Зоологія як наука Предмет і метод дослідження Зв язок з ін дисциплінами

РЕФЕРАТ

З зоології

1. Вступ до курсу “Зоологія”.

2. Зоологія, як наука. Предмет і метод дослідження. Зв’язок з ін. дисциплінами.

3. Теорія еволюції. Основні властивості організму.

4. Особливості анатомічної будови: тваринної клітини.

5. Основні типи тварин тваринного організму.

Тварини, населяють усю земну кулю: поверхню суші, грунт, прісні води та моря. Піднімаючись на Джомолунгму (Еверст), альпіністи помітили на висоті близько 8000 м гірських птахів – клушиць. Черв’яків, ракоподібних, молюсків та ін. тварин було виявлено в западинах світового океану га глибині до 11000 м.

Багато тварин ведуть потайне життя або мають мікроскопічні розміри, тому в повсякденному житті ми їх не помічаємо. Навпаки, комах, птахів, звірів ми бачимо дуже часто.

Значення тварин. Як і рослин, у природі величезне. З ботаніки ми знаємо, що багато рослин запилюється тільки тваринами, що тварини відіграють велику роль у розповсюдженні насіння деяких рослин. Вони, як і бактерії, беруть дуже активну участь в утворенні грунту. Дощові черв’яки, мурашки та інші дрібні тварини постійно вносять у грунт органічні речовини, роздрібнюють їх і таким чином сприяють утворенню перегною. Через кірки, вириті ними, легше проникають до коріння рослини вода й повітря. Зелені рослини збагачують повітря киснем, потрібним для дихання всіх живих істот. Частина тварин живляться рослинами, а хижаки – травоїдними тваринами. Отже, тварини не можуть існувати без рослин. Алей життя рослин залежить від життєдіяльності тварин.

Велике санітарне значення тварин у природі: вони знищують трупи ін. тварин, рештки відмерлих рослин та опалого листя. Багато водяних тварин очищає воду. А чистота води для життя так само важлива, як і чистота повітря.

Тварини завжди мали й тепер мають дуже велике значення для людини. Наші далекі предки, які жили 100-150 тис. років тому, знали диких звірів, птахів, риб та інших тварин. Життя первісних людей багато в чому залежало від полювання й рибальства. М’ясо впольованих тварин було основною людською їжею. З шкур убитих звірів виготовляли одяг, з кісток – ножі, скребачки, голки, наконечники для списів. Сухожилля використовували замість ниток для зшивання шкур і як тятиви для луків. Успіх полювання залежав не тільки від сили й спритності мисливців, а й від уміння виявити гніздо птаха, знайти потрібний слід, вибрати найкращий час для облави. Людина мусила також остерігатися хижаків, відрізняти отруйних змій від неотруйних.

Вивчивши повадки диких звірів, стародавні люди зуміли приручити деяких їх них. Першою свійською твариною став собака, якого використовували, як цінного помічника на полюванні. Згодом з’явилися свійські свині, рогата худоба, птиця.

З часом роль тварин у людському життя змінилася. Зменшилося значення диких звірів як джерела їжі, бо свійські тварини стали давати м’ясо, шерсть і молоко. Проте в людини з’явилися нові вороги з тваринного світу – різні комахи, які шкодили культурним рослинам.

У ХХ ст. дуже активна господарська діяльність людини – вирубування лісів, будівництво гідростанцій, розширення посівних площ і т.д. – призвела до того, що багато диких тварин опинилося у важких умовах існування, зменшилася їх кількість, деякі види стали рідкісними, інші зовсім зникли. Тому виникла потреба в їх охороні. Однак значення травин для людини не тільки не зменшилося, а й навіть зросло. Адже тварини значною мірою забезпечують населення Землі продуктами харчування і промисловість сировиною. Значну частину продуктів харчування, я також шкіру, віск, шовк, шерсть та іншу сировину людина дістає від свійських тварин. Рибальство, особливо морське, промисел ракоподібних і молюсків також мають важливе значення в забезпеченні харчовими продуктами, вітамінами, ліками. З їхніх відходів виробляють кормове борошно і добрива. Існують і такі тварини, що викликають різні хвороби (малярію, глистяні захворювання, коросту та ін.). Деякі тварини є переносниками хвороб (наприклад, вони переносять від хворих до здорових людей висипний тиф, комарі – малярію, блохи – чуму). Людина охороняє корисних тварин, сприяє їхньому розмноженню, а з шкідливими веде боротьбу.

Зоологія – наука про тварин, про їхню різноманітність, будову, поведінку, розмноження, розвиток, походження. А також про значення їх у природі та в житті людини. Слово зоологія походить від двох грецьких слів: зоон – тварина – і логос – слово, вчення, наука.

