Основні матеріали, особливості виробництва та класифікація ювелірних товарів

ПЛАН:

ВСТУП......................................................…………………………………….….3

РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ МАТЕРІАЛИ, ОСОБЛИВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЮВЕЛІРНИХ ТОВАРІВ

1.1. Основні матеріали для виготовлення ювелірних виробів.......……….…5

1.2. Особливості виробництва ювелірних виробів.....……………………...13

1.3. Класифікація й асортимент ювелірних товарів........…………………...15

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБА ТА ЕКСПЕРТИЗА ЮВЕЛІРНИХ ТОВАРІВ

2.1. Проба ювелірних виробів з дорогоцінних металів……………………...29

2.2. Експертиза ювелірних товарів……………………………..………….......30

ВИСНОВОК...................................................................................................34

ДОДАТКИ....................................................................................................36

ВСТУП

Ювелірне мистецтво - один з найдавніших і широко розповсюджених видів декоративно-прикладного мистецтва. У ньому знаходить втілення властивого людині прагнення до краси. Ювелірні вироби – предмети прикраси і побуту зі шляхетних металів у сполученні з дорогоцінними, напівкоштовними каменями, а також художніх виробів з недорогоцінних матеріалів, виконаних з великою майстерністю.

Для ювелірного мистецтва характерне тонке розуміння особливостей матеріалу, уміле виявлення його декоративних властивостей і висока майстерність художнього виконання. Майстри-ювеліри прагнуть до того, щоб ожив камінь, заграв метал, заблискало скло.

Ювелірне мистецтво виникло ще в далекій давнині. У 7 столітті до нашої ери в Древній Греції зародилося мистецтво гліптики – різьблення по каменю. У Древньому Римі великою популярністю користалися різноманітні вироби з дорогоцінними каменями.

Золото і срібло здавна використовували у всіх видах давньоруського мистецтва. В 11-13 століттях ювеліри Києва і Новгорода з великою майстерністю обробляли створені природою різні кольорові камені. Особливо славився виробами з дорогоцінних металів (золота і срібла) Великий Новгород, відкіля це мистецтво потім перейшло у Великий Устюг.

За останні роки значно збільшився випуск ювелірних виробів, розширився їхній асортимент, покращилася якість і художнє оформлення. На багатьох ювелірних заводах країни впроваджена лазерна техніка, що забезпечує якісне зварювання, різання і свердління дорогоцінних металів, збільшився випуск ювелірних виробів з алмазним гравіюванням, емаллю, рельєфним малюнком.

Шедеври, створені геніальними майстрами – ювелірами всіх часів, - вироби з золота з діамантами, смарагдами, рубінами, сапфірами, перлами, золоті і срібний посуд – прикрашають кращі музеї світу.

Тема роботи: Формування асортименту ювелірних прикрас із золота в умовах ринку та їх якість.

Мета роботи: Визначення асортименту ювелірних прикрас із золота, їх вид, а також визначення їх положення в умовах ринку та їх якість.

Предмет дослідження: в даній роботі ми розглянули формування асортименту ювелірних прикрас із золота, а також їх якість.

Методи: теоретичний аналіз, літературні джерела, узагальнення, практичний досвід авторів по даній темі.

Структура роботи: курсова робота складається з двох розділів, вступу, висновків, додатків та використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ МАТЕРІАЛИ, ОСОБЛИВОСТІ ВИРОБНИЦТВА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЮВЕЛІРНИХ ТОВАРІВ

1.1. Основні матеріали для виготовлення ювелірних виробів.

До ювелірних товарів (від голл. juweell – дорогоцінний камінь) відносять вироби виготовлені з дорогоцінних металів і каменів, а також з деяких інших матеріалів високомистецької обробки.

Матеріали є одним з факторів, що впливають на формування споживчих властивостей і якості ювелірних товарів.

Основними матеріалами для виготовлення ювелірних товарів є благородні і кольорові метали і їхні сплави, дорогоцінні, напівкоштовні камені, янтар, перламутр, синтетичні камені, а також скло, емаль, кіста, ріг, пап'є-маше і пластичні маси.

Благородні метали відрізняються особливою хімічною стійкістю, тягучістю і красивим зовнішнім виглядом. Вони мають щільні кристалічні ґрати, мають гарний блиск, високу щільність, стійкістю до атмосферних впливів, а також пластичність. Усе це значно «підсилює» естетичні властивості ювелірних товарів.

Для виготовлення виробів у чистому вигляді ці метали не застосовують, тому що вони порівняно м'які і володіють малою механічною міцністю. Тому використовують сплави благородних металів з іншими металами. У порівнянні з чистим металом сплави володіють кращими механічними властивостями, більш низькою температурою плавлення і визначеним відтінком. Метали, що входять до складу таких сплавів, називають лігатурними. Склад сплавів строго регламентується державними стандартами і називається лігатурою.

До шляхетних металів відносять золото, срібло, платину, а також метали платинової групи (палладій, родій, рутеній, іридій і осмій).

У земній корі золото знаходиться в самородному стані. Самородне золото містить різні домішки – срібло, мідь, залізо й ін. елементи. У чистому вигляді золото володіє приємним яскраво-жовтим кольором. Це важкий, блискучий, м'який метал із щільністю 19,3 г/см3, твердість по шкалі Мооса 2,5, температура плавлення хімічно чистого золота – 1063ос.

При виготовленні ювелірних виробів застосовують сплави з визначеною кількістю золота і лігатури, що значно підвищує твердість і міцність сплаву. У залежності від складу сплаву міняються відтінки і колір золота.

Кількість чистого золота в сплаві називають пробою. Існує декілька систем проб.

У 1927 році в СРСР була прийнята метрична проба, тобто кількість хімічно чистого золота в 1000 вагових одиниць лігатурного сплаву. Найбільш розповсюдженим сплавом золота є сплав 583-ої проби.

В Україні ювелірні вироби виготовляють переважно з потрійного сплаву, що складається з золота, срібла і міді.

У самородному вигляді срібло зустрічається рідко. В основному його добувають зі свинцево-цинкових і мідних руд шляхом їхнього збагачення і спеціальної обробки.

Срібло – красивий блискучий, білий, м'який, тягучий метал, стійкий до окислювання, що володіє винятковою відбивною здатністю. Воно значно легше золота: щільність 10,5 г/см3, температура плавлення – 960,5 ос, твердість по шкалі Мооса – 2,7.

У виробництві ювелірних виробів застосовують головним чином срібно-мідний сплав, що містить найчастіше 87,5% срібла і 12,5% міді.

В Україні випускають срібні вироби переважно 875-ої проби. Виготовляють також вироби зі срібла 916-ої проби, що покривається емаллю. Крім того, зустрічаються вироби зі срібла 800-ої і 750-ої проб. Вироби з низькопробних сплавів відносно швидко покриваються темним нальотом у результаті впливу, що міститься в повітрі сірководню. Столове срібло також швидке сутеніє під впливом кислот, що містяться в їжі.

Зараз в Україні зі сплавів срібла виготовляють ювелірні вироби понад 1500 найменувань.

Платина. У самородному стані платина зустрічається головним чином у вигляді дрібних блискіток у глибинних гірських породах.

Платина – сріблисто-білий, важкий, тугоплавкий метал щільністю 21,4 г/см3, твердість по шкалі Мооса – 4,3, температура плавлення – 1773,5 ос. Це дуже стійкий метал, що не окисляється при найвищих температурах.

Сплави платини численні – з іридієм, родієм, палладієм, сріблом, міддю деякими іншими металами. У виробництві ювелірних виробів використовують сплав платини 950-ої проби, що містить 95% платини і 5% іридію. Сплави платини застосовують в основному для виготовлення оправ для кілець, каблучок і інших виробів при кріпленні діамантів, перлів і фарбованих каменів.

Метали платинової групи. Звичайно вони зустрічаються при видобутку платини, тісно пов'язані з нею і близькі між собою по властивостях. До них відносять палладій, родій, рутеній, іридій і осмій.

