Найпоширеніші мовні сімї і групи

На думку мовознавців, у неандертальців ще не було мови, можливо вони користувалися якоюсь примітивною сигналізацією, яка, однак, не була мовою в нашому сучасному розумінні.

Розмовляти вміли кроманьйонці (або неоантропи - нові люди) і їхня мова вже певною мірою була схожа на сучасні мови. Залишки кроманьйонців знайдені в гроті Кро-Маньйон у Франції. Вони жили в добу пізнього палеоліту. Цю добу прийнято датувати від 50 до 25 тис. років до н. ч. Микола Чмихов датує початок появи кроманьйонців близько 40 тис. років тому. Саме в цей час люди вже були схожі на нас і розмовляли різними мовами: високий зріст, пряме чоло, виступаючий ніс, довгоголовість - ось риси, притаманні вже кроманьйонцям. Саме цей тип людини, на думку вчених, був прапредком сучасної європеоїдної раси. Одночасно з європейськими кроманьйонцями на інших континентах існували й інші расові типи: монголоїди (в Азії), негроїди (в Африці).

В науці існує дві теорії виникнення мов. Вперше в 1865 р. німецький вчений-природознавець Шляйхер запропонував генеалогічну теорію розвитку мов, яку для простоти вивчення ще стали називати "теорією родовідного дерева". Така теорія прижилася на довгий час у школах, навчальних закладах, і подекуди нею користуються і досі. Але лінґвістична наука розвивається, їй стають відомі ряд фактів, які не можливо пояснити з допомогою цієї теорії. Тому в германістиці вона вже давно зазнала забуття, але в славістиці ще тримається (за І. Огієнком: Історія української літературної мови. - К., 1995, с. 53).

Вже з 1875 р. німецьким вченим Йоганом Шмідтом була висунута теорія хвиль, за якою мови розвиваються одночасно і плавно переходять одна в одну (між мовами нема кордонів, як між державами). Таке мовне явище вчений порівняв з каменем, кинутим у воду, від якого розходяться круги хвиль. Тому сусідні мови мають спільні риси. Наприклад, західно-українські діалекти ближчі до польської мови, а східно-українські - до російської. Шмідт у своїй схемі розмістив слов´янські народи по колу, справа наліво, зі сходу на захід: Русь, поляки, сорби (полабські слов´яни), чехи, словінці, серби, хорвати, болгари. Така класифікація заперечує поділ слов´ян на певні групи, чим мовознавство займалося довгий час.

Мови світу навіть сьогодні важко порахувати. За одними даними їх налічується всього понад 2500, за іншими - близько 5000 (точну цифру неможливо встановити через розмитість меж мов і діалектів).

1. Найбільшими групами мов вважаються мовні макроспільноти: ностратична, афразійська (або семіто-хамітська), сінокавказька. У межах цих макроспільнот виділяються по кілька мовних сімей, що дає змогу встановити їхню генеалогію.

2. Сучасні мовні сім´ї почали формуватися ще за доби верхнього палеоліту та мезоліту. Вчений В. М. Ілліч-Світич в 60-х роках ХХ ст. започаткував реконструкцію ностратичної прамови, яка згодом була визнана мовознавцями (Этимология. - М., 1967; 1968). Нині вважають, що мовами ностратичної сім´ї говорить близько 61 % всього людства.

Мовознавці вважають, що до ностратичної макросім´ї належать: індоєвропейська, уральська, картвельська, алтайська, еламо-дравідійська, ескалеутська мовні сім´ї. За часів мезоліту вже намітилися контури майбутніх мовних сімей, які вже мали значні відмінності (праіндоєвропейська, прасемітська та інші).

3. Мовні сім´ї поділяються на мовні гілки (групи мов). Початок дослідженню спорідненості індоєвропейських мов поклав Вільям Джонс, який був членом Верховного суду в Індійському місті Калькутта. Він вивчив священну мову Вед, щоб зрозуміти тексти Ріґведи, і помітив споріднені риси між санскритом і мовами багатьох європейських народів. Це сталося в 1786 р. і дало поштовх мовознавцям зайнятися цією проблемою на вищому професійному рівні. З цього часу бере свій початок й індоєвропейська теорія спорідненості народів.

