Роль соціології в суспільстві, її функції та завдання

РЕФЕРАТ

На тему:

Роль соціології в суспільстві, її функції та завдання

Роль соціології в суспільстві визначається її предметом, а реалізується функціями. Головною з функцій є теоретико-пізнавальна, яка полягає в тім, що соціоло­гія разом з іншими науками бере активну участь у пізнанні об'єктивної реальності, допомагає з'ясовувати та формувати нові

теоретичні та практичні знання про суспільство, в якому живе людина, про закономірності розвитку соціальних відносин у ньому.

Соціологія молода й дуже динамічна наука. Вона все ще пере­буває на стадії становлення, і в ній багато «білих плям»: трива­ють дискусії навіть навколо самого предмета вивчення, не розроб­лено теорії багатьох соціальних явищ, не повністю сформовано понятійний апарат тощо. Тому теоретико-пізнавальну функцію передовсім спрямовано на саморозвиток і саморефлексію науки, пізнання самої себе. Це, відповідно, стимулює діяльність і самих соціологів.

Основним завданням соціології, пов'язаним з теоретико-пізнавальною функцією, є дослідження соціальних явищ і процесів. При цьому кожне явище, кожний процес слід розглядати в комп­лексі, у взаємозв'язку та взаємозалежності з іншими явищами і процесами. Найважливіші наукові результати соціологічних до­сліджень втілюються в різних звітах, інформаційних і аналітич­них доповідях, монографіях, виступах провідних учених на шпа­льтах часописів, центральних газет, на телебаченні і радіо. Усе це є проявом описово-інформаційної функції соціології.

Окрім того, соціологія надає конструктивну допомогу в розв'язанні або прогнозуванні розвитку практичних проблем, що виникають у різних царинах суспільного життя: економіко-господарських, політичних, поведінкових тощо. Ця функція назива­ється прикладною, прогностично-перетворювальною, або кон­структивною.

Як справедливо наголошує К. Грищенко, соціологія, мабуть, єдина із суспільних наук, яка не лише покликана, а й має реальні можливості розкривати стан, тенденції руху сучасного суспільст­ва, прогнозувати найближчу і віддалену перспективу його роз­витку, причому не тільки в дослідному, теоретичному плані, а й у практичному, прикладному. За допомогою соціологічних дослід­жень виявляються відхилення в розвитку соціальних відносин, своєчасно прогнозуються негативні явища, розробляються соці­альні технології, системи управління соціальними організаціями, тому що не можна здійснювати перетворення, що стосуються ін­тересів багатьох людей, не зважаючи на те, як саме ці перетво­рення сприйматимуться ними.

За радянських часів вітчизняних соціологів не залучали до розробки фундаментальних управлінських рішень. Можна навес­ти багато прикладів, коли масштабні проекти, що ухвалювалися без соціологічної експертизи, виявлялися не тільки нежиттєздат­ними, а навіть шкідливими: організація колгоспів і радгоспів, ви­знання населених пунктів «неперспективними», спроби ліквідації приватних підсобних господарств, побудова палаців культури у невеликих селищах, на дрібних підприємствах, «перекидання» річок, утворення штучних водойм і переселення у зв'язку з цим величезної кількості населення тощо.

Нині провідних соціологів як консультантів і експертів залу­чають до численних державних і громадських організацій з ме­тою обґрунтування схвалюваних ними рішень, прогнозування на­слідків, аналізу електоральної поведінки населення й т. ін. Але така співпраця ще недостатньо поширена. Наукові здобутки соціо­логії не привертають належної уваги з боку вищих законодавчих і виконавчих органів влади; висновки та рекомендації вчених ма­ло враховуються під час розв'язання непростих соціальних проб­лем сучасного розвитку суспільства, що разом з іншими чинни­ками зумовлює вкрай неефективне функціонування багатьох його структур.

Головною причиною незатребуваності соціології є те, що ін­тереси країни і її громадян та інтереси владних структур далеко не завжди збігаються. Це розходження інтересів багато в чому зумовлене превалюванням у владних структурах егоїстично-кланових мотивів, впливом тіньових механізмів діяльності вітчиз­няних «олігархів».

Отож, популяризація соціологічних знань з-поміж управлінсь­кого персоналу, представників влади запобігатиме багатьом нега­тивним наслідкам помилкових управлінських рішень. Прийняття правильних рішень і ефективне прогнозування їх наслідків мож­ливі лише за умови соціологічної грамотності управлінців, гли­бокого засвоєння ними знань, методів і методик соціології, фор­мування практичних навичок їх застосування.

Останнє належить уже до світоглядно-освітньої функції соціології, яка проявляється в популяризації і поширенні сучас­них наукових знань та уявлень про механізми соціальних про­цесів. З 1992 р. соціологію вивчають майбутні фахівці всіх профілів. Це сприятиме поступовому подоланню стереотипів технократичного і суто економічного мислення керівників різ­них рівнів.

