Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права

Реферат:

Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права

ПЛАН

Вступ.. 3

1. Підзаконні нормативно-правові акти. 4

Висновок.. 10

ДЖЕРЕЛА.. 12

Вступ

До підзаконних нормативно-правових актів як джерел екологічного права України належать укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та рішення органів місцевого самоврядування. До числа підзаконних правових актів як джерел екологічного права належать також закони Автономної Республіки Крим.

1. Підзаконні нормативно-правові акти

Укази і розпорядження Президента України відіграють значну роль у галузі правотворчості. У межах своєї компетенції і на основі Конституції та законів України президент видає нормативні укази і розпорядження (у тому числі й з питань регулювання екологічних відносин). Він фактично виступає організатором і гарантом стабільності відносин природокористування і має право видавати такі укази в межах своєї компетенції, визначеної Конституцією України.

Ці нормативно-правові акти приймаються відповідно до ст.106 Конституції України і є обов’язковими для виконання на території України. Вони не повинні суперечити Конституції та законам України, тобто мають підзаконний характер.

Серед указів Президента України екологічного змісту - укази "Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду України" (8 вересня 1993 р), "Про біосферні заповідники України" (26 листопада 1993 р), "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" (12 липня 1995 р), "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (8 серпня 195 р), "Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів" (6 січня 1996 р), "Про День довкілля" (6 серпня 1998 р) та ін.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України на основі й на виконання Конституції та законів, указів і розпоряджень Президента України видає постанови й розпорядження, які є обов’язковими для виконання усіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами й громадянами. Ці акти приймаються відповідно до ст.117 Конституції України і також належать до категорії підзаконних. Вони не повинні суперечити не тільки Конституції та законам, а й указам Президента України.

Через постанови і розпорядження уряд реалізує свою виконавчо-розпорядчу функцію в екологічній сфері. В одних випадках Кабінет Міністрів України приймає відповідні постанови з власної ініціативи, заповнюючи тим самим прогалини у законодавстві, а в інших - це випливає з відповідних законів чи указів Президента України.

Прийняті екологічні закони в багатьох випадках містять прямі розпорядження Кабінету Міністрів урегулювати конкретні взаємини. Це підвищує роль урядових постанов. Наприклад, виконуючи пряме розпорядження ст.24 Земельного кодексу України та ст.18 Закону України "Про оренду землі", Кабінет Міністрів постановою від 25 грудня 1998 року затвердив Порядок державної реєстрації договорів оренди землі.

Значна частина постанов стосується затвердження правил природокористування, порядку здійснення контрольних функцій, затвердження різноманітних екологічних нормативів, такс тощо. Зокрема, постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Положення про порядок встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення (1992 p), Положення про порядок розроблення екологічних програм (1993 p), Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів (1992 p), Постанову про порядок визначення і відшкодування збитків власникам землі й землекористувачам (1993) Положення про державну систему моніторингу довкілля (1998 р) тощо. Урядовими актами затверджуються також положення про правовий статус міністерств та відомств екологічного профілю.

Широке коло питань у сфері використання й охорони природних ресурсів регламентують постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, який є центральним органом державної виконавчої влади. Кабінет Міністрів України приймає нормативно-правові акти в розвиток і на виконання Конституції і законів України та указів Президента України. Таким чином, цими актами регулюються суспільні екологічні відносини, що недостатньо врегульовані законами України та указами Президента України. Як правило, Кабінет Міністрів України сам визначає необхідність прийняття конкретизуючої чи деталізуючої постанови для усунення прогалин у чинному законодавстві. Прикладом може бути постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року "Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну безпеку". Однак досить часто Кабінет Міністрів України приймає постанови на виконання прямої вказівки, що міститься в законі, постанові Верховної Ради чи указі Президента України. Так, наприклад, згідно зі ст.21 Водного кодексу України державний моніторинг вод здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. На виконання цього припису Водного кодексу Кабінет Міністрів прийняв 20 липня 1996 року постанову, якою затвердив Порядок здійснення державного моніторингу вод.

Однак слід пам’ятати, що постанови і розпорядження Уряду України повинні відповідати кодексам і іншим законам, а також указам Президента України, інакше вони не є чинними і не можуть вважатися джерелом екологічного права.

Накази, інструкції, інші нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Джерелами екологічного права є також нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, господарського управління і контролю (постанови, накази, інструкції й т.п.). Головне призначення цих актів - сприяти однаковому й правильному тлумаченню й застосуванню чинних нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою та Президентом, Кабінетом Міністрів України. Сформульоване завдання виконується шляхом деталізації загальних положень, що містяться в даних нормах. Нормативні акти приймаються міністерствами та іншими органами державної виконавчої влади в межах їх компетенції з власної ініціативи чи за дорученням уповноважених органів. Як правило, названі відомчі розпорядження обов’язкові лише для підприємств, установ, організацій, що входять до системи конкретного відомства, а також для їх посадових осіб. Однак, якщо в силу спеціального нормативного розпорядження міністерству чи іншому центральному органу виконавчої влади надано право видавати акти обов’язкової сили, то вони можуть мати міжвідомчий характер. Наприклад, постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року "Про прискорення земельної реформи й приватизацію землі" встановлено, що нормативні документи та вказівки Державного комітету України по земельних ресурсах з питань реформування земельних відносин, що не суперечать законодавству України, є обов’язковими для виконання місцевими органами влади й управління, власниками землі й землекористувачами незалежно від форм власності та відомчої належності. Особливе місце серед міністерств і відомств, що мають право приймати нормативні акти міжвідомчого значення, належить Міністерству екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України). Відповідно до Положення про це Міністерство, затвердженого Указом Президента України від 29 травня 1995 року, на дане міністерство покладено обов’язок реалізації державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та навколишнього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об’єктах усіх форм власності. Накази Мінекоресурсів з зазначених питань, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання центральними органами державної виконавчої влади, місцевими органами влади і самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Такі накази Мінекоресурсів України, якщо вони мають нормативний характер, є джерелом екологічного права. Прикладом правотворчої діяльності Міністерства може бути Інструкція щодо порядку погодження матеріалів з Мінекоресурсів України та його органами на місцях для отримання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами, затверджена наказом цього Міністерства від 30 вересня 1996 року.

