Шпаргалка по политологии (на укр. языке)

1.   Предмет, методи і функції політології.

Політологія - наука, об’єктом якої є політиката її взаємовідносини з особистістю і суспільством Деякі науковці вважають, щополітологія - це наука про систему закономірних взаємозв’язків соціальних суб’єктівз приводу політичної влади, боротьби за неї, про сутність методи та формиполітичного владування Ряд політологів продметом політології вважають вивченняполітичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади якоснови розвитку і функціонування політичних систем. Інша група вчених вважаєпредметом політології вивчення системи закономірностей розвитку іфункціонування демократії, її змісту, місця і ролі у політичній системі.Політології властиві різноманітні функції: Теоретико-пізнавальна, що означаєвивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політичнихявищ. Вона виступає теоретичною основою політичної творчості, політичних реформі реорганізацій. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити і дослідитидосвід політичної діяльності соціальних суб’єктів. Методологічна функціяполітології охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідженняполітичної і практичної реалізації здобутих знань.через світоглядну функціюутверджуються цінності, ідеали, норми цмвілізованої політичної системи,політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певногоконсенсусу у супільстві, оптимальному існуванню політичних інститутів.Прогностична функція полягіє у передбаченні шляхів розвитку політичнихпроцесів, різних варіантів політичної поведінки. Прикладна функція забезпечуєвироблення практичних рекомендацій щодо шляхів реалізації політичних знань.Методи політології -філософський, загальнонауковий, спеціальний. Широковикористовуються емтоди емпіричних соціологічних досліджень, математичніметоди, аналіз статистичних даних та ін.

2.    Етапистановлення політичної науки. Розвиток політології в Україні.

Виникненняполітології йшло такими стадіями: 1 - від чпсів Аристотеля до середини ХІХ ст.(філософський період розвитку політології); 2 від середини ХІХ ст. дозакінчення другої світової війни (емпіричний період розвитку науки, опора напрактичний досвід); 3 - від закінчення другої світової війни донині (періодкритисного переосмислення всього арсеналу накопичених емпіричних і теоретичнихзнань та подільшого їх поглиблення). В 1903 році було створено Американськуасоціацію політичних наук, а в 1949 під егідою ЮНЕСКО виникла Міжнароднаасоціація політичної думки. У Радянському Союзі до кінця 80-х років політологіюназивали лженаукою. Окремі політичні дослідження якщо здійснювалися, то лише вмежах історичного матеріалізму, наукового комунізму, історії КПРС, теоріїдержава і права. Але й вони зводилися до засилля догм офіційного марксизму. ВУкраїні розвиток політології став можливим лише з набуттям незалежності. З 1990р політологія як навчальна дисципліна почала запруваджуватися у вищихнавчальних закладах.

3.   Політична думка в країнах Стародавнього Сходу (Конфуцій, Лаоцзи, Заратустра)

Конфуцій створюєправильну, на його думку, концепцію державного управління, висловлює з цьогоприводу конкретні практичні поради, які можна і сьогодні брати на озброєння,вчить правителів методам завоювання довіри народу, обгрунтовує принципикерування суспільством, забезпечення всезагального щастя на шляху чеснот ісправедливості. Трактат «Лунь-юй» протягом багатьох віків вважався основнимпредметом у китайських школах. Конфуцанство розвивали Мен-цзи та Сунь-цзи.Мен-цзи одним з перших висловив сумнів у абсолютності влади правителя, відкидавідеї демократії. Вважаючи їх не придатними для Сходу. Сунь-цзи стверджувавприродність зла у людині, а тому закликав до її самовдосконалення усуспільстві. На його думку теза про рівність людей - це направда, а застосуванясили на основі права і закону дає гарні наслідки. Основоположною категорієюЛаоцзи є «дао», що символізує природний, незалежний ні від кого і ні від чогоперебіг подій, втілення чеснот, природної справедливості та загальної рівності.Навіть перемога у війні сприймається Лаоцзи як благо.основний принцип поведінки- можливість діяти не відходячи від вимог «дао». Даосизм у всіх сферахорієнтувався на поміркованість, стриманість, незміність природного станусправ.  Моїзм - найзначнішіми його досягненнями є:чітке обгрунтування теоріїсуспільного договору виникнення держави; висунення ідеї федеративного устроюдержави; практичні пропозиції щодо побудови жорсткої адміністративної системи;доктрина казарменого рівноправ’я. Легізм - держава виступає як найвища мета івінець діяльності людини, а право і закон як найліпший засіб досягнення такоїмети. Головні риси закону - верховенство, унівуерсальність, жорстокість, обов’язковістьдля всіх. Основні методи побудови деспотичної держави матеріальне стимулюванняприватних власників, спрямованість їх на землеробство; заохочення бідних донабуття власност, а багатих до добровільної віддачі частини майна бідним;методмнагород і покарань, де перевага надається покаранням.

4.   Політична думка мислителів Стародавньої Греції (Платоні Аристотель).

Головні праціПлатона «Політика», «Держава», «Закони». Найвидатніші заслуги Платона булозакладення основ політичної філософії, розробка концепції ідеальноїсправедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності,аристократії, тимократії, олігархії, монархії, тиранії, демократії, філософськеобгрунтування теорій політики, політичного знання, політичного мистецтва,ідеології, геніальне передбачення розмежування влад, поділу праці, освіченогоабсолютизму, скасування приватної власності, оригінальні пропозиції системи державноївлади.Держава виконує три функції (радницьку, захисну і ділову), якіпокладаються на три стани (правителів, вояків і виробників). Існує 8 типівдержав:1) істинне правління; 2) законна монархія; 3) незаконна монархіятиранія; законна влада небагатьох - аристократія; 5) незаконна влада небагатьох- олігархія; 6) законна демократія із законами; 7) незаконна демократія беззаконів;8) тимократія -  спартанський тип владування. Політика - це царськемистецтво, засноване на знанні і таланті правити людьми.  Аристотель - головніпраці «Політика», «Афінська політія», «Риторика», «Етика». Розглядає людину якполітичну істоту, об’єктивне начало всіх політичних явищ. Держава - організаціялише тих людей, хто може брати участь в законотворчій, судовій і військовій діяльності.Держава, що виникла природнім шляхом - це самодостатня для існування сукупністьгромадян. Правильні форми держави ті, де правителі турбуються про суспільнеблаго, неправильні - ті, де правителі турбуються про приватні інтерси. Ідеальнаформа - політія, поєднання демократії і олігархії, де багаті замирюються збідними шляхом швидкого зростання чисельності середнього класу. Для запобіганняполітичних переворотів принцип рівності політики доповнюють принципомсправедливості. Політична справедливість можлива лише у стосунках між вільнимиі рівними людьми і втілюється у політичній формі владування. Право - цевиключно політичний інститут. Воно складається з природнього права івстановленого людьми права. Всесвітньо історичне значення політичної концепціїАристотеля полягає: у завершенні мислителем стародавньої політології, як наукинаук; вчення про найвище благо людини і держави; у започаткуванні політичноїетики, розумінні політики як високоморальної інтелектуальної справедливоїдіяльності; у створенні політичної юриспунденції, обгрунтуванніконституціалізму, право народу на законодавчу владу; у закладенні основмайбутніх теорій держави; у збагаченні правових доктрин.

5.   Політичні погляди Марка Туллія Цицерона.

