Міфи давньої греції та давнього Риму, казки українського народу

Реферат на тему:

Міфи давньої греції та давнього Риму, казки українського народу

План

1. Міфи давньої Греції............................................................................... 2

2. Міфи та легенди давнього Риму............................................................ 4

3. Казки українського народу................................................................... 5

1. Міфи давньої Греції

Розпочинаючи знайомство з давньогрецькою культурою, зазначимо, що Греція, греки – слова латинського походження.Самі греки від VIII – VIIст. до н.е. назавали себе еллінами, а свою країну Елладою. Поняття “античність” так само не грецького походження: ним італійські гуманісти епохи Відродження позначили греко-римську культуру, яку вони вважали за найдавнішу (лат. аntiquitas - давнина). Проте їй передувала ще давніша крито-мікенська культура, деякі риси й надбання якої успадкувала еллінська.

На межі ІІІ – ІІ тис. до н.е. островви й узбережжя Егейського моря стали ареною розвитку своєрідних культур. Особливо вирізнялися острів Крит і місто Мікени в північно-східній частині півострова Пелопоннес.

Вірогідні свідчення про егейську культуру зберегла грецька міфологія, уславивши острів Крит оповідями про головного грецького бога Зевса, про відважного героя Тесея, про страхітливе чудовисько Мінотавра, про політ Ікара тощо.

Характерною ознакою грецьких богів було те, обожнення людини, уявлення богів як сильних, чудових людях, які мають бесмерття і вічну молодість. Згідно уявлень греків жили боги на горі Олімп, яка знаходиться на кордоні Фессалії і Македонії.

Умовно міфи можна поділити за їх змістом :

· тотемні (о Нарцисє, Дафнє)

· обрядові (обрядова практика землеволодіння у міфах про Деметру та Персефона, Деоніса)

· виказ пошани героям (Геракл, Прометей та інші)

Так у одному міфі ми бачимо сина річкового бога Кефіса і німфи Ліріопи , якому Афродіта подарувала надзвичайну красу. Але Нарцис почав відштовхувати кохання інших. І за це німфа, яку він образив попросила у богів кари для нього. Афродіта зрозумівши, що серце юнака захопили гордощі і зневага до інших вирішила наказати його. Вона зробила так, що він закохався сам у себе. На місці його смерті вирісла квітка смерті – нарцис.

У цьому міфі ми бачемо декілька важливих моментів грецької міфології: по-перше – грецьким богам властиві людські бажання, поведінка; по-друге – ми можемо дослідити, тотемне значення квітки смерті (нарцису) .

Інший міф про Промітея, який приніс людям вогонь. Він навчив людей будувати житла і кораблі, допоміг одомашнити деяких тварин. У цьому всьому Зевс побачив загрозу для богів. А що буде, як люди відчують себе рівними до богів. Він не міг цього допустити. І тому покарав Помітея.

Характеризуючи цей міф ми не можемо сказати, що Зевс повів себе жорстоко, треба зрозуміти , що він захищав свою владу, і той порядок, який існував на землі. Звичайно Помітей був єдиний, хто звернув увагу на жалюгидне становище людей на землі і вирішив їм допомогти.З однієї сторони він герой – бо приніс людям вогонь (тепло, захист), а з іншої він порушник порядку Олімпа , отже, - злодій. Таким чином, ми ще раз можемо зазначити, що богам люди надавали усі ті можливості , вади, бажання, характери які мали самі. А також треба зазначити, що богами (чи іншими “над-істотами”) люди називали усе, чого боялися або не могли пояснити.

Але треба зазначити, що міфологію греків зміна поява уцей історичний період поява Олександра Македонського. Традиційні для античної Греції релігійні вірування, поєднавшись зі східними релігійними традиціями, народили нові форми. Поширилося ототожнення богів грецького пантеону зі стародавніми східними божествами, до яких греки й раніше ставилися з увагою. Деякі культи (Ісіди, Кібели) греки засвоїли майже незмінними, тільки перейменували Ісіду на Деметру, а Кібелу на Артеміду чи Афродиту. Новий культ Серапіса в елліанізованому Єгипті – поєднання мемфіського Осіріса-Апіса з грецькими богами Зевсом, Гадесом та Асклепієм.

Східні релігійні традиції потребують глибокого містицизма, підвищення ролі екстазу в обрядовості. Не менш потрібен новоствореній рабовласницькій імперій державносності притаманний східним релігійним традиціям культ царської особи. Елліністичні правителі ретельно підтримували цю запозичену в східних деспотій ще Олександром Македонським традицію. Олександрові ще доводилося переборювати опір греків незвичному для них обожненню живої людини. Проте надалі воно стало нормою релігійної свідомості еллінського світу.

2. Міфи та легенди давнього Риму

За легендою, римляни пов”язували заснування Рима з Троянською війною (про яку вони дізналися від греків). Легенда розповідає, що коли загинула Троя, деякі троянці на чолі з Енеєм повтікали на кораблях до Італії. Вони прибули в лацій, де заснували місто Альба, в якому царював Еней. Його нащадок цар Альби Нумітор був повалений своїм братом Амулієм. Побоючись помсти дітей або онків Нумітора, Амулій примусив його дочку Сільвію стати весталкою. Жриці богині Вести, берегині домашнього вогнища, не мали права права виходити заміж. Однак у Сівільвії від бога Марса народилися два сини-близнюки, Ромул і Рем. Амулій наказав вкинути їх у Тибр. Але малюки врятувалися: хвиля викинула кишик із дітьми на берег, де їх вигодувала молоком вовчиця. Потім їх виховував царський вівчар. Врешті-решт брати довідалися про своє походження , вбили Амулія, повернули царську владу своєму дідові і зібравши дружину, заснували нове місто на Палатинському пагорбі, на березі Тибра. За жеребом місто дістало назву (ROMA) Рим від імені Ромула. Під час побудови міської стіни між братами виникла сварка, Рем загинув від руки брата. А Ромул став першим римським царем. Він поділив громадян на патриціїв і плебеїв, усе населення – за куріями і створив військо. Пізніше римляни встановили на Капітолії бронзову статую вовчиці.

Легенда розповідає, що першими мешканцями Рима стали тільки юнаки – супутники Ромула та його дружина. Сусідні общини з недовірою дивилися нанових поселенців і не хотіли одружувати з ними своїх дочок. Тоді Ромул улаштував свято, на яке запросив сусідів – сабинів. Під час бенкету римляни викрали дівчат – сабінянок. Сабини пішли війною на Рим, але сабинянки зуміли помирити своїх батьків і чоловіків. Як наслідок злиття латинської і сабинської общин утворилась єдина Римська держава.

Первісна міфологія була антимістичною зі значними пережитками тотемізму, на що вказує легенда про вовчицю. Поступово римляни перейшли до землеробського культу, заселивши світ численними божествами, що піклувалися всіма силами природи і всіма видами робіт. Лари і Пенати опікали житло, двері охороняв Янус, домащне вогнище - богиня Веста. Нарешті, кожна людина мала свого особистого духа-покровителя – генія, в якому покровитель сім”ї і “геніус лоці” – покровитель місця.

Всіх цих божеств і духів римляни не уявляли в людському вигляді, не ставили їм статуй, не будували храмів. Проте вони виділяли серед них головних богів : Юпітера (грецький Зевс)– загальноіталійське божество неба, Марса – бога війни, Венера (грецька Афродіта), Юнона (грецька Гера) – дружина Юпітера.

3. Казки українського народу

Ми називаємо казку найпопулярнішим фольклорним жанром. Фольклор – англійське слово, що означає “народна мудрість”. У казкових образах ніби втілилася споконвічна народна мрія про всесильного захисника скривжених або про звичайного трудівника, винагородженого за свої ченоти : доброту, працелюбність, хоробрість.

Кирило Кожум”яка. Оповідь про цього силача-трударя відома ще з давньоруського Початкового літопису. Правда, за текстом 992 року Кожум”яка переміг не змія, а печенізького богатиря. Як бачимо, протягом тисячоліття народна уява видозмінила, опоетизувала історію, але ім”я та славу героя залишила незмінними.

Оповідаючи про пригоди чотириногих і пернатих персонажів, така казка, за висловом І.Я. Франка, “підморгує однією бровою на людей”.

Значну частину українського оповідального епосу становлять казки чарівні. На думку відомого казкознавця В.Я. Проппа, більшість з них породженна в докласовому суспільстві, безпосередньо пов”язана із світоглядом, звичаями, обрядами наших далеких предків.

Домінує тема праці у казках соціально-побутових. Малі мишенята Круть і Верть відмовляються допомогти півникові Голосистому Горлечкові. Не побажали колосочок змолотити, зерно змолоти, тісто замісити, пиріжки пекти. Хотіли без праці пирогами ласувати! Та хто не робить, той не їсть!

Пригадаймо казку “Дідова дочка й бабина дочка”. За добре серце, умілі руки дідова дочка винагороджується, бо не цурається ніякої роботи – і яблуньку обчистити, і піч обмазати, і собаку від реп”яхів обібрати, і вужів нагодувати, а лінива пихата бабина – отримує по заслузі, карається.