Голодомор 1932-1933 років

ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ

Причини і передумови

ГОЛОДОМОРУ

Одним із найжорстокіших зло­чинів сталінізму проти українсь­кого народу був організований ним голод 1932-1933 рр. До цього голоду держава штовхала село, яке відмовлялося прийняти кол­госпну систему з початку колек­тивізації. Протягом січня-листо-пада 1930 р. в Україні було заго­товлено 400 млн пудів хліба. За такий же період 1931 р. держав­ні заготівлі становили 380 млн пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян у 1931 р. вилу­чили все зерно, у тому числі по­сівний фонд. Узимку 1931/32 р. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кам­панію 1932 р. Ускладнювали си­туацію і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість селян у ефективній, продуктив­ній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запла­нованих площ. Внаслідок неякі­сного обробітку просапних куль­тур частина посівів загинула. І все ж не природні чинники бу­ли причиною трагедії українсь­кого селянства. Врожай 1932 р. лише на 12% був менший серед­нього врожаю за 1926—1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продоволь­ства.

Але цього не сталося. Набли­ження катастрофи відчувалося в середині 1932 р. Угорський пись­менник, активний учасник гро­мадянської війни на боці біль­шовиків Мате Залка, перебува­ючи влітку 1932 р. в Україні, за­лишив такий запис у щоденни­ку, датований 11—13 червня: «Україна, незважаючи на нормаль­ний урожай, приречена на го­лод... Це - трагедія». Саме в цей період на полях ночами почали з'являтися селяни — переважно жінки, яким нічим було годува­ти дітей. Цих нещасних у чинов­них кабінетах називали «перу­карями»: вони ножицями зріза­ли колоски на тих полях, де ще рік-два тому працювали як пов­ноправні господарі. Незабаром явище набуло масового харак­теру. У серпні селяни почули про реакцію на це Й.Сталіна, наз­ваного офіційною пропагандою «батьком колгоспників». 7 серп­ня він власноруч написав закон про охорону соціалістичної влас­ності, який за крадіжку колго­спної чи кооперативної власнос­ті передбачав розстріл з конфі­скацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. Сучасни­ки називали цей закон «законом про п'ять колосків».

Незважаючи на небачену ра­ніше жорстокість, забезпечити хлібозаготівлі в 1932 р. не вдало­ся. На 1 листопада було Заготов­лено лише 195 млн пудів. У дея­ких районах місцеве керівницт­во, усвідомлюючи масштаби го­лоду, що насувався, дозволило колгоспам залишати зерно для сівби та в страховий фонд. Саме так зробили керівники Оріхів-ського району Дніпропетровсь­кої області. Довідавшись про це, Сталін наказав вчинити над ни­ми жорстоку розправу. Старший агроном райземуправління був засуджений до розстрілу, п'яте­ро керівників і спеціалістів — до 10 років концтаборів, інші п'я­теро - до 8,*двоє - до 5 років

Державна політика в селі за голодомору

Інформація про голод, що над­ходила з багатьох джерел, у де­талях була відома вищому керів­ництву партії й держави. Але за­мість того, щоб рятувати селян, держава посилила тиск на них, прагнучи за будь-яку ціну вико­нати план хлібозаготівель. На місця були направлені надзви­чайні комісії ЦК ВКП(б). В Ук­раїні хлібозаготівельну комісію очолював В.Молотов, який діяв особливо жорстоко. У районах, занесених на «чорну дошку» за «злісне саботування» хлібозаго­тівель, згідно з постановою РНК УСРР від 6 грудня 1932р., конфі-сковували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, на місцевих керівників і колгоспників обрушувалися ре­пресії. Наприкінці грудня 1932 р. в Україну прибув Л.Каганович, він привіз директиву Й.Сталіна про здачу - в разі невиконання плану хлібозаготівель - насін­нєвих фондів. Обласне керівни­цтво одержало телеграму за під­писом вищого керівництва УСРР з категоричною вимогою в най­стисліші строки «ліквідувати са­ботаж».