Прабатьківщину індоєвропейської прамови, як і початок "сотворення світу", первісно шукали в біблійних легендах - поміж річками Тигром та Євфратом, але скоро цей нав´язаний багатьом народам стереотип мислення зазнав краху, і цю азійську теорію відкинули через її наукову неспроможність. Як встановлено наукою, прабатьківщина індоєвропейських народів знаходилася в Європі, звідки вони розселилися в інші реґіони Землі.

Тому нині аж 45 % всього населення світу розмовляють індоєвропейськими мовами; 5 % - мовами афроазійської (семіто-хамітської) мовної сім´ї; 4 % - дравідійської; 6 % - алтайської (у тому числі японською - 3 % і корейською - 1 %); 0,5 % - уральською; 0,1 % - картвельською.

Розглянемо класифікацію мовних сімей, з мовними групами, які до них належать.

І. Індо-європейська сім´я мов, до якої належать такі групи мов:

індоарійська (до якої входять: гінді, урду, гіндустані, бенгалі, пенджабі, санскрит та ін.);

іранська (перська, афганська, таджицька, осетинська, курдська, а також і мертві вже мови: давньоперська, пехлеві, скіфська, сарматська, сакська);

грецька (новогрецька,класична грецька, мікенська);

кельтська (ірландська, бретонська, уельська, гальська),

германська (англійська, німецька, голландська, шведська, норвезька, данська, ісландська, мертва готська та ін.);

романська (іспанська, португальська, французька, італійська, румунська, молдовська, мертва латинська та ін.)

балтська або летто-литовська (литовська, латиська, пруська);

слов´янська (польська, чеська, словацька, українська, білоруська, російська, сербохорватська, болгарська, македонська, а також мертві полабські).

вірменська;

фрігійська;

тохарська;

албанська;

ілірійська (до якої входять мертві мови: фракійська, ілірійська, дакійська);

анатолійська (мертві мови гетська, палайська, лувійська, лідійська).

ІІ. Уральська сім´я мов ще має назву угро-фінської і є територіально близькою сусідкою індоєвропейської сім´ї. До неї належать:

угорська гілка мов (хантийська або остяцька, мансійська або вогульська, угорська або мадярська);

фінська (фінська-суомі, естонська, карельська, вепська, вотська, лівська, лапландська, марійська або черемиська, мордовська, комі-перм´яцька, удмуртська, мерянська, муромська).

Вважають, що уральська мовна єдність проіснувала до VІ-V тис. до. н. ч. і в ІV тис. до н. ч. розпалась. Значна частина угро-фінів на початку ІІ тис. н. ч. була асимільована московитськими племенами радимичів і в´ятичів і становить значний відсоток у російському етногенетичному процесі.

Зокрема, такі народи як меря і мурома повністю асимільовані росіянами, увійшли до російського етносу.

ІІІ. Тюркська (алтайська) сім´я мов включає в себе понад 30 мов: турецьку, узбецьку в Узбекистані та Афганістані, азербайджанську в Азербайджані та Ірані, татарську, туркменську, башкирську, казахську, киргизьку, чуваську, алтайську або ойротську та ін.

IV. Семіто-хамітська (афразійська) сім´я включає: семітську, берберську, кушитську, чадську мовні гілки. Про розгалуження гілок цієї мовної сім´ї нема одностайної думки в лінґвістичних колах. Найпоширенішою із семітської гілки мов є арабська, якою розмовляють жителі всіх арабських країн. Іврит та ідиш сьогодні відроджуються, але досі залишаються малопоширеними.

