Поезія мейстерзінгерів

РЕФЕРАТ

на тему:

Поезія мейстерзінгерів

Яскрава сторінка німецької музики та літератури Ренесансу пов'язана з творчістю мейстерзингерів (нім. Meistersinger - "майстер-співак") – поетів-співаків з середовища ремісників.

Вони були не професійними музикантами, а насамперед майстрами - зброярами, кравцями, склярами, чоботярами, пекарями і т.п. У міський союз таких музикантів входили представники різних ремесел. У XVI сторіччі об'єднання мейстерзингерів існували в багатьох містах Німеччини.

Мейстерзанг пов'язаний з підйомом міст і ростом бюргерства. Першу співочу школу заснував Генріх Фрауенлоб з Мейсена (близько 1250—1318). Поезія мейстерзингерів одержала поширення в Південній Німеччині; особливо відома Нюрнберзька співоча корпорація, з якої вийшли Ганс Фольц і Ганс Сакс. Пізніше мейстерзанг поширився на Австрію і Богемію.

Творчість мейстерзингерів була регламентована великими статутами правил (так званої табулатури), яких неухильно повинен був дотримуватися мейстерзингер. У визначені дні в церкві або ратуші мейстерзингери влаштовували урочисті поетичні змагання.

З кінця 16 ст. починається занепад творчості Мейстерзингери, викликаний загальним занепадом цехового ремесла.

Репертуар мейстерзингерів майже не виходив за межі біблійних і релігійно-дидактичних мотивів, лише в 16 ст. з'явилися світські і навіть любовні пісні.

Мейстерзингери нерідко виступали авторами фастнахтшпилів. Співочі школи мейстерзингерів існували до середини 19 ст. В опері «Нюрнберзькі мейстерзингери» (1868) Р. Вагнер прославив їх мистецтво й у той же час осміяв міщанський педантизм, характерний для поезії більшості мейстерзингерів.

Свої пісні мейстерзингери складали за суворими правилами, творча ініціатива сковувалася безліччю обмежень. Новачок повинен був спочатку освоїти ці правила, потім навчитися виконувати пісні, далі складати текст до чужих мелодій, і тільки потім він міг створювати власну пісню. Мелодиіями взірцями вважалися наспіви прославлених мейстерзингерів і міннезингерів.

Видатний мейстерзингер XVI ст. Ганс Сакс (1494-1576) походив з родини кравця, але в юності залишив рідний дім і відправився подорожувати по Німеччині. Під час мандрівок юнак навчився ремеслу шевця, але головне - познайомився з народним мистецтвом. Сакс був добре освічений, прекрасно знав античну і середньовічну літературу, читав Біблію в німецькому перекладі. Він глибоко перейнявся ідеями Реформації, тому писав не тільки світські пісні, але і духовні (усього біля шести тисяч пісень). Ганс Сакс прославився і як драматург.

Біля середини XII ст., коли поезія з рук бродячих співаків і духівництва переходить у руки дворянства, яке поступово переймається лицарським духом, в Австрії, Баварії і Швабії любовна пісня (tr u tliet чи minneliet) одержує великий розвиток; вона прагне задовольнити художнє почуття і збудити в слухачів такий же щиросердечний настрій, у якому знаходився сам поет; вона робиться продуктом особистого мистецтва і тому записується.

Головний предмет поезії — не стільки саме почуття, скільки міркування про почуття. Жива людська пристрасть перетворюється в служіння дамам, що підкоряється найсуворішому етикету.

Рими робляться надзвичайно чистими, відточеними, і поети хизуються їхнім багатством; суворо дотримується число складів, метри вражають набагато великою розмаїтістю, ніж у поезії трубадурів. Хоча порівняно рідко можна вказати в мейстерзингерів безпосереднє запозичення від провансальців або французів, але в загальному їх поезія страждає одноманітністю, напускною витонченістю, пересоленням — властивостями поезії, яка наслідує.

У трубадурів поклоніння дамі — найбільш часта тема, що не виключала, утім, і інших, найрізноманітніших тем; у мейстерзингерів, за деякими виключеннями, вона єдина тема. Якщо сучасного читача вражає скромність (часто напускна) трубадура, що мріє про поцілунок при публіці, як про саму вищу нагороду, то ще більш вразить його.

Мейстерзингер, який і про поцілунок мріяти не сміє: ласкавий уклін (vriuntlicher gruoz) — ось все те, чого він домагається.

Наслідувальність поезії мейстерзингерів не виключає багатьох оригінальних рис, властивих саме німецькому племені: боязкість у любові, ідеальність відносин до жінки обумовлюються і національним характером, а не одним утрируванням, властивій наслідувачам.

Потім німецька натура позначилася в прихильності до обробки мотивів серйозних і навіть сумних; тут перед нами північна людина, вдумлива, схильна до дослідження, до знищення будь-якої повну радості рефлексії, що часто песимістично відноситься до земного життя й охоче думає про смерть і життя загробне.

З цією вдумливістю пов'язується схильність до алегорії: мейстерзингери часто використовують символістику абстрактних понять, як мир, щастя і т.п. Короткочасність північного літа підсилює сприйнятливість до краси природи.

