Іудаїзм в Україні

Тернопільська академія народного господарства

Інститут обліку і аудиту

Контрольна робота
на тему:

“Іудаїзм в Україні”

Тернопіль

2000

На відміну від раннім національних релігій, жодна з яких не збереглася до наших часів, більшість пізніх національних релігій продовжує існувати і зараз. До них відносяться індуїзм, сикхізм, джайнізм, конфуціанство, дао­сизм, синтоїзм, іудаїзм, зороастризм та ін.

Суттєвими рисами пізніх національних релігій можуть бути названі такі:

- Поширення-релігійних вірувань і офіційного відправлення культу се­ред всіх верств населенням межах одного національно-державного утворен­ня. Це означало проголошення формальної рівності віруючих перед богом (чи богами) і значного поширення сфери впливу кожної з національних ре­лігій. В результаті їх інтегруюча роль в суспільстві значно збільшується.

- Збільшення регулятивної ролі. Виникає стійка система заборон і при­писів, які детально регулюють всі сфери життя віруючого. Вона підкріпляє­ться стимулами здебільшого негативного характеру: вченнями про пекло і геєну вогнену, загробну відплату і неминучу кару господню за гріхи в цьому житті. Регулюючими чинниками стає і вчення про рай /нірвану/ і про спа­сіння богообраного народу. Кількість заборон і приписів, наприклад, в кон­фуціанстві чи іудаїзмі досягає багатьох сотень.

Для порівняння: регулятивна роль в суспільстві ранніх національних ре­лігій була набагато меншою. Відомо, що в древньому Єгипті релігія не забо­роняла одруження між близькими родичами, навіть між рідними братом і сестрою (що систематично практикувалось в династіях фараонів). Жодна з ранніх національних релігій не стала на заваді загальному падінню мораль­ності в імператорському Римі, що призвело до його ослаблення і, врешті, падіння тощо.

- Співіснування монотеїзму і політеїзму. Більшість пізніх національних релігій є політеїстичними, однак серед них виникли і монотеїстичні (моно – один; теос – бог) релігії – іудаїзм і сикхізм.

- Значне зменшення кількості спрощення ритуалів жертвоприношення. Повна відмова від людських жертвоприношень.

- Розробка і масове поширення серед віруючих основ сотеріології (вчення про спасіння) і есхатології (вчення про кінець світу).

а) Серед пізніх національних релігій, які значною мірою вплинули на " подальший розвиток релігійних вірувань, слід в першу чергу назвати іудаїзм — національну релігію євреїв. Багато світоглядних уявлень, догм і ритуалів іудаїзму можна виявити в світових релігіях - християнстві та ісламі. Крім того, в умовах втрати державності ї території, іудаїзм на протязі двох тися­чоліть відігравав роль головного чинника збереження євреїв як нації. Розг­лянемо докладніше основи цієї релігії.

Іудаїзм виникає приблизно в ХІ-Х ст. до нашої ери на території сучас­них Ізраїлю, Палестини і Лівану. Ці землі були об'єктом частих завоювань, після одного з яких, за часів вавілонського царя Навуходоносора (VI ст. до н.е.) більшість євреїв потрапила в полон в Дворіччя, де перебувала кілька десятиліть. Поневіряння і переслідування євреїв призвели до виникнення глибокого світоглядного протиставлення “ми – вони” і самоізоляції, а в релі­гійному вченні - ідеї боговибранності, настанов щодо заборони для євреїв шлюбів з неєвреями, диференціація моральних установок в ставленні до одновірців і неєвреїв тощо.

До головних догматів іудаїзму належать: віра в єдиного бога Яхве, в прихід месії, в безсмертя Душі та існування загробного царства. Віра в єди­ного бога Яхве, який раніше був богом одного із племен Ізраїля складається в період після полону (з останньої третини VI ст. до н.е.). В ній Яхве уявляє­ться як владний, жорстокий, схильний до помсти бог. Тому чітке дотриман­ня вимог.і настанов Яхве стає головним змістом іудаїзму, а джерелом віри є не роздуми (як в томістській схоластиці/, а виключно откровення Біблії. Ва­жливим є і те, що причина-бід і нестатків євреїв переноситься на них самих: вона пояснюється як недотримання божественного заповіту і божественного закону (Тори). І навпаки - досягнення життєвого успіху є нагородою Яхве.

Важливою складовою частиною іудаїзму є вчення про месію-спасителя, який прийде, щоб здійснити праведний суд, воздати людям по їхнім заслу­гам. В “дні месії”, згідно іудаїзму, світ буде повністю обновлено: земля буде щоденно давати нові хліби, плоди і шовкові вбрання, люди житимуть 1000 років, жінки щоденно народжуватимуть дітей, зникнуть хвороби, війни, су­перечки тощо.

Серед священних книг іудаїзму найважливішими вважають перші п'ять, які отримали назву Тора (закон) або “п'ятикнижжя Мойсея”. З них ми дізна­ємося про віру в єдиного бога Яхве, про творення світу, про перших людей і першорідиий гріх, генеалогія дванадцяти колін Ізраїлевих, історія полону і головне - передані богом через Мойсея правила поведінки правовірних іудеїв. Крім Тори в Старому Заповіті містяться вчення інших пророків і вож­дів древніх євреїв.