Палладій – метал сріблисто-білого кольору, по зовнішньому вигляді нагадує платину. Щільність палладія – 12,16 г/см3, твердість по шкалі Мооса – 4,8, температура плавлення – 1554,5 ос. палладій має гарну ковкість і тягучість, але менш стійка, чим платина.

У ювелірній справі палладій використовують у сплаві з іншими металами. Для виготовлення ювелірних виробів звичайно використовують сплав палладія 850-ої проби, що містить 85% палладія, 13% срібла і 2% нікелю. Широкого застосування у виробництві ювелірних виробів у наше країні не має. Сплави палладія раніше використовували для виготовлення кілець, каблучок, браслетів для годининників.

Родій – метал блідо-голубого кольору, по зовнішньому вигляду схожий на алюміній. Щільність родію – 12,4 г/см3, твердість по шкалі Мооса – 5,5-6, температура плавлення – 1966 ос. Хімічно стійкий. Застосовується для покриття найтоншим шаром срібних виробів для захисту їх від тускнення, а також виробів і окремих деталей зі сплаву білого золота для збереження блиску.

Рутеній – метал сріблисто-білого кольору, що одержується у процесі переробки й очищення сирої платини. По зовнішньому вигляду подібний із платиною. Щільність рутенію – 12,26 г/см3, твердість по шкалі Мооса – 6,5, температура плавлення – 2450 ос. Через крихкість рутеній не застосовується в ювелірній промисловості і лише в незначних кількостях використовується в ювелірній справі в сплавах із платиною.

Іридій зустрічається в платинових рудах, виходить у процесі переробки й очищення сирої платини. Це тендітний метал сріблисто-сірого кольору, хімічно дуже стійки (не розчиняється в кислотах і навіть у «царській горілці»), дуже важкий і твердий. Щільність іридію – 22,42 г/см3, твердість по шкалі Мооса – 6,5, температура плавлення – 2454 ос. У ювелірній справі застосовують платиново-іридієвий сплав, що містить 5-10% іридію.

Осмій зустрічається в платинових рудах у виді сплавів з іридієм. Це твердий, тугоплавкий, хімічно стійкий метал олов'яно-білого кольору із сіро-блакитним відтінком, найважчий серед металів платинової групи. Щільність осмію – 22,48 г/см3, твердість по шкалі Мооса – 7, температура плавлення – 2500 ос. Сплави осмію рідко застосовують для виготовлення ювелірних товарів.

До кольорових металів відносять мідь, цинк, нікель, олово, свинець, кадмій, хром і алюміній.

У ювелірній справі кольорові метали застосовують у вигляді сплавів, що нагадують по зовнішньому вигляді дорогоцінні метали. Основними компонентами сплавів є мідь, цинк і нікель.

Мідь – м'який, тягучий і ковкий матеріал червонуватого кольору, що легко плющиться в тонкий аркуш і витягається в дріт. Щільність – 8,93 г/см3, твердість по шкалі Мооса – 3, температура плавлення – 1083 ос. у вологому повітрі в присутності вуглекислоти мідь швидко окисляється. Добувають мідь головним чином з руд, але вона зустрічається й у самородках. Мідь застосовують як лігатурний матеріал у сплавах із золотом.

Цинк – легкоплавкий, тендітний матеріал синювато-білого кольору. Щільність цинку – 7,14 г/см3, температура плавлення – 419,4 ос. В вологому повітрі цинк окисляється, покриваючись захисним шаром окису. Його використовують як лігатурний метал у багатьох сплавах, у тому числі в срібних і в сплавах з міддю. Додавання цинку в сплави робить їхній більш світлими і знижує температуру плавлення.

Нікель – твердий, тугоплавкий, що не змінюється на повітрі метал сріблисто-білого кольору, із сильним блиском. Щільність – 8,9 г/см3, твердість по шкалі Мооса – 5, температура плавлення – 1445 ос. нікель широко використовують для покриття виробів з інших металів з метою захисту від корозії.

Олово – легкоплавкий, ковкий метал сріблисто-білого кольору. Щільність олова – 7,2 г/см3, температура плавлення – 231,9 ос. у чистому виді олово широко застосовують для пайки, покриття інших металів і виробів з них з метою захисту від корозії, а також використовують у різних сплавах.

Алюміній – легкий, пластичний, м'який метал сріблисто-білого кольору, що добре прокочується, кується і штампується. Основною сировиною для одержання є боксити. Щільність алюмінію – 2,7 г/см3, температура плавлення – 659,8 ос. Алюміній добре зберігається на повітрі, покриваючись тонкою плівкою окисла, що охороняє його від подальшого окислювання.

Алюміній широко використовують при виробництві різних прикрас (брошки, браслети, ланцюжки й ін.) і предметів побуту.

Хром – найбільш твердий кольоровий метал сріблистого кольору. Щільність хрому – 6,9-7,1 г/см3, температура плавлення – 1800 ос. Хром чинить гарну опір до механічного зносу. Він є одним з найважливіших легуючих металів. Використовують його в також для покриття тонким шаром (хромування) металевих ювелірних виробів з метою підвищення зносостійкості, опору корозії, одержання стійкої відбивної поверхні, додання красивого зовнішнього вигляду.

Кадмій – м'який, тягучий, ковкий метал сріблисто-білого кольору. Щільність кадмію – 8,6 г/см3, температура плавлення – 321 ос. Застосовується для виготовлення золотих і срібних сплавів, а також для покриття поверхні металевих поверхонь з метою запобігання корозії.

Сплави кольорових металів. Для виготовлення недорогих особистих прикрас, предметів сервіровки столу й інших виробів використовують сплави кольорових металів, по зовнішньому вигляду нагадує золото і срібло.

Латунь – сплав міді з цинком (40-50%), іноді з добавкою невеликої кількості інших металів. Щільність латуні – 8,2-8,8 г/см3. Латунь має красивий жовтий колір, подібний до кольору золота. Його широко застосовують для виготовлення багатьох видів ювелірної галантереї, предметів туалету й ін.

Томпак – сплав міді з цинком (10-12%). Застосовують для виготовлення ювелірної галантереї, стопок і інших побутових предметів.

Існує кілька класифікацій ювелірних каменів. У торгівлі і промисловості ювелірні камені класифікують по їхній відносній цінності на дорогоцінні, напівкоштовні і виробні. Дорогоцінні і напівкоштовні камені звичайно прозорі, вироблені – непрозорі кольорові мінерали, придатні тільки для шліфування. Дорогоцінні камені (алмаз, рубін, смарагд, сапфір) рідко зустрічаються в природі. Напівкоштовні камені (аквамарин, александрит, турмалін, гранат, аметист, опал, бірюза, топаз, янтар і ін.) поширені частіше, оправляють їх звичайно золотом, сріблом і мельхіором, а також використовують у каменерізних виробах. До вироблених каменів відносять агат, лазурит, нефрит, онікс, яшму, малахіт і ін.

Цінність ювелірних каменів визначається їхніми властивостями: твердістю, спайністю, щільністю, кольором, прозорістю, блиском, хімічною стійкістю.

Багато властивостей ювелірних каменів обумовлені умовами утворення цих мінералів і їхньою внутрішньою будовою, тобто структурою. Існує два типи будови речовин: кристалічний й аморфний. Структура ювелірних каменів в основному кристалічна, тому по складу вони однорідні, але фізичні властивості їх нерівнозначні у всіх напрямках, тобто характеризуються анізотропією.

Перше місце в ряді дорогоцінних каменів по вартості займає алмаз. Він має виняткову твердість, високе світлозаломлення, сильну дисперсію і яскравий блиск. З усіх дорогоцінних каменів алмаз має найбільш простий хімічний склад і являє собою кристалічний вуглець. У ньому часто є домішки (головним чином окис заліза), що додають алмазу жовтуватий відтінок і знижують його цінність. Діаманти по вазі умовно поділяють на дрібні (до 0,29 карата) і великі (від 0,30 карата).

Дрібні діаманти в залежності від прозорості, кількості, характеру і місцезнаходження наявних у них дефектів поділяють на 8 груп (великі – на 11 груп). Дефектами в діамантах можуть бути крапки, смужки, тріщинки, пухирці, мікрошви, включення графіту.

