Внутрішня політика Людовіка IX Святого

Реферат на тему

Внутрішня політика Людовіка IX Святого

План

1. Внутрішня політика Людовіка Святого: феодальна війна і війна з Англією

2. Людовик ІХ Святий і його судово - адміністративні реформи

3. Королівські фінанси

Висновки

Список літератури

1. Внутрішня політика Людовіка Святого: феодальна війна і війна з Англією

Війна 1242г. була одним із численних епізодів цього вікового суперництва. Разом з тим вона є і останньої конвульсією вмираючого феодалізму. У Пуату - головному центрі духу сеньориальної незалежності - на жах вкрай мінливою і недисциплінованої знаті зміцнив своє панування Капетинги Альфонс, граф Пуатьє і брат Людовіка Святого. У 1241 р. борони Пуату починають хвилюватися, зазивати таємні збори, підбурювати один одного до опору. Заздрість однієї жінки, Ізабелли, графині Маршской, вдови Іоанна Безземельного, оскаженілої зневагою, що надали їй королеви під час нарад в Пуатьє, об'єднала всіх незадоволених. Коаліція, утворена Гуго Маршскім, швидко Ажене, граф Тулузький, віконт Нарбоннську, англійський король, син Ізабелли Маршской, і навіть король Арагонський, власник Монпельє, якому загрожувала небезпека бути витісненим з Лангедока. Граф Маршскій як би квапиться зіграти свою роль. Він є в Пуатьє, публічно кидає виклик своєму сюзерену, графу Альфонсу, підпалює на знак розриву будинок, на знак розриву будинок, в якому жив, і залишає місто. Людовика IX чекав лише цього оголошення війни, щоб виступити в поле. Він повинен був попередити коаліцію і завдати їй рішучий удар, перш ніж англійський король, що висадився в Сентонж, встиг би зібрати навколо себе сили своїх численних союзників.

У той час, як капетингский флот зібрався у Ла-Рошелі, що зберігала вірність французькому королю, і крейсував вздовж берегів Сентонж і Вандель, королівська армія під особистим проводом Людовика IX вступила в Пуату і одне за одним, зайняла всі укріплені місця. Злякані пуатуси марно розоряли країну перед ворогом, засипали колодязі, отруювали джерела: ніщо не могло втримати французів. Останні зусилля віддав їх у руки Фронтне, головну фортецю графа Маршского, яку захищав власний син, що потрапив до рук Людовіка Святого. Гуго Маршскій загинув, і разом з ним загинуло панування англійців у Пуату. Тільки тепер англійський король зважився покинути Руан і вирушити на зустріч переможного ворогові; але і на цей раз він запізнився, як завжди (іюль1242г.).

У першій битві Людовика IX примусив англійців очистити Тельбургскій міст, що дало йому можливість перейти Шарант. Через два дні він знову зустрівся з ворогом під стінами Сента (22 липня 1242г.) І розбив його вщент. Враження. Вироблене цією перемогою, було незрівнянно важливі, ніж сама битва, Генріх III щодуху поскакав з Сента, кидаючи по дорозі свій багаж, начиння зі своєї каплиці та реліквії, Він зупинився лише в Бле, а відчув себе в безпеці лише за Гаронна, в Бордо. Як і всякий переможений, він звинувачував своїх союзників зраді і особливо проклинав графа Маршского; написав імператору Фрідріху II жалібне лист, в якому визнавався, що "переїхав до Гасконь, так як, не бажає ризикувати життям, не міг залишатися серед віроломного і нерозумного населення Пуату ". Людовика IX готувався йти на Бордо, але в Геле захворів і дизентерія початку косити його армію. Він вважав свою перемогу достатньої і тільки знизав її плоди. Втративши надію на порятунок, Гуго Маршскій разом з дружиною, гордовитої королевою Ізабеллою, і двома синами відправився до переможця і упав до його ніг. Людовік наказав їм важкі умови; в Пуату назавжди було відновлено капетінгске володарювання, і принц Альфонс встановлений у ньому необмеженим правителем.