Американська соціологічна асоціація постійно публікує до­сить широкі списки посад, на які можуть претендувати люди, ко­трі здобули фахову соціологічну підготовку певного ступеня. У нашій країні соціологів запрошують на роботу (крім суто соціо­логічних служб) в адміністративні органи, відділи міністерств, служби зайнятості, теле- і радіоцентри, органи правопорядку. Останніми роками поширюється новий різновид праці на базі со­ціологічної освіти — соціальна робота.

Крім цього соціологія має й інші можливості впливати на со­ціальне життя суспільства. Одним зі способів поширення соціо­логічних знань є співпраця соціологів-професіоналів з управлін­цями, надання останнім методичної та консультативної допо­моги. Для поширення і популяризації соціологічних знань треба використовувати й засоби масової інформації, видавничу базу, пропагувати соціологічні знання з-поміж усіх верств населення, допомагати людям розв'язувати складні проблеми, визначати оп­тимальні варіанти діяльності. Соціологічні знання, наукове тлу­мачення подій, що сталися в суспільстві, проникають у людську свідомість, формують соціологічний стиль мислення, який поля­гає, за влучним висловом американського соціолога П. Бергера, «...у вмінні бачити людину в суспільстві і суспільство в людині, розуміти, як поєднується індивідуальне із суспільним, як відбу­вається взаємозв'язок усіх соціальних явищ і процесів».

Усе це вже належить до ідеологічної функції соціології, яка орієнтує, мобілізує населення насамперед через освіту, через проникнення соціологічних знань і соціологічного стилю мис­лення в різні царини суспільного життя. Але дехто з учених не визнає ідеологічної функції соціології, мотивуючи це тим, що ідеологія — неодмінно класова за змістом, політично зорієнтова­на система поглядів. Та в ширшому розумінні ідеологія — це су­купність поглядів та уявлень, що орієнтують людей, мобілізують їх для певної суспільно значущої діяльності.

Реалізація функцій соціології невіддільна від виховних ефек­тів, що виявляються у формуванні діалектичного співвідношен­ня загальнолюдських, групових, колективних та індивідуальних соціальних інтересів і стосунків, котрі сприяють взаєморозумін­ню, збереженню й розвитку індивідуальних уподобань, полег­шенню взаємодії представників різних соціальних груп і профе­сій. Матеріальною основою цього процесу є різноманітність форм власності на засоби виробництва, і на цьому слід особливо наголосити, бо відомо, що філософія освіти колись висунула тезу про всемогутність виховання. Віру у всемогутність виховання і швидку зміну свідомості людини за умов суспільної власності, як відомо, підтримували політичні діячі радянської держави і кому­ністичної партії, надаючи величезного значення ідеологічному впливу на трудящих, посиленню агітації та пропаганди. Однак практичні наслідки цього процесу значною мірою розійшлися з прогнозами. Очевидно, що взаємозв'язок суспільства й особи не можна зводити лише до ідеологічного впливу першого на другу. Найактуальнішим у цьому плані є подолання відчуження людини

від засобів виробництва через роздержавлення, ліквідацію мо­нополії державної власності, перехід до різноманітних форм власності, до ринкових відносин. Це сприятиме активізації людського фактора, подоланню соціальної апатії, буде запору­кою успішного розв'язання проблем становлення незалежної України.

Отже, функцій у соціології багато, але об'єднує їх мета — да­ти об'єктивні знання соціальної реальності, виявити негативні тенденції, передбачити їх наслідки, оптимізувати управлінські рішення. Соціологія має визначити реальні умови для організації ефективної діяльності людей. Надзавданням соціології є перед­бачення, але не суто інтуїтивне, а таке, що спирається на науково обґрунтований аналіз стану суспільства.

Особлива потреба в соціологічних знаннях та рекомендаціях відчувається нині у зв'язку з кардинальними перетвореннями нашого суспільства, колективним суб'єктом яких є все населен­ня. Жодне перетворення не може бути успішним без урахування ставлення людей до його цілей і програм, без свідомої активної участі народу в здійснюваних соціальних перетвореннях, у новаційних процесах.

Для того щоб визначити тенденції розвитку будь-яких явищ, вибрати оптимальні засоби управління ними, треба знати можли­вості соціальних спільнот, що є суб'єктами, умови використання пропонованих засобів.

Перетворення, що здійснюються в нашій державі, зачіпають інтереси всього населення, змінюють його майновий і соціаль­ний стан, трансформують поведінку багатьох соціальних груп, які взаємодіють між собою. За цих умов органам управління вкрай необхідна повна, точна і вірогідна інформація про ре­альний стан справ у будь-якій сфері суспільного життя, про потреби, цінності, інтереси, поведінку різних соціальних груп, а також про можливості впливу їх поведінки на суспільні про­цеси. Давати таку інформацію — завдання соціології. Інакше кажучи, соціологія має забезпечувати надійний зворотний зв'язок в організації управління суспільними перетвореннями. Тільки глибоке вивчення думок і сподівань трудящих, ураху­вання їхніх потреб та інтересів, підвищення дієвості й опера­тивності соціологічної інформації сприятиме оновленню будь-якого суспільства.

Значну роль відіграють соціологічні знання в конкретизації рішень уряду, кожне з яких має осмислюватися й обґрунтовува­тися з позицій соціології.