Рубін і сапфір є різновидом корунду. Розмаїтість і краса фарбування корундів, їхня висока твердість (9 по шкалі Мооса) перетворюють мінерали цього виду в дорогоцінні камені, ідеальні у всіх відносинах.

Найбільш коштовними вважаються рубіни, пофарбовані окисом хрому в червоний колір. Особливо цінуються рубіни кольору «голубиної крові» (червоного кольору зі лілуватим відтінком).

Сапфірами називають різновиду корунду, частіше синього кольору. Зелені, рожеві, чорні й інші відтінки сапфірів називають фантазійними.

Смарагд – це різновид берилла зеленого кольору. Найбільшу цінність представляють смарагди густо-зеленого кольору, не утримуючих включень і тріщин. Смарагд на відміну від інших зелених каменів зберігає фарбування при штучному висвітленні.

Перли являють собою органічні відкладення різних молюсків у раковинах. Він характеризується невеликою твердістю (2,5-4 по шкалі Мооса), а отже, недовговічний і вимагає обережного поводження з ним. Він підданий впливу кислот і навіть природних виділень людської шкіри, тому не слід мити руки, не знявши попереднє кільце з перлиною, тому що перли можуть забруднитися і відновити його первісний вид майже неможливо. Разом з тим краса перлів незаперечна. Перли бувають округлими, овальними; рожевого, жовтого, сірого, червонуватого, фіолетового і чорного кольорів.

Аквамарин – це голубий берил різних відтінків, твердістю 7,5–8.

Александрит є найбільш коштовним різновидом хризоберилу, що ніколи не користувався величезною популярністю внаслідок одержуваного ефекту «котячого ока». Це рідкий блакитнувато-зелений камінь (при штучному висвітленні фіолетово-малинового кольору), твердістю 8,5.

Турмалін перевершує більшість ювелірних каменів по розмаїтості фарбувань. Найбільше застосування мають турмаліни рожево-червоний чи рожевий кольори. Кристали турмаліну рідко бувають однородно пофарбованими; звичайно окремі частини кристалів мають різне, часто контрастне фарбування. Твердість турмаліну – 7,0-7,5.

Гранат являє собою групу мінералів складного хімічного складу. У ювелірній справі широко використовують вогненно-червоні, малинові, сизо-червоні і смарагдово зелені різновиди гранатів. Особливо високо цінуються гранати, близькі по фарбуванню до яскраво-червоного рубіна. Твердість граната – 7,0-7,5.

Аметист є різновидом кварцу фіолетового кольору різних відтінків. Особливо цінуються аметисти густо-фіолетового кольору. Аметисти, за винятком уральського, при штучному висвітленні здобувають сіруватий відтінок. Твердість аметиста – 7.

Обпа – це тендітний, що легко дряпається прозорий камінь аморфної структури, що складає з кренозема, твердістю 6-6,5. Виділяються кілька різновидів обпала: білий, чорний, вогненний.

Бірюза є непрозорим мінералом групи фосфатів небесно-голубого кольору. Твердість бірюзи – 6. Хімічно бірюза хитлива: вона легко усмоктує пари, поглинає вологу, тому перед миттям рук завжди варто знімати кільця з бірюзою, щоб уберегти її від забруднення і дії води.

Топаз – це фторсилікат алюмінію. Топази бувають безбарвними, жовтими різних відтінків, блакитними. Вони характеризуються високою твердістю – 8. Топази мають скляний блиск і часто винятково чисті, відмінно поліруються, здобуваючи сліпучий блиск. Для топазів характерна зроблена спайність, з цієї причини їх варто носити з особливою обережністю.

Янтар являє собою викопну смолу. Колір янтарю жовтий – від світлих до коричневих відтінків. Янтар набагато м'якше багатьох ювелірних каменів: його твердість усього близько 2,5.

Виробні камені підрозділяють на тверді (твердість 5,5-7) – родоніт, яшма, агат, лазурит, нефрит; середньої твердості (3,0-4,0) – малахіт, мармур; м'які – гіпс, селеніт.

Серед синтетичних аналогів дорогоцінних каменів особливе місце займає рубін. Це перший кристал, що почали штучно вирощувати в промислових масштабах понад 80 років тому. У ювелірних виробах використовують переважно синтетичні корунди червоного (рубіни) і синього (сапфіри) квітів, що, як природні, можуть бути зірчастими, з ефектом астеризму.

В даний час у ювелірній промисловості використовуються крім синтетичних корундів наступні види синтетичних каменів: смарагди, аметисти, опали, бірюза, фіанити. Перспективними також є отримані в 70-х рр. синтетичні камені: александрит, лазурит, турмалін, шляхетний жадеїт, малахіт і ін.

1.2. Особливості виробництва ювелірних виробів

Виробництво є одним з найважливіших факторів, що впливають на формування споживчих властивостей і якість ювелірних виробів.

Одна з особливостей виробництва ювелірних виробів полягає в тому, що при їхньому виготовленні майстер-ювелір прагне максимально виявити і показати своєрідну красу і декоративні властивості використовуваних матеріалів. Так, золото значно програє в товстих масивних деталях і, навпаки, красиво виглядає в тонких ажурних роботах. Вироби зі срібла звичайно оксидують, щоб підкреслити малюнок і додати красу закріпленому в оправі каменю. Велике значення має сполучення оправи з каменем. Аметист і перли, наприклад, добре сполучаються з золотою оправою, а для бірюзи краще срібна оксидована оправа. Діамант виграє в оправі з білого золота і платини.

По способу виробництва ювелірні вироби бувають індивідуального і масового (серійного) виробництва.

При індивідуальному виготовленні майстер-ювелір виконує всі роботи від початку до кінця вручну, використовуючи устаткування тільки для одержання первісної заготівлі чи необхідного профілю металу. Цей спосіб застосовується при створенні окремих зразків чи дорогих ювелірних виробів зі складною і тонкою художньою обробкою, а також при використанні нестандартних по розмірах і формам дорогоцінних і напівкоштовних каменів.

При масовому виготовленні виробу створюються механічною обробкою і точним литтям по виплавлюваних моделях. Кращі ювелірні вироби виготовляють малими серіями.

Основними процесами виробництва ювелірних виробів є наступні: заготівля матеріалів, створення форм виробів, філігранні й опоряджувальні роботи, декорування і закріплення каменів.

Заготівлю матеріалів здійснюють шляхом складання лігатури і її плавки, вальцювання, волочіння, кування і різання.

Плавку дорогоцінних металів роблять у графітових тиглях в електропечах (більш зроблений спосіб), а також у газових, нафтових і коксових печах. Спочатку плавлять тугоплавкі метали, потім вводять легкоплавкі.

Вальцювання роблять на спеціальному стані, при цьому одержують аркуші, смуги чи прутки металу бажаної товщини і форми. Отримані в результаті вальцювання смуги чи аркуші металу розмічають і розкроюють на заготівлі потрібних розмірів для використання в наступних операціях по виготовленню виробів.

Волочіння роблять шляхом протягання злитка круглого перетину до визначеного розміру через дротові вальці. Потім отриманий дріт протягають через отвори волочильних дощок до бажаного діаметра.

Кування – це зміна поперечного переріза заготівлі в гарячому чи холодному стані без зняття стружки.

Форми виробів створюють шляхом штампування, зборки деталей і пайки, литтям по виплавлюваних моделях.

Штампування на пресах деталей чи цілих виробів – це один з основних процесів. Для штампування застосовують сталеві штампи, що складаються з двох робочих частин (нижня частина називається матрицею, верхня – пуансоном).

Пайку роблять спеціальними припоями, що складаються зі сплавів металів, що відповідають пробі виготовлених виробів, але менш термостійкими. Припой по кольору не повинний відрізнятися від кольору виробу.

Лиття по виплавлюваних моделях є найбільш прогресивним способом виготовлення тонкостінних і складних по конфігурації виробів. Характерною рисою є використання спеціальних прес-форм, допоміжних матеріалів і примусове заповнення ливарної порожнини форм рідким металом під дією відцентрових сил чи вакуумного всмоктування. Цей метод дає можливість значно розширити асортимент, збільшити випуск виробів і підвищити їхню якість.