З часом виявилася необхідність в тлумаченні Старого Заповіту, особли­во малозрозумілих і суперечливих положень цієї об'ємної книги. Це здійс­нюється в Мішні (III ст. н.е.), яка складається з 63 книг і тематично розділе­на (катехізована) на 6 розділів. В свою чергу поясненням Мішни служить Гемара. Мішна і Гемара об'єднуються в Талмуд, який також поважається як – священна книга.

Найбільш поширеним обрядом в іудаїзмі є молитва, яка згідно віри до­сягає небес і впливає на рішення ангелів: Під час ранкової молитви (крім суботи і святкових днів) іудей повинен молитись, поклавши на ліву руку і чоло філактерин - кубічної форми ящички з ремінцями, заповнені пергамен­том з текстами Старого заповіту. Філактерин відіграє роль амулету від злих сил. В іудейській обрядовості існує чіткий поділ їжі на трефну (недозволену) і кошерну ( дозволену). Наприклад, недозволеним є вживання в їжу крові тварин, м'яса нежвачних тварин (наприклад, свині), одночасного вживання м'ясної і молочної їжі.

Важливим обрядом є обрізання-продовження древніх обрядів ініціацій або посвячення хлопчиків 12-16 років в чоловіки. Ритуальне обливання пе­ред суботою і в свята здійснюється в мікве — спеціальному басейні, напов­неному дощовою чи джерельною водою. Перед кожною молитвою відбуває­ться обов'язкове обливання рук.

Головним святом в іудеїв є Пасха. Її чин заповнений обрядами, присвя­ченими приходу месії і його предтечі Іллі. Пасха пов'язана також як свято виходу євреїв з Єгипту. Свято шебуот щорічно вінчає дарунок бога Яхве пророкові Мойсею тексту Тори (П'ятикнижжя). Свято йом-кіпур (судний день) - це покаяння перед богом і очікування знаків про те, як пройде на­ступний рік.

б) Індуїзм виник в IV-VI століттях н.е. на основі брахманізму і як ре­зультат боротьби останнього з буддизмом. Як наслідок, сьогодні 90% насе­лення Індії сповідує цю релігію. Індуїзм стає наслідком спрощення, вульга­ризації доволі складного вчення Вед і законів Ману. В результаті склалася зрозуміла і доступна простому індійцеві система етичних норм, принципів і цінностей, вірувань і уявлень, обрядових і культових дій, міфів ї легенд то­що. Були розроблені громадські публічні церемонії, обряди, засновані свя­тилища, храми, ашрами (монастирі), місця паломництва.

В центрі цієї політеїстичної релігії пантеон з трьох богів: Брахми (бога-творця), Вішну (бога-хранителя) і Шіви (бога-руйнівника).

Брахма створив все-суще в світі, відділивши від початкового Єдиного одиничні речі та істоти. Брахма - деміург світу, однак своїм творінням він прирік земні істоти на страждання. Він - необхідний член тріади богів (трімурті), але культу його не існує, йому практично не поклоняються. Не дивно і те, що Брахмі часто дорікають за те, що він викинув людину в світ небажа­ного багатоманіття, протиріч і змін, де добро змушене боротися зі злом, лю­бов'ю ненавистю.

Звідси більш зрозумілим стає сутність культу бога-руйнівника Шіви. Цей грізний бог незримо присутній на полях битв, він є покровителем аске­тів і постійно занурений в медитацію. Як грізний бог, оточений злими духа­ми і демонами, він уособлює смерть і тлінність всього живого. Складові поклоніння Шіві – екстаз, самозабуття і захоплене переживання. Руйнування і зміни в індуїзмі розуміються як можливість злиття з Єдиним, з Абсолютом. В шіваїзмі поширеним є культ життєвої сили і духовної енергії.

Культ бога Вішну пов'язаний із збереженням сущого, цей бог м'ягкий і добрий. Вішну має десять аватар або втілень чи перетворень: риби. черепа­хи, вепра, людини-лева, карлика-велетня. Далі слідують аватари Парашурами, епічного героя Рами, мудреця-філософа Крішни, Будди і Мессії-Калки.

Головні жрецькі і культові функції в індуїзмі виконуються спеціально підготовленими представниками касти брахманів. Саме їм належить привілей приносити жертву богам, бути присутнім на урочистих сімейних обря­дах, керувати ритуальними діями і встановлювати норми життя для рядових послідовників індуїзму.

В багатонаселеній Індії ця релігія строго реґламентує місце, значення, права та обов'язки члена кожної касти, вводячи в межі релігійних законів їхні складні взаємовідносини.

Канонічними - текстами індуїзму є епіко-міфологічний твір "Махабхарата" і його головна релігійна інтерполяція "Бхагавадгіта".

в) Конфуціанство разом, з даосизмом є національними релігіями китай­ців. В конфуціанстві існує ряд своєрідних і унікальних рис.