Південь брав участь у повстанні. В Авіньйоні було убито двох інквізитора; графи Тулузький і Фуаскій напали на королівське сенешальство Каркасон. Але тут, як і всюди, звістка про перемогу при Сента відразу зупинило заколот. Обидва графа, яким з одного боку погрожували королівські чиновники Лангедока, а з іншого - північна армія, побоюючись нового хрестового походу, віддалися на повну волю короля. Ларісскій світ (1243) лише відновив для лангедокскіх феодалів ті приниження, яким піддав їх договір, укладений в Мо. "З цього часу, - каже літописець Гільйом де Нанжі, - французькі барони більше нічого не робили проти свого короля, помазаника Господнє, ясно бачачи, що рука Всевишнього сприяє йому".

Небезпечним ворогом залишався ще тільки герцог Аквітанський, тому що він міг відстоювати свою феодальну незалежності силами цілої монархій. Людовика IX поспішив укласти з ним перемир'я, занадто люблячи світ, щоб затіяти боротьбу не на життя, а на смерть, і будучи готовий на всякі жертви, щоб отримати можливість здійснити свій план хрестового походу. Після повернення в свою державу (1254) він міг би без великої праці скористатися надзвичайно зручним приводом, який представився йому тоді, щоб покінчити з англійцями і прогнати їх на острів. Генріх III, ослаблений повстанням гасконских феодалів і ще більше - повстанням англійських баронів, був не в силах захищатися. Король начебто Філіпа серпня наловив б рибки в цій каламутній воді. Але Людовик ІХ стояв вище звичайних політичних прийомів: традиції діда він протиставив своє власне відчуття права. Законність придбань Філіпа серпня здавалося йому не цілком встановленої, і християнська совість не дозволяла йому відняти у сина Івана Безземельного те, що ще належало йому на французькому ґрунті. Він не тільки знехтував нагодою взяти Бордо і Гасконь, але 28 травня 1258г. він добровільно поступився своєму супернику деякі з завойованих областей: Перигор, Лімузен, Керсі, частина Сентонж і частина Ажене. Натомість англійський король безумовно відмовився на його користь від всіх інших континентальних володінь Плантагенетів, закликав за ним суверенітет над Бретанню, Овернь, Маршем і Ангумуа і формально приніс йому васальну клятву за герцогства Гієнь і Гасконь.

Таким був цей знаменитий паризький договір, проти якого так обурювалися політики ще за життя Людовіка ІХ, і який, схвалював або засуджував, досліджувало стільки істориків. Можна визнати, що незручності цього договору врівноважувалися його вигодами; але головною метою Людовіка Святого було заспокоїти свою совість і відновити справедливість. Він не знав інших політичних правил: будь-який договір, підписаний ним, повинен був перш за все бути знаряддям миру.

2. Людовик ІХ Святий і його судово - адміністративні реформи

Після короткого царювання Людовика VІІІ у Франції довгий час царював онук Філіпа ІІ, Людовик ІХ Святий, організатор останніх хрестових походів на Схід. Людовик ІХ (1226 - 1270) вступив на престол ще хлопчиком, коли йому було ще 11 років. Феодальна знати знову приєднаних земель і незалежні князі - феодали, які зберігали ще чисто васальні відносини до корони, намагалися використовувати малолітство короля з метою нового роздроблення королівства. Проте мати Людовика ІХ, королева - регентша Бланка Кастильська, спираючись на частину феодалів, пов'язаних з двором, на королівських васалів з дрібних лицарів і на підтримку міст, придушила заколот феодальної знаті. Ставши повнолітнім, Людовик ІХ зміг ще більше зміцнити королівську владу, продовжуючи в загальному програму свого діда, Філіпа ІІ.

При Людовіку ІХ були приєднані південна частина Пуату і Західний Лангедок з м. Тулузою. Король зумів у 1259г. укласти вигідний для Франції мир з Англією. З цього світу англійський король остаточно відмовлявся від втрачених раніше на півночі і північному - заході провінцій - Нормандії, Анжу і пр., зберігши за собою лише Аквітанію, та й то на правах васала французького короля. Але найголовніше в царювання Людовіка ІХ становили не територіальні приєднання, а адміністративно - судові та фінансові реформи.