Після зборки і пайки виробу піддають подальшій обробці – опилюванню, очищенню, шліфуванню, поліруванню й ін.

До оздоблювальних операцій відносять операції, пов'язані з обробкою поверхні виробів: галтовку, піскоструминну обробку, крацовку, шліфування і полірування.

Галтовка – це очищення поверхні виробів шляхом обертання їх у барабанах, завантажених сталевими кульками, шкіряними обрізками, піском і іншими абразивними матеріалами.

Піскоструминну обробку ведуть сухим піском, що під тиском із сопла направляють на виріб. У результаті такої обробки виробу здобувають шорсткувату поверхню.

Крацовку роблять круглими щітками з тонкого латунного чи сталевого дроту на обертальному верстаті, щоб додати виробу необхідну матовану поверхню.

Шліфування виробів застосовують для створення рівної поверхні за допомогою обертових шліфувальних повстяних, фетрових чи бязевих кіл і порошків – пемзи, наждаку.

Полірування додає виробам глянець і дзеркальний блиск. Вручну виробу полірують гладилами зі сталі і гематиду (мінерал – окис заліза). Вироби, що мають форму тіл обертання, полірують на полірувальних верстатах за допомогою кіл з бавовняної тканини з застосуванням порошків – крокусу, трепелу. Широко застосовують електролітичне полірування й обробку поверхні золотих і срібних виробів алмазними різцями.

Ювелірні вироби декорують різними способами – золоченням і срібленням, оксидуванням, анодуванням, гравіруванням, чорнінням, нанесенням художньої емалі, інкрустуванням, карбуванням.

1.3. Класифікація й асортимент ювелірних товарів

Ювелірні товари поділяють по призначенню на наступні групи:

- предмети особистих прикрас;

- предмети туалету;

- приналежності для паління;

- предмети для сервіровки столу;

- письмового приладдя;

- предмети для прикраси інтер'єра;

- приналежності для годинника;

- сувеніри.

По використовуваному матеріалі ювелірні вироби можуть бути золотими, срібними, мельхіоровими, латунними, з кісти, каменю й ін.

Предмети особистих прикрас (кільця, брошки, браслети, кольє, кулони, медальйони і ланцюжки) дуже різноманітні по видах і фасонам. Усі вони красиво доповнюють одяг і повинні гармонійно з ним сполучатися. Крім штучних ювелірних прикрас, випускають так називані гарнітури – набори, виконані в одній композиції.

Кільця виготовляють із золота 375, 583, 750 і 958-ої проб, срібла 875-й і 916-й проб і сплавів кольорових металів (латуні, томпаку, мельхіору й ін.). Зустрічаються також кільця, виготовлені з платини 950-ої проби чи сплаву двох металів, наприклад золота і платини чи золота і палладія, де одна частина (нижня) із золота, а інша (верхня) з чи платини палладія.

Кільця з металу частіше називають заручними, а кільця, прикрашені вставками з дорогоцінних, напівкоштовних, виробних і синтетичних каменів, зі скла і пластмаси; накладенням емалі чи оброблені ажурними накладками, гравіруванням філігранню, рельєфними, штампованими прикрасами, черню, називають декоративними.

Кільця бувають самих різних форм і фасонів із шинками (ободками) різного перетину – круглого, напівкруглого, півовального, прямокутного, трикутного й ін.

Для кольє установлені розміри, що визначають по внутрішньому діаметрі, від 15 до 25 мм; різниця між кожним розміром – 0,5 мм.

Серьги дуже розповсюджений вид прикрас. Виготовляють їх з різних матеріалів – золота, платини, срібла і сплавів кольорових металів; з підвісками чи без них, різної форми, конфігурації і розмірів, для проколотих і непроколотих вух.

Бувають серьги гладкі, із гравірованим чи штампованим малюнком, з емаллю, філігранні чи з різними вставками з каменів дорогоцінних, напівкоштовних, вироблених, синтетичних, з янтарю, скла, пластмаси й ін.

Серьги для проколотих вух прикріплюють до мочки вуха гачком, замком на гачку, складним замком, пружинним відкидним чи замком замочком у вигляді гвинта з гаєчкою.

Серьги для непроколотих вух – кліпси – кріплять пружинною чи засувкою на затискних гвинтах. Кліпси в основному виготовляють зі сплавів кольорових металів. Це самий недорогий вид серьг.

Брошки бувають різних форм і розмірів. Їх виготовляють з дорогоцінних металів (золото 583-ої проби, платини 950-ої, срібла 875-ої і 916-ої проб), сплавів кольорових металів, пластмас і ін. Зустрічаються брошки з 500, 750 і 958-ої проб і срібла 800-ої проби.

Брошки мають різні вставки з дорогоцінних каменів, з янтарю, перламутру, скла й ін. Гладкі без уставок брошки прикрашають емалевим покриттям, гравіюванням чи штампованим малюнком. Бувають брошки ажурно-філігранні з вставками і без них, керамічні (теракота, майоліка, порцеляна, фаянс) з декоративно-художньою обробкою, з кісти з ажурно випиляним малюнком, з янтарю, перламутру, скла з декоративно-умовним малюнком, з дерева з декоративно-художньою обробкою поверхні різними способами.

Браслети. Розрізняють браслети для прикраси і для закріплення годинника на руці. Матеріалами для виготовлення браслетів служать золото, платина чи золото в комбінації з платиною, палладій, срібло, латунь, томпак, мельхіор, алюміній, янтар, кіста, пластмаси й ін.

Художня обробка браслетів буває найрізноманітнішою: вставки з каменів, скла, янтарю, пластмас і ін. Виготовляють браслети і без уставок: гладкі, гравіровані, зі штампованим малюнком, з емаллю, черню, філігранні, дротові й ін.

Браслети для прикрас підрозділяють на тверді і м'які. Тверді браслети роблять у вигляді обручки, підківки, витка в кілька оборотів чи із двох половинок, з'єднаних шарнірами. М'які браслети складаються з окремо з'єднаних між собою ланок різних форм і розмірів ( у виді пластин, кілець, ланцюжків, бусин і ін.) із закріплюють на руці за допомогою замочків різноманітних конструкцій.

Браслети для годинника виробляють в основному без додаткових декоративних обробок, головним чином м'які рухливі, з ланок різної конфігурації, з'єднаних шарнірами, у вигляді ланцюжка.

Намисто виготовляють з перлів, аметиста, аквамарина, топаза, кварцу, граната, гірського кришталю, агата, лазуриту, малахіту, орлеца, яшми, корала, янтарю, кісти, скла, порцеляни, пластмаси і дерева. Буває намисто металеві пустотілі – із золота, срібла, алюмінію, виготовлені шляхом штампування.

Намисто із напівкоштовних каменів звичайно виготовляють гранованими, з виробних – шліфованими, переважно круглої форми. Кораловому намист бувають круглими й у вигляді паличок, з янтарю – круглими й овальними, гладкими і гранованими, а також обробленими частково й ін. З кісти і дерева виготовляють гладкою намист чи із декоративною обробкою у вигляді орнаментного різьблення й ін.

Найбільш поширені круглі (кулястої форми) намисто, що у нитці можуть бути однакового чи розміру різного – у центрі більш великі, а до кінців поступово зменшувані. Кінці таких ниток постачені запором (застібкою), але намисто можуть бути з подовженою ниткою і надіватися через голову. Таке намисто здебільшого випускають без замка.

Кольє від намиста відрізняється тим, що має більш великі ланки різної форми, що звичайно розташовані в центрі, а до країв ці ланки поступово зменшуються. Застібається кольє замочком, що може мати декоративні прикраси в залежності від фасону кольє.

Виготовляють кольє з золота, платини, срібла, сплавів різних кольорових металів із з різного роду вставками з дорогоцінних, напівкоштовних, вироблених і штучних каменів, янтарю, скла, пластмас і ін. Буває кольє у вигляді ланцюгів і пластин різної конфігурацій, з декоративною обробкою поверхні.

Кулони. Вони являють собою одну підвіску (можливі різноманітні художні композиції) на тонкому ланцюжку, шнуру чи чорній оксамитній стрічці.