Праці «Продержаву», «Про закони», «Про межі добра і зла», «Про обов’язки». Він суттєворозвинув ідеї Платона та Аристотеля про державу як республіку, тобто справународу, згуртованого спільними інтересами і згодою у питаннях, яке виростаєзгідно з божественною настановою природнім шляхом. Однак погляди Цицеронасуперечливі з одного боку рівність всіх людей, з іншого рабство зумовленеприродою. Цицерон досить виразно подає концепції «істиного правителя» -мудрого, справедливого, обачного, обізнаного з ученнями про державу, готовогозаради благополуччя держави на будь-які кроки; «ідеального громадянина», щоосягає істину, справедливість, зберігає велич духу і благопристойність, нешкодить іншим і чужій власності, добре працює і захищає вітчизну; «істинногоправа», яке виникло задовго до держави, без втручання людей, яке повністювідповідає божественним настановам, природі як джерелу і критеріюсправедливості, поширюється на всіх без винятку індивідів і яке є вічнимнезмінним; «істинних законів» - писаних актів, встановлених людьми, які непурушують природній порядок. Цицерон виходив з постулату під дію законівпопадають всі і на такій основі сам розробив проекти закоів про релігію і промагістрати тут детально визначаються повноваження державних службовців,окреслюється міра їх влади Ще однією видатною заслугою Цицерона є закладенняним правових основ міжнародного політичного спілкування, міжнародного правашляхом формулювання принципів гуманного поводження з полоненими, необхідностідотримання міжнародних зобов’язань, поділу воєн на справедливі і несправедливі.

6.   Політична думка часів Середньовіччя (Фома Аквінський,Аврелій Августин).

Аврелій Августин усвоєму вченні запропонував цілісну картину світу, причому таку довершену, щопротягом восьми століть Захід не зміг створити нічого подібного. Під кутом зоруполітичної науки можна вирізнити два найважливіші чинники його вчення.Передусім цінність Августина для історії всього європейського мислення увідкритті ним теорії особистості, в центрі якої ставлення людини до Бога і досвіту. Августин утверджував віру в силу людської особистості, спрямованої доістини і добра. Тема становлення моральної особистості через подоланнясебелюбства в любові до Бога - головна в усій його творчості. Зміст добразадається Заповідям. Віра - єдине джерело істини і спасіння. У безпосередньомузв’язку з теорыэю особистості перебуває і теоріяхристиянської держави. Августин вважав, що реальна держава - це різновиднеобхыдного зла,  виправдання її у служінні церкві. Августин вважав, що церкваможе користуватися силою держави для того, щоб змусити інакомислячихпокористися і з’єднатися з правовірними.В такий спосіб він виправдовує насилля у справах віри. Основні праці ФомиАквінського «Сума теології», «Про правління володарів», а також у коментаріяхдо творів Аристотеля. Аквінський розглядав державу як частину універсальногопорядку, творцем і верховним правителем якого є Бог. Головну мету держави вінбачив у збереженні суспільної злагоди і громадянського миру, які досягаютьсянаданням кожній людини прийнятних умов для існування, засобів для морального ірозумового розвитку, що має допомогати державі у вихованні справжньогохристиянина. Влада має божествений характер. Аквінський віддавав перевагумонархічному правлінню. Влада монарха на його думку повинна бути єднальнимначалом і спиратися на мудрість правителя, який має ставитися до управліннядержавою як до мистецтва. Але цю владу належувало обмежувати законами,рахуватися з волею народу.

7.   Нікколо Макіавеллі - представник політичної думкиепохи Відродження.

Дав поштовх процесувиділення науки про політику в окрему галузь. Головні праці»Володар», «ІсторіяФлоренції». Протиставивши теологічному розумінню державної влади юридичнийсвітогляд, розуміючи силу як основу права, а поняття держава як загальнийполітичний стан суспільства, Макіавеллі у вченнях про людину виходить з їїєдиної і незмінної природи для всіх часів і народів, природи, яка втілює вособі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехливість, боязливість,малодушшя, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість употребах і бажаннях. Такі негативні якості людини викликали до життя державу.Відстоюючи пріоритет світської влади, М гостро критикує духовенство, адворянство пропонує знищити зовсім. Його ідеал держави - сильна, жорсткоцентралізована республіка, де владарюють представники народу, молодої буржуазіїта виборний глава держави. Його кредо - мета виправдовує засоби. Лише тодіреспубліка стане дійсно могутньою, коли правитель відкине закони і принципиморалі і встановить провову авторитарну диктатуру «великого перетворювача».Держава - це вищий вияв людського духу, а служіння державі - це зміст, мета іщастя людини. Він неодноразово вказує на полярність інтересів багатих і бідних,говорить про справедливість і досконалий державний устрій, який повинензабезпечувати політичну свободу. Мрія Макіавеллі - сильна республіка, якагарантує своїм громадінам не лише розквіт свободи, а й рівність всіх феодальнихпривілей. Лише свобода і рівність може розвивати здібності особистості. ВченняМакіавеллі породило феномен макіавеллізму - своєрідного образу політичноїдіяльності, котрий не вживає будь-які засоби для досягнення власної мети.

8.   Д. Локк і Т. Гоббс - родоначальники класичноголібералізму.

Гоббс - головний твір «Левіафан».На його думку, людина - це не суспільно - політична істота, а суто егоїстичнатварина, рівність якої від природи заперечує саме право, провокує війну всіхпроти всіх. Держава відбирає у людини природні права, окрім права на фізичнежиття. Безмежні права держави зосереджуються у руках монарха, а тому поділвлади на гілки недопустимий, бо призведе до громадянської війни. Влада монархане підлягає контролю, він стоїть над законом. Гоббс впевнений, що держава це іє суспільство, а суспільство це і є держава. Погляди Гоббса є консервативними.На відміну від Гоббса Д. Локк є виразником ліберально-демократичних поглядів.Він на перше місце поставив особу, на друге потреби і інтереси суспільства, ілише на третє - держави.саме такий підхід був покладений згодом у доктринулібералізму. Держава на його думку виникла з первісного миру і злагоди середрівних і вільних людей, з метою забезпечення цих природніх прав і приватноївласності. Передані державі права, свободи людьми не втрачаються, вони тількизберігаються державою, найдосконалішою формою якої є конституційна монархія.Гарантом запобігання політичної сваволі повинен бути поділ влади назаконодавчу, виконавчу (сюди включається і судова) та союзну, яка займаєтьсязовнішньою політикою. Такий поділ здійснюється на основі верховенства закону,якому підпорядковуються всі.

9.   Політичні погляди французьких мислителів (Ш. Монтеск‘є, Ж.-Ж Руссо, Вольтер, Гельвецій та ін.).

Головні праці Монтеск’є -«Персидські листи», «Роздуми про причинувеличині і занепаду римлян», «Про дух законів» та ін. Він не ставить особистістьнад державою, але він постійно підкреслює, що головне завдання держави -забезпечити людині політичної свободи. монтеск’є стверджує, що умови для гуманного кримінального законодавства,неухильного дотримання гарантованих державою правил судочинства, недопущеннязловживань можливе при поділі влади на три гілки - законодавчу, виконавчу ісодову. Саме їх незалежність гілок влади стоїть у Монтек’є на першому місці. Мислитель пропонує ввестивиборність судів. Мислитель пропонує надати можливість законодавчого владуваннядвопалатному парламенту. Найважливішою рисою виконавчої влади Монтеск’є вважає швидкість діянь, а така можливістьінує лише тоді, коли влада зосереджена у руках монарха. монтеск’є можна вважати одним із засновників теоріїправової держави. Головні праці Вольтера «Філософські листи», «Трактат прометафізику». У системі відносин між людиною і державою він ставить на головнемісце державу, яка виникла з договору між людьми і пройшла шлях від республікидо найдосконалішої форми - монархії на чолі з освіченим монархам, якийпідпорядковується конституції. Вважає, що політичну владу слід зосереджувати вруках меншості. Свобода особистості - це залежність лише від законів, свободасовісті, свобода друку, свобода мислення, свобода творчості. Жан-Жак Руссостверджував, що  постала потреба регресу - повернення в «золотий вік»,революційного повалення деспотизму, побудови демократичної держави на основісуспільного договору, встановлення дійсного народного сувернітету, прямогонародоправства.