Соціологія виявляє взаємозв'язок соціальних відносин і процесів у різних сферах з такими самими процесами на дер­жавному рівні. Для цього слід якомога точніше визначати гру­пи, що взаємодіють, вивчати конкретні умови їх діяльності, співвідношення їхніх прав і обов'язків, зміст і способи реалі­зації інтересів, методи узгодження індивідуальних та групових інтересів із загальнодержавними, забезпечувати постійний со­ціологічний контроль за виконанням конкретних рішень, за процесами перетворень.

Недостатній соціологічний контроль, брак прогнозування роз­витку ринкових відносин призводить до негативних наслідків, і це не завжди зумовлене слабким розвитком методологічних засад соціології та низькою кваліфікацією соціологічних кадрів. Слід зауважити, що інформація не може сама собою перетворитися на рішення, прогнози, рекомендації. Соціологія разом з іншими нау­ками має розробляти такі рекомендації, а використовувати і впроваджувати їх мусять органи управління, конкретні керівни­ки. Проте багато цінних соціологічних розробок так і не втілює­ться в життя. Більше того, подеколи органи управління діють усупереч рекомендаціям учених, що не йде на користь рішенням, які приймаються.

З огляду на це особливо актуальним для соціології в Україні є формування соціологічного мислення в усіх верствах населення, передусім у молоді, у людей, зайнятих на виробництві, — від пе­ресічного робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соціологічно освіченим, повинен розуміти значення і роль соціологічних знань у розбудові нового суспільс­тва, має вміти дати соціологічну оцінку виконанню своїх профе­сійних дій, передбачати соціальні наслідки своїх втручань у су­спільне життя.

Слід зазначити, що нині посилюється тенденція до інтернаціо­налізації соціології, формування соціологічного знання, яке скла­дається з різних теорій, що не заперечують одна одну. Підтверд­женням тому може бути девіз XII Всесвітнього соціологічного конгресу (липень 1990 р., Мадрид) — «Соціологія для єдиного світу: єдність чи різноманітність?». На конгресі йшлося про те, що для аналізу соціальних змін необхідна не одна загальносоціологічна теорія, а різні, що є свідченням певного соціологічного плюралізму. Важливого значення набуває не інтеграція соціоло­гічних теорій, а консолідація різних підходів і концепцій.

За таких умов зростає значення формування нового соціо­логічного мислення, основним принципом якого має стати просування в напрямі до єдиного світового соціологічного знання з метою розв'язання спільних завдань. Однак при цьо­му не повинні нівелюватися різноманітність і своєрідність різ­них соціологічних знань, багатоваріантність шляхів досягнен­ня поставлених цілей.

Єдність і різноманітність у соціології в діалектичному поєд­нанні — це також ознака нового соціологічного мислення. Видат­ний соціолог XX ст. П. Сорокін порівнював соціологію із дволи­ким Янусом, один лик якого — єдність, а другий — різноманіт­ність. Однак заклик П. Сорокіна до консолідації зусиль пред­ставників різних течій був сприйнятий більшістю радянських учених як украй реакційний. Проте згодом виявилося, що саме єдності в різноманітності потребує зовсім нова політична й іде­ологічна ситуація як у світі, так і в нашій країні — припинення холодної війни, розвиток демократії та свободи. Конкретною передумовою формування нового соціологічного мислення є схожість досліджуваних проблем. Вони актуальні для соціології різних країн і можуть за умови їх спільного вивчення піднести соціологічні знання до принципово нової вершини. З огляду на це дуже важливого значення набуває здобуття порівняльних да­них, які можна використовувати для розв'язання завдань, що мають теоретичний та вжитковий характер. Схожість постанов­ки, змісту і способів дослідження соціальних проблем у різних країнах зумовлено тим, що всі народи однаково переймаються питаннями виживання людини, екологічної безпеки, підвищен­ня ефективності виробництва, взаємодії різних соціальних груп тощо.

Література

1. Вебер М. Основные социологические понятия // Избр. произв — М 1990.

2. Дюркгейм 3. О разделении общественного труда: Метод социологии. — М., 1990.

3. Дюркгейм Е. Соціологія і соціальні науки // Філос. і соціол. думка. — 1992. — № 5.

4. Заславская Т. И. Роль социологии в ускорении развития советского общества // Социс. — 1987. — № 2.

5. Коллинз Р. Социология: наука или антинаука? // Теория общества / Под. ред. А. Филипова. — М., 1999.

6. Краткий словарь по социологии. — М, 1989.

7. Осипов Г. В. Социология. — М., 1990.

8. Попова І. М. Соціологія: Пропедевтичний курс. — К., 1996.

9. Руткевич М. Н. О предмете социологической науки: три методологических вопроса // Социс. — 1991. — № 7.

10. Смелзер Н. Социология. — М., 1994.

11. Современная западная социология: Словарь. — М, 1990.

12. Социология: наука об обществе. — Харьков, 1996.

13. Шаповал М. Загальна соціологія. — К., 1996.

14. Ядов В. А. Размышления о предмете социологии // Социс — 1990 № 2.