Виготовляють кулони з оправою з золота, платини і срібла, із вставками з дорогоцінних, напівкоштовних, виробних і синтетичних каменів чи у вигляді підвіски (без оправи) з напівкоштовних і виробних каменів, янтарю, кісти й ін. Є кулони з кераміки, порцеляни, фаянсу різних форм із додатковою декоративною обробкою, з металу у виді пластин – круглих, квадратних, овальних і інших форм, з емаллю, із гравірованим, штампованим чи карбованим малюнком.

У верхній частині підвіски просвердлюють отвір чи припаюють колечко, у яке уставляють вільно обертове вушко, що служить для просмикування ланцюжка. Випускають кулони, у яких, крім вушка для ланцюжка, на зворотній стороні до металевої оправи припаяна шпилька із шарніром і запором. Такий кулон одночасно є і брошкою.

Медальйони бувають овальної, круглої, прямокутної й іншої форм. У верхній частині медальйона є колечко для просмикування тонкого ланцюжка.

Виготовляють медальйони з золота, срібла і сплавів кольорових металів. Поверхня медальйонів прикрашають гравірованим чи штампованим малюнком, вставками з дрібних гранованих напівкоштовних чи синтетичних каменів, гранованого скла на фользі, художньою емаллю.

Розрізняють медальйони що відкриваються і невідкриваються. Що відкриваються складаються з двох половинок на шарнірах чи без шарнірів. Усередині медальйона звичайно є рамка, що дозволяє вставляти в нього мініатюрний портрет. Медальйони, що невідкриваються, також складаються з двох половинок, але вони спаяні між собою.

Ланцюжки виробляють із золота, платини, срібла, мідних сплавів. По розмірах ланцюжка розрізняють тонкозвінні – шийні (для медальйонів і кулонів) і з більш великих ланок – бортові (для годинників); по видах ланок – панцирні, якірні, фантазійні й ін.

На ланцюжках є замочки різної конструкції.

До групи предметів туалету відносять пудрениці, дзеркала, флакони для парфумів, шпильки для капелюхів, запонки, затиски для краваток і ін.

Пудрениці бувають для жіночих сумок і настільні.

Пудрениці для жіночих сумок бувають круглими, овальними, квадратними, багатогранними й іншими формами. Складаються вони з двох половинок, з'єднаних шарнірами. Одна половинка служить для закріплення дзеркальця, інша – для пудри. Їх виготовляють зі срібла, латуні, томпаку, мельхіору, алюмінію, пластичних мас і інших матеріалів. Прикрашають пудрениці вставками зі шліфованого виробного каменю (яшми, малахіту й ін.), гранованого скла на фользі; пластмас, що імітують виробні камені; перламутру, янтарю, а також різними рельєфними зображеннями. Бувають пудрениці, оброблені штампованим чи гравірованим малюнком, емаллю, різними декоративними накладками з металу, перламутру, янтарю й ін.

Пудрениця настільна являє собою коробочку чи баночку різної ємності з кришечкою, частіше на ніжках. Виготовляють настільні пудрениці з металу (срібла, томпаку й ін.), порцеляни, фаянсу, кришталю, пап'є-маше й інших матеріалів з різною художньою обробкою поверхні.

Дзеркала. Вони бувають для жіночих сумочок і ручні. Дзеркала для сумок виготовляють звичайно круглої і прямокутної форми, з фацетом і без фацета, одинарні і подвійні.

Ручні дзеркала можуть бути круглими, овальними, підковоподібними й ін.

Оправи для дзеркал роблять зі срібла, із гравірованими, рельєфними штампованими, оксидованими малюнками чи з гладкою полірованою поверхнею, а також зі сплавів кольорових металів і інших матеріалів.

Флакони для парфумів бувають для жіночих сумок і настільні.

Флакони для жіночих сумок виготовляють з срібла чи скла в металевій ажурній позолоченій чи оксидованій оправі.

Настільні флакони виготовляють зі скла кришталевого чи звичайного безбарвного, кольорового, різної ємності і декорують різними способами: шліфуванням, поліруванням, гравіюванням, травленням, нанесенням малюнка препаратами рідкого золота, кольоровими силікатними фарбами, що закріплюються випалом. Крім того, є флакони оригінальних форм із кольорового скла, що імітують малахіт, лазурит, мармур.

Шпильки для капелюхів. Вони складаються з металевого загостреного стрижня довжиною до 10 см, голівки і запобіжника. Стрижень виготовляють зі срібного, латунного чи сталевого дроту, голівку і запобіжник – з металу, янтарю, пластмаси, кісти, дерева, скла. Бувають голівки, прикрашені вставками з напівкоштовних, виробних і синтетичних каменів різних форм.

Голівку звичайно закріплюють наглухо на одному кінці стрижня, а в інший, загострений, кінець вставляють чи нагвинчують на нього запобіжник.

Запонки для манжет виготовляють з однієї чи двома розетками різних фасонів. Найбільш розповсюджена конструкція запонок – з однією розеткою. Розетка з'єднується за допомогою стійки чи ланцюжка. Запонка з двох розеток звичайно скріплюється ланцюжком чи дротиком, вигнутим у вигляді вісімки, або шарнірною стійкою.

Запонки роблять із золота, срібла і сплавів кольорових металів, з позолоттю чи без неї. Для обробки запонок застосовуються дорогоцінні, напівкоштовні, виробні і штучні камені, янтар, скло й ін. Гладкі запонки без уставок прикрашають емаллю, черню, гравіюванням, штампованим малюнком і ін.

Ланцюжок виготовляють із золота, срібла, латуні і томпаку, покритих золотом чи сріблом, а також анодируваного алюмінію, пофарбованого під колір золота чи срібла.

Приналежності для паління. Портсигари, сигаретниці, порттабаки, попільниці, мундштуки складають групу принадлежностей для паління.

Портсигари виготовляють із золота (рідко), срібла з позолоттю чи без неї; з мідних сплавів – посрібленими; з анодируваного алюмінію, пофарбованого під колір золота, і інших матеріалів. Стулки портсигарів роблять з виробленого каменю – яшми, лазуриту, малахіту, агата й ін.

Випускають портсигари з різними видами художньої обробки корпуса: з карбованим, гравірованим чи рельєфним штампованим малюнком; оксидованим, рифованим, гильошированим, емалево-філігранним, з перегородчатою, що просвічує чи мальовничою емаллю, з черню. Для прикраси золотих портсигарів використовують діаманти. Портсигари бувають гладкими полірованими, матовими чи, що нагадують по формі самородки золота; останні виготовляють переважно зі срібла.

Сигаретниці від портсигарів відрізняються в основному тільки розміром. На сигаретниці йдуть ті ж матеріали і з такі ж видами художньої обробки, що в портсигар, але вироби менше по розміру.

Порттабаки служать для збереження тютюну і являють собою коробочки прямокутної форми. Зовні порттабак подібний з портсигаром, але відрізняється від нього тим, що має глибокий корпус, що закривається плоскою кришкою на шарнірі. Порттабаки виготовляють в основному з золота і срібла. По обробці вони бувають гладкими і полірованими, матовими, рифованими чи з художньою емаллю.

Попільниці виготовляють з порцеляни і кришталевого скла в металевій оправі чи без оправи, виробних каменів, лаку і дерева з розфарбуванням, зі сплавів кольорових металів, з карбованим чи гравірованим малюнком.

Мундштуки курильні роблять зі срібла, кісти, рога й інших матеріалів. За формою вони можуть бути круглими, овальними, квадратними, ромбічними; без оправи й у металевій оправі, що закріплюють на кінці мундштука. Випускають мундштуки комбіновані, у яких одна частина, що утворить прикус, з янтарю, чи кісти рога, а інша – наконечник, з'єднана насадкою чи гвинтовим різьбленням, - зі срібла, латуні, томпаку з позолоттю. Наконечник мундштука може бути гладким, із гравіруванням, зі штампованим малюнком, з черню, чи філігранню накладною філігранню з емаллю.