Тварини, як і рослини – живі організми. Тому між ними є багато спільного. І ті і інші утворені із складних органічних речовин, білків, жирів, вуглеводів, мають клітинну будову. Подібний у них і характер багатьох життєвих процесів. Усе це свідчить про спорідненість рослин і тварин, про походження їх від спільного предка. Вивчаючи зоологію, ми ознайомимося з деякими тваринами, дуже близькими до рослин. Але між рослинами і тваринами є також істотні відмінності. Зелені рослини за допомогою фотосинтезу здатні створювати органічні речовини свого тіла з неорганічних речовин навколишнього середовища. Тварини (за небагатьма винятками) не здатні до фотосинтезу, їхнє тіло живе й розвивається за рахунок органічних речовин рослин або інших тварин. На відміну від рослин переважна більшість тварин може переміщуватися й робити різні рухи.

Світ тварин, що населяють нашу планету, надзвичайно різноманітний. Якщо рослин відомо близько 500000 видів, то тварин налічують майже 1500000 видів. Наукова класифікація тварин багато в чому подібна до класифікації рослин. Як і рослини, тварини одного виду своєю будовою дуже подібні між собою. Ця подібність не випадкова: вона зумовлена їхньою близькістю спорідненістю, походженням їх від спільного предка. Тварини одного виду ведуть однаковий спосіб життя і в природі живуть на певні території. Вони можуть схрещуватися й давати здатне до розмноження потомства, яке своєю будовою і способом життя схоже на батьків.

Близькі види тварин об’єднують у рід, близькі роди – у родину. Родини об’єднують у ряд, а ряди в клас. Найбільша група тварин тип. Він об’єднує кілька класів. Наприклад, прудка і живородна ящірка – два різних види, що належать до одного роду. Ця ящірки входять в одну родину, а разом із родинами ін. ящірок та змій вони об’єднані в ряд лускатих. Цей ряд і споріднені з ним ряди крокодилів і черепах становлять клас плазунів. Усі плазуни, а також риби, земноводні, птахи і звірі належать до великої групи тварин – до типу хордових.

Палеонтологічні відомості еволюції тваринного світу. Історичний розвиток тваринного світу від нижчих форм до вищих, тобто його еволюція, тривав понад тисячі мільйонів років. Людина, з’явившись близько мільйона років тому, не могла буди свідком зародження й розвитку сучасних груп тварин: усі вони виникли задовго до людини. Про те, як відбувалася еволюція, ми довідуємося, лише вивчаючи сучасних тварин і викопні рештки вимерлих організмів. Наука про вимерлі організми називається палеонтологією.

Глибина, на якій лежать викопні рештки, свідчить про ступінь їхньої давності: відбитки й окам’янілості давніших організмів лежать глибше, ніж рештки пізніше вимерлих тварин. Спеціалісти-палеонтологи за відбитками і навіть окремими кістками можуть відновити зовнішній вигляд тварини. Викопних решток тварин, що вимерли порівняно недавно, є багато, а відомості про зовнішній вигляд найдавніших організмів незначні.

Порівняльно-анатомічні відомості еволюції тваринного світу. Відновити вигляд найдавніших тварин допомагає порівняльна анатомія – наука, що порівнює будов у різних сучасних тварин. Наприклад, у кишковопорожнинних є джгутикові клітини. На підставі цього можна припустити, що предки сучасних кишковопорожнинних були колись одноклітинними і в загальних рисах нагадували сучасних джгутикових найпростіших. Членистоногі за своєю будовою подібні до морських кільчастих червів. Отож, про походження членистоногих від кільчастих червів свідчать не лише палеонтологічні дослідження, а й порівняльно-анатомічні.

Ембріологічні відомості. У деяких випадках, коли зіставлення будови дорослих тварин не дає бажаних наслідків, про походження виду можна дізнатися, порівнюючи личинки різних групи тварин або вивчаючи їхній зародковий розвиток. У зародків наземних хребетних тварин є з’яброві щілини, і це доводить їхнє походження від рибоподібних предків, які жили в воді.

Отже, наука про індивідуальний розвиток тварин з яйця – ембріологія – також допомагає дослідити історичне становлення тваринного світу.

Дані палеонтології, порівняльної анатомії та ембріології є доказом еволюційного розвитку тварин і дають змогу простежити за окремими етапами цього складного й тривалого процесу.

Жан Батіст Ламарк – творець першої еволюційної теорії. На відміну від своїх попередників, Ламарк розробив цілісну теорію про історичний розвиток тварин і рослин. Йому наука зобов’язана й тим, що він ввів такі терміни, як біологія і зоологія безхребетних.

Ламарк цікавився фізикою, хімією, метеорологією, мінералогією, геологією, палеонтологією. В молоді роки він працював як талановитий ботанік, а в зрілому віці став відомим зоологом, засновником зоології безхребетних. Широка обізнаність із загально природничим питанням допомогла Ламарку розв’язати ряд важливих положень біології.

