої роботи, вивчають історію та культуру своєї місцевості. Важливим є освоєння ними традиційного в Україні мистецтва - писанкарства. У восьмому класі планується забезпечення учнів знаннями з народної педагогіки та вмінням господарювання в домі й на подвір’ї. Паралельно вивчаються традиції Різдва, Щедрого вечора, Масляної, Великодня, Проводів. Юнаки та дівчата вчаться цікаво організовувати дозвілля. Тематика занять факультативу 9 класу направлена на формування світобачення учнів, уміння спілкуватися з людиною й природою, засвоєння азів народної медицини, методів захисту здоров’я людини від негативних виливів навколишнього середовища, у зв’язку з чим заплановано низку зустрічей і з лікарями. Десятикласники повинні готуватися до сімейного життя, а отже, слід формувати їхню сімейну культуру. З цією метою вивчаються родинні звичаї, традиції й обряди /весілля, чекання дитини, родини, хрестини, спровадження дитини "на свій хліб", пострижини, особливості взаємостосунків між братами та сестрами, між дітьми та батьками. З метою навчання пошануванню сім’ї проводиться свято "Сім’я - ключ від щастя".

В одинадцятому класі дівчата та юнаки повинні мати вже міцно сформовані погляди на особистість, як чоловічу, так і жіночу, знати суто національні риси обох статей українців. Тому вивчається життєвий досвід відомих в історії України чоловіків та жінок. Плануються зустрічі з людьми старших поколінь, які допоможуть випускникам впевненіше вибирати професію, шлях у житті, сприятимуть їхньому патріотичному вихованню.