До предметів для сервіровки столу відносять столові і чайні прилади: ложки, качани, ножі, чарки, келихи, стопки, графини для вина, чайники, чашки з блюдцями, підсклянники, лопатки для тістечка, кільця серветкові, сільнички і перечниці, вироби з кришталевого скла, а також сервізи і прилади (для вина і лікеру) і вироби з кришталевого і звичайного скла. Предмети для сервіровки столу, що входять в асортимент ювелірних магазинів, виготовляють зі срібла, мельхіору, нейзильберу і томпаку з наступним срібленням чи золоченням, а також з нержавіючої сталі, рога, кісти, кришталевого скла і порцеляни.

Ложки по призначенню бувають столовими, десертними, чайними, кавовими, розливальними, для соусу, варення, салату, гірчиці, солі. Ложки бувають гладкими полірованими чи з гравірованим, карбованим, штампованим оксидованим малюнком на ручці, з черню, емаллю.

Ложки столові, десертні, чайні, кавові звичайно випускають яблуком (чепраком) витягнутим й округлої форми, розливальні – напівкульовий, круглий, із трохи плоским дном; для соусу – напівкульової зі зливом на бічній частині черпака; для варення – округлої; для салату – з рога зі срібним черешком.

Качани. Як і ложки вони бувають столовими, десертними, для риби, салату, лимона й ін. Ручки в збірних вилок зі срібла, мельхіору, нейзильберу, порцеляни й ін., а ріжки – з нержавіючої сталі; ручки металеві бувають гладкими полірованими, із гравірованим штампованим чи оксидованим малюнком, з черню, емаллю, а порцелянові – з обробленням живописом і декалькоманією різної тематики.

На відміну від столових і десертних вилок, що мають по 4 ріжки, рибна вилка має 3 ріжки, один із яких (лівий) більш широкий і служить для розрізування риби. Салатна вилка нагадує ложку, що закінчується 3 короткими ріжками. Качани для лимона бувають різної довжини і мають 2 ріжки.

Ножі. Розрізняють ножі їдальні, десертні, для фруктів, олії, сиру, ікри й ін. Леза ножів можуть бути з нержавіючої сталі, срібла і неметалічних матеріалів (кісти, рога, пластмаси). Ручки ножів виготовляють зі срібла, посрібленого мельхіору і нейзильберу, порцеляни й ін. Металеві ручки бувають гладкими полірованими, із гравірованим, карбованим чи штампованим малюнком, з черню, емаллю, а порцелянові – з обробленням живописом і декалькоманією.

Клинки ножів різні – прямі з виїмкою, широкі і вузькі; ручки – прямі і фігурні, по профілю – овальні, прямокутні, багатогранні й ін. У ножа для фруктів клинок гострий, для олії – широкий криволінійний, закруглений на кінці, для сиру – широкий криволінійний із трьома короткими ріжками, що утворять вилку на кінці, для ікри – фасонний з виїмкою і фаскою на кінці обушка. Іноді клинки ножів для олії й ікри роблять з рога зі срібленим чи мельхіоровим посрібленим черешком.

Чарки виготовляють зі срібла і посрібленого мельхіору, різних фасонів і розмірів. По обробці чарки підрозділяють на гладкі, гравіровані, емалево-філігранні, з черню.

Внутрішню поверхню корпуса чарки позолочують, а потім полірують і крацюють. Гравіровані малюнки здебільшого позолочуюють і оксидують. Чарки зі срібла випускають також із гравірованим, але не позолоченим малюнком.

Стопки. Їх виготовляють зі срібла, мельхіору і томпаку. Вони мають форму правильно усіченого конуса.

Розрізняють стопки гладкі, із гравірованим малюнком чи малюнком черню, емалево-філігранні, прес-філігранні і з перегородчатої емалі. Стопки з томпаку покривають золотом чи сріблом, а зі срібла – золотять і полірують чи крацюють. Зовнішня поверхня стопок зі срібла буває матовою, із гравірованим, оксидованим і позолоченим малюнком. Гравіровані стопки можуть бути і не позолені. Стопки з мельхіору сріблять, внутрішню поверхню їх полірують чи позолочують і полірують, зовнішню – крацюють.

Графини для вина. Такі графини бувають різних форм і фасонів, з ручкою і без ручки. Графини зі срібла декорують гравіюванням, карбуванням, чи чорнінням філігранню в сполученні з кольоровими емалями.

Випускають графини, як правило, у складі винних приладів: графин, комплект чарок чи стопок з підносом чи без нього.

Сервізи – це комплект посуду одного призначення, розрахований на визначену кількість людей. Розрізняють сервізи чайні і кавові, у які входять різні предмети, оформлені в одному стилі.

Сервізи зі срібла бувають гладкими матовими чи крацьованими, зі штампованим, гравірованим чи карбованим малюнком, з черню, прес-філігранними і ручної накладною філігранню з художньою емаллю.

Підсклянники виготовляють срібні, мельхіорові, нейзильберові і томпакові, з нержавіючої сталі й алюмінієві.

Срібні підсклянники можуть бути золоченими як зовні, так і всередині; з мельхіору і нейзильберу – посрібленими зовні і позолоченими усередині; з томпаку – золоченими чи обробленими кислотою способом травлення під колір золота; з нержавіючої сталі – полірованими; з алюмінію – анодируваними і пофарбованими під колір золота.

Підсклянники бувають з рельєфним штампованим, оксидованим і полірованим малюнком, із гравіруванням і позолоченням по малюнку, ажурної філігранної роботи, прес-філігранні з емаллю, емалево-філігранні (ручної роботи), з малюнком черню.

Лопатки для тістечка. Їх застосовують для розкладки тістечок, пирогів і тортів. Матеріалом для лопаток служать срібло, посріблений мельхіор і нейзильбер, що неіржавіє полірована сталь, хромована чи нікельована латунь.

Кільця серветкові. Такі кільця виробляють зі срібла, посріблених нейзильберу і мельхіору, кісти, порцеляни й інших матеріалів. Срібні кільця можуть бути гладкими полірованими, зі штампованим, оксидованим малюнком; гравірованими, з черню, емалево-філігранними; мельхіорові – полірованими чи зі штампованим і оксидованим малюнком; кістяні – гладкими чи з художнім різьбленням; порцелянові – з розписом керамічними фарбами, декалькоманією й ін.

Сільнички і перечниці. Їх виготовляють зі срібла, мельхіору й інших матеріалів. У продаж вони надходять у вигляді штучного товару й у складі комплекту; сільничка, перечниця, ложечка для солі і піднос.

Найбільш розповсюджені форми перечниць – яйцеподібна і циліндрична. Випускають перечниці і сільнички більш складних форм: у вигляді птахів, риб і т.д.

Вироби з кришталевого скла. До них відносять вази для цукерок, варення, фруктів, квітів; салатники, сільнички, графини, глечики й інші вироби.

Як правило, їх обробляють срібною оправою зі штампованим оксидованим чи карбованим малюнком. Зустрічаються вироби в срібній оправі художньої карбованої роботи.

Вироби з кришталевого чи звичайного скла з алмазною гранню (вази для цукерок, салатники й ін.) можуть бути в мельхіоровій посрібленій гладкій оправі, зі штампованим оксидованим малюнком.

Письмове приладдя, що входять в асортимент товарів ювелірних магазинів, виготовляють зі срібла, мельхіору, виробних каменів, пап'є-маше, кісти й ін. До такого приладдя відносять чорнильниці на підставці, пап'є, ножі для різання паперу, склянки для олівців, настільні блокноти і бювари, письмові прилади з однієї чи двома авторучками на кам'яній підставці.

Письмові прилади. Срібні письмові прилади декорують штампованим, гравірованим і карбованим малюнком емаллю і черню. Прилади й окремі приладдя з виробних каменів прикрашають металевими обрамленнями і рельєфними накладками.

Ножі для різання паперу. Такі ножі виготовляють зі срібла з ручкою, карбованою, штампованим малюнком чи малюнком черню; з кісти з художніми ажурними візерунками, із пластмаси з металевою штампованою ажурною оправою. Випускають ножі з лезом з металу з художнім гравіруванням, позолоченим чи нікельованим і ручкою з виробленого каменю, кісти й інших матеріалів.

Склянки для олівців. Вони можуть бути зі срібла, виробного каменю, кісти і пап'є-маше.