По-перше, бог чи боги не є головними об'єктами поклоніння. Вони існують як абстрактне "Небо" і бог "Шань-ді" (небесний владика), але відіграють другорядну до­поміжну роль.

По-друге, відсутні вчення про загробне життя, воздаяння, рай і пекло, кінець світу тощо. Головні події відбуваються в світі живих, а не в світі мер­твих.

По-третє, повністю відсутній інститут жреців або професійних священ­нослужителів. Культові функції виконували державний чиновник або голова родини.

Засновником конфуціанства був китайський філософ Кунцзи (Конфуцій), який жив в У}-У ст. до н.е. Центральне місце в цій релігії відіграють соціально-етичні проблеми, для вирішення яких встановлюються певні нор­ми, правила і ритуали поведінки.

Конфуцій перш за все створив ідеал високоморальної людини ("цзюнь-цзи"), яка вирізняється двома головними достоїнствами: людяністю ("жень") і почуттям обов'язку ("І"). Людяність включає в себе ієрархію дещо незвич­них для європейця чеснот. Головною з них є стриманість, далі йдуть розум, доброта, вірність і делікатність.

Обов'язок ("І") розуміється як незаперечне виконання приписів, традицій і ритуалів у всіх соціальних сферах (на державній службі, в сім'ї, в побу­ті), як повага до предків, готовність вивчити їх мудрість тощо.

В перші століття нашої ери, асимілювавши різноманітні народні віру­вання (поклоніння небу, культ предків, віра в духів природи тощо) конфуці­анство стає релігією. Культ предків стає його найважливішою обрядовою частиною. Для цього кожна сім'я мала свій окремий молитовний храм. Те ж саме стосувалось і роду, який мав більший храм ("мяо"), присвячений за­сновнику роду. Спочатку мяо будувався поряд з могилами предків, але вже за Ханьської династії (206р.до н.е.- 220р. н.е.) побудова мяо була обумовле­на низкою строгих правил і залежала від соціального становища їхнього власника. Чиновник міг мати один мяо, вельможа - три, князь - п'ять, імпе­ратор — сім, а простолюдин - жодного, і змушений був приносити жертви духам предків прямо у власній оселі.

Спочатку в мяо ставили ляльку або статую, яка зображувала померлого. З часів династії Хань цю роль виконував згорнутий і перев'язаний посереди­ні довгий шматок шовкового полотна /"хунь-бо"/. З Суньської епохи (960-1260рр.) їх заміняють чорні дерев'яні таблички з ієрогліфічними надписами на них червоною тушшю.

Щоб помістити душу померлого в табличку і тим самим забезпечити їй спокій та сприяння живим членам родини, вдаються до складних обрядів і призивань. На членів родини і особливо на старшого сина (у випадку смерті батька) накладається цілий ряд обмежень: на протязі років він не має права голитись, одружуватись, переставляти меблі в будинку, повинен ходити в особливій траурній одежі тощо.

Таблички чжу зберігаються в особливих шафах напроти входу біля пів­нічної стіни храму. В певну пору року або після важливих сімейних подій (весіль, смерті членів сім'ї, народження дитини, приїзду чи від'їзду голови сім'ї тощо) таблички виймаються з шаф і перед ними розставляються жерт­воприношення - страви і напої. Обов'язковими в свята є звертання до поме­рлих предків.

Головною моральною чеснотою поряд з поклонінням предкам конфуці­анство вважає повагу до батьків. “Завжди виражати повну повагу до батьків; давати їм їжу найбільш улюблену; бути в печалі, коли вони хворі; до глиби­ни душі сумувати від їхньої смерті; приносити їм, мертвим, жертви з урочи­стістю - ось п'ять обов'язків благочестя сина” - записано в одному з релі­гійних творів.

З релігійної точки зору найгірше, що може статися з китайцем – це не за­лишити після себе нащадків чоловічої статі, які могли б приносити жертву і турбуватися про благополуччя душ померлих предків. І звичайно, важливою складовою конфуціанства є "лі" - суворе дотримання обрядів. Конфуцій навіть вважав, що без дотримання шлюбного обряду шлюб неможливий, без дотримання обряду поховання і жертвоприношення зникає повага синів до батьків, а без дотримання управляти державою - "це все одно, що сліпому бути без поводиря, це все одно, що шукати щось без свічки в темній кімна­ті".

Класичні твори конфуціанства складаються з Четверокнижжя ("Си-шу") і П'ятикнижжя ("У-цзин").

Висновок: Національні релігії великою мірою сприяли виникненню і зміцненню національної самосвідомості їх носіїв, об'єднуючи при цьому велику кількість людей. В цьому духовному середовищі формується світо­гляд нації, норми моралі, задаються загальнозначимі цілі. А для євреїв, які більше двох тисячоліть були позбавлені суверенної території, іудаїзм став головним чинником збереження нації.

ЛІТЕРАТУРА

- Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А.Релігієзнавство. – К., 1995, с. 42-77.

- Лубський В.І.Релігієзнавство. К., 1997, с.179-201.

- Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М., 1964.

- Угринович Д.М. Введение в религиеведение: – М., 1985.