Основний твір Ламарка “Філософія зоології” є визначним теоретичним узагальненням біологічних знань початку ХІХ ст. Тут Ламарк розробляє основи природної системи тварин і вперше обґрунтовує цілісну теорію еволюції органічного світу, поступального історичного розвитку рослин і тварин Ламарк вважав, що природо-дослідник повинен вивчати явища природи у їх взаємозв’язку, розкривати причини, шляхи й закономірності прогресивного розвитку органічного світу, ускладнення живих істот.

Але передові ідеї Ламарка не визнавались офіційною наукою того часу. В період розгулу реакції у Франції його книга зазнавала різких нападок, критики, а самого автора називали безплідним мрійником. Тому геніальна думка Ламарка про історичний розвиток природи була по суті забута. Лише через півстоліття інтерес до теорії еволюції Ламарка відновився в зв’язку з великим поширенням вчення Ч.Дарвіна.

Ламарк підкреслював, що живі істоти якісно відрізняються від неживої природи. В той же самий час він розвивав думку про те, що організми могли з’явитись з неживої матерії шляхом самозародження: під впливом тепла, світла, електрики, вологи відбулося спонтанне зародження найпростіших живих істот. Відмінною рисою останніх від вважав живлення, необхідне для відновлення втрат і вироблення власної субстанції організму, органічні рухи (тобто обмін речовин), ріст, розмноження, подразливість. Через розмноження і смерть здійснюється зміна поколінь, спадкоємність між ними і прогресивний розвиток організмів. На думку Ламарка, нижчі, простіші форми зародились порівняно недавно і в своєму розвитку ще не досягли рівня високоорганізованих істот.

Основними і прогресивними формами життя на Землі є організми клітинної будови. Клітина як елементарна жива система лежить в основі будови і розвитку рослинних і тваринних організмів земної кулі. Це найменша одиниця організму, межа його подільності, що поділена життям і всіма головними властивостями цілого організму. Клітина – найпростіша жива система, здатна до самооновлення, саморегуляції і само відтворення. За кількістю, клітин, що входять до складу організмів, останні поділяються на одноклітинні і багатоклітинні.

Одноклітинні організми складаються лише з однієї клітини, яка і здійснює всі необхідні життєві функції і процеси. Прикладами одноклітинних організмів є бактерії, найпростіші (інфузорія, амеба, мікроцистис). Тіло багатоклітинних організмів складається з сукупності багатьох клітин, групи яких спеціалізуються на виконанні певних функцій, утворюючи тканини. Уявлення про особливості будови і розподіл функцій між клітинами в багатоклітинному організмі дають такі тканини. Як епітеліальна, сполучна, м’язова і нервова. Живі клітини мають здатність поглинати з оточуючого середовища воду, поживні речовини і реагувати на зовнішні подразники адаптивними змінами своїх структур і процесів життєдіяльності. Кількість клітин у різних багатоклітинних організмів неоднакова. Так, у примітивних безхребетних вона дорівнює 10²-10⁴, у високоорганізованих хребетних - 10¹⁵ – 10¹⁷, у крові людини нараховується 10¹²-20¹² еритроцитів. Середня маса тіла клітини становить 10^-8-10^-9 г.

Відомі такі типи тварин тваринного організму:

1. Тип найпростіші.

2. Тип кишковопорожнинні.

3. Тип плоскі черви.

4. Тип круглі черви.

5. Тип кільчасті черви або Анеліни.

6. Тим молюски.

7. Тип членистоногі.

8. Тип хордові.

Наприклад, тип кільчасті черви більш високоорганізований ніж типи круглі і плоскі черви. Особливістю будови є сегментованість тіла у вигляді кілець члеників, двобічно-симетричність. Добре розвинена кровоносна, нервова і травна системи. Тип кільчасті черви поділяють на 3 класи:

1. багатощетинкові (представники: нероїди);

2. малощетинкові (представник: дощовий черв’як);

3. клас п’явки.

Зверху тіло вкрите ектодермою, яка складається з мезодерми, ектодерми і гіподерми. Нервова система більш організована і представлена парними надглотковими гангліями від яких вздовж тіла відходять нервовий ланцюжок з парними гангліями. Органи травлення представлені кишечником, різної складності і будови. У дощового черв’яка є кровоносна система представлена проносними судинами по яких рухається кров, Серце відсутнє, функцію якого виконують м’язові потовщення кровоносних судин. Дихання відбувається всією поверхнею тіла. Органи виділення представлені метамофридіями.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зоологія. Підручник для 6-7 класів середньої школи. За ред. акад.. Б.Є. Биховського.

2. Жизнь животных. В 6-ти томах Т. 1-6 М., “Просвещение”, 1968-1971.

3. Мазурмович Б.М. Безхребетні тварини. Посібник для вчителів.

4. Догель В.А. Зоология безспозвоночных. М., “Высш. школа».

5. Біологія, Посібник для вступників до вищих учбових закладів. За ред. В.Г. Цибуха. Вид-во Львів.