10. Політичні концепції представників німецькоїкласичної філософії (І. Кант, Г. Гегель).

Основніполітологічні ідеї Канта викладені у працях «Критика чистого розуму», «Критикапрактичного розуму», «Критика здібності судження», «До вічного миру» та ін.Виклав основи німецької суспільного договору, природних прав людини, правовоїдержави, громадянського суспільства, свободи особистості, поділу влад.Пріоритетне місце у системі вчення Канта посідає людина, котра виступає у двохвидах: як істота емпірична вона підпорядковується закону причинності і не можебути вільною, як річ у собі вона цільковито вільна і діє згідно з закономсвободи, моральним законом - категоричним імперативом. За Кантом людина людинаможе бути засобом лише для досягнення відносної мети, а сама людина єабсолютною метою. Мета людства - розвиток і здійснення свободи, громадянськоїрівності і справедливості, створення квітучого громадянського суспільства; метагромадянського суспільства - цастя громадян; мета держави - торжество ідеїправа. Влада має належати народу, але не всі мають політичні права.  Право незалежить від суспільних відносин і має своєю основою природний всезагальнийзакон свободи. Відміність права від моралі - примус, який застосовуєтьсядержавою для відновлення справедливості. Форми політичного правління Кантподіляє на деспотичні, автократичні, аристократичні, демократичні іреспубліканські, віддаючи перевагу автократії у вигляді абсолютної монархії.Демократія для Канта - дуже складна форма правління. Перехід від абсолютної доконституційної монархії бажаний, але виключно за умов дарування народуконституції монархом. Поділ влади на законодавчу, виконувчу і судову повиненздійснюватися за принципами взаємопідготовки і координації владних гілок, а непринципами стримування і противаг. Найголовніший обов’язок держави - захищати приватну власність громадян. Кант заснував ідеїнейтралітету, обгрунтував право коаліцій, право гарантій у міжнароднихвідносинах. Основні твори Гегеля - «Енциклопедія філософських наук», «Наукалогіки», «Історія філософії» та ін. Людство проходить ступінь розвитку, де йогоприродню єдність втілює сім’явиникнення великої кількості сімей викликає до життя громадянське суспільство.Найвищу природню єдність індивідів, що примирює і знімає всі суперечності,втілює держава. Народ, який на створив власної держави є позаісторичноюлюдністю. Універсальне людське право - реалізація індивідуальної волі.Громадянське суспільство - суспільство власників, які пропонують один одномувзаємне визнання. Воно складається з вільних індивідів, котрі взаємодіють міжсобою у процесі реалізації власних потреб та інтересів переважно у сферісуспільно-економічної діяльності. Громадянське суспільство поділяється на стани(корпорації) і включає поліцію і судові установи. Його члени рівні у юридичномувідношені, але нерівні від природи, у соціальних взаєминах, у настроях, думках,духовних даруваннях, набутих знаннях. Держава - вінець розвитку моральності.Гегель відкидає ідею Канта про вічний мир.

11. Еволюція соціально-політичних утопій (Т.Мор,Т.Кампанела, А.Сен-Сімон, Ш Фур’є, Р.Оуен, К.Маркс, В Ленін ).

12. Основні течії та школи західної політології.

13. Сучасні футурологічні концепції(З.Бзежінський, Д.Нейсбіт, С.Хантігтон,Ф.Фукуяма).

Футурологіярозробляє і застосовує різноманітні методи і принципи аналізу існуючихсоціально-історичних тенденцій і вірогідних наслідків їх реалізації з метоюпередбачення і прогнозування подій, перетворень, катаклізмів, змін здатнихрадикально вплинути на умови життя людини і на стабільність існуючих суспільнихформ; моделювання певного образу майбутнього - як альтернативи теперішньому.Футурологія спирається на весь спектр природничо-наукового й гуманітарногознання. Термін футурологія запропонував у 1943 році німецький соціологФлехтрейм. У 60-ті цей термін поширився у значенні історії майбутнього і наукипро майбутнє. У цей же час у працях «Комісії 2000 року», в доповідях Римськогоклубу футурологія оформляється як спеціальний науковий напрям. Футурологічнимпрогнозам 60-70 - х властиве глибоке усвідомлення катастрофічності сучасноїцивілізації. Наприкінці 70-х - 80 - х футурологія зосереджує увагу переважно наекологічних проблемах; розробляються концепції постіндустріального іінформаційного суспільства. У 1990 р Фукуяма висловив ідею кінця історії - якприйдешнього історичного затишшя внаслідок переваги ліберальної демократії нагеополітичному просторі планети. 1994 р С. Хантінгтон передбачив «реванш Бога»:після руйнування двополюсного світу на людство чекає загострення суперечностейна релігійному грунті.

14. Політичні концепції М.Вебера, М.Дюверже,Г.Алмонда.

Вебер висловив погляди наполітику, як прагнення до участі у владі чи здійснення впливу на її поділ, атакож на державу як на спосіб панування людей над людьми, що спирається налегітимне насилля. Вчений висунув три типи легального панування: раціонально-легальний(правова держава); традиційний (заснований на традиційно-існуючих порядках ісистемі влади); харизматичний. Вебер значну увагу приділив бюрократії. Аналізтеорії раціональної бюрократії Вебера дає можливість виділити три найважливішімоменти: аналіз бюрократії як технічно досконалого апарату здійснення влади;критику бюрократії; аналіз бюрократії як відображення класової структури. Зметою запобігання тиранії бюрократії Вебер запропонував теорію, згідно з якоюхаризматичний лідер, вибраний шляхом прямого голосування всього народу маєдоповнити недостатньо легітимну силу парламентської демократії. ОдночасноВебер  аналізував форми демократії без вождя, які дозволили б звести домінімуму панування людини над людиною.

15. Геополітичні концепції Ф.Ратцеля, К.Хаухофера,А.Мехена, Н.Спайкмена, Р.Челлена та ін.

16. Політична думка мислителів КР

За часів Київської Русіукраїнська політична думка розвивалась у різноманітних виявах інтелектуальної,духовно-естетичної діяльності (в художній літературі, історичних творах і т.д.) це пояснює ться слабкою диференціацією інтелектуальної діяльності. Томуполітичні ідеї вперше були сформовані у творах державних діячі, церковнихієрархів, літописців, стосувалися питань виникнення української державності, їїсуспільно-політичного устрою, відносин влади і церкви, влади та особистості,місця Русі серед інших народів та держав світу. Найбільш відомі серед цихтворів «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона; «Руська Правда»Ярослава Мудрого;»Повість минулих літ»; «Поученіє дітям» Володимира Мономаха;«Слово о полку Ігоревім». У цих творах були порушені такі політичні проблеми:забезпечення незалежності та єдності Русі; утвердження рівноправного статусуРусі серед інших країн світу; закріплення норм права і християнської моралі всуспільних відносинах; дотримання присяги і норм права князями; верховенствосвітської влади над церковною; обгрунтування відповідальності влади переднародом; засудження князівських міжусобиць, народних заворушень, щодестабілізували обстановку в країні. 