Настільні блокноти і бювари. Їх виготовляють з картону й наклеюють на них шовк, шкіру.

Звичайно вони мають срібну пластину з гравірованим позолоченим чи рельєфним штампованим і оксидованим малюнком, бувають художньої карбованої роботи. Випускають також блокноти і бювари з мельхіоровою посрібленою пластиною з рельєфним штампованим і оксидованим малюнками.

В асортименті ювелірних магазинів значне місце займають художні вироби з каменю, кісти, лакові вироби з пап'є-маше. Вони є декоративними предметами, що прикрашають наш інтер'єр (вази, скульптури, скриньки, декоративні настінні прикраси й ін.).

Каменерізні художні вироби. Ці вироби – вази, скриньки, фігурки й ін. – виготовляють з виробних каменів, іноді в сполученні з напівкоштовними каменями. Їх виточують з цілого шматка чи виробляють з тонких пластин. Деякі види каменерізних виробів прикрашають шматочками кольорового каменю.

Мозаїчна мініатюра може виконуватися з деталей різної форми, вирізаних з каменю різних порід. Тіло такої мозаїки заповнюють мастикою з кам'яної крихти і клеячи. Іноді композицію мозаїки висвердлюють у монолітній тонкій пластинці каменю й в отримані отвори вставляють деталі мозаїки з каменю іншої породи.

Значне місце у виготовленні каменерізних виробів займають м'які виробні камені (гіпсовий камінь і селеніт), що легко розпилюються й обточуюються на верстаті. З цих каменів роблять різні скриньки, вази, ковші з фігурними ручками, настільні коробки з ажурними кришками, різні фігурки птахів, звірів і ін.

Художні вироби з кісти. Це кубки, мініатюрна скульптура, що зображує людей, птахів, тварин і ін. Їх виготовляють з бивнів слона і мамонта, іклів моржів і трубчастих кісток великих домашніх тварин. Такі вироби відрізняються тонким художнім різьбленням вигадливих візерунків. Для виготовлення виробу використовують також ріг великої рогатої худоби, іноді в сполученні з кістою. З рога виготовляють головним чином мініатюрну скульптуру.

Лакові художні вироби з пап'є-маше. До них відносять скриньки, декоративні тарілки й інші предмети, що здобувають широку популярність як у нашій країні, так і за рубежем завдяки їх мініатюрам, що прикрашають. Тематика мініатюр різноманітна: пейзажі, мотиви, запозичені з казок, билин, пісень; портрети, натюрморти, орнаментальні малюнки й ін.

Приналежності для годинників. Виробу цієї групи розділяють на дві підгрупи: приналежності для наручних годинників (браслети для годинників і ремені) і приналежності для кишенькових годинників (бортові ланцюжки, ремені і шатленки). Шатленки – це прикраси до кишеньковим годинникам, що виготовляються зі сплавів золота, срібла, кольорових металів. Складаються шатленки з короткого ланцюжка з замками на кінцях за допомогою яких кріпляться до вушка кишенькових годинників і ключів (замість брелка).

Сувенір – це пам'ятна річ, пов'язана зі спогадами і зберігається на пам'ять про кого-небудь, про що-небудь. Сувеніри виготовляють на честь великих подій: олімпіад, спартакіад, космічних польотів, на честь видатних діячів країни, мистецтва і т.д.

Сувеніри підрозділяють на кілька груп: пам'ятні деталі; нагрудні значки; герби; ключі; брелки-сувеніри; символи; скульптура-сувеніра, скульптури малих форм; сувенірні вироби народних художніх промислів; інші сувенірні вироби (самовари сувенірні, каганець-світильники-каганці в сувенірному виконанні й ін.).

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБА ТА ЕКСПЕРТИЗА ЮВЕЛІРНИХ ТОВАРІВ

2.1. Проба ювелірних виробів з дорогоцінних металів.

Усі вироби з кольорових металів, що випускаються в нашій країні для продажу, обов'язково повинні мати пробу, що ставиться Інспекцією фінансів України.

Державне пробірне клеймо – спеціальний знак, що чеканиться на виробах чи накладається немеханічним способом державними інспекціями пробірного контролю. Воно означає, що виріб перевірений у державній інспекції і має пробу не нижче зазначеної в клеймі. Державне пробірне клеймо складається зі знака посвідчення і знака проби.

Інспекції пробірного нагляду таврують вироби пробірними клеймами встановленого зразка, у яких є шифр, привласнений кожної інспекції.

Пробірні клейма поділяють на дві групи: основні і додаткові.

Основними клеймами є наступні:

1. Клеймо у вигляді кола з п'ятикутною зіркою з зображенням серпа і молота – між променями п'ятикутної зірки повинний стояти шифр, привласнений тієї чи іншої інспекції пробірного нагляду. Це клеймо використовують для таврування зубопротезних дисків, а також золотих, срібних, платинових виробів у сполученні з одним з додатковим клеймом.

2. Клеймо у вигляді лопатки – для золотих і платинових виробів складається зі знака посвідчення, шифру інспекції й однієї з установлених проб: 375, 500, 583, 750, 958-ої для виробів із золота і 950-ої для виробів із платини.

3. Клеймо у вигляді фігури з опуклими протилежними горизонтальними сторонами – для срібних виробів. Клеймо складається зі знака посвідчення, шифру інспекції й однієї з установлених проб: 750, 800, 875, 916 і 960-ої.

4. Клеймо усічено овальної форми – для паладієвих виробів. Воно складається зі знака посвідчення, шифру інспекції й однієї з установлених проб: 500-ої і 850-ої.

5. Клейма двосторонні, круглі – для золотих, срібних, платинових і паладієвих виробів і годин. Ці клейма складаються з двох окремих частин, тобто знака посвідчення із шифром інспекції і круглого знака з цифрами однієї з установлених проб: 375, 500, 583, 750 і 958-й; 750, 800, 875, 916 і 960-ої; 950-ої і 850-ої.

6. Клеймо довгастої форми з закругленими кутами – для таврування книжок із сухозлітним золотом і сріблом. Таке клеймо складається зі знака посвідчення, шифру інспекції й однієї з установлених проб: 910, 920, 930, 940, 950, 960, 970, 980, 990 і 1000-ої; 750-ої.

Додаткові пробірні клейма самостійного значення не мають і при тавруванні виробів з дорогоцінних металів їх застосовують тільки в сполученні з одним з основних пробірних клейм.

Додатковими клеймами є наступні:

1. Клеймо квадратної форми з закругленими кутами – для рознімних і легко відокремлюваних другорядних і додаткових частин золотих, срібних, платинових і паладієвих виробів однієї з установлених проб: 375, 500, 583, 750 і 958-ої; 750, 800, 875, 916 і 960-ої; 500-ої і 850-ої.

2. Клеймо квадратної форми з закругленими кутами і буквами «НП» (не відповідає пробі) для виробів після реставрації, що є нижче нижчої встановленої проби. Це клеймо ставлять на виробах у сполученні зі знаком посвідчення, а також на виробах із золота, срібла, платини і палладія, представлених підприємством для таврування, але не відповідних заявленій пробі.

Вироби, що складаються з двох половинок (портсигари, серьги, запонки парні й ін.), таврують на обох частинах клеймом.

Ланцюжки різних фасонів таврують на одному з кінцевих вушок клеймом, і на іншому – знаком підприємства.

2.2. Експертиза ювелірних товарів.

Експертиза ювелірних виробів проводиться методами органолептичної оцінки і лабораторних методів: визначення фізичних властивостей, хімічного складу й екологічної безпеки виробів, що визначають якість ювелірних виробів.

Модель і конструкція виробів повинна відповідати затвердженому зразку, ТУ чи ТО (технічний опис), кресленням і технічній документації по малюнку, формі і призначенню.

Вставки з напівкоштовних каменів повинні мати рівномірно прополіровану і блискучу поверхню. Вставки зі штучно вирощених перлів повинні бути гладкими і не мати на поверхні подряпин.

В окремих виробах і вставках з натурального янтарю допускаються включення органічного і неорганічного походження, тріщини, міхури, шаруватість, ділянки з внутрішніми і зовнішніми окислюваннями, що не знижують художньої цінності виробів. У кольорових вставках зі скла допускається різнотонність.