У січні 1933 р. Сталін замінив керівництво Харківського і Дніп­ропетровського обкомів КП(б)У. Другим секретарем ЦК КП(б)У ісекретарем Харківського (столи­чного) обкому партії став посла­нець И.Сталіна - П.Постишев. Переїхавши на роботу в Україну, він залишився секретарем ЦК ВКП(б) і членом Політбюро ЦК. Таким чином, у партійній ієрар­хії він стояв вище генерального секретаря ЦК КП(б)У, яким за­лишався С. Косіор. П. Постишев очолив кампанію репресій проти тих комуністів, які не знаходили в собі сил для ролі катів власно­го народу. Протягом року, почи­наючи з 1933 р., із КП(б)У виклю­чили 100 тис. чол. Вони були роз­стріляні або вислані.

ЦК КП(б)У, РНК УСРР, десят­ки тисяч місцевих партійних і ра­дянських керівників, суд і проку­ратура республіки, органи ОДПУ на території власної республіки стосовно власного народу діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти загарбники в окупованій країні. Подвірні обшуки супрово­джувалися конфіскацією не ли­ше зерна, а й картоплі, буряків, сала, м'яса та інших продовольчих запасів на зиму. Селяни були поз­бавлені всього їстівного. Цим пар­тійно-державний апарат цілком свідомо прирікав їх на смерть. Го­лод охопив регіони найінтенсив-нішого сільського господарства — Україну, Північний Кавказ і Ку­бань, Поволжя, Північний Казах­стан. Найбільших масштабів го­лод набрав в Україні.

Демографічні втрати

Голодомор 1932-1933 рр. спри­чинив величезну смертність населення, особливо дітей і стари­ків. Селяни змушені були їсти со­бак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму. Села обезлюдніли. Живі не мали сил ховати померлих. У деяких населених пунктах над сільрада­ми вивішували чорні прапори: це означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елевато­рах під охороною міліції збері­галися тисячі пудів хліба.

Поставлені у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували ді­статися до міста. Не всім це вда­валося. Багато гинуло просто не­ба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські кордони. До міста потрапляло порівняно мало лю­дей. Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б ді­тей, батьки залишали їх у ліка­рнях, державних установах, у під'їздах будинків і просто на вулицях. Лише з травня-червня 1933 р. держава стала надавати деяку допомогу українському се­лянству.

Донині не встановлено кіль­кість жертв голоду 1932-1933 рр. Сталінське керівництво заборони­ло згадувати про нього в засобах інформації. У січні 1933 р., коли від голоду щоденно гинули деся­тки тисяч селян, Сталін на об'єд­наному пленумі ЦКК і ЦК ВКП(б) заявив, що матеріальне станови­ще робітників і селян поліпшуєть­ся з року в рік і що в цьому можуть сумніватися лише затяті вороги радянської влади Дослідження голодомору 1932— 1933 рр. в Україні розпочалося на­прикінці 80-хроків. Авториназива-ють різні цифри померлих від го­лоду, які істотно різняться - від 3,0 до 4,5 млн чол. Голодомор, штучно створений сталінським керівниц­твом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть траге­дій українського народу.

Ще не розвіявся трупний смо­рід в опустілих українських хатах, а з інших республік СРСР, особли­во з Росії, вже прямували ешелони з переселенцями. До кінця 1933 р. у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську і Харківську області пере­селилося 21,9 тис. господарств — близько 117,1 тис. чоловік.

Голодомор 1932—1933 рр. нале­жить до трагедій, наслідки яких відчуваються багато десятиліть. Умирали від голоду здебільшого селяни. Трагедія 1932—1933 рр. остаточно зламала їхній опір кол­госпно-феодальній системі, сут­тєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталітарний режим, саме про це цинічно гово­рили його ставленики в Україні. «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їх­ньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!» - підбивав під­сумки голодомору секретар ЦК КП(б)У і секретар Дніпропетров­ського обкому КП(б)У М. Хатаєвич