17. Політичні погляди мислителів другої половиниХІХ - першої чверті ХХ ст.  (М.Костомаров, М.Драгоманов, М.Грушевський,В.Винниченко, В.Липинський).

Костомаров -засновник Кирило-Мефодіївського товариства. Прихильник самостійної, безкласовоїукраїнської нації. Політичну теорію створював під впливом німецької класичноїфілософії, французьких мислителів. Ідеал Костомарова - федеративна демократичнаслов’янська республіка, де будутьвтілені ранньохристиянські ідеї повної соціальної справедливості, свободи,рівності і братерства, скасовано кріпацтво, станові відміності, де правителі назасадах християнської моралі будуть неухильно дбати про освіту та добробутнароду. Федеративна держава мала управлятись обраним на чотири роки президентомі конгресом, утримувати невелике спільне військо, впровадити однакову грошовусистему, здійснювати загальне керівництво зовнішніми відносинами. За вченнямДрагоманова громадянське суспільство еволюціонує від первісного роду і племені завдякирозуму сім’ї, матеріальномувиробництву, класовій боротьбі і природнім шляхом досягає політично формиобщини. Держава нав’язуєтьсялюдській громаді зверху як зовнішнє, штучне неприроднє утворення, а їїрізновиди пояснюються природніми факторами. Головна ідея конституційногопроекту, розробленого Драгомановим - перетворення Російської імперії надецентралізовану федерацію, де з українців створюється громада «Вільна спілка»,що ставитьза мету політичне, економічне і культурне звільнення не лише українськогонароду, а й інших національностей. Головним завданням вільної спілки єзабезпечення прав і свобод громадян. Драгоманов вважав самоуправління основоюоснов руху до повної справедливості, до соціалізму. З 1890 р Драгоманов ставідейним натхненником першої української партії- Русько-української радикальноїпартії. Багато з ідей Драгоманова втілювалися в діяльності Центральної ради.Винниченко вважав, що головним є цілковите радикальне знищення всякогонаціонального і політичного поневолення, самостійність України і демократія.Він пропонував заборонити найману працю, поряд зприватноюм власністю повиннабути й колективна. Винниченко в автобіографічних розповідях самокритачноповертається до років національної революції, і головне виклав свої думки з приводузасобів і методів боротьби за незалежність України  в майбутньому. Винниченковважав, що слід припинити суперечки в емігрантських колах, зосередити увагу наборотьбі за визволення України від сталінської диктатури. Грушевському належитьзначний внесок у політичну теорію. Він доводив, що політичні процеси протікаютьпід впливом не лише економічних чинників, а й психологічних, особистічних,культурних факторів. Багато в чому конституційні ідеї Грушевського виходять зпостулатів Драгоманова, кирило-мофодіївців, але значно їх збагачуючи зурахуванням нових досягнень вітчизняної російської і світової конституційноїдумки. Головні ідеї вченого: децентралізація держави, з наданням широкоїавтономії; парламентське правління без застосування прямих виборів до законодавчогооргану; поділ влади; чітке визначення державного характеру національних окраїн,їх територій, прав і свобод людини. Липинський у своїх працях сформулювавполітичну доктрину української монархічної державності, суть якої в наступному:1) спадкова монархія на чолі з гетьманом; 2) республіканська парламентськадемократія є непридатною для України 3) концепція аристократії, яка грунтуєтьсяна принципі територіального патріотизму, який є важливішим за національнийчинник; 4) концепція хлібороба-власника займає одне з центральних місць удоктрині Липинського, хліборобство мало формувати союз з армією, що малосприяти союз зі східнослов’нськиминародами. 

18. Політичні концепції украйнського націоналізму(Д,донцов, М.Сціборський).

Донцов закликав доперіорієнтації українства на Захід, оскільки бачив політичну несумісністьукраїнських і російських національних традицій, національних звичаїв, способужиття. Спираючись на постулати географічного детермінізму, стверджував, щоросіянам притаманні абсолютизм, правовий нігілізм, що значною мірою відрізнявсявід українських національних традицій. Донцов намагався ідеологічнообгрунтувати українську самостійницьку політику: зовнішню (незалежність відРосії) і внутрішню (виховання на засадах західної культури). Донцов сформувавосновні принципи українського націоналізму: вольовий принцип; постійнепрагнення боротьби за незалежність: романтизм, непримиренність, фанатизм,аморальність у національній боротьбі; синтез національного таінтернаціонального; необхідність виховання власної еліти; орієнтація на примусу боротьбі за незалежність. Донцов відстоював принципи Макіавеллі - метавиправдовує засоби.

19. Основні етапи історії української державностіХХ ст.

20. Становлення і розвиток політичної думки вЗакарпатті (М.Балудянський, О.Духнович, А.Волошин).

21. Політика як соціальне явище.

Політика -організаційна, регулятивна й контрольна сфера суспільства, в межах якоїздійснюється соціальна діяльність, спрямована на досягнення, утримання іреалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власнихзапитів і потреб. Політичне життя тісно пов’язане з різними формами політичної діяльності. Політична діяльність -це індивідуальна чи колективан, спонтана чи організована діяльність соціальнихсуб’єктів, яка прямо чиопосередкована випливає з інтересів великих соціальних груп і цінностей, що їхвони поділяють. Умовою і формою політичної діяльності є політичні відносини.Політичні відносини - це реальні практичні стосунки, взаємозв’язки соціальних суб’єктів, у яких відбиваються їхні інтереси і здійснюється політичнадіяльність - співробітництво чи боротьба, вибори, референдуми, війни. Політичнежиття будь-якого суспільства характеризується багатоманітністю політичнихпроцесів, у яких розкривається спрямованість політичної діяльності соціальнихсуб’єктів. У політичному процесівирізняють суб’єктивний та об’єктивний аспекти. суб’єктивний становлять ідеологія, політична програма, система цінностей інорм. Учасниками політичного процесу є поліцтичні сили, партії та рухи.Політичні конфлікти і кризи займають особливе місце політичному житті. невід’ємним компонентом, нормою демократичногосуспільства є політична опозиція. Опозиція буває конструктивною ідеструктивною.

22. Політика і особа.

Політична діяльність індивідівможе здійснюватися як політична участь і як політичне функціонування. Політичнаучаксть - це здійснення або підтримка певних акцій з метою висловленняінтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах, формування їх уконкретні вимоги; здійснення тиску на органи влади, аби домогтися їх виконання,заявити свій протест чи підтримати певні рішення та дії. Політичнефункціонуванням - забезпечення участі політичних інститутів в управлінніспільними справами. Людина в політиці може брати таку участь: 1) реакція наімпульси, що виходять з політичної системи, епізодична участь у політиці; 2)діяльність, пов’язана з делегуваннямповноважень: участь у виборах, референдумах; 3) участь у діяльності політичнихі громадських організацій; 4) виконання політичних функцій у рамках державнихінституцій; 5) професійна, керівна політико-ідеологічна діяльність; 6)участь упозаінституціональних політичних рухах і акціях, спрямованих на докоріннуперебудову існуючої політичної системи. Розрізняють такі рівні участі вполітиці: - рядовий член суспільства, громадянин, який є членом громадянськоїорганізації, громадянин, який є членом політичної партії, професійний політик.

23. Соціально-етнічні спільності й етнополітика.