У виробах з дорогоцінних і недорогоцінних металів допускається посадка перлів і янтарю одночасно на клей і на штифти з різьбовою чи нарізкою насічкою. На поверхні виробів не повинно бути слідів клеючої речовини.

Закріпка вставок і накладок за допомогою стрижня, загнутого вушком, і клепки допускаються у виробах з недорогоцінних металів.

Вироби з дорогоцінних металів не повинні мати раковин, вм'ятин, шорсткостей, гострих крайок, слідів роботи інструмента, подряпин на лицьовій поверхні. На поверхні виробів із золота 958-ої проби допускаються незначні ризики і сиві роботи інструмента на крайках, що не погіршують зовнішній вигляд виробу.

Емалеві покриття на виробах з дорогоцінних металів повинні бути рівномірними, надійними, без помітних неозброєним оком пропусків, просвітів, подряпин і плям.

У виробах з недорогоцінних металів на емалевому покритті не допускається більш однієї тріщини довжиною понад 2 мм, або одного відколу емалі площею понад 1 мм2, чи більш 2 пухирців, чи включення у вигляді крапки на 2 мм2 емалевого покриття. Наявності в одному виробі трьох видів дефектів не допускається.

Усі деталі повинні бути добре і міцно змонтовані. Декоративне і захисно-декоративне покриття – рівномірне по всій поверхні, рівним шаром відповідної товщини, без пропусків, патьоків, тріщин, пористостей, відшаровування, плям, подряпин, міхурів і сторонніх включень. Місця пайки у виробах ретельно заправлені і сліди пайки не повинні бути помітні неозброєним оком. Колір припоя не повинний різко відрізнятися від кольору виробу.

Художня обробка і форма виробів повинні відповідати їх призначенню, забезпечувати зручність користування і відповідати сучасним естетичним вимогам.

Форма кілець повинна бути правильною, краї гладко заправлені, касти припаяні без перекосів і суворо відповідати розміру каменю, крапани гладко заправлені і не повинні дряпати руку.

Замки в серьгах повинні бути однакового розміру, щільно припасовані, вільно защіпатися і відмикатися, отвір для запору в складного замка – строго в центрі деталі, вільний кінець гачка – добре заправленим, не мати гострих крайок, камені повинні бути парними по розміру, кольору.

Браслети для годинників повинні бути еластичними у вигині й у пружині, браслети з ланок – міцно з'єднаними, ланки растяжки повинні рівномірно переміщатися і після розтягування вільно приймати вихідне положення, засувка замка повинна добре пружинити. При наявності в браслеті запобіжника останній перевіряється на міцність. Довжина браслетів від 130 до 190 мм повинна бути кратною 5 і 7,5.

Бусини повинні бути без відколів, тріщин, подряпин, затертостей, граней, а отвори для ниток розташовані в центрі бусин і не мати крайок, що ріжуть.

Деталі кольє повинні бути міцно з'єднані і забезпечувати вільну рухливість, а замок – міцний запор ланцюжка і легко відкриватися, кріплення кольє і кулона до ланцюжку надійне.

Запонки з челночком повинні мати еластичну пружину, запонки з м'яким з'єднанням і запонки без пружин – легко обертаються в заштифтці шарніру, а челночок – не опускатися без натиску на нього.

У ланцюжків усі деталі повинні бути міцно з'єднані між собою, ланки ланцюжка – рухливі, ланцюжок повинний мати максимальну гнучкість, плинністю і при схилі мати строго вертикальний напрямок. Замок ланцюжка при натиску повинний вільно відкриватися і закриватися, запор добре пружинити.

У парних виробах (серьги, запонки), багатопредметних гарнітурах і приладах предмети повинні бути однаковими за формою, розмірам, малюнку, кольору й огранюванню вставок, а також по виду оправи.

Якість ювелірних виробів на підприємствах-виробниках перевіряється поштучно, а на торгових підприємствах, як правило, вибірковим методом, відбирається до 10% виробів від партії, але не менш 10 штук.

У відібраних виробах визначають зовнішній вигляд, відповідність опломбованому зразку-еталону і технічно-нормативно-технічної документації), ТЕ (технічний зразок); перевіряють правильність оформлення етикеток (наявність і правильність заповнення всіх реквізитів), відповідність фактичного розміру браслетів і кілець даним маркування, а також наявність і якість ювелірних каменів (розмір пір, тріщин, міхурів, зазорів і ін.), а також визначають дійсність ювелірних каменів.

При діагностиці ювелірних каменів одним із властивостей, що дозволяють одержати важливу інформацію, є люмінесценція, що найбільш часто виникає під дією ультрафіолетових променів. Колір визначають у затемнених приміщеннях.

Міцність закріплення ювелірних каменів визначають легким натисканням дерев'яною паличкою чи струшуванням виробу. Міцність пайки і закріпки вставок, правильність шарнірних з'єднань і замків установлюють шляхом огляду і випробування в дії.

Масу виробів з дорогоцінних металів визначають зважуванням на технічних вагах 1-го класу, при цьому виробу зі сплавів золота зважують з точністю до 0,01 гр.

У випадку невідповідності хоча б одного з відібраних контрольних зразків вимогам ДСТ проводять повторну перевірку подвоєної кількості (до 20%), але не менш 20 зразків. Якщо і при цій перевірці виявиться, що один з виробів не відповідає вимогам ДСТ і опломбованому зразку-еталону, то вся партія бракується.

ВИСНОВОК

Ювелірні товари – це високомистецькі вироби тонкої роботи, виготовлені з дорогоцінних металів і їхніх сплавів, дорогоцінних, напівкоштовних, виробних, штучних і синтетичних каменів, а також рога, кістки, художньої емалі, скла, порцеляни, кераміки й інших матеріалів застосовуваних для декоративних цілей.

Ювелірне мистецтво виникло в далекій давнині. До нас дійшли найтонші прикраси, пишно декоровані різноманітні кубки і чаші, виготовлені з золота за кілька тисячоріч до нашої ери.

Друга половина 19-го сторіччя, і особливо рубіж 19 і 20-х століть, була часом виняткового розквіту українського мистецтва, і в тому числі періодом значних успіхів вітчизняної ювелірної справи, коли 4,5 тисячі фірм, фабрик і майстерень практично на 95% забезпечували внутрішній ринок ювелірних товарів.

За останні роки значно збільшився випуск ювелірних виробів, розширився їхній асортимент, покращилася якість і художнє оформлення. На багатьох ювелірних заводах країни впроваджена лазерна техніка, що забезпечує якісне зварювання, різання і свердління дорогоцінних металів, збільшився випуск ювелірних виробів з алмазним гравіруванням, черню, емаллю, рельєфним малюнком.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Бурова М. Товароведение непродовольственных товаров: Конспект лекций. – Москва, 2000.

2. Демидова Г. А. и др. Товароведение непродовольственных товаров. В 4-х т. – М.: Экономика, 1988.

3. Исследование непродовольственных товаров /И. М. Лифиц, Е. Д. Леженин, А. И. Меркулова и др. – М.: Экономика, 1988.

4. Коломієць Т. Товарознавча експертиза непродовольчих товарів: опорний конспект лекцій. – Київ, 1999.

5. Под ред. Г. А. Васильева. Коммерческое товароведение и ексертиза: Учебн. пособие. – Москва, 1997.

6. Сероштан М., Михеева Е. Качество непродовольственных товаров: Учебн. Пособие. – Москва, 2000.

7. Справочник товароведа: Непродовольственные товары: В 3-х томах./Т. Г. Богатырева, Ю. П. Грызанов, Е. Е. Задесенец и др. – М.: Экономика, 1988.

8. Под ред. А. Неверова Товароведение и организация торговли непродовольственными товарами: Учебник. – Москва, 2000.

9. Э.И. Орловский «Товароведение ювелирных товаров и часов». Москва, «Экономика» 1983.

10. А.Ф. Шепелев «Товароведение и экспертиза ювелирных товаров и часов» Ростов-на-Дону, «Март», 2001.

ДОДАТКИ (зразки ювелірних виробів)