При Людовіку ІХ оформилася центральне управління Францією. Королівська рада, або королівська курія, з з'їзду феодалів перетворився на ХІІІ ст. У центральне бюрократичне установа, розгалужене на ряд відомств. Виділився малий Королівська рада, або "вузький рада", що став як би постійним нарадою короля з його найближчими вищими чиновниками: канцлером, конетаблем та іншими деякими близькими королю феодалами, вже втягнувшись в політику централізації. Особливим установою стала інша частина королівської курії, яка відала розбором судових справ. Вона отримала спеціальну назву Парламенту (буквально: рада, де відбувається «судовиговоренн»). Нарешті, з курії виділилася особлива Рахункова палата, що відала збиранням і витратою податків та інших королівських доходів.

Чиновниками короля, особливо в судовому відомстві, здебільшого ставали особи, котрі навчалися в університетах "римському праву", часто люди незнатного походження, але зате цілком зобов'язані королю своїм піднесенням і віддані йому. Зазвичай їх називали легістами. У більшості випадків легісти походили з середовища городян. Союз королівської влади з містами знаходив у цьому факті нове підтвердження.

Король заборонив поєдинки у своєму домені, змушуючи феодалів звертатися до спірних випадках виключно до королівського суду. Він значно обмежив право приватної війни, встановивши так звані 40 - денний термін між сваркою і початком війни, з тим щоб слабка сторона могла вдатися до втручання короля. Королівський суд був оголошений вищим апеляційний судом для всього королівства, і в нього могли звертатися зі скаргою навіть з територій не приєднаних ще до королівського домену. Деякі судові справи повинні були розбиратися виключно королівським судом.

3. Королівські фінанси

Людовик ІХ успішно конкурував з феодалами в карбуванні монети. Він не скасував ще карбування та ходіння монет інших герцогів і графів, але змусив своїх васалів допускати в їх володіння королівську монету нарівні з місцевою. У результаті більш повновага королівська монета зазвичай витісняла гірші за якістю гроші феодалів. Бюджет короля в середині ХІІІ ст. дуже виріс. Крім все збільшувалися, доходів від торгівлі, промисловості і від королівських маєтків. Людовик ІХ вміло використовував у фіскальних цілях феодально - ленні відносини. При ньому васальні платежі з великих феодалів піднялися до дуже високих сум. Багато король отримував з міст - комуни, так само як зі своїх васалів. Великі суми сплачували королю у формі "дарів" французька церква. Роль постійного державного податку при Людовіку ІХ грав хрестоносної податок, який надходив безпосередньо в королівську скарбницю.

Загалом зростання королівських доходів при Людовіку ІХ явно свідчив про господарський підйомі, пережитому у той час Францією. Політична централізація країни, викликана почався розвитком грошового господарства, зростанням міст, промисловості і торгівлі, впливала на розвиток усіх галузей народного господарства.

Висновки

Таким чином, при Людовіку ІХ оформилася центральне управління Францією. Королівська рада, або королівська курія, з з'їзду феодалів перетворився на ХІІІ ст. У центральне бюрократичне установа, розгалужене на ряд відомств. Виділився малий Королівська рада, або "вузький рада", що став як би постійним нарадою короля з його найближчими вищими чиновниками: канцлером, конетаблем та іншими деякими близькими королю феодалами, вже втягнувшись в політику централізації. Особливим установою стала інша частина королівської курії, яка відала розбором судових справ. Вона отримала спеціальну назву Парламенту (буквально: рада, де відбувається «судовиговорения»). Нарешті, з курії виділилася особлива Рахункова палата, що відала збиранням і витратою податків та інших королівських доходів.

Список літератури

1. Велика радянська енциклопедія. Гол. ред. А.М. Прохоров. Т: 13. М. 1973. Вид. "Радянська енциклопедія".

2. Історія середніх віків. Проф. В.Ф. Семенов. Вид. "Присвята". М. 1970. С. - 121.

3. Історія середніх віків. Під ред. С.Д. Сказкіна. Т: 1. Вид. "Вища школа". М. 1951. С. - 190.

4. Історія середніх віків. Під ред. Удальцов А.Д., Сказкин С.Д. М. 1946.

5. Феодальна держава (VI - XV ст.) Під ред. Колесницкий Н.Ф. М. 1967.

6. Історія середніх віків V ст. - Сер. XIX ст. Під ред. Косминский Є.А. М. 1963.

7. Історія середніх віків. Під ред. М.Л. Аврамсон., К.Д. Авдєєвої. М. 1982.