Нестор Іванович Махно

Махно Нестор Іванович – український повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху в Україні. Народився у селі Гуляй-Поле Запорізької області. Деякий час навчався у гуляй-польській початковій школі. У 1906році став членом анархістської організації “ Спілка бідних хліборобів”, що діяла на Катеринославщені. В 1906-1908 роках Махна за участь у експроріаційних акціях кілька разів заарештовувала. В березні 1910 року Одеський військовий суд засудив Махна до смертної кари, яка незабаром була змінена довічною каторгою. У 1911-17 роках був ув”язнений у Бутирській тюрмі у Москві. Після Лютневої революції 1917 року у Росії у березні 17 року він повернувся на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махном місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам. В кінці 1917 – початку 1918 років Нестор Іванович розпочав боротьбу проти козацьких частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитися на Дон і приєднатися до військ генерала Каледіна.

Наступ в березні 1917 року німецько-австрійських військ примусив Махна виїхати з України. деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царищені, Астрахані, Саратові і Москві. Влітку 1918 року Нестор Іванович знову повернувся на Україну, де організувавши невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади П. Скоропацького. В середині грудня 1918 року він уклав угоду з керівництвом Директорії УНР, яка виявилась недовготривалою. В грудні 1918 року частина Армії УНР під командуванням Самокиша звільнили місто. З початку січня 1919 року Нестор розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії і Антанти. Очолював бригаду у першій Задніпровській дивізії до якої входила частина отамана Григор”їва. Ідейне обгрунтування махновського руху 1918 –20 років здійснювала українська анархістська організація “Набат”, що висунула лозунг проведення “третьої соціальної революції”.

Махно перебуваючи під впливом анархізму виступив проти будь-якої форми влади, забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безладдя. Нестор Іванович в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати “Третьою силою” поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити “політику воєнного комунізму”, проводити продрозкладку, створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства ї привела до антибільшовицьких настроїі у махновських військах. У червні 1919 року об”єдновшись з армією Григор”їва відкрито виступив проти радянської влади. На початку вересня 1919 Махно завершив пореформування своїх загонів, які було переіменовано в “Революційну повстанську армію України”. З літа 1918 року Нестор вів переговори з Петлюрою про спільну боротьбу проти влади та денікінців в Україні, що завершилась укладенням 20 вересня 1919 року у Жмеренці договору між командуванням Армії УНР і махновцями. Протягом вересня-жовтня 1919 року війська Махна вели бої проти Денікіна знищуючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було вимушене кинути свої найкращі сили на чолі Слащовим і отаманом Шкуром. В кінці 1919 початку 1920 року проти повстанців були стягнуті великі сили радянських військ під командуванням Якіра. Частина РСЧА вели бойові дії не тільки з загонами махновців, але проводили жорстокі каральні операції проти місцевого населення, що співчувало махновцям. Нестор Іванович відповідав знишенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади.

Під час наступу військ Врангеля у вересні-жовтні 1920 року Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 року уклав у Старбільську воєнну-політичну угоду з командуванням Південного фронту. В ході Перекопсько-Черганської операції Червоної армії махновські загони першими форсували Сиваш. Одразу після розгрому військ Врангеля радянське командування, порушуючи підписану угоду розпочало рішучу ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 року до серпня 1921 року Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжю на Дон і у Поволжжя. 28 серпня 1921 року Нестер Іванович разом із 77 бійцями перейшов кордон з Румунією. Деякий час він жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 року Махно був заарештований у введенні переговорів з радянськими дипломатичними дипломатами, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання у Західній Україні з наступним поєднанням цієї території до УРСС. У кінці 1923 року Нестор Іванович був “за неясністю доказів” звільнений. Махно із сім”єю спочаку оселився у Торні згодом у Данцінгу, де постійно перебував під наглядом поліції. У квітні 1925 року приїхав до Парижа, де жив у Венсені. Він підтримував активні зв”язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в “Анархическом веснике” та “Деле труда”. Помер Нестор Іванович Махно у Парижі. Урну з прахом було замуровано в стіні комунарів на кладовищі Пер-ля-Шез.

Використана література:

“Довідник з історії України” том 2

К.Бондаренко; Київ “Генеза” 1995 рік.