До соціально-етнічних спільностейвідносять народ, націю, етнос. Народ - це біологічна єдність, група, поєднанакровними, біологічними зв’язками: з сім’ї виросла родина, з родини - рід, рідперетворився на плем’я, плем’я - на народ. Етнос - це стійка сукупністьлюдей, яка належить до певного народу, проживає на території чи в складі іншогонароду, проживає на території чи в чкладі іншого народу і зберігає своюкультуру, побут, мовні та психологічні особливості. Нація - політично,організованізований народ. Етнонаціональні відносини - це відносини між суб’єктами національно-етнічного розвитку -націями, народностями, національними групами та їхніми державними утвореннями.Ці відносини бувають: рівноправні, відносини панування і підлеглості, прагненнядо знищення інших суб’єктів.Головними в етнонаціональних відносинах є питання: про рівноправність іпідлеглість; про нерівність економічного і культурного розвитку; проміжнаціональну воррожнечу. Національна політика - це науково обгрунтованасистема заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, розв’язання суперечностей у сфері етнонаціональнизхвідносин. Національні відносини в сучасному світі підпорядковані діїї двохвзаємозалежних тенденцій: з одного боку, формування й розвитку націй, їхньоїборотьби за рівноправність і самостійність, за створення держав, з іншого боку- на основі об’єктивного процесуінтернаціоналізації всіх аспектів суспільного життя відбувається зламнаціональних кордонів, посилення зв’язків і взаємного співробітництва, інтеграційних процесів.

24. Політична система суспільства.

Політична ситема суспільства -інтегрована сукупність політичної влади, суб’єктів, відносин, політичних організацій і політичної культурисуспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок іяка має певну соціально-політичну орієнтацію. Головним елементом політичної системисуспільства є політична влада - здатність, аправо і можливість політичних суб’єктів приймати рішення, здійсненнявирішального пливу на діяльність і майбутнє окремих людей і їх обмєднань. Формиреалізації влади: панування і координація, керівництво і організація,управління і контроль - від консенсусу до насильства, від демократії дототалітаризму. суб’єкти реазізаціївлади: індивіди, соціальні спільності, організації,  держави. Найбільшдинамічним елементом політичної системи суспільства є притаманні їй політичнівідносини. Зміст політичних відносигн визначаються значною кількістю суб’єктивних і об’єктивних чинників, їх структуру складають горизонтальні і вертикальніскладові, а також політичні принципи і процедури. Політична організаціясуспільства - система інститутів, в межах яких відбувається його політичнежиття. Центральним елементом політичної організації є держава. Володіючивладою, вона організує політичне, економічне, соціальне і духовне життя країни,встановлює статус політичних інститутів політичної системи суспільства, захищаєінтереси суспільства на міжнародній арені. Вагомими елементами політичнихорганізацій є політичні партії, суспільні організації, ЗМІ. Функції політичноїсистеми супільства: обгрунтоване визначення мети, завдань, шляхів розвиткусуспільства і розробка конкретних програм його діяльності; нормотворчість -формування юридичних, моральних та ін норм людського співіснування; організаціядіяльності суспільства для виконання цілей і завдань розвитку; визначення ірозподіл матеріальних і духовних цінностей; гармонізація інтересів держави,суспільства, індивіда;; духовно-ідеологічний вплив на політичну свідомість;ствердження і зміцнення політичного режиму; забезпечення внутрішньої ізовнішньої безпеки суспільства. Типи політичних систем: консенсусні -інтегративні - общинні; відкриті - закриті; інструментальні - ідеологічні;традиційні - змішані; сучасні; демократичні - тоталітарні - авторитарні;формаційні (рабовласницькі-феодальні-капіталістичні-соціалістичні-перехідні).

25. Політичні режими і їх основні ознаки.

Політичний режим - сукупністьхарактерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методівреалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством,домінуючих форм ідеології, стану політичної культури. Будь-який політичний режимнасамперед визначається вживаними процедурами та способами організації установвлади і здійснення владних функцій, стилем прийняття рішень, відносинами міждержавою і громадянами. Сучасна політологія розрізняє такі типи політичнихрежимів: демократичний, авторитарний, тоталітарний. Його різновидами можутьбути фашистський, теократичний, ліберально-демократичний, анархістський та ін.Ознаками виділення політичних режимів у самостіну одиницю класифікації є:спосіб формування органів влади, співвідношення гілок влади, становище і рольгромадянських організацій та партій, зміст і співвідношення забороненоїполітичної діяльності, рівень економічно-господарського розвитку, політичнастабільність суспільства, порядок функціонування правоохоронних та каральнихорганів, історичні культурні традиції та звичаї народу. Демократія - політичнірежими, характерною особливістю якого є децентралізація, розсередження владиміж громадянами, надання їм можливочті рівномірного впливу на функціонуваннядержавних органів. Це форма організації суспільно-політичного життя,заснованого на принципах рівноправнорсті його членів, періодичної виборностіорганів управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості. Доспільних рис демократичних режимів відносяться: визнання народу джерелом влади,рівноправність громадян, виборність законодавчих органів влади, пріоритет правалюдини над правами держави. Тоталітаризм - режим всеохоплюючого репресивногопримусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю задіяльністю окремих громадян, їх організацій. У ньому поширена практиканадмірного одержавленого суспільного життя. Риси такого режиму: цілковитавідчудженість громадян від власності, розвиток органів ідеологічного і фізичногоприниження особистості, відсутність відкритих виборів, ліквідація правособистості. Варіанти тоталітаризму - деспотизм і диктатура. Авторитаризм -режим, який характеризується значнии зосередженням влади в руках однієїособистості, звуженням політичних прав і свобод громадян, їхсуспільно-політичних організацій, строгою регламентацією їхньої активності,різким скороченням прерогатив та повноважень демократичних інституцій. Це режимжорсткого примушування до дотримування законів. Такий режим допускає існуваннядеяких фрагментів демократії (парламентські вибори). Проте його ознаками єщодення загроза репресій, свавілля, використання армії, каральних органів.

26. Поняття держави, її визначальні ознаки і типи.

Держава - базовий інститутполітичної системи і політичної організації суспільства, який створюється дляналагодження життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної владидомінуючою частиною населення у соціально-неоднорідному суспільстві з метоюзабезпечення його цілісності і безпеки, задоволення загальносоціальних потреб.Виникнення та існування держави пов’язуєтьсяз будь-яким соціальним розшаруванням суспільства, ястини якого нерідко маютьпротилежні інтереси. Поділ суспільства на класи - найбільш причина виникненнядержави. Будь-яка соціальна неоднорідність суспільства зумовлює необхідністьдержави. Ознаки держави: відділення публічної влади від суспільства, їїнетотожність з організацією всього населення, поява професіональнихуправлінців, класовий характер, монополія на легальне застосування сили, правона збирання податків. Розрізняють дві функції держави - внутрішню і зовнішню.Сучасні держави відрізняються між собою за формою врядування (монархії тареспубліки), формою устрою (унітарні, федерації, конфедерації), формоюполітичного режиму (парламентські, президентські, авторитарні, тоталітарні).

27. Типи державного устрою і форми правління.

28. Держава і громадянське суспільство.