Деякі думають, що на поезію мейстерзингерів уплинули середньовічні латинські поети; не можна відкидати відомого зв'язку між цими двома течіями лірики, тим більше що в піснях німецьких бродячих клериків найчастіше зустрічаються німецькі строфи; але антипатія клериків до лицарства і груба чуттєвість любовних пісень вказують на крайню обмеженість цього впливу.

Один з найталановитіших з німецьких ліриків був Вальтер фон дер Фогельвейде, варто визнати тюрінгенського мейстерзингера Генріха фон Морунгена, який по оригінальності більше всіх інших нагадує Вольфраму фон Ешенбаха, але вигідно відрізняється від нього легкістю стилю.

З мейстерзингерів уродженців верхньої Німеччини найвідоміший — Рейнмар Старший, який жив наприкінці XII ст. при Віденському дворі. Все це співаки так званої високої любові, тобто чисто лицарської, тоді як у Фогельвейде є і пісні, присвячені любові нижчій (nidere minne), більш здоровій і почуттєвій, вільний від етикету; інші йдуть у цьому напрямку ще далі, і самого Фогельвейде змушують скаржитися на брутальність (unfuge), яка готова заполонити придворну лірику.

Самим обдарованим поетом цього селянсько-придворного напрямку, як його інколи називали, був баварець Нейдгарт фон Рейенталь, який брав участь з Леопольдом VII австрійським у хрестовому поході 1217—19 р., а кращим з пізніших представників чисто придворної, самої "високої" любові вважається відомий дивак Ульріх фон Ліхтенштейн, тоді як його сучасник Тангейзер часто з'єднує крайню штучність форми і стилю з реалізмом і деякою тривіальністю змісту.

Чим ближче до кінця XIII сторіччя, тим менше в мейстерзингерів смаку і простоти, тим більше вичурності та вченості.

В XIV-XV ст., коли у всіх класах німецького народу так сильно розвивається смак до віршування і співу, що навіть у хроніки заносяться вказівки на більш вдалі і популярні пісні, традиції ранніх міннезингерів і мейстерзингерів знаходять видних послідовників серед лицарства; під впливом всестанової лірики їх твори зближаються з народної піснею.

Останніми міннезингерами і мейстерзингерами вважаються граф Гуго Монфортський (1357—1423) і тіролець Освальд фон Волькенштейн (1367—1445). Обидва вони почувають пристрасть до військових авантюр, обидва в юності ретельно служать дамам і обидва потім прославляють у віршах — справа нечувана в старих міннезингерів і мейстерзингерів — своїх власних дружин.

У поезії обох багато особистого і вірного дійсності, а стиль в обох донезмоги прикрашений, що мало в'яжеться з реалізмом змісту; обоє вони в той же час і духовні поети, і дидактики. А тим часом в основі характерів вони люди зовсім різні: Гуго — ідеаліст, який мріє про відновлення древнього лицарства часів Парсиваля, а Освальд — реаліст, не позбавлений гумору, іноді трохи сального, натура найвищою мірою енергійна і діяльна, досвідчений мандрівник, політичний інтриган, який провів бурхливе життя, сповнене найрізноманітнішими перипетіями. Очевидно, загальне належить не їм, а духу часу.

Міннезингери і мейстерзингери були забуті до середини минулого сторіччя, коли пам'ять про них воскресили Бодмер і Брейтингер (видавці по манесському рукопису: Bodmer, "Minnesinger aus d. Schw a bischen Zeitpunkte", Цюріх, 1758—59), а знайомство з міннезінгерами і мейстерзингерами розбудило в німецькому суспільстві інтерес до вивчення середньовічної поезії взагалі.

Німецька література про міннезингерів і мейстерзингерів величезна. Тепло і талановито складені лекції Уланда про німецьку середньовічну лірику (5-й т. його "S. Schriften"). Кращі збори текстів найстарших мейстерзингерів з дослідженнями: Lachmann u. Haupt, "Minnesangs Fr u hling" (4 изд., Лейпциг, 1888). Див. також Bartsch, "Deutsche Liederdichter des XII-XIV J." (2 изд., Штутгарт, 1879); його ж, "Schweizer Minnesinger" (Фрауенф., 1886). Порівн. А. Е. Kroeger, "The Minnesinger of Germany" (Нью-Йорк, 1873). З новітніх загальних робіт див. статті Friedr. Vоgt'а в Herm. Paul "Grundriss der germ. Philologie" (II, 1, стор. 245—418, Страсбург, 1893); там же і докладна бібліографія за 1893 р. На рос. мові Корш і Цеглярів, "Загальна історія літератури" (II, 417 і сл.), і В. Шерер, "Історія німецької літератури" (Спб., 1893, I, 180 і сл.).

Список використаної літератури

1. Літературна енциклопедія. – М., 1989.

2. Хрестоматія по зарубіжній літературі. Література середніх століть. / Упорядник Б.І. Пурищев і Р.О.Шор, Мейстерзингери, 1993.