V. Кавказька сім´я мов має такі гілки:

картвельску або іберійську (що включає такі мови: грузинську, занську або мегрелочанську, сванську);

абхазо-адигейську (кабардино-черкеська, адигейська, абхазька, абарзинська мови);

нахсько-дагестанську (аварська, лезгинська, лакська, даргинська, чеченська, інгуська та ін. мови).

VI. Китайсько-тибетська сім´я мов посідає друге місце за поширеністю в світі. Вона має дві гілки:

китайську або хань і дунганську або хуей;

тибето-бірманську (бірманська, тибетська мови).

VII. Австронезійська сім´я мов включає понад 150 мов, які поділяються на 4 великі гілки, і посідає третє місце в світі за кількістю людей, що розмовляють нею. Це населення численних островів Південно-Східної Азії. До цієї сім´ї входять такі гілки:

індонезійська;

полінезійська;

меланезійська;

мікронезійська.

VIII. Папуаська сім´я мов може бути названа так лише умовно, бо ці мови мають різне генеалогічне походження і не є однотипними. Ними розмовляє населення Нової Ґвінеї, Соломонових островів.

ІХ. Америндська мовна сім´я (індіянська) дуже різноманітна внаслідок пізніших асиміляційних процесів. Однак, вчені стверджують первісну єдність усіх індіянських мов аборигенів Америки, яка сформувалась ще 15-20 тис. років тому. Нині деякі індіянські мови вже позначені впливом міґрантів з Азії.

Крім цих названих мовних сімей, існує ще багато мов, які не піддаються класифікаціям (напр., японська та корейська). Важко встановити споріднені зв´язки між албанською, грецькою та вірменською мовами тощо.

Мовознавці визнають, що в прадавні часи могла існувати балто-слов´янська мовна спільнота, яка розпалась на рубежі ІІ-І тис. до н. ч., а формування окремої праслов´янської мови відбувалося в лісостеповій Україні, особливо в Середньому Подніпров´ї протягом усього ІІ тис. до н. ч. Саме тут переважають найархаїчніші форми слов´янських назв річок.

Сучасний поділ слов´янських мов на групи має не генеалогічний а чисто територіальний принцип. Це три групи:

східно-слов´янська (українці, білоруси, росіяни) П. Й. Шафарик відніс до них ще й четверту - новгородців або північно-русів;

західно-слов´янська (поляки, полабські слов´яни, лужичани, чехи, словаки);

південно-слов´янська (болгари, серби, хорвати, словінці, македонці).

Слов´янська прамова виділилася з індоєвропейської прамови та існувала впродовж 2 тисяч років. Слов´янські племена були досить рухливими, часто змінювали свої насиджені місця, мандруючи в пошуках кращих просторів для своєї господарської діяльності. Однієї влади над ними не було, тому й не виникло передумов для створення єдиної державної мови. Тому на своїй прабатьківщині праслов´янська мова розпалася на безліч місцевих діалектів, з яких пізніше сформувалися окремі слов´янські мови. Період формування цих мов тривав близько чотирьох століть (VI-Х ст.).

П. Й. Шафарик вказував, що східнослов´янських народів є не три, як це досі було прийнято вважати, а чотири. Четвертим народом, що має свої мовні й етнографічні особливості, він назвав північно-русів або новгородців. Цю думку слов´янського дослідника в ХХ ст. підтримав українець-етнолог Д. Зеленін, який дослідив етнографічні особливості північно-русів і виявив суттєві відмінності новгородців від власне московитів-росіян.

Асиміляція новгородців, що здійснювалась цілеспрямовано за наказами московських царів, починаючи від Івана Грозного, далася взнаки насамперед в їхній етнічній свідомості (ми - русичі, значить "русскіє"), однак, свої окремішні мовні та етнографічні особливості вони зберегли впродовж багатьох віків.

Висновок: вивчення мовних явищ, їх поширення, генетичної спорідненості та інших якостей дає змогу краще пізнати етногенез народів, що є носіями тих чи інших мов. А це розширює наші пізнавальні можливості, дає змогу краще зрозуміти світ і себе в ньому.