Громадянське суспільство -суспільство громадян із високим рівнем економічного, соціального, політичного,культурного і морального розвитку, яке спільно з державою державою утворюєрозвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежитьвід держави, але взаємодіє з нею заради загального блаша. Громадянськесуспільство є базисом держави, воно ініціює в ній необхідні зміни. Держава всвою чергу, захищає принципи самоврядування всіх недержавних організацій, якіформують громадянське суспільство. Але якщо державі властиві рзіні формиправління, то громадянське суспільство існує виключно за умов демократії.Високий рівень розвитку громадянського суспільства забезпечує демократичністьдержави. Нерозвиненість громадянського суспільства є однією з умов існуваннятоталітарного й авторитарного режимів. Сутність громадянського суспільстваполягає в забезпеченні законних прав людини. Особистість має гарнтію вільноговибору тих чи інших форм економічного чи політичного буття, ідеології,світогляду, можливість вільно висловлювати і відстоювати свої погляди таінтереси. Становлення громадянського суспільства являє собою невпинний процесудосконалення громадянина, суспільства, влади, політики, права, які охоплює всібез винятку сфери життєдіяльності. Поняття громадянського суспільства знаходимов Аристотеля. Цікаві погляди виклав Макіавеллі: громадянське суспільство, якспільність людей протилежну державі, яка прагне підірвати будь-яку діяльністьсуспільства, щоб самій піднестися над ним. Макіавеллі дові, що окрім держави єщось самостійне, самодостатнє, що живе за своїми законами. На його думку, це іє громадянське суспільство. Громадянське суспільство має під собою економічнуоснову. Його формування супроводжується появою різноманітних форм власності таперевагою приватного капіталу. У розвиненому суспільстві діє розгалуженаринкова інфраструктура, що підлягає регулюванню. Зазначені чииники спричиняютьділову активність, заповзятливість людей, створюють передумови плідної роботи.У політичній сфері громадянське суспільство забезпечує громадянам вільну участьу державних і громадянських справах. Головним суб’єктом такого супільства виступає людина.

29. Партія як політичний інститут виникнення та еволюціяполітичних партій.

Партія - добровільне об’єднання людей, які прагнуть домогтисяздійсненню ідей, які вони поділяють, задоволення спільних інтересів;організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви класу, покликанвисловлювати і захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання івиконання, бути її політичним «голосом», «уособленням» окремих груповихінтересів. Дехто партії розуміють як своєрідні штаби для підготовки до черговихвиборів, як засоби перетворення волі індивідів на колективну волю, як знаряддядля участі громадян у формуванні політики держави, як засіб впливу політичноїта державної еліти на маси. Феномен партій досліджували Дюверже, Сарторі.Неодмінною умовою існування будь-якої партії є протистояння їй інших партій.Партії, будучи створенні як засіб осягнення соціально-групової мети, партіїскоро стають метою самих себе, починають дбати про власний добробут і успіх.Сучасні партії є одним з найдієвіших важелів впливу громадянства на державнувладу. Прийнято вважати, що громадсько-політична організація стає партією тоді,коли ставить своєю метою боротьбу за владу. Партія може брати участь удержавних справах, але вона не може, не повинна сама перетворюватися надержаву, підміняти її, мати загальнодержавне значення, державне значення.

30. Поняття і типи партійних систем Проблеми розвиткубагатопартійної системи в

Україні.

Партійна система - структура, щоутворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а такожз державою та іншими інститутами влади, характером, умовами діяльності,поглядами на базові цінності політичної культури суспільства та ступенемузгодження цих поглядів у ході реалізації прийнятих ними ідеологічних доктрин,форм і методів практичної політичної діяльності. Уполітології партійні системихарактеризуються як невід’ємнаскладова частина політичної системи суспільства в цілому, характер якоївизначає різновид політичного режиму, механізм та ефективність функціонуваннядемократичних інститутів суспільства. Під терміном партійна система розуміють:право партій на формування власної системи правління; сукупність політичнихсил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництвавньому; сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, щовиявляються у спільній боротьбі, або в суперництві за владу в суспільстві;сукупність політичних партій, що існують у країні, незалежно від формдіяльності та ступеня інституціалізації згідно з чинним законодавством. Одним знайпоширеніших підходів до типології партійних ситем є виділення одно-,двох- ібагатопартійних систем. У нормально функціонуючій державі цивілізованого типузагальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що маютьсвоє представництво у парламенті. У багатопартійній політичній системіпарламентська  більшість побудована на комбінації основних партій,представлених і парламенті, змінюється після кожних виборів відповідно змінюютьсяі уряди. Найчастіше у світі використовується система з трьох-п’яти партій, жодна з котрих не перважає. Вонизмушені ти на компроміси. При наявності великої кількості дрібних партій, вониутворюють на час виборів блоки. Практика свідчить, що у стабільних суспільствахіснує тенденція до зменшення політичних партій, концентрації політичних сил уневеликої кількості партій.

31. Громадські організації та Рухи. Групи тиску.

Громадськіорганізації та рухи - добровільні масові об’єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявленняна основі спільних інтересів і завдань. У загальному значенні громадськіорганізації та рухи є суспільним феноменом одного порядку. Свідчення про об’єднання людей зі спільними поглядами наприроду, суспільство, літературу та мистецтво можна знайти вже у стародавніхсуспільствах. Починаючи з античних часів з’являються об’єднаннялюдей, які впливають на суспільно-політичний розвиток. Такими об’єднаннями можна вважати численні філософськішколи Стародавньої Греції, середньовічні рицарські ордени, літературні тахудржні течії епохи Відродження, політичні клуби нового часу. Громадськіорганізації являють собою масові об’єднання громадян, які виникають за їхньою ініціативою для реалізаціїдовгострокових цілей, мабть свій статут і характеризуються чіткою структурою.Наприклад профспілки, фонди, спортивні товариства. Громадські рухи - цеструктурно неоформленні масові об’єдненнягромадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльністькотрих як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконанняпевних часткових завдань, після вирішення яких або розпадаються абоконсолідуються в нові політичні партії чи рухи. Розрізняють п’ять основних стадій у становлення політичнихрухів: 1) створення пердумов руху; 2) стадія висловлення прагнень; 3) стадіяагітації; 4) стадія розвиненої політичної діяльності; 5) стадія затухання.Відносна відстороненість громадських організацій та рухів від політики пов’язана насамперед з тим, що державабезпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно дозаконодавства. до того ж вони на відміну від політичних інститутів не наділенівладними повноваженнями. Відрізняються вони і від політичних партій, оскількине ставлять метою оволодіти владою. Самі по собі громадські організації та рухине є політичними організаціями. Однак сама по собі їх діяльність іноді набуваєполітичного характеру, вони становлять потенційну базу для виникненняполітичних партій. Групи тиску - суспільно-політичних об’єднання, які прагнуть задоволення власнихінтересів засобом впливу на державну владу або політичні партії. Від партійгрупи тиску відрізняє те, що вони безпосередньо не борються за владу і неберуть участі у керівництві державою. Першими вивчали групи тиску А. Бентлі таЖ. Мейно. Ознаки груп тиску: 1) існування і діяльність групи поза офіційнимиструктурами й органами влади; 2) здійснення тиску на політичні інститути зметою прийняття державними органами певних рішень; 3) вимоги групи відображаютьспецифічні інтереси тієї чи іншої верстви або об’єднання громадян. Найбільш відомі групи тиску - лобі, що являють собоюрозгалужену систему агенцій і фірм, які впливають на законодавців та урядовцівз метою прийняття рішень в інтересах організацій, великих корпорацій і навітьіноземних держав. Тактика груп тиску пов’язана з вибором засобів і методів впливу на  органи державної влади іваріюється від легальних до протизаконних.   

32. Політичні еліти і політичне лідерство.

Політична еліта - меншістьсуспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відноснопривілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними іполітичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненнірішень, пов’язаних з використаннямдержавної влади або впливом на неї. Терміном політична еліта наділяються люди,що оволоділи найбільшою кількістю позитивних якостей, цінностей і пріоритетів,займають панівні або найбільш впливові позиції в суспільній ієрархії. Теоріїеліт в сучасному вигляді були розроблені Парето, Москою, Міхельсом. Сеть їхполягає в тому, що людське суспільство завжди поділялось на привілейований,відносно нечисленний клас тих, хто управляє, та на переважну більшістьсуспільства - клас тих, ким управляють. Основу належності до еліти становлятьособливі індивідуальні і насамперед організаторські здібності, а такожматеріальна та інтелектуальна перевага, які виділяють людину в коло вибраних.До загальнис рис теорії еліт належать: підхід до історії як до сукупностісоціальних циклів, які характеризуються пануванням відповідних їм типів еліт;критика ідеї народного сувернітету як утопічного міфу романтиків; стведження,що нерівність є основою соціального життя; абсолютизація політичних відносин,визнання політичної влади однією з первісних причин соціального панування. Усучасній політології мають місце два підходи до визначення політичної еліти таїї ролі в суспільстві - функціональний та ціннісний. Прибічники функціональногопідходу головною ознакою політичної еліти визначають соціальний статус людини,її місце і роль в системі владних управлінських структур. Це меншістьнаселення, котра приймає важливі рішення в суспільстві і керує більшістю.Прихильникиціннісного підходу визначальною ознакою політичних еліт вважаютьдуховний аристократизм, заслуги, особисту перевагу одних людей над іншими.Політичне лідерство - процес взаємодії між людьми, в ході якого наділеніреальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство,котре добровільно віддає йому частину своїх повноважень. Макс Вебер розрізняєтрадиційне лідерство, засноване на звичаях, раціонально-легальне, лідери обранідемократичним шляхом, харизматичне, засноване на вірі в особливий дар лідера.

33. Політична свідомість і політична культура.

Політична свідомість -опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого єпроблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потребполітичних суб’єктів; сукупністьпоглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини,набувають відносної самостійності. Структура політичної свідомості складна ісуперечлива. Згідно з функціональним принципом класифікації в ній можнавиділити такі аспекти: політико-ідеологічний, політико-дійовий. За суб’єктом політичну свідомість класифікують наполітичну свідомість нації, класу, групи, особистості, масову. За ставленням довлади розрізняється автократична свідомість і демократична свідомість. Угносеологічному відношенні класифікують свідомість на емпіричномі татеоретичному рівнях, буденну і наукову політичну свідомість. Політичнасвідомість складається в процесі пізнання кожної форми політико-владнихвідносин: законодавчої, виконавчої і судової влади, а також сукупностіполітичних інтересів суб’єктів,установки і цінності яких синтезовану в колективну волю, виражену в меті йзавданнях політичних дій і самоуправління. Важливим фактором формуванняполітичної свідомості є політичне виховання. Політична свідомість покликанаадекватно відображати процеси демократизації в зовнішньополітичному іміжнародному розвитку, прагнення народів жити в мирі і злагоді, виключити війниіз життя суспільства, досягти на ділі пріоритету загальнолюдських інтересів іцінностей, свободи соціального і політичного вибору. В Україні на сучасномуетапі розпочався і постійно відбувається складний і тривалий процес формуваннядемократичної політичної свідомості. Політична культура - частина загальноїкультури, яка формується і виявляється в процесі політичного життя; історичносоціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичноїтворчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами таіндивідами політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності іздібностей як суб’єктівполітичного життя. Політична культура включає в себе культуру політичногомислення і поведінки індивидів і соціальних спільнот, культуру політичногомислення і поведінки індивидів і соціальних спільнот, культуру організації тафункціонування політичних інститутів і всього політичного життя в суспільстві.За структурою політична культура складається з політичних знань, політичноїідеології і психології, політичного досвіду і традицій, політичних інститутів,норм, зразків і засобів політичної діяльності. У політичній культурі особи,поряд з політичними знаннями велике значення мають емоційно-психологічнікомпоненти.

34. Політична ідеологія. Основні ідеологічні течіїсучасності (лібералізм, консерватизм, соціал-демократизм, фашизм, комунізм,націонал-соціалізм та ін).

Політична ідеологія - системаконцептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, якавідбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людуй, класів, націй,суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як формасуспільної свідомості і як явище культури. Лібералізм - об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва ідемократичних свобод (Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Кант, Гегель, Джеферсон, Драгоманов). Консерватизм - політичнаідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтуються на збереженняі підтриманняя існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей іморально-правових засад. Соціал-демократизм - виступає за здійснення ідейдемократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства; важлива складоваполітичних лівих сил сучасності, впливова серед робітничих і демократичних кілперусім Західної Європи. Фашизм - сформувався як політична течія в 1919 році набазі категоріального синтезу концепту нації як вищої і одвічної реальності тадогматизованого принципу соціальної справедливості (Дж. Джентіле); екстремістськийполітичний рух, що виник в Італії на початку 20-х років. Ідеологія фашизмупередбачає усунення всіх чинників, які загрожували здійсненню принципуколективної етно-культурної ідентичності; індивідуалізму і лібералізму;абстрактних демократичних цінностей, асоціальних проявів. Комунізм - вчення ітеорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільнійвласності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливомурозподілі матеріальних благ і духовних цінностей в залежності від затраченоїпраці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості. Націонал-соціалізм(нацизм) - для нього характерні расизм, шовінізм, антидемократизм, елітизм,зовнішньополітичний експансіонізм, марення про світове панування.

35. Політика і засоби масової інформації.

До ЗМІ відносять:періодичні друковані видання, які мають постійну нумерацію і періодичновиходять у світ; різноманітні технічні засоби і способи передачі на відстаньзвукової або візуальної інформації. Функції ЗМІ в конкретному суспільствізалежать від багатьох соціально-політичних чинників: загальні функційї(гносеологічні, функцію контролю і спостереження за діями суб’єктів влади у суспільстві, функцію формуваннякультури населення); специфічні функції (функції вибору і коментуванняінформації, оціносну функцію, яка істотно впливає на формування громадськоїдумки). ЗМІ забезпечують розширену функцію людської комунікації, становлятьнетрадиційні інститути прямого зв’язкуз громадськістю, найважливіші засоби реалізації політичного процесу. Утоталітарних та авторитарних суспільствах ЗМІ перебувають під контролемдержави. На думку багатьох дослідників, найвищим і найбільш дієвим прикладомвикористання ЗМІ в політичних цілях була радянська пропегенда, з опорою на якупротягом кількох десятиріч забезпечувалося тотальне комуністичне вихованняпрактично всіх вікових груп населення і в першу чергу молоді. У демократичнихсуспільствах ЗМІ діють в умовах послабленого державного контролю. Вони маютьнабагато ширші можливості незалежного висвітлення проблем політики і влади,здійснення контролю за діями держави та недержавних впливових інститутів. Усуспільствах такого типу свобода діяльності ЗМІ відбиває одну з найважливішихцінностей демократії - вільний обмін інформацією, що сприяють перетвореннюплюралізму в гарант стійкості всієї політичної системи, її еволюційногорозвитку. Умовою ефективної реалізації пляралістичної природи ЗМІ є формуванняі підтримка їх політичної культури, створення специфічних інститутів,спрямованих на забезпечення взаємодії і діалогу різних політичних сил з опороюна ЗМІ, нейтралізацію спроб їх надмірної політичної конфронтації. Необхідністьтакої умови пояснюється тим, що навіть у у суспільствах з давнімидемократичними суспільствами взаємодія ЗМІ, предствників держави, активнихполітиків міє характер боротьби, в ході якої різні сторони довільно трактуютьрамки своєї політичної і моральної відповідальності. Виникнення новихкомунікаційних можливостей ЗМІ, зростання їх впливу на всі сфери життя іповедінку людини, перетворення їх в «четверту владу» на реальній основістимулюють взаємозв’язок міжвищими формами духовної діяльності людини і технічними засобами, щовикористовуються для передачі інформації.  

36. Світовий політичний процес. Система міжнароднихполітичних відносин.

Міжнародна політика - комплексдвосторонніх та багатосторонніх політичних, економічних, дипломатичних,культурних, науково-технічних  відносин між державами; історично зумовленаформа інтегративних тенденцій, які виникають у процесі розвитку світовогоспівтовариства, а також форми взаємодії між його суб’єктами. Як спосіб взаємодії між суспільними групами міжнародніполітичні відносини виникають разом з виникненням цих суспільних груп. Уструктурі міжнародних політичних відносин розрізняють відносини між державамита діяльність недержавних суб’єктів.Важливим елементом міжнародної політики є відносини між регіональнимиміждержавними об’єднаннями:військово-політичним і економічними коаліціями та союзами, інтеграційнимиорганізаціями. У багатьох сучасних наукових дослідженням міжнародний політичнийпроцес трактується як складова частина світової політики. Міжнародна політикатрактується водночас як діяльність і як мистецтво щодо проведення вжиттягрупових або державних інтересів. Нові підходи та принципи побудовивзаємовідносин між державами, започатковані з середини 80-х років, призвели дотрансформації політики конфронтації та загрози ядерного конфлікту, визнаннявзаємозалежності держав сучасного світу, відмови від силового вирішенняконфліктних проблем. Останнім часом у структурі цілей та завдань міжнародноїполітики визначають такі: участь у міжнародному поділі праці та пов’язаний з ним обмін технологіями, інформацією;розвиток культурних взаємин і сприяння культурному взаємозбагаченню; спільневирішення глобальних проблем і забезпечення глобальної безпеки; захист правлюдини у загальносвітовому вимірі. 

37. Україна в системі міжнародних політичних відносин і їїмісце в сучасному геополітичному просторі.

Для молодої України національнимиінтересами постають раціональне державотворення і зміна суспільного ладу. Вперхідний час досить різко загострюються суспільні проблеми і суперечності. Утакій ситуації на перший план виходять державні інтереси, які не завждизбігаються з інтересами особи. Найважливішим завданням для держави в системінаціональних інтересів - це подолання кризи, розвиток і підтримка процесівсоціально-культурного й духовного відродження як засади національноїдержавності українського народу. В нинішній конкретно-історичний періоддержавні інтереси України збігаються зі стратегічними завданнями щодозабезпечення ефективного функціонування суспільства, внутрішньої стабільності,соціальної злагоди, сприятливих міжнародних умові і колективної безпеки. Цізавдання випливають із політичної та економічної доцільності, одночасно вонипостають і як національні інтереси України. Актуальним для влади є забезпеченнязапитів кожного члена суспільства, прав людини. За нинішніх умов будь-який урядУкраїни ризикує втратити довіру і владу, якщо не знайде оптимальних засобів,форм і методів реалізації політики поєднання державних і особистих інтересів, аводночас - узгодження їх з національними інтересами нашої країни.

38. Міжнародні організації та міжнародні політичнівідносини.

Міжнародні організації - об’єднання держав, національних громадськихорганізацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального абоглобального характеру, відвернення та врегулювання військових конфліктів.Розрізняють організації, які виступають за мир, розброєння та безпеку; задотримання громадських прав; проти забруднення навколишньо природньогосередовища; проти расизму. Особливе місце серед міжнародних організацій посідаєООН. Усі інші міжнародні організації поділяються на міжурядові та неурядові.Серед міжурядових ОПЕК, НАТО, СНД та ін. До неурядових міжнародних органзаційналежать: Всесвітня організація профспілок, Грінпіс та ін. Міжнародніорганізації мають керівні органи (асамблея, конгрес) та виконавчі органи(секретаріат, штаб-квартира), засоби відраховані на загальні потреби їх членамиі бюрократичний апарат. Рішення міжнародних організацій мають рекомендаційнийхарактер і підлягають ратифікації їх парламентами. Однак невиконаня рішеньміжнародних організацій може викликати санкції.

39. Основні прояви кризи сучасної цивілізації та шляхи їїподолання. Політичні аспекти глобальних проблем.

У сучасному світі налічуєтьсяпонад 60 значних соціально-політичних проблем. Серед них: 1. Відвернення війни.2. Криза пов’язана з народонаселенням. 3.Розрив між економічно розвиненими і економічно відсталами країнами. 4.Екологічна криза. 5. Криза пов’язаназ розвитком людини (створення умов для її майбутнього, здоров’я, соціальний захист). 6. Криза, пов’язана з урбанізацією. 7. Загроза духовномусередовищу суспільства. До глобальних політичних проблем сучасності належать:1. Виживання людини, тобто сомозбереження життя світового співтовариства,захист цивілізації від загибелі. 2. Планетарна відповідальність усіх народів,націй, держав, класів, політичних партій, соціальних груп, індивідів за пом’якшення і вирішення глобальних політичнихпроблем. 3. обов’язковістьширокого міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних політичнихпроблем. Глобальні політичні проблеми- едтерміноване сучасними умовамиматеріального суспільного виробництва, глобальними соціально-політичнимисуперечностями ядерно-космічної ери, цілісне об’єктивне суспільне явище всесвітнього історичного значення, що досяглокритичного рівня.  Один з засобів вирішення проблем - комплексне вивчення,узагальнення і поширення національного і міжнародного досвіду як основа пошукунових форм і засобів вирішення глобальних проблем, передавання такого досвідумайбутнім поколінням. Глобальні політичні проблеми є комплексними, тобтоовзаємозумовленими. Їх становлення і подальший розвиток можна вважати одним зпідсумків взаємодії різних соціально-політичних, техніко-економічних, природніхпроцесів.

40. Демократія як форма і спосіб організаціїсупільно-політичного життя.

Демократія - влада народу,народовладдя, що виходить з організації та функціонування державної влади назасадах визнання народу її джерелом і носієм, грунтується на прагненнізабезпечити справедливість, рівність і добробут усіх при розв’язанні при розв’язанніпроблем і питань суспільного врядування. За формою і способом здійсненнядемократія поділяється на безпосередню (референдум, пряме голосування) іпредставницьку, коли рішення приймаються через депутатів та інших народнихпредставників. Демократія насамперед означає форомальне визнання народуджерелом влади, її  сувереном, тобто суб’єктом визначення її характеру і змісту владних функцій, стосовно якихвлада відіграє обслуговуючу роль. Ознакою демократії є визнання права всіхгромадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньоюдіяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального,рівного виборчого права у процедурах виборів, референдумів тощо. Ознакоюдемократичних порядків при прийнятті рішень вважається чітке визначенняпроведення всіх процедур та процесів за допомогою регламентів. Справжнядемократія є альтернативою як тоталітарно-авторитарному централізму, так іанархістському децентралізму. Це такий стиль соціальних взаємин, коли їхніучасники здатні свідомо і відповідально покладати на себе функції центру,долати відчуженне ставлення до всезагального інтересу; коли авторитет сили чимайна витісняється авторитетом людяності, освіченості, компетентності.Легітимна влада демократичного суспільства залежить від волевиявлення народу.Демократія - це не тільки справедливі закони, а ще й демократично настроєнесуспільство. Демократичні закони та установи не діятимуть демократично, якщовідсутня демократична свідомість громадін. За сучасних умов політичнийдемократизм означає: особисту, індивідуальну свободу людини; спосіб управліннясуспільними справами, певний режим, порядок здійснення влади; соціальнуактивність, участь громадян у житті держави, у розв’язанні суспільних проблем. Демократія дає окремій особистості певнуміру свободи, право дяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору іобрання представників влади, свободу слова.