Ритм у віршах і прозі

Реферат

на тему:

Ритм у віршах і прозі

Головною ознакою віршованої мови вважається ритм. Ритмом називається повторюваність однакових або подібних явищ через певні, сумірні відрізки часу. Віршовий ритм — це повторення сумірних мовних одиниць, що ними є самі віршовані рядки, які промовляються поспіль один за один.

Отож, рядок — основна ритмічна одиниця в будь-якій системі віршування, але ритмічна організація рядка в кожній з відомих систем своя, особлива. Рядковий ритм може бути побудований:

а) на чергуванні довгих і коротких складів у вірші (метричне віршування у давніх греків і римлян);

б) на рахунку складів у вірші (силабічний вірш);

в) на рахунку наголосів у вірші (тонічний вірш);

г) за наголошеністю і ненаголошеністю складів (силабо-тонічне віршування).

Але в усіх випадках віршовий ритм виникає лише із співвідносності рядків як сумірних відрізків. Через це віршовий ритм виникає не в окремому рядку, а тільки в об’єднанні їх у вірші, як цілому.

Візьмімо Франків вірш:

Коли почуєш, як в тиші нічній

Залізним шляхом стугонять вагони,

А в них гуде, шумить, пищить, мов рій,

Дитячий плач, жіночі скорбні стони,

Важке зітхання і гіркий проклін,

Тужливий спів, дівочої дисканти, —

То не питай: «Цей поїзд — звідки він?

Кого везе? Куди? Кому вздогін?»

Це — еміґранти.

Цей вірш розпадається на дев’ять більш-менш однакових, сумірних за своїм звучанням рядків; отож, перед нами є певні одиниці; одиниці ці сумірні, вони повторюються і не перебиваються будь-якими відмінними від них іншими одиницями. Ось таке закономірне повторення сумірних одиниць і становить віршовий ритм.

А чому ми вважаємо ці одиниці сумірними? Тому, що в основі їхньої сумірності лежить певна однаковість у розташуванні наголошених і ненаголошених складів у межах рядка.

Позначимо наголошений склад », а ненаголошений «значком «È» у взятому нами за приклад вірші:

ÈÈÈÈÈ

Ко ли по чу єш, як в ти ші ніч ній

ÈÈÈÈÈÈÈ

За ліз ним шля хом сту го нять ва го ни,

ÈÈÈÈ È

А в них гу де, шу мить, пи щить, мов рій,

È ÈÈÈÈÈ

Ди тя чий плач, жі но чі скор бні сто ни,

ÈÈÈÈÈÈ

Важ ке зіт ха ння і гір кий про клін,

ÈÈÈÈÈÈÈ

Туж ли вий спів, ді во чо ї дис кан ти, —

ÈÈÈÈ ÈÈ

То не пи тай: «Цей по їзд — звід ки він?

ÈÈÈÈÈ

Ко го ве зе? Ку ди? Ко му вздо гін?

È È ÈÈ

Це — е мі ґран ти.

Зі схеми бачимо, що в цих рядках наголос падає на тому самому місці: він припадає (за невеличиким винятком) на 2—4—6—8—10 склади, відповідно до цього: 1—3—5—7—9—11 склади — ненаголошені.

Таким чином, у даному випадку рядки сумірні один з одним тому, що в них наголоси розташовані більш-менш однаково, на тих самих складах у рядку.

Також бачимо зі схеми, що й закінчення рядків мають повторення однакових елементів: непарні рядки (за малим не всі) закінчуються на наголошені склади, а парні (за малим не всі) — на ненаголошені; правильне чергування цих закінчень посилює ритмічність вірша. Легко також помітити, що в кожному рядку 10 або 11 складів, притому рядки чергуються: 10, 11; 10, 11 і т. д., тільки 9 рядок — 5 складів.

Далі ми можемо помітити, що на кінцях рядків (знову через рядок) повторюються однакові звуки, наявність яких знову таки посилює елемент повторення однакових елементів вірша, тобто посилює ритмічність його.

Нарешті, треба врахувати ще одне — після кожного рядка ми робимо зупинку (паузу), і після паузи починаємо новий рядок. Таким чином, у кінці рядка повторюється ще один елемент — пауза. Слід пам’ятати, що у вірші у кінці рядка така пауза потрібна, що ми її робимо навіть тоді, коли кінець одного і початок другого рядка тісно між собою пов’язані. Якщо ми цього не додержуємося, то ритм вірша буде різко порушений. Адже, усуваючи паузу, ми порушуємо відчуття кінця рядка, тобто ритмічної одиниці, що без неї немає і ритму. Щоб відчувати певне сполучення слів як ритмічну одиницю, як віршовий рядок, треба, щоб у кінці цього рядка була зроблена велика пауза, яка зберігається навіть у тому випадку, коли це непотрібне за змістом.

Як бачимо, віршовий ритм — це вельми складне явище, що визначається і порядком складів у віршовій мові, і розташуванням пауз, і чергуванням закінчень.

Самостійного смислового значення ритм не має, але він посилює те смислове навантаження, яке має дане слово; надає мові більшої сили і краси та через свій чуттєвий характер допомагає усвідомити те, що не відразу усвідомлюється нашим розумом.

Чи може бути ритм у прозі? Певний ритм мають і деякі прозові твори. Але цей ритм ґрунтується на особливостях синтакси і не відразу помітний. Помітним він стає, коли, для прикладу, поділимо початок оповідання Марка Вовчка «Кармелюк» на синтаксичні одиниці:

Хто бував на Україні?

Хто зна Україну?

Хто бував і знає,

той нехай згадає,

а хто не бував і не знає,

той нехай собі уявить,

що там скрізь білі хати у вишневих садках,

і весною... весною там дуже гарно,

як усі садочки зацвітуть

і усі соловейки защебечуть.

Тепер уривок нагадує нам поезію в прозі, або вірш у прозі — невеликий прозовий твір, який своїм змістом, ліризмом, емоційністю і навіть елементами ритмічності наближається до поезії, але не розбитий на віршові рядки.