Джерелами екологічного права виступають акти відповідних міністерств, державних комітетів, відомств, органів господарського управління й контролю, на які законодавством покладено функції організації раціонального природокористування, а також охорони навколишнього природного середовища. До таких органів належать Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет лісового господарства України та інші відомства.

Відомчі підзаконні акти нормативного характеру видаються, як правило, з питань, віднесених до компетенції відомства, але нерідко мають міжвідомчий характер. Найчастіше вони іменуються постановами, наказами, інструкціями тощо. Наприклад, Міністерством охорони навколишнього природного середовища 12 березня 1993 року затверджено Інструкцію про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій і об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Ця Інструкція має міжвідомчий характер. Нерідко такого роду нормативно-правові акти приймаються зазначеними відомствами спільно. Саме так була затверджена Інструкція щодо розмежування повноважень з контролю за здійсненням заходів, пов’язаних з охороною і раціональним використанням надр, яка затверджена 30 листопада 1995 року спільним наказом Мінекобезпеки, Держнаглядохоронпраці, Держкомгеології та Держкомзему України.

Найбільш широкими повноваженнями в екологічній сфері щодо видання таких актів наділені Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров’я України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України та деякі інші.

За своєю юридичною природою акти цих органів поділяють на дві групи: а) обов’язкові тільки для підпорядкованих цим органам суб’єктів екологічних відносин; б) обов’язкові й для не підпорядкованих їм підприємств, установ і організацій, а також для громадян. Видання останніх зумовлене міжвідомчими (надвідомчими) повноваженнями відповідних органів, і самі ці акти є джерелами екологічного права.

Найбільш широку компетенцію по виданню цих актів має Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Його накази, прийняті в межах своїх повноважень, є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності, а також громадянами.

До таких актів, зокрема, належать накази міністерства "Про затвердження Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення" (2003 р), "Про затвердження Інструкції про розгляд заявок та надання дозволів на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів" (2002 р) тощо.

Висновок

Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян, або ті, що мають міжвідомчий характер, підлягають обов’язковій державній реєстрації. Вона здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" та Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 28 грудня 1992 p., Міністерством юстиції України. Саме після такої реєстрації відповідний акт набуває статусу джерела екологічного права України.

Державній реєстрації підлягають відомчі нормативні акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), які містять одну чи більше норм, що: а) стосуються соціально-економічних, політичних, особистих і інших прав, свобод і законних інтересів громадян, проголошених і гарантованих Конституцією та законами України, встановлюють новий чи замінюють, доповнюють чи скасовують раніше встановлений організаційно-правовий механізм їх реалізації; б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів державного управління й контролю, а також підприємств, установ та організацій, що не входять до сфери управління органа, який видав нормативний акт.

Залежно від того, яким органом прийнятий нормативно-правовий акт - центральним чи місцевим, - його державну реєстрацію здійснюють або Міністерство юстиції України, або його місцевий орган. Наприклад, Інструкцію про порядок складання, видачі, реєстрації й зберігання Державних актів на право власності на землю й право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), яка затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 квітня 1993 року № 31.

Зміни і доповнення, внесені до зареєстрованих нормативних актів, підлягають державній реєстрації в такому ж порядку, у якому ці акти були зареєстровані.

Відповідно до Закону України "Про арбітражний суд" Пленум Вищого арбітражного суду розглядає матеріали узагальнення арбітражної практики і судової статистики та дає керівні роз’яснення, обов’язкові для органів, що розглядають господарські спори, а також для підприємств, установ, організацій та посадових осіб. Президією Вищого арбітражного суду України прийнято, наприклад, роз’яснення від 23 червня 1995 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України "Про охорону навколишнього середовища".

Аналогічний правовий статус мають і керівні роз’яснення Пленумів Верховного Суду України з питань застосування чинного екологічного законодавства при розгляді відповідних справ. Дані роз’яснення обов’язкові для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують екологічне законодавство.

Обов’язковість роз’яснень цих судових органів обумовлена тим, що в результаті роз’яснення встановлюється точний смисл правових норм законів і підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють відповідні екологічні відносини. Таким чином, постанови Пленумів Верховного Суду і Вищого арбітражного суду України, хоча і не є джерелами екологічного права, але мають надзвичайно важливе значення для належного і вірного розгляду справ, пов’язаних з застосуванням норм екологічного законодавства.

ДЖЕРЕЛА

1. А.А. Герасимчук „Основи екології”, Київ, 1999.

2. Н.Л. Магура „Біологія навколишнього середовища”, „Громада”, 2001.

3. Г.О. Білявський, Р.С. Фурдуй „Основи екологічних знань”